Право працівника на відпустки та гарантії його реалізації

Відпустки — це час відпочинку, який встановлено законом або колективним чи трудовим договором для відновлення працездатності, фізичних і моральних сил, зміцнення здоров'я працівника, а також виховання дітей, задоволення його власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до ст. 2 Закону "Про відпустки" право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями неза­лежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працю­ють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України. Це право відповідно до закону "Про відпустки" забезпечується:

• гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

• забороною заміни відпустки грошовою компенсацію, крім випадків, передбачених ст. 24 Закону України "Про відпустки".

Закон "Про відпустки" повною мірою відповідає положенням актам МОП, присвяченим правовому регулювання відпусток, зокрема Конвенції МОП № 132 та Конвенції МОП № 140. Варто зауважити, що ч. 1 ст. 6 Закону "Про відпустки" встановлює мінімальну тривалість щорічної відпустки не менше, як 24 календарних дні, тоді як ч. 3 ст. 3 Конвенції МОП № 132 визначає, що відпустка ні в якому разі не може становити менше 3 робочих тижнів за один рік роботи. Це означає, що мінімальна відпустка становить 18 днів. Крім того, Закон "Про відпустки" значною мірою розвиває положення конвенції та встановлює додаткові гарантії відпочинку громадян України.

Для набуття права на відпустку працівник повинен перебувати у трудових правовідносинах з підприємством, устано­вок», організацією або фізичною особою. Розмір і форма оплати праці, штатна або позаштатна робота не впливають на реалізацію права на відпустку. Новацією у законодавстві України про відпустки є й гарантування цього права у разі звільнення працівника. Так, згідно зі ст. 3 Закону "Про відпустки" за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудо­вого договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Пункт 6 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій встановлює правило відповідно до якого відпустка на роботі за сумісництвом (мається на увазі щорічна основна відпустка) надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. А відповідно до ч. 9 ст. 6 Закону "Про відпустки" сезонним працівникам, а також тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу. Ця норма є суттєвою новацією у законодавстві України, оскільки згідно із спеціальним законодавством про тимчасові і сезонні роботи, прийнятим у радянський період, працівники зайняті на цих роботах правом на щорічну відпустку не користувались.

Аналізуючи положення КЗпП, Закону "Про відпустки" та інших нормативних актів про відпустки можна стверджувати, що у трудовому законодавстві чітко реалізовані положення Конституції та міжнародно-правових актів про працю щодо гарантування працівникам цього часу відпочинку.

Щорічна основна відпустка

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам визначає Закон України «Про відпустки».

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Слід зазначити, що щорічна основна відпустка надається працівникові з таким розрахунком, щоб вона була використана, як правило, до закінчення робочого року.

Право працівника на щорічну основну відпустку повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на цьому підприємстві.

Разом із цим, працівникові може бути надана щорічна основна відпустка до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи. При цьому тривалість щорічної основної відпустки визначається пропорційно до відпрацьованого часу.

В окремих випадках окремим категоріям працівників до настання шести місяців надається щорічна основна відпустка повноїтривалості.

Такими працівниками, яким відпустка повної тривалості може надаватися до настання шести місяців, є:

• жінки, яким така відпустка надається перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
• інваліди;
• особи віком до вісімнадцяти років;
• чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;
• особи, звільнені після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання;
• сумісники – одночасно з відпусткою за основним місцем роботи; працівники, які успішно навчаються в навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;
• працівники, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації; працівники, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування.

Разом із цим, щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Слід зазначити, що черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників.

Доцільно звернути увагу, що при складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їхнього відпочинку.

До того ж, конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Чинним законодавством на власника або уповноважений ним орган покладено зобов’язання вести облік відпусток, що надаються працівникам.

Також чинним законодавством передбачено коло осіб, яким щорічні відпустки надаються в зручний для них час.

Такими особами є:

• особи, віком до вісімнадцяти років;
• інваліди;
• жінки перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;
• жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
• одинока матір (батько), які виховують дитину без батька (матері);
• опікуни, піклувальники або інші самотні особи, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;
• дружини (чоловіки) військовослужбовців; ветерани праці та особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;
• ветерани війни, особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особи, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
• батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу.

Щорічна відпустка за бажанням працівника в зручний для нього час також може надаватись в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Також Законом України «Про відпустки» визначені категорії працівників, яким щорічна основна відпустка надається у літній період незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Так, керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам навчальних закладів щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Працівникам, які навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва також щорічні відпустки за їхнім бажаннямприєднуються до часу проведення настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки і захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою.

Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпустки за їхнім бажанням надаються з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані до початку навчання в цих закладах.

Працівникам художньо-постановочної частини і творчим працівникам театрів щорічні відпустки повної тривалості надаються також в літній період у кінці театрального сезону незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Стосовно перенесення щорічної основної відпустки на інший період або продовження її слід зазначити таке.

Законом України «Про відпустки» передбачено, що щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у таких випадках:

• в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
• виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;
• настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами; збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.

Щорічна відпустка може бути перенесена на інший період за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо позначитися на нормальному перебігу роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.

До того ж, у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період.

Слід зазначити, що забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років впоспіль.

Забороняється також ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

Також доцільно зазначити, що щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

До того ж, невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Що стосується відкликання з щорічної відпустки, то відкликання з відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їхніх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства з додержанням вимог ч. 1 цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством.

У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.