Теми рефератів та наукових повідомлень

16.Мовний етикет української науки.

Міністерство освіти і науки,молоді та спорту України

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка

Психолого-педагогічний факультет

Кафедра філологічних дисциплін

Реферат на тему:Мовний етикет українців

Студентки групи ПН-261

Заочної форми навчання

Трубчанінової Ольги Сергіївни

Полтава,2013 рік

Від чого він залежить? Як формувався? Мовний етикет існував і існує в сучасній українській науці. Він є результатом значних мовно-стилістичних процесів, які відбулися в царині українського наукового стилю. Ці процеси особливо помітні за останнє століття. Наука розвивалася під гаслом інтегрування, фахове мовлення науки тяжіло до уніфікації і стандартизації, тобто на засобах вираження мовного етикету суттєво позначилися відомі соціальні, тобто позамовні чинники. Це й спричинило, на думку вчених, те, що національне в мовному етикеті української науки нівелювалося, розчинилося (табл. 5).

Мовний етикет має велике значення в комунікації науковців, їх поведінка і мова залежать від того, з ким вони спілкуються: учений і його колеги спілкуються у власне науковому підстилі, а вчений і його учні — у науково-навчальному підстилі тощо.

Науковець, спілкуючись із колегами, використовує одні мовні формули (вітань, прощань, представлень, звертань тощо), а під час спілкування зі студентами — інші. Отже, засоби вираження мовного етикету залежать від того, з ким спілкується науковець, і мають вони певні диференційні ознаки (бо змінюється різновид наукового стилю).

Структура мовного етикету в науковому стилі залежить від форми спілкування. Так, перебуваючи на науковому симпозіумі, науковець має використати зовсім іншу форму звертання до колег-учених, ніж ту, яку він використовує під час академічної лекції. Звичайно, науковець може змінювати мовні формули. Ці зміни будуть залежати від культури, вишуканості мовлення, смаків, традицій науковця, умов і мети спілкування. Майже незмінними залишилися

· етикетні вирази, які використовуються під час публічного захисту дисертацій (це вирази звертань до голови і членів спеціалізованої вченої ради, напр.: Глибокоповажаний голово спеціалізованої вченої ради! Глибокоповажані члени спеціалізованої вченої ради! Шановні колеги!

· вирази подяки членам спеціалізованої вченої ради, опонентам, напр.: Дозвольте сердечно подякувати голові спеціалізованої вченої ради— членові-кореспонденту Академії педагогічних наук України, доктору економічних наук, професорумоєму керівникові, доктору економічних наук, професору сердечно дякую офіційним опонентам: докторові економічних наук, професору .... кандидатові економічних наук, доценту ..; ученим провідної установи: кандидатові економічних наук, доценту ..; докторові економічних наук, професору ... Моя дяка всім ученим, які надіслали відгуки на автореферат (аналогічно, як і вище, називаються). Щиро дякую кафедрі .., її завідувачеві.., усім співробітникам кафедри та зокрема професорові .., доцентові.., які доклали зусиль при атестації роботи на попередніх етапах. Сердечна дяка всім членам спеціалізованої вченої ради за участь в обговоренні роботи. Висловлюю особливу подяку вченому секретареві спеціалізованої вченої ради...).

Таблиця 5

ЕТИКЕТНІ ВИРАЗИ НАУКОВЦІВ

Вітання	3 колегами: Доброго дня! Здрастуйте!Учасників конференції керівник може привітати так:Радий Вас вітати в нашому місті!Свого колегу викладач може привітати словами: Моєшанування! (звучатиме більш урочисто).Зі студентами: Доброго дня! Здрастуйте!
Прощання	До побачення! До зустрічі! До наступної лекції!
Подяка
після закінчення наукової доповіді чи лекції	Дякую за увагу! Дякую за запитання!
- при захисті дисертації	Дякую за слушні зауваження!

