Виклад основного матеріалу. У творчості закладена життєстверджуюча, зорієнтована на майбутнє енергія

У творчості закладена життєстверджуюча, зорієнтована на майбутнє енергія. Адже суспільний, науковий і духовний прогрес породжується діяльністю тисяч і мільйонів творчих особистостей. Кожний наступний виток людського прогресу — це згусток енергії, розуму, почуття, волі творчих особистостей. Можна з упевненістю стверджувати, що формування нової соціально-економічної та політико-ідеологічної реальності перебуває в прямій залежності від того, якою мірою ці процеси будуть пронизані стратегією творчої діяльності, наскільки в них будуть панувати принципи гуманізму, здорової критичності, соціальної свободи, плюралістичності думок, високої моральної відповідальності. [10].

Розглядаючи сутність творчості, практично всі дослідники сходяться на тому, що це одне з найскладніших і утаємничених явищ людського життя. При всій повторюваності і відкритості творчий процес не скорочує, а, навпаки, збільшує кількість cкладних запитань.

Для сучасної філософії характерне трактування творчості , з одного боку, як суто інтелектуального феномена (Н. Гартман, Гуссерль, Уайтхед та ін.), з іншого – як екзистенційного феномена, що лежить в основі свободи особи (екзистенціалізм). Необхідна ознака творчості – відповідність ідеалам, цілям, потребам людини і людства. Творчість за своєю природою безкорислива і несумісна з егоїзмом. Найважливіші види (і результати) творчості – відкриття і винахід. Відкриття встановлює раніше невідомі в науці об'єктивні закономірності, явища, властивості, ефекти, вносить корінні зміни до існуючих наукових знань. Винахід зв'язаний із застосуванням відкриттів або вже відомих законів для створення нових систем, їх окремих компонентів. Відкриття стосується того, що вже існувало або існує в реальному світі (Колумб відкрив Америку); винахід творить те, чого на даний момент часу ніде не немає (Б. Франклін винайшов громовідвід), і, отже, формує так званий штучний світ – світ техніки і нових соціальних відносин. Таким чином, у процесі творчості не просто виникають нові предмети, але відбувається розвиток сутнісних сил людини, вона перетворює не тільки зовнішнє середовище, але й самого творця. У сучасну епоху бурхливого розвитку науки і техніки, перетворення суспільних відносин особливо актуальними стають питання навчання творчості, виховання творчих особистостей [5].

Психологи й педагоги вказують на неповторність творчої діяльності кожної осо­бистості, а творчість розглядають не тільки як створення нового, але головне, як найважливіший механізм розвитку самого творця. Новизна само­го процесу і його результатів при цьому не обов’язково носить об’єктив­ний характер, вона може бути цілковито суб’єктивною (тобто новою тільки для одного). Але це не знижує значення творчого акту для прискорення розвитку його суб’єктів. Основним продуктом творчої роботи особистості вчителя, учня, студента, на нашу думку, є створення нового продукту, що існує не за межами особистості, а в ній самій: нових ціннісних мотивів діяльності, нових здібностей та умінь, вольових та моральних якостей. А це збігається з завданнями школи і педагогічної діяльності. У діяльності, що спрямована на створення матеріальних і духовних цінностей, перш за все і проявляється індивідуальна неповторність і незамінність конкретної людини.

Для творчої особистості характерні, принаймні, дві істотні риси: спря­мованість на створення соціально значущих результатів і індивідуальний стиль діяльності. Підкреслення цієї значущості, прогресивності продукту творчої роботи ми знаходимо у багатьох дослідників. Справжній творчості властива не тільки новизна засобів і продукту, але і їх гуманність, прогресивність.

Видатний американський психолог Карл Роджерс виокремлює дві головні психологічні умови, що сприяють продуктивній творчості: 1) психологічна безпека, що досягається за рахунок визнання безумовної цінності індивіда і відсутності зовнішнього оцінювання результатів його праці, а також
розуміння внутрішнього світу людини і співпереживання йому;
2) психологічна свобода, що досягається через повне самовираження думок, відчуттів і станів [8].

