Методи проведення експертизи

5.3.1. Анкетування

Анкета (від французького слова «anquete» – розслідування) – опитний аркуш, що містить питання для письмової відповіді експерта. Анкетування може бути груповим та індивідуальним, очним і заочним, персональним і анонімним, або у діалозі із ПЕОМ. Це необхідно для оцінки ефективної діяльності експерта, яку визначають за величиною співставлення числа випадків, де він правильно передбачив подальший хід подій, до загального числа експертиз, в яких він брав участь. Наприклад, експерт оцінив виступ незнайомого гімнаста і на цій підставі передбачив його перспективи.

5.3.2. Ранжирування

Ранжирування полягає у визначенні відносної значущості об’єктів експертизи на основі їхнього впорядкування. Так, найбільш переважному об’єкту присвоюють найвищий, тобто 1-й ранг, найменш переважному – останній. Після оцінювання об’єкт, що отримав у експертів найменшу суму рангів, вважають найменш переважним. Тут мають на увазі лише ранг, місце об’єкту, але на скільки між собою розрізняються об’єкти, що підлягали експертизі, за допомогою ранжирування визначити не можна.

5.3.3. Парне порівняння

При такому методі кожен експерт попарно порівнює всі об’єкти експертизи. У кожній порівнюваній парі найбільш переважний об’єкт оцінюють в один бал, менш переважний – в нуль балів. Результати заносять у таблицю, яка має назву матриці парного порівняння, де по горизонталі та по вертикалі позначені усі порівнювані об’єкти. Потім складають зведену таблицю (матрицю) для усіх експертів і порівнюваних об’єктів експертизи. Так, у табл. 5.2 наведено оцінки двох експертів, що порівнюють трьох спортсменів.

Таблиця 5.2.

Номер спортсмена	1-й експерт	2-й експерт
	–			–
	–	–		–	–
	–	–	–	–	–	–

Загальне число порівнянь, тобто думок експертів, визначають за формулою

,

де n – число объектів экспертизи.

Бал кожного спортсмена знаходять із співвідношення

,

де – частота переваги (преференції) i-го спортсмена, оціненого j-м експертом; m – число експертів; n – число об’єктів експертизи. Частота переваги – це відношення кількості переваг спортсмена до кількості думок експертів. Частоту переваги кожного з трьох спортсменів визначають таким чином (див. табл. 5.2)

,

а потім підраховують їхні бали

.

З наведених даних свідчить, що 1-е місце отримав 2-й спортсмен, а 2 і 3-е місця поділили між собою 1 і 3-й спортсмени.

5.3.4. Метод Дельфи

Якщо експертизу проводять фахівці у вигляді спільної роботи, то на результатах деяких з них позначається груповий вплив. Тому застосовують програму послідовних індивідуальних опитувань, внаслідок чого безпосередня взаємодія експертів виключена. Потім використовують схему за методом Дельфи (рис. 5.2), де на горизонтальній осі позначені номери експертів . Опитування ведуть письмово у декілька турів. Після кожного туру керівник експертизи обробляє результати за схемою, де оцінки ранжірують і розташовують відповідно шкалі. Потім визначають медіану Ме і квартілі (чверті) , , , , які характеризують групову думку в діапазоні погоджених оцінок. Якщо оцінки вийшли за діапазон квартілій , , експерти можуть переглянути свої думки. Інакше слід проводити їхню заміну.

Рис. 5.2. Схема оцінювання за методом Дельфи

Відповідно схемі 1, 2, 5, 8, 9-й експерти можуть бути замінені іншими, але експертизу слід проводити наново.

Питання для самоконтролю

1. Які показники називають якісними?

2. Що називають кваліметрією?

3. У чому полягає метод експертних оцінок?

4. Як визначають об’єктивну оцінку придатності експерта?

5. Як визначають узгодженість думок експертів?

6. Яким чином знаходять оптимальну чисельність експертів?

7. Які існують методи проведення експертизи?

8. У чому полягає метод анкетування?

9. У чому полягає метод ранжирування?

10. У чому полягає метод преференції?

11. У чому полягає метод парного порівняння?

12. У чому суть методу Дельфи?