— людям, які допомагали, консультували під час створення праці	У роботі над книгою неоціниму допомогу авторові подали члени наукового семінару відділу диференціальних рівнянь Інституту прикладних проблем механіки і математики АН України. Керівникові семінару, заслуженому діячеві науки України професору В. Я. Скоробагатьку і всім активним його учасникам автор висловлює найщирішу подяку (Сявавко М. С. Інтегральні ланцюгові дроби. — К.: Наук, думка, 1994. — С. 7).
У наукових текстах (і в усному мовленні) потрібно вживати авторське "ми"	На наш погляд, вважаємо, ми переконані, ми дотримуємось іншої класифікації
Під час полеміки, заперечення чи висловлювання побажання щодо точок зору інших: — нейтральна позиція автора (проста констатація поглядів інших учених):	зазначив, запропонував, наголошував, займався
— схвалення позиції інших авторів:	слушний /слушно, справедливий/ справедливо, без сумніву, безперечно
— несприйняття автором позиції інших авторів:	автор має дібрати мовні кліше, щоб висловити сумнів— несприйняття — заперечення
При написанні рецензій:	У вступі: нова оригінальна праця з маркетингу (основ ринкової економіки), є першою спробою глобального дослідження, праця є спробою зіставного аналізу .... давно очікуваний фінансовий словник тощо. В основній частині подасться оцінка роботи, її частин, висловлюються побажання: подана до захисту дисертація — надзвичайно вагоме і скрупульозне дослідження про .... процедура аналізу дисертантки відзначається грунтовн істю, виваженістю, які забезпечуються вдалим використанням статистичного методу та ін. Завершення рецензіїЗауваження висловлюють за допомогою таких мовних формул, які ніби "стирають" певну категоричність (це вияв наукового такту): однак, на нашу думку, аналіз... виграв би, якби дисертант послідовніше розрізняв..., очевидно, помилково.., хотілося б... Кінцеві фразиПри схваленні роботи: проте висловлені нами зауваження не знижують гарного враження, яке справляє дисертаційне дослідження .., із серйозним заглибленням у суть проблеми, зроблено важливі теоретичні висновки.

Дисертація ... повністю відповідає сучасним вимогам, які ставляться до дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук; таким чином с всі підстави вважати, що П. О. Коваль — сформований науковець і цілком заслуговує присудження їй за представлену дисертацію наукового ступеня кандидата економічних наук

Висновок:

• мовний етикет визначається формою наукового спілкування, його різновидом, жанром;

• він узгоджується структурою наукового тексту;

• вибір етикетної формули не залежить від віку, характеру взаємин науковців, місця й часу їх спілкування.

Запам´ятайте формули мовного етикету:

Вагомі наукові здобутки...

Заслугою автора ...

Слушною є думка...

Слушно вважати, що...

Справедливе твердження ...

Справедливо стверджувати...

Без сумніву, Ви маєте рацію ...

Безперечно, ваші міркування...

Дякую за увагу!

Дякую за прихильне ставлення до мене! Дякую за запитання!

Дякую за слушні доповнення і запитання!

Складаємо щиру подяку ... за цінні зауваження й поради ...

Ми ладні погодитись у цьому радше з ...

Краще було б ...

На наш поглядна нашу думку ... Ми дотримуємось іншої класифікації..

Норми і правила поведінки, що їх сповідує національна спільнота, –

відтворюють рівень і стан її зрілості, досконалості, цивілізованості,

самодостатності. Бо взаємини між людьми віддзеркалюють саму сутність

народної психіки, народного характеру. Українство із споконвіку

притаманними йому рисами – доброзичливістю, чутливістю, гуманізмом,

етичною культурою – виробило розвинуту систему мовленнєвого етикету –

умовних стереотипів спілкування, в підґрунті яких – прагнення до

порозуміння, злагоди, ґречності. Загальноукраїнські правила і норми

мовленнєвого етикету поширені на всіх теренах, де проживають українці.