Складність розуміння суті і деталей творчості, на нашу думку, пояснюється рядом об’єктивних обставин.

По-перше, тим що в процесі cтворення нового, невідомого раніше беруть участь обидва пласти людської психіки – і свідомість, і підсвідомість, і сучасні науковці не вирішили дотепер суперечку, яка з цих сфер відіграє провідну роль – логічна чи інтуїтивна. Ми поки що дуже мало знаємо про роль широкої підкоркової сфери головного мозку, яка відає, за багатьма даними, такими явищами творчості, як інтуїція, уява, натхнення, інсайт (осяяння), творча енергетика тощо.

По-друге, загадковість творчого процесу не лише для рядових учасників, але й для сотень фахівців-педагогів, філософів, психологів посилюється ще й тим, що ми ніяк не вийдемо з жорстких і тісних гратів єдиної методологічної концепції, котра фактично заперечувала іншу, крім матеріалістичної, точку зору. Некритична прихильність до цієї методології серйозно знекровила педагогічну і психологічну науки в нашій країні. Не випадково тому і творчий аспект педагогічної роботи виявився занедбаним, завдяки майже столітньому пануванню ідеологічної монокультури марксизму, наша психолого-педагогічна наука про творчість опинилась відрізаною не тільки від можливості інших дослідницьких підходів, іншої методології, але й від резуль­татів відкриттів, сформованих концепцій зарубіжної науки, яка тим часом нако­пичила чималий досвід наукових теорій про соціальні, біологічні, педагогічні чинники й умови творчої діяльності, про її мотиви, механізми й способи реалізації. Зруйнування залізної стіни відчуженості від цивілізованого світу поступово наближує нас до загальнолюдських, інтернаціональних досягнень науки, без яких в педагогіці і в психології нам загрожує доля безнадійно відсталої провінції.

Загальноприйняте розуміння освіти як засвоєння людиною досвіду минулих поколінь вступає сьогодні в суперечність з її потребою в самореалізації, з необхідністю вирішення нових, раніше не відомих суттєвих проблем світу, що стрімко змінюється.

Сучасну школу філософи називають капканом, виставленим людством у себе на шляху. Тільки 3% випускників середніх шкіл здатні створювати творчу освітню продукцію достатньо високого рівня, тоді як в початковій школі цей відсоток на порядок більше [12, 8].

“Перенесення за “банківською системою” власного знання своїм учням” [11, 53], панування передавального, монологічногопо суті характеру змісту освіти неефективні для розвитку особового потенціалу вчителя, учня, студента: постійна зовнішня дія не розвиває його продуктивну творчу діяльність, а, навпаки, сковує її, ускладнює розвиток закладених в людині культурних, психологічних, фізичних можливостей розвитку, не підтримує індивідуальність людини, сприяючи навчанню всіх за однаковим зразком, без врахування домінуючих мотивів і здібностей кожного учня чи студента.

Тому серед провідних напрямів реформування й модернізації навчання у вищій і середній школі сучасна педагогічна наука виокремлює утвердження пізнавальної творчості суб’єктів навчання як провідного способу оволодіння основними пізнавальними і професійними уміннями. Стало реалією потужне зростання уваги сучасної вітчизняної і зарубіжної психології і педагогіки до проблем професійної творчості вчителя, викладача, студента, учня. Ми стали свідками ствердження на нашому демократичному освітньому полі світових досягнень теорії і практики творчої самореалізації особистості ( Григорій Сковорода, Абрахам Маслоу, Карл Роджерс, Антон Макаренко, Василь Сухомлинський та інші). Це одна з фундаментальних і прогресивних теорій ХХ – ХХІ століть, яка допомагає достойно ствердитися й реалізуватися людині в умовах тих грізних викликів, які кожний з нас відчуває щоденно.

Реформуючи і модернізуючи у світлі цих прогресивних ідей освіту незалежної, демократичної України, наша держава проголосила в Національній доктрині розвитку освіти у ХХІ столітті (2002 р.) провідною метою всієї системи освіти створення необхідних соціально-педагогічних умов для розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина України впродовж життя.

