Поняття, підстави та ознаки крайньої необхідності.
Крайня необхідність — це обставина, при якій заподіюється шкода правоохоронюваним інтересам, для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ч. 1 ст. 39 КК України).
Виділяють дві основні умови виникнення стану крайньої необхідності:
1) наявність реальної небезпеки, яка безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави;
2) неможливість усунення небезпеки іншими засобами, аніж заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам.
Крайня необхідність, як обставина, що виключає злочинність діяння, має певні об'єктивні та суб'єктивні ознаки. До об'єктивних ознак відносяться:
— об'єкт заподіяння шкоди;
— характер дій при крайній необхідності;
— необхідність заподіяння шкоди при крайній необхідності;
— співрозмірність заподіяної шкоди;
— своєчасність заподіяння шкоди. Суб'єктивними ознаками вважаються:
— спрямованість умислу при крайній необхідності;
— мета крайньої необхідності.
1. Об'єкт заподіяння шкоди при крайній необхідності означає, що шкода заподіюється правоохоронюваним інтересам третіх осіб. Третіми особами вважаються особи, які безпосередньо не мають відношення до виникнення загрози, що створює небезпеку правоохоронюваним інтересам.
2. Характер дій при крайній необхідності. Діяння при крайній необхідності, як правило, полягає у вчиненні дій, тобто характеризується активною формою поведінки особи, яка знаходиться у стані крайньої необхідності.
3. Необхідність заподіяння шкоди при крайній необхідності. Крайня необхідність завжди пов'язана із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам третіх осіб. При цьому відвернення такої шкоди іншими засобами ніж заподіяння сус-пільно небезпечних наслідків правоохоронюваним інтересам неможливе.
4. Співрозмірність заподіяної шкоди при крайній необхідності. Фактично заподіяна шкода при захисті правоохороню-ваних інтересів повинна бути рівнозначною або ж меншою, ніж потенційна шкода, яка б могла бути заподіяна. Наприклад, співрозмірною слід вважати шкоду заподіяну інтересам власності для запобігання небезпеки життю чи здоров'ю людини.
Відповідно до ч. 2 ст. 39 КК України, перевищенням меж крайньої необхідності визнається умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода. У разі перевищення меж крайньої необхідності (ексцес крайньої необхідності), питання щодо відповідальності вирішується за загальними правилами. Стан крайньої необхідності визнається обставиною, що пом'якшує покарання (п. 8 ч. 1 ст. 66 КК України).
5. Своєчасність заподіяння шкоди. Стан крайньої необхідності існує лише протягом певного часу існування наявної та реальної небезпеки, яка загрожує правоохоронюваним інтересам. У випадках передчасної або запізнілої крайньої необхідності питання щодо відповідальності за заподіяну шкоду вирішується за загальними правилами із застосуванням п. 8 ч. 1 ст. 66 КК України.
6. Спрямованість умислу при крайній необхідності. Дії у стані крайньої необхідності завжди вчиняються з прямим умислом: особа усвідомлює факт заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам третіх осіб і бажає цього, але наявність спеціальної суспільно корисної мети виключає суспільну небезпечність такої умисної дії. Необережне заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності у будь-якому випадку виключає кримінальну відповідальність особи.
7. Мета крайньої необхідності полягає у спричиненні шкоди правоохоронюваним інтересам для усунення небезпеки, яка безпосередньо загрожує правам та свободам людини, інтересам суспільства, держави. При цьому особа розуміє, що загрозу неможливо усунути іншим шляхом, окрім заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам третіх осіб (наприклад, для врятування життя потерпілого, суб'єкт незаконно заволодіває чужим транспортним засобом та ін.). Ця мета є суспільно корисною і тому свідчить про відсутність суспільної небезпеки у діях особи, яка заподіяла шкоду.
Відмінність крайньої необхідності від необхідної оборони:
1) джерелом виникнення стану необхідної оборони виступає суспільно небезпечна поведінка іншої особи, а джерелом виникнення стану крайньої необхідності можуть бути стихійні сили природи, антропогенні фактори, поведінка тварин, а також правомірні дії інших осіб;
2) при необхідній обороні заподіяна нападникові шкода повинна відповідати небезпеці посягання та обстановці захисту, а при крайній необхідності заподіяна шкода повинна бути рівнозначною або ж меншою, аніж відвернена;
3) при перевищенні меж необхідної оборони кримінальна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених КК України, а при перевищенні меж крайньої необхідності відповідальність настає на загальних засадах, але при цьому стан крайньої необхідності визнається обставиною, що пом'якшує покарання.