Але поряд із ними – не замінюючи, а швидше доповнюючи їх – вживаються і

дещо відмінні засоби поштивого спілкування, засновані на місцевих

традиціях, звичаях, обрядах і віруваннях.

Як і на всіх українських землях, у галицькій родині дитину змалечку

навчають бути чемною, дотримуватись неписаних, але обов’язкових у

взаєминах із людьми різного віку і стану правил етикету. Старше

покоління прищеплює малечі риси поведінки, що забезпечують не лише її

комфортне співіснування в близькому середовищі, а й дають змогу засвоїти

властиві йому ціннісні орієнтації, національно зумовлені уявлення й

переконання. Ці норми і правила, поєднані із загальноукраїнськими,

формують мовний тип особистості. У поведінці чемних, ввічливих галичан

часто-густо відбивається той додатковий етичний компонент, який дещо

виокремлює їх серед подолян і слобожан, поліщуків і волинян.

Як відомо, суспільство виробляє певні стандартизовані норми соціальної

поведінки (у тому числі і мовленнєвої), які визначаються уявленнями про

шаблони поведінки у конкретній ситуації. Щоб функціонувати як єдине

ціле, як складна соціальна система, суспільство має встановити такі

рамки поведінки індивідів, у яких ця поведінка стає одноманітною,

стабільною, такою, що повторюється. Саме такими рамками й є етикет —

система правил зовнішньої культури людини, її поведінки, пристойності,

гарного тону тощо. У суспільстві він функціонує у двох основних формах

поведінки: мовленнєвої і немовленнєвої. Як правило, ці форми поведінки

тісно між собою пов'язані і взаємозалежні.

Якщо етикет, як встановлений у суспільстві набір правил регулює нашу

зовнішню поведінку у відповідності із соціальними вимогами, то

мовленнєвий етикет можна визначити, як правила, що регулюють нашу

мовленнєву поведінку.

Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних

стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для

встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній

тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування

є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних

побутових ситуаціях. Тобто, набір типізованих частотних ситуацій

призводить до появи набору мовленнєвих засобів, що обслуговують такі

ситуації. Ступінь стандартизації одиниці знаходиться у прямій залежності від частотності її вживання.