Таким чином, теорія самореалізації істотно змінює саму освітню мету держави, суспільства і школи. Зважуючи на те, що в теорії і практиці самореалізації глибоко мотивована творчість дітей і дорослих розглядається як провідний чинник самореалізації, тобто зростання й практичного застосування сутнісних сил людини (її задумів, творчих здібностей і мотивів, життєвих цінностей та ідеалів), виникає нагальна потреба зробити навчання й виховання учнів і студентів переважно творчим процесом. Тільки така освіта стає джерелом достойного життя і потужної реалізації творчих сил кожного громадянина.

Безумовно, це дуже складна проблема, для розв’язання якої потрібен чималий час і великі зусилля учителя, освітніх державних органів, всього суспільства. Вирішення цієї проблеми пов’язано з розв’язанням суттєвих супречностей: а) між проголошеною метою сучасної освіти – створення необхідних умов для самореалізації кожного громадянина України – і недостатністю чи відсутністю необхідних педагогічних умов і засобів її здійснення; б) між сучасними вимогами щодо пріоритету пізнавально-творчих (евристичних) способів діяльності вчителя й учнів, викладача і студентів та пануючими у навчальному процесі репродуктивними методами і формами навчання; в) між необхідністю такого навчально-виховного процесу, що постійно забезпечує творчу самореалізацію, та недостатньою підготовкою суб’єктів навчання до результативної творчої діяльності.

Якщо творчість (а це вже загальновизнано) є найважливішою сферою людської діяльності, то, звичайно, вона повинна вирішувати життєво важливі протиріччя, які найчастіше оформляються у вигляді конкретних проблем в умовах творчої ситуації. Формулювання такої задачі, прогнозу­вання шляхів і способів її вирішення, перевірка правильності одержаних результатів і складає конкретну змістовну сутність творчості взагалі і педагогічної зокрема.

Таким чином, творчість як вид людської діяльності і родова відзнака людства відрізняється ря­дом суттєвих ознак, які проявляються не ізольовано, а інтегровано, тобто в їх цілісній єдності. Це перш за все такі ознаки:

а) об’єктивна необхідність творчої діяльності для реального прогре­су суспільства, охоплення творчістю всіх сфер людської життєдіяльності;

б) соціальна і особистісна значущість і прогресивність творчої діяль­ності (антисоціальна діяльність в будь-якій, навіть творчій, формі – це вар­варство);

в) наявність об’єктивних (соціальних, матеріальних) умов для творчості;

д) наявність суб’єктивних (особистих творчих здібностей, умінь, по­зитивних мотивів) передумов для творчості;

ж) наявність діалектичної суперечності і конкретизація її у творчій задачі;

з) новизна і оригінальність процесу або результату;

к) розвиток особистості (її творчих здібностей і мотивуючої сфери) в процесі творчої діяльності.

Справжня педагогічна праця завжди є творчістю з ряду взаємопов’язаних причин.

По-перше, тому що неповторні і діти, і особистість учителя, неповторні педагогічні ситуації і обставини, а тому кожного разу необхідні нові підходи, нові прийоми і способи вирішення педагогічних завдань. Якщо при цьому вдатись дошаблонних, стандартних рішень, ми не одержимо потрібних результатів, зайдемо у безвихідь, не виконаємо завдань педагогічної праці.

По-друге, як ми вже відзначали, для вчителя і особливо для учня більш прийнятною й первинною є діяльність творча, робота ж репродуктивна (повторення, заучування, відтворення готового) хоча й важлива для придбання знань та умінь, та все ж для підростаючої особистості – вторинна, менш приваблива і тому менш ефективна. Розвиток особистості проходить перш за все в процесі копіткої створюючої роботи розуму, почуттів, волі, рук людських.

По-третє, праця вчителя подібна праці одночасно і вченого, і художника (артиста, письменника, музиканта, живописця). Тому вона й потребує неабияких дослідницьких здібностей і умінь до природного перевтілення, до іншої тональності і динамічності поведінки і дій. А це завжди творчий пошук і перетворення свого „я”, своєї культури, придбання нових, більш досконалих якостей, і цей процес неминуче веде до творчого розвитку учнів.

