Загальні засади побудови вітчизняної системи вищої освіти

Київський університет туризму, економіки і права

Кафедра педагогіки та психології

І.М. Линчак, Л.В. Мороз

УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА

Курс лекцій

Линчак І.М., Мороз Л.В. Університетська освіта. Курс лекцій. – К.: КУТЕП, 2009. – 77 с.

Рецензенти:

Цехмістрова Г.С. – проректор з навчально-методичної роботи КУТЕП, к.пед.н., доцент.

Розглянуто та рекомендовано до друку кафедрою педагогіки та психології (Протокол від № )

ЗМІСТ

1. Система вищої освіти в Україні	Загальні засади побудови вітчизняної системи вищої освіти ……………………
Основні функції вищої освіти ………
Структура системи вищої освіти в Україні……………………………………
Історія становлення вищої школи у світі та в Україні…………………………
Законодавство про вищу освіту в Україні. Система управління вищою освітою та її рівні…………………………
2. Університетська освіта в контексті Болонського процесу	Болонський процес - процес європейських реформ…………………….
Європейська система перезарахування кредитів ……………………………………
Адаптація Європейської системи перезарахування кредитів у вищій освіті України……………………………………..
Особливості складання індивідуального навчального плану студента…………………………………….
Система оцінювання навчальних досягнень студента в КУТЕП…………….
3. Основні форми і методи організації навчання в університеті	Лекція і семінар як основні форми навчальної діяльності у ВНЗ……………..
Індивідуально-консультативні заняття (консультація, індивідуальне завдання, курсова, дипломна, магістерська роботи)...
Контрольні заходи оцінювання навчальних досягнень студентів………….
4. Самостійна робота студентів університету	Самостійна робота як форма організації навчального процесу…………
Конспектування як процес розумової переробки тексту…………………………
Особливості написання рефератів, есе; підготовки доповідей, усних презентацій..
Бібліотека університету та правила користування інформаційно-бібліотечними джерелами………………...

Тема 1. СИСТЕМА ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

План

1. Загальні засади побудови вітчизняної системи вищої освіти

2. Основні функції вищої освіти

3. Структура системи вищої освіти в Україні

4. Історія становлення вищої школи у світі та в Україні

5. Законодавство про вищу освіту в Україні. Система управління вищою освітою та її рівні

Основні поняття: Система освіти. Середня освіта. Вища освіта. Система вищої освіти. Вищий навчальний заклад (ВНЗ). Університет. Класичний університет. Академія. Інститут. Консерваторія. Бакалавр. Магістр. Очна (стаціонарна), заочна, вечірня, дистанційна форми навчання, екстернат.

Загальні засади побудови вітчизняної системи вищої освіти

Освіта в Україні має складну структуру європейського типу і включає дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту. Крім того, встановлені такі освітні рівні: початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта, а освітньо-кваліфікаційні рівні мають градацію: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Прийняття такої розгалуженої схеми має принципове значення, оскільки це гарантує людині вільність вибору і дає можливість отримати освіту відповідно до розумових і професійних здібностей.

Рис. 1. Система освіти України

Отже,система освіти – це існуюча в масштабі країни структура освітньо-виховних закладів (ясла, дитячі садки, загальноосвітні і професійні школи, позашкільні установи, ВНЗ). Основу системи складають початкова (елементарна) освіта (9 років школи), середня і вища освіта.

Середня освіта – сукупність знань, умінь та навичок, необхідних для участі в суспільно корисній праці незалежно від майбутньої професії та для одержання спеціальної освіти. Середня освіта включає елементарну загальну освіту; вона є основою, на якій будується будь-яка галузь вищої освіти.

Вища освіта – рівень освіти, що її одержують на базі середньої у вищому навчальному закладі (далі – ВНЗ) і який підтверджується офіційно визнаними документами (дипломами, сертифікатами). Вища освіта – результат засвоєння такої сукупності систематизованих знань і навичок діяльності, яка дає можливість спеціалістові самостійно й відповідально вирішувати дослідницькі і практичні завдання, творчо використовуючи й розвиваючи досягнення культури, науки, техніки. Мета вищої освіти – розвиток особистості, її інтелектуальних здібностей, моральних якостей. Спрямована вона на забезпечення фундаментальної наукової, загальнокультурної, практичної підготовки фахівців, які мають визначати темпи і рівень науково-технічного, економічного і соціально-культурного прогресу.

Система вищої освіти – сукупність вищих закладів освіти, які забезпечують фундаментальну наукову, професійну і практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення кваліфікації.

Відповідно до Закону України “Про освіту” (ст. 6) система вищої освіти України ґрунтується на таких принципах:

– Доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою. Цей принцип передбачає вільний вибір громадянами будь-якого типу ВНЗ на рівних умовах та правах на навчання чоловіків і жінок. Реалізується він через можливість безплатного навчання в усіх типах державних навчальних закладів, забезпечення студентів стипендіями.

– Рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку. Навчальні плани ВНЗ охоплюють цикли предметів, які передбачають не лише належну професійну підготовку майбутніх фахівців певного профілю, а й їх всебічний розвиток. Частину предметів студенти можуть обирати самостійно.

– Гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей. Навчально-виховний процес має орієнтуватися на зміцнення єдності народу, людини і держави. Водночас процес навчання і виховання повинен сприяти самопізнанню й самореалізації кожного індивіда, вибору ним шляху до здійснення мети – особистої і загальнонародної.

– Органічний зв’язок освіти з національними історією, культурою, традиціями. Цей принцип реалізується через національну спрямованість виховання. Він передбачає необхідність оволодіння історією і культурою народу, рідною мовою, а також прищеплення шанобливого ставлення до національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну.

– Незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.

– Науковий, світський характер освіти (у навчальних закладах не викладають релігійних предметів).

– Інтеграція з наукою і виробництвом. Цей принцип передбачає вивчення наукових здобутків, постійне вдосконалення освіти на основі найновіших досягнень науки, техніки, культури.

– Взаємозв’язок із наукою інших країн. Важливими завданнями вітчизняної науки є організація спільних досліджень з іноземними науковцями, виведення української науки на міжнародний рівень.

– Гнучкість і прогностичність системи освіти. Цей принцип передбачає варіативність, саморегуляцію і безперервне оновлення національної освіти, її адаптацію до нових вимог розвитку нашого суспільства.

– Єдність і наступність системи освіти. Українська система вищої освіти побудована на принципі послідовності та наступності в усіх ланках і має єдину мету – підготовку висококваліфікованого спеціаліста.

– Безперервність і різноманітність системи освіти.

– Поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

2. Основні функції вищої освіти

Проблему осмислення ролі освіти досліджують учені і державні діячі різних країн світу. Так, колишній директор ЮНЕСКО Федерико Майер наголошує на тому, що “освіту в широкому розумінні слід вважати засобом, який дає кожній людині змогу стати особистістю, активним членом суспільства, здатним допомогти кожній общині, кожному суспільству зробити крок до кращого життя”. Висловлюючи своє розуміння ролі освіти в сучасному світі, В.Андрущенко зазначає, що “Освіта загалом і вища освіта зокрема відіграє в суспільстві унікальну роль: вона відтворює особистість, озброює її знаннями, формує світогляд і творчі здібності, виховує як патріота і громадянина – тобто реально готує його (суспільство) майбутнє. І від того, якою буде наша освіта, без перебільшення, залежить майбутнє держави: народу і культури”.

Тому цілком зрозуміло, що освіті, зокрема вищій, відводиться велика роль у розвитку суспільства і розв’язанні його проблем. Якщо раніше вона виконувала вузькопрагматичні завдання в різних галузях практичної життєдіяльності і професійної підготовки молоді до самостійного життя, вирішувала питання модернізації промисловості, створення ефективної системи управління тощо, то сьогодні відбувається процес перетворення вищої освіти в глобальний фактор розвитку людства, в один із важливих чинників розвитку цивілізації. Основоположною місією вищої освіти, зазначається в документах Всесвітньої конференції з проблем вищої освіти (5-9 жовтня 1998 р., Париж), є служіння людині і суспільству. З огляду на це, основна мета освіти полягає в тому, щоб засобами різних форм і методів навчання і виховання підготувати студентів до активної участі в соціальному житті; створити умови для розвитку особистості, здатної не тільки практично оцінювати ситуацію і адаптуватися до соціальних змін, а й оригінально мислити, генералізувати і реалізувати ідеї, продукувати власні, намічати шляхи позитивних перетворень, проявляти ініціативу і творчість.

Стабільне функціонування держави, її безпека, незалежність і добробут народу залежать від того, наскільки якісно вища освіта виконує свої функції.

Основними функціями вищої освіти є:

– гуманістична (вища освіта зорієнтована на людину, забезпечення її існування, розвитку, самореалізації);

– аксіологічна (вища освіта є цінністю світової і національної культур);

– соціокультурна (вища освіта допомагає людині оволодіти культурою свого народу на основі врахування зв’язків з національними культурами інших народів і світової культури загалом);

– соціально-адаптативна (вища освіта сприяє адаптації людини до соціуму, що динамічно змінюється, а також до професійної діяльності);

– соціально-мобільна (стратифікаційна) (вища освіта змінює статусно-рольові форми взаємодії людей);

– інноваційна (вища освіта оновлює арсенал знань і способів діяльності людини, формує базис її науково-дослідницької діяльності);

– соціально-інтегративна (вища освіта залучає людей до інтегративної освітньо-науково-виробничої діяльності, надає досвід інтеграції навчальних, наукових, практичних знань і вмінь, відкриває значні потенційні можливості цього процесу);

– прогностина (вища освіта розкриває сутність майбутньої професії, стабілізує потребу людини в її отриманні, сприяє прояву перспектив професійного розвитку і особистісного зростання людини).

Нині людство перебуває на зламі свого розвитку, про що свідчить система криз – екологічна, демографічна, продовольча та ін. Свій розвиток людство вбачає в глобальному культивуванні гуманістичних начал особистості. Вища освіта є важливим соціальним інститутом, який створює умови для формування сукупності етичних цінностей і норм, гідного ставлення до іншої людини і навколишнього середовища, лінії поведінки і способу життя, в яких виражається повага до людської особистості, її гідності, прав, поглядів; дотримання принципів демократії, справедливості, толерантності; взаємопорозуміння між народами, етнічними, релігійними, культурними групами; відмова від насильства. Розвиток інтелектуального і морального потенціалу людської спільноти уможливить гуманне використання резервів природи і суспільства; стимулює пошук і використання раціональних засобів і способів отримання матеріальних благ; активізуватиме участь людей у розв’язанні глобальних проблем, таких як бідність, голод, неграмотність, збільшення розриву між розвиненими країнами і тими, що розвиваються, охорона навколишнього середовища тощо. Інтеграція вищої освіти і фундаментальної науки сприяє створенню нових технологій для взаємовигідної міжнародної співпраці.

Таким чином, вища освіта є пріоритетною галуззю, яка забезпечує стабільне функціонування і розвиток усіх сфер життєдіяльності суспільства.