Для реалізації формул мовленнєвого етикету потрібні певні “координати”.Мовленнєва ситуація відбувається за безпосередньої участі мовця — “я” іадресата-співрозмовника — “ти” (чи співрозмовників, їх може бути кілька:етикетна ситуація завжди діалогічна, бо передбачає спілкування, навіть,якщо її учасники (мовці) розділені часом чи простором). Дія здебільшоговідбувається "тут" і "тепер" (якщо йдеться про усне спілкування). Систему мовленнєвого етикету нації складає сукупність усіх можливихетикетних формул. Структуру ж його визначають такі основні елементикомунікативних ситуацій: звертання, привітання, прощання, вибачення,подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення,пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга,похвала тощо. З поміж них вирізняються ті, що вживаються при з'ясуванніконтакту між мовцями — формули звертань і вітань; при підтриманніконтакту — формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненніконтакту — формули прощання, побажання. З точки зору національної специфіки мовленнєвого етикету варто сказати,що структура його склалася у кожної нації на її власній народній основіпід впливом різного роду психологічних, соціально-політичних,культурологічних факторів. Вважається, що мовленнєвий етикет є однією з важливих характеристикповедінки людини. Бо без знання прийнятих у суспільстві форм етикету,без вербальних форм вираження ввічливих стосунків між людьми, індивід неможе ефективно, з користю для себе і оточуючих здійснювати процесспілкування. Стельмахови М. Г. з цього приводу зауважує: "Не требазабувати, що будь-який, навіть найменший відступ від мовленнєвогоетикету псує настрій, вносить непорозуміння в людські стосунки, аінколи, навіть, калічить душу і ранить серце людини"1. Мовленнєвий етикет, як соціально-лінгвістичне явище детермінований зфункціонального боку, тобто в основі його виділення лежатьспеціалізовані функції. Формановська Н. І.2 нараховує їх близько шести. Перша з них контактна (фатична) функція — встановлення, збереження чизакріплення, підтримуваних зв'язків і стосунків, індивідуальних чисоціально-масових. Поняття "контактна функція" однаково стосується усіхтематичних груп одиниць мовленнєвого етикету, бо навіть прощаючись, мивстановлюємо можливість подальшого контакту. Функція ввічливості (конотативна) — пов'язана з проявами ввічливогоповодження членів колективу один з одним. Регулююча функція (регулятивна) — теж стосується усіх проявівмовленнєвого етикету, бо вибір певної форми при встановленні контактурегулює характер стосунків адресата і адресанта. Функція впливу (імперативна, волюнтативна) - передбачає реакціюспівбесідника — вербальну, жестову, діяльнісну. Функція звертальна (апелятивна) — тісно пов'язана з імперативною, бопривернути увагу, означає здійснити вплив на співбесідника. Емоційно-експресивна (емотивна) функція — є факультативною функцією,оскільки вона властива не усім одиницям мовленнєвого етикету. Усі функції мовленнєвого етикету існують на основі комунікативноїфункції мови. Існування вказаних функцій доводить, що мовленнєвий етикет не є якимосьвипадковим чи несуттєвим явищем, а навпаки представляє собою своєрідниймеханізм, лише з допомогою якого може відбуватися ефективна комунікація.Взагалі ж, за походженням одиниці мовленнєвого етикету в деякій мірінаближаються до умовних сигналів. Але набагато більше у нихвластивостей, що характеризують їх, як одиниці мови. Вони не довільні,позаяк з'явились не у результаті штучної домовленості, а виникли ірозвивались (і розвиваються) природно і поступово, на базі існуючоїмови, як вторинні утворення. Мовленнєвий етикет соціальний за своєю природою, бо виявляєсоціально-рольову сторону спілкування. Тобто на вибір тієї чи іншоїодиниці мовленнєвого етикету впливає соціальна роль індивіда —нормативно схвалений суспільством спосіб поведінки, який очікується відкожного, хто займає дану соціальну позицію. При зміні рольової структури ситуації спілкування індивід переключаєтьсяз одних стереотипів поведінки на інші, послуговується різними стилямимови, різними одиницями мовленнєвого етикету і т. д. Тобто, соціальніролі мовної особистості є ключовими в розумінні сутності мовленнєвогоетикету. Мовленнєвий етикет досліджується різними лінгвістичними дисциплінами. Нанього звертають свою увагу культура мови (перша за все, з поглядунормативності — ненормативності використовуваних одиниць щодо нормлітературної