Чим все-таки специфічна, не схожа на інші види творчості – творчісгь педагогічна?

Специфіка педагогічної творчості полягає втому, що об’єктом і підсумком її є творення особистості, а не образу, як у мистецтві, не механізму чи конструкції, як у техніці. [7, 7]. Це дуже тонко висловив відомий російський педагог В.П.Вахтеров: „Якщо навчання мистецтво, то це найвище з усіх мистецтв, тому що має справу не з мармуром, не з полотном і фарбами, а з живими людьми, і тоді школа є вищою художньою студією ...” [1].

До цього слід додати, що специфічний не тільки предмет педагогіч­ної творчості – людина, яка росте і розвивається, але й її основний ”інстру­мент” – особистість учителя-творця. Тільки в акторській і педагогічній професії зустрічається цей унікальний збіг особистості та інструменту.

У педагогічній творчості діяльність учителя жорстко лімітована ча­сом. Тому вчитель більше, ніж будь-хто, імпровізує, тобто здійснює негайний аналіз ситуації, приймає миттєве рішення, блискавично діє. Видатні май­стри педагогічної праці А.Макаренко, С.Шацький, В.Терський, тисячі сучасних творчо працюючих педагогів блискуче й продуктивно застосову­вали педагогічну імпровізацію, спираючись на інтуїцію, яка, за словами В.Сухомлинського, являє собою дивовижний сплав досвіду і професій­них знань.

Педагогічна творчість, що обмежена вчасі, здійснюється безперер­вно, однак її результати, по-перше, значно віддалені, а по-друге, творчий задум не завжди збігається зйого наслідками.

Важлива особливість педагогічної творчості – це, як пра­вило, завжди співтворчість. Вона пов’язана прямо чи опосередковано з творчістю всього учительського колективу, учнів, виявляється у спільній творчості таких „пар”, як учитель – учень, учитель – клас, учень-учень, учитель – учитель, учитель-батьки та ін.

Творчість учителя об’єднує, синтезує в собі наукову, технічну і худож­ню творчість. На різних етапах педагогічної дії учителю треба виявити то уміння і здібності вченого до прогнозу, аналізу, узагальненню, до суворої аргументації, то здібності письменника до образної, соковитої розповіді, то нестандартну здібність актора передати свій настрій і ставлення до вчинку школяра (інтонацією, мімікою, жестом) і, головне, при цьому ні разу не схибити, зали­шаючись самим собою. Учитель як вчений повинен досконало володіти методами наукового дослідження, бути природним експериментатором. Крім того, учитель дає науковим фак­там, гіпотезам, теоріям нове життя, відкриваючи їх розуму і серцю своїх учнів, впроваджуючи досягнення науки в живу плоть своєї роботи.

Нарешті, ще одна особливість педагогічної творчості в тому, що більша частина її носить публічний характер, здійснюється прилюдно. Це вимагає від учителя вміння керувати своїм психічним станом, тримати механізми самоконтролю і саморегуляції в постійній готовності, оперативно викликати в себе й учнів творче піднесення, оптимізм

Що являє со­бою педагогічний процес як спільна творчість (співтворчість) учителя й учнів? Адже перебування вчителя в класі і його робота з учнями – ще не свідчення того, що вже йде педагогічний процес. ”Справжній педагогічний процес виникає в той момент, коли створюється ситуація педагогічної взаємодії і ситуація педагогічного перетворення людини. Якщо реальної взаємодії і реального перетворення немає, то немає і самого педагогічного процесу”, – не без підстав відзначає М.Нікандров [2, 21]. Це підтвер­джують і наукові дослідження, і практика вчителів та вихователів.

Теоретичні та експериментальні дослідження навчального-виховного процесу як творчої взаємодії освітніх суб’єктів (А.Король, Б.Коротяєв, С.Курганов, А.Хуторськой та інші), а також проведені нами пошуки в цьому напрямі доводять, що продуктивна співтворчість відбувається, по-перше, в умовах гуманістичної суб’єкт-суб’єктної взаємодії, а, по-друге, в разі паритетної рівності вчителя й учнів в побудові й реалізації евристичного діалогу.