мови), стилістика, соціолінгвістика. Дослідження явищмовленнєвого етикету здійснюється у двох основних аспектах:соціолінгвістичному і стилістичному. Соціолінгвістика цікавиться соціальною стороною мовленнєвого етикету. Задопомогою мовленнєвого етикету відбувається соціальний впливкомунікантів один на одного, що характерно для спілкування взагалі, а вмовленнєвому етикеті виявляється особливо яскраво. Соціальнадиференціація носіїв мови, їх постійний соціальний статус і зміннісоціальні ролі диктують добір одиниць і, як наслідок, закріпленність загрупами носіїв стилістично маркованих формул тощо. З точки зору ж стилістики мовленнєвий етикет - явище надстильове, непрекріплене до жодного стилю. Можна говорити лише про більшу чи меншуміру його вияву у тому чи іншому стилі. Наприклад, найтиповішою формоювияву мовленнєвого етикету є усне контактне спонтанне діалогічнемовлення, і ці ознаки наближають мовленнєвий етикет до розмовногомовлення. Але мовленнєвий етикет не належить до розмовного мовлення, атим більше до розмовного стилю (хоча найбільш повно мовленнєвий етикетвиражається саме в усному розмовному мовленні). Письмова чи усна форма мовлення накладає певні обмеження на використаннямовленнєвого етикету. Наприклад, епістолярний жанр (як представникписьмового мовлення) розробив специфічні для письма одиниці. Варто сказати, що мовленнєвий етикет зберігаючи традиційну структуруетикетних виразів, не є закритою системою, бо йому властива динаміка ігнучкість. Частина формул мовленнєвого етикету поступово архаїзуєтьсярмул мовленнєвого етикету поступово архаїзується(наприклад, формули привітання “Добридосвідок!” , “Бог на поміч!” , “ Знеділею будьте здорові!”). Можуть виникати нові, здебільшогооказіональні утворення, що творяться за типовими, для української мовимоделями. Деякі вирази, втративши первісну семантику, вживаються в іншихкомунікативних ситуаціях. Наприклад, вираз “Ні пуху, ні пера! ” , щовиник у давнину серед мисливців, як побажання удачі на полюванні,використовуються зараз набагато ширше. Підсумовуючи сказане, зауважимо, що мовленнєвий етикет є однією ізважливих сторін людського спілкування, — це сукупність значною міроюстандартизованих висловів, що складають собою стереотипи мовлення,готові формули з певною синтаксичною структурою і лексичним наповненням.Вибір стандарту мовленнєвої поведінки, етикетних формул залежить відсоціальних якостей (статусу, віку, освіти) адресата мовлення у їхстосунку із якостями автора висловлювання, і від характеру взаємин міжкомунікантами, ступеня їх знайомства і близькості та інших конкретнихситуацій мовлення. На мовленнєвий етикет галичан суттєво вплинула народна культура місцевихетнічних груп – гуцулів, бойків, покутян, опілян, західноукраїнськалітературна традиція, зрештою – і запозичені від сусідів-поляківелементи підкресленої ґречності. З плином часу і передовсім у єдинихмовно-літературних процесах останнього півстоліття сформувалися тімовленнєві правила, що закріпилися в свідомості українського народу якгалицизми (хоч при їхній поширеності в Україні вважати їх лишезахідноукраїнським явищем було б недоречністю, перебільшенням). Звертає на себе увагу нинішня повсюдна активізація на західноукраїнськихземлях ледве не заборонених за часів тоталітаризму звертань пан, пані,панове. Якщо на сході України їхнє вживання закріпилося переважно вофіційно-діловій сфері (це звертання до іноземних гостей,високопоставлених урядовців, учасників зборів і засідань і под.), то назаході нашої держави ці звертання знову стали побутовими,загальноприйнятими. Тут їх можна почути на вулиці, в крамниці й наринку, в автобусі і електричці, в школі тощо. Отож слово пан та похіднівід нього знову, як і в дорадянський період, втратили експресію і ажніяк не засвідчують високу соціальну належність співрозмовника. Цязручна форма не супроводжується іншими словами звертання, якщоадресована незнайомій людині. В офіційній обстановці вона поєднується звласним іменем, прізвищем або назвою посади (до речі, такі сполучення –шанобливі звертання): пане Юрію, пані Оксано, пане Ющук, пане вчителю.Щоправда, лише іноді можна почути більш примхливі панянко, панно(згадаймо Тичинине «О панно Інно! Панно Інно!»). У перший рік незалежності представники нової галицької інтелігенції, небажаючи повертатися до «скомпрометованого» соціальною оцінкою звертаньпане, пані, пропонували вживати в цій функції старі галицизми вуйку івуйно, але цю ідею не підтримали. Вуйком і вуйною називають тут абородичів, або старших за віком чоловіка і жінку, частіше в сільськійоловіка і жінку, частіше в сільськіймісцевості, де ці звертання збереглися й досі. Показовими є ізменшувально-пестливі власні імена, якими називають дітей, родичів,близьких друзів. На відміну від русифікованих Ваня, Вася, Коля, Міша,Маша і под. це власне українські утворення, причому частково такі, щоїх рідко коли зустрінеш на сході України, особливо в містах: Іванку,Миколайку, Михасю, Миросю, Марічко. У художніх оповідях ці гарні іменаставали однією з ознак галицького колориту. Порівняйте в «Тінях забутихпредків» Михайла Коцюбинського: «Любчику Іванку! Ци будемо в парі усе?;мушу йти в полонину, Марічко...». Вочевидь, тенденція до утвореннявласне українських зменшувально-пестливих власних імен поступово набудесили, і галицькі утворення можуть стати взірцем, основою, імпульсом цихпроцесів. Досі популярні в Галичині, особливо на селі, і ті звертання, щохарактеризують родинні стосунки. З повагою і шаною називають поважнужінку нанашкою («хрещена мати»), молоду жінку небогою («племінниця»).Наприклад: «Гандзю, Гандзюню! Сиди мені, небого, дома, бо я піду в ліс!»(І.Франко). Як і по всій Україні, повноцінно звучать звертання дохрещеного батька і хрещеної матері куме, кумо. Можна почути тета або цьоцю при звертанні до материної сестри. Такеслововживання є загальноприйняте у Галичині, його сфера – лише сільськірайони. Юнака, парубка можна назвати легінем, легіником. Звичайно, такезвертання нині звучить як стилізація, але за певних обставин(напівжартівливо, аби підкреслити доброзичливе ставлення) воно цілкомприродне. Порівняйте: «А чи знаєш ти, легінку, що то за шанець, звідкивзявся?» (Із журналу). А от поважливе, шанобливе звертання до батька, матері і старших ріднихна Ви, відоме й на сході України, зберігається майже повсюдно, а нетільки в середовищі західноукраїнської інтелігенції: – Ви, тато,запрошували... Ви, мамо, наказали... «Тикання» загалом – не галицькатрадиція; таке слововживання прийшло зі сходу, в ньому відчутний впливросійськомовного населення. Лише за умов близьких товариських взаємин (усиметричній ситуації спілкування, як кажуть мовознавці) можливезвертання на ти: – Чого ти хочеш, брате? Поряд із загальновідомими словами вітання Добрий день! Добрий вечір! Моєшанування! широко вживаними, особливо в селах, залишається традиційнеСлава Ісусу Христу! – Слава навіки Богу Святому!, або Слава навіки! Урозмові традиційне вітання скорочується, набуває вигляду стереотипу:«Славайсу». – «Навіки слава», – лише тільки бесіди і розмови»(В.Стефаник). Майже не почуєш поширеного на сході Здрастуйте!,сформованого під впливом старослов’янської мови і спільного ізросійським відповідником. При прощанні можна сказати До побачення! Прощавайте! Бувайте!, а в коліблизьких, добре знайомих співрозмовників ці слова заміняють більшінтимним і дружнім Па-па! На запитання Як ся маєш? (Як життя? Яксправи?) нерідко у відповідь чути Може бути (у значенні «аби не булогірше»). На підтвердження чогось можна сказати так, але повсюдноповсюднозвучить і побутове ну! При запереченні наявності чогось нерідко вдаютьсядо полонізованого ніц (немає нічого): – Чи є в тебе гроші? – Ніц! Слова чемності, ввічливості надзвичайно частотні. Одне з найпоширенішихсеред них – прошу (прошу дуже, рідко – прошу пана), діапазон уживанняякого навіть важко окреслити. Як писав Ю.Шевельов, «принесена з Галичиниформа прошу набуває значення не стільки дієслівної форми, скількиприслівника чи, певніше, вставного слова, тотожного або близькогозначенням (хоч і дещо відмінного і семантичними нюансами, і емоційнимзабарвленням) до слова будь ласка». І справді, слово прошу позначає йелементарне прохання, і не завжди бажаний дозвіл, і задоволення, інезадоволення, і захоплення, і глузування, і недочування (звичайно іззапитанням) тощо. До того ж це слово вимовляється з найрізноманітнішоюінтонацією.При вибаченні найчастіше вживається форма перепрошую; загальноприйнятіслова вибачте, вибачайте в побуті обмежені. Основним словом подяки єдякую і численні підсилені форми типу гарно дякую, файно дякую, красно(красненько) дякую, дуже дякую; ці утворення можуть набувати емоційногозабарвлення (виявляти задоволення, незадоволення, захват, огиду і под.).