Як же визначені типові етапи і умови педагогічної творчості?

Вітчизняні (І.К.Енгельмейер, І.Лапшин, В.Пушкін, Я.Пономарьов, В.Теплов, В.Біблер, В.Клименко, Н.Нікандров, А.Хуторськой, В.Шубинський) і зарубіжні (Дж.Гілфорд, Ф.Лезер, А.Кроллі та ін.) представники педагогічної та психологічної науки в значній мірі, хоч і не до кінця, прояснюють умови народження та окремі етапи творчої діяльності. Узагальнюючи вив­чене, ми дійшли висновку, що логіка, етапи творчості при всіх її нюансах практично збігаються, незалежно від виду творчості – художньої, технічної, наукової, педагогічної та ін.

В основі педагогічної творчості, як і будь-якої іншої діяльності, ле­жить виявлене (або очевидне) істотне протиріччя між відомим і невідомим, зрозумілим і незрозумілим, знаним і незнаним. Вивчивши творчість учителя в аспекті її процесуальних, технологічних характеристик, ми дійшли висновку, що сам про­цес педагогічної творчості в кінцевому рахунку зводиться до розв’язання постійно виникаючих (на базі виявлених суперечностей) педагогічних задач. Педагогічна діяльність в освітній практиці – це насправдіпроцес розв’язання незлічного ряду педагогічних задач, підпорядкованих «загальній кінцевій меті – фор­муванню особистості... людини, її світогляду, переконань, свідомості, поведінки» [3, 54].

Творчі педагогічні задачі можуть розв’язуватись різними способами: за допомогою переформулювання і застосування спеціальних засобів шля­хом алгоритмізації або евристичним шляхом за допомогою педагогічного припущення й відбору різних варіантів розв’язання (Я.Пономарьов, Л.Мільто). Другий тип педагогічних задач, які не можна вирішити стандартним шляхом, найбільш поширений і вимагає спеціальної процедури, продума­ної технології.

Найбільш загальною технологією розв’язання творчих задач є технологія наукового дослідження, де перший етап – характеристика проблеми, другий – формулювання гіпотези (припущення) її вирішення, третій – експериментальна перевірка, четвертий – аналіз одержаних результатів та їх відповідності ви­сунутій гіпотезі.

Оптимальним варіантом використання творчості як основного способу організації навчального процесу учнів, студентів, слухачів системи післядипломної освіти тощо, як довела проведена нами довготривала експериментальна робота, стає технологія евристичного навчання, яка створює умови для інтенсивного розвитку творчих якостей всіх суб’єктів педагогічного процесу. Саме евристичне навчання сприяє самостійному пошуку мети діяльності, проблем і суперечностей, адекватному формулюванню задач, їх осмисленню й успішному розв’язанню за допомогою механізмів і методів творчої діяльності.

Це вельми скорочена, у певній мірі схематизована, загальна теоретична і практична (технологічна) модель творчої педагогічної діяльності. Але на етапі освоєння основ такої діяльності, як доводить досвід, подання загальної картини педагогічної діяльності як творчого процесу має рацію і слугує відправною точкою для подальшого освоєння провідних складових творчості педагога-професіонала, яку він реалізує способами творчої взаємодії зі своїми вихованцями.

ВИСНОВКИ.

1. Філософи, психологи, педагоги визначають творчість як одну з найважливіших гуманітарних цінностей і родову властивість людини, домінанту її трудової навчальної, художньої, наукової, комунікативної діяльності. Творчість – це діяльність зі створення нових соціально суттєвих матеріальних і духовних цінностей. Це процес і результат такого творення. Справжній педагогічний процес неможливий без творчої діяльності вчителя і учнів. Творчість – не оздоба, не прикраса, не виняткова частина, а обов’язкова і незамінна складова будь-якої педагогічної діяльності.

2. Педагогічна творчість специфічна тим, що об’єктом і результатом її є не образ, не механізм, не конструкція, а жива особистість. Її основним продуктом є створення нового не за межами „я”, а в самому собі, тобто успішна самореалізація певних сутнісних сил особистості – основної мети сучасної освіти.