Поширене на сході України спасибі (спільне з російським, від спаси Бог)маловживане. Як на сході, так і на заході близькі знайомі з різної нагоди (нарелігійне свято, іменини, день народження, при зустрічі) зичать однеодному добра, щастя, здоров’я. Формули цих побажань, як правило,загальноприйняті: Дай, Боже! Дай, Боже, щастя і здоров’я! (нерідко вдіалектному вигляді – Щастя і здоровля!) і под. Часткою на позначеннянаказової форми побажання звичайно виступає най: – Най Бог боронить(хоронить)! Порівняйте: «Най нам Біг хоронить кожного доброгочоловіка...» (В.Стефаник). На весіллях, при відзначенні чиїхось заслуг обов’язково співають Многаяліта! Мелодія не завжди однакова, називаються різні власні імена – як«героїв» свята, так і запрошених, але співають усі присутні. А на Святий вечір галичани звертаються один до одного, використовуючистару зворотну форму Христос ся (або си) рождає! У відповідь кажуть:Славімо його! або Хвалімо його! Порівняйте, наприклад, у сучаснійспіванці Р. Кумлика: Помолились разом Богу – Хрестос си рождає. Хвалити єго, – радісно Так відповідают. Добрі побажання нерідко супроводжуються фразеологізованим висловом бо ви(ми) того варті. До речі, він не зафіксований ні в 11-томному «Словнику української мови», ні в «Фразеологічному словнику української мови» (в2-х книгах). Очевидно, вислів є діалектним, хоч його вживання не єтериторіально обмеженим. Останнім часом він, зокрема, звучить впередачах телебачення, радіо тощо. Загалом різкі, вульгарні слова, а тим паче горезвісний «мат» у Галичинітрадиційно вживаються дуже рідко; їх нинішнє функціонування, як правило,запозичене і, особливо для старшого покоління, неприйнятне. Аджеговорити неподобне – гріх, і побожні галичани намагаються не порушуватихристиянські заповіді. Серед лайливих побажань із різкою негацією,стиянські заповіді. Серед лайливих побажань із різкою негацією,наближених до прокльонів, варто згадати традиційно-народний вислів Наййого шляк (у просторіччі шлях) трафить! (стара калька з німецької).Його вживання вийшло за межі діалектного середовища і є виявом багатьохнегативних емоцій – обурення, незадоволення, гніву, розпачу тощо.Порівняйте: «Ого, вже най того вола шлях трафить, що го корова б’є!»(В.Стефаник); «Аби мене шляк трафив з такою роботою. Бодай же я дозавтра не діждав!» (Л.Мартович). Формули етикету передбачають правдивість, порядність мовця. Потрібнощоразу довести, що казане є щирим, відвертим, не фальшивим. А томувставні слова, частки, вигуки як підтвердження, запевнення єобов’язковим елементом мовлення. Серед «слівець», що до них вдаютьсягаличани, можна, наприклад, назвати й бігме (в значенні «свята правда»).«Словник української мови» в 11 томах відзначає в цьому словінашарування застарілості, проте практика його вживання не засвідчуєцього стилістичного показника. Порівняйте в усному мовленні: – Бігме,правда! Бігме, не брешу і под.; в художньому тексті: «Правду кажете, ой,бігме, правду» (В.Стефаник). У діалектному середовищі є типові вигуки, що інтимізують мовлення,наближають мовця до адресата і можуть бути охарактеризовані як елементисвоєрідного традиційно-селянського етикету. Це, зокрема, слова на кшталтмой, аді (ади), лем і под. У сфері літературного мовлення, серед молоді,інтелігенції їх не вживають. Такі вигуки є засобом індивідуалізації мовиперсонажів художніх творів, обернутих передовсім у минулі часи: «Мой, таже цего ще ніхто не видів, відколи світ!» (В.Стефаник); «Ой мой-мой! Шоти говориш!» (М.Коцюбинський). Характеризуючи вплив галицьких експресивів на загальнолітературну мову,Ю.Шевельов зазначав: «Такі словечка з більш або менш насиченимиемоційністю забарвленнями виходять уже далеко за межі книжкової мови і,отже, є найкращим свідченням того, як органічно вливаються галицькіелементи до української літературної мови». У наш час демократизації суспільства, культурного відродження надбаннягалицького мовленнєвого етикету можуть стати в пригоді. Адже в нихвідтворюється споконвічна історія великого масиву українства,віддзеркалюється традиційно-народне світобачення. Мовленнєва практикасьогодення підтверджує: все цінне, що нагромаджено в усіх регіонах нашоїнезалежної держави, є загальним надбанням і може бути використано вподальшому розвої рідної мови. Використана література: Стельмахович М. Г. Мовний етикет // Культура слова. — К., 1981. — вип.20. Сучасна українська мова / За ред. О.Д.Понамарева. – К., 1997. Шевченко Л.Ю., Різун В.В., Лисенко Ю.В. Сучасна українська мова:Довідник. – К., 1996.