3. Процесуально-технологічна сутність педагогічної творчості – це свідоме й добре мотивоване розв’язання за участю всіх освітніх суб’єктів численного ряду педагогічних задач. Процес їх розв’язання, як правило, адекватний будь-якій дослідницькій роботі з самостійним визначенням проблеми, мети, завдань, способів їх розв’язання за допомогою освоєних методів і механізмів евристичної діяльності.

4. Педагогічна творчість базується на таких основних взаємопов’язаних чинниках – пізнавально-творчій активності, розвинутих творчих здібностях та уміннях, володінні методами і механізмами творчої діяльності і можлива лише на просторі технологій пізнавально-творчої діяльності. Проведене дослідження довело високу ефективність технології евристичного навчання у реалізації всіх функцій педагогічної творчості і забезпеченні основної – розвитку провідних пізнавально-творчих якостей учнів і студентів.

Перспективним залишається дослідження важливої і мало вивченої проблеми педагогічної творчості – оволодіння основними механізмами творчої діяльності для розвитку і самореалізації особистості.

Л і т е р а т у р а

1. Вахтеров В.П. Свобода учительского творчества// Народний учитель. – 1914. – С.З.
2. Кан-Калик В.А. Педагогическое творчество/ В.Кан-Калик, Н.Никандров – М.: Педагогика, 1990. – С. 3-52.
3. Кузьмина Н.В. Очерки психологии труда учителя/ Н.Кузьмина – Л.: изд-во ЛГУ,1976. – 56 с.
4. Лазарєв М.О. Основи педагогічної творчості / М.Лазарєв. – Суми: Мрія, 1995. – С. 3-13.
5. Новейший философский словарь: 3-е изд., исправл. - Мн.: Книжный Дом. 2003. - 1280 с. - (Мир энциклопедий)
6. Педагогічна майстерність: Підручник / За ред. І.А. Зязюна – Київ: СПД Богданова, 2008. – С. 23-35.
7. Поташник М.М. Педагогическое творчество: проблемы развития
   и опыт / М.Поташник - К.: Рад. школа, 1988. - С. 5-24, 181-184.
8. Роджерс К.Р.Взгляд на психотерапию. Становление человека / Пер. с англ. /К. Роджерс. – М.: Прогресс, 1994. – С. 419—422
9. Сухомлинський В.О. Народження громадянина / В.Сухомлинський. – Вибрані твори в п’яти томах. – Т.З.
10. Філософія: Навч. посіб. — 3-тє вид., стер. / Л.В. Губерський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. — К.: Вікар, 2003. — 457 с. — (Вища освіта XXI століття). – с. 416 – 417
11. Фрейре Пауло. Педагогіка свободи: етика, демократія і громадянська мужність / Пер. з англ. О.Дем’янчука /П.Фрейре.­– К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2004. – 124 с.

12. Хуторской А.В. Дидактическая эвристика. Теория и технология креатив­ного обучения /А.Хуторской. – М.: Изд-во МГУ, 2003. – 416 с.

Аннотация

М.Лазарев. Творчество как родовое свойство человека и основа педагогической деятельности. Феномен творчества рассматривается с философских и психолого-педагогічних позиций как ведущая составляющая парадигмы современного инновационного образования. Анализируется процессульно-технологическая версия педагогического творчества, сущность которого проявляется в выявлении и решении образовательными субъектами неисчислимого ряда эвристических педагогических задач.

Ключевые слова: творчество, педагогическое творчество, инновационное образование, образовательные субъекты, эвристические педагогические задачи.

SUMMARY

M.Lazarev. Creation as family property of man and basis of pedagogical activity. The phenomenon of creation is examined from philosophical and psyhology and pedagogy positions as an anchorwoman constituent of paradigm of modern innovative education. The tehnology version of pedagogical creation essence of which shows up in an exposure and decision of countless row of heuristic pedagogical tasks educational subjects is analysed .

Keywords: creation, pedagogical creation, innovative education, educational subjects, heuristic pedagogical tasks.