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

Якість висловлення обумовлена відбором

конститутивних елементів даної мови, що

вживаються у певних обставинах...

Ж. Марузо

Вправа 15. Переписати, пояснити правопис слів, частини яких відділені скісними рисками.

1. Ми розглянули лише два питання. Нарешті питань спинятися не бу­демо (З газети). 2. На решті! Всім стало легше (М. Коцюбинський). 3. Нас запросили на зустріч до прим’єр-міністра. 4. Ти не дивись, що буде там, Чи забуття, чи зрада: Весна іде назустріч вам, Весна в сей час вам рада (Олек­сандр Олесь). 5. Вік все більше і більше заплутувався у своїх почуваннях і своїх гадках. Та проте серйозного питання він ще не задавав собі (Г. Хот- кевич). 6. На тому досить. І кінець розмові. Не треба й говорити нам про те (Л. Костенко). 7. Вони в житті не сердилися й разу. І діти гарні, й любий чо­ловік. Але як що вважали за образу, - вони мовчали страшно і навік (Л. Кос­тенко). 8. Якщо вони добре працюватимуть, то щось зароблять (Г. Тютюн­ник). 9. Спершу будиночок мав одну-єдину, щоправда, простору кімнату (II. іагребельний). 10. Ні, друже,- кажу,- що правда, то правда: сварка до до­бра не доведе (Марко Вовчок). 11. їм теж хотілося б переговорити про невід­кладні свої справи, домовитися про діло на завтра (О. Гончар).

Відповідь:Окремий розділ орфографії складають правила написан­ня слів окремо, разом чи через дефіс.Залежно від змісту, від поєднання з іншими словами деякі сполуки слів в од­ному випадку пишуться разом, а в іншому окремо. Напри­клад: Прийти на зустріч з другом. - Рухатися назустріч; Нарешті подорожні зупинилися на відпочинок. - На рештістаровинних книг добре збереглася оправа.

1. На решті пишемо окремо.

2. Нарешті пишемо разом.

3. На зустріч пишемо окремо.

4. Назустріч пишемо разом.

5. Проте пишемо разом.

6. Про те пишемо окремо.

7. Як що пишемо окремо.

8. Якщо пишемо разом.

9. Щоправда пишемо разом.

10. Що правда пишемо окремо.

11. На завтра пишемо окремо.