Тенденції розвитку вищої школи України за радянського періоду та етапи реформування вищої школи в Україні наприкінці ХХ – на поч. ХХІ ст.
У 60-ті рр. XX століття однією з провідних тенденцій було посилення зв’язку ВНЗ і школи. Так, у 1959 році було затверджено Верховною Радою Української РСР Закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР». Відповідно до цього закону було посилено співпрацю ВНЗ і школи; Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 2014, № 4 (38) 78 введено нові навчальні плани та програми; у педагогічних інститутах упроваджено більш широку виробничу й педагогічну практику; змінено спрямованість науково-дослідних робіт; трансформовано сутнісно-змістовий компонент організації виховної роботи. Головне завдання ВНЗ цього періоду – підготувати висококваліфікованих фахівців, які володіють глибокими теоретичними знаннями й практичними навичками. Встановлено, що в післявоєнний період і до кінця 1980-х років система вищої освіти України зазнавала змін і реформ залежно від рішень комуністичної партії керівництва. Господарські реформи, упровадження нової техніки в народне господарство, розвиток освіти й культури – усе це призвело до зростання потреби в спеціалістах з вищою освітою, а це, у свою чергу, до зростання кількості ВНЗ. У 1961–1966 рр. у 132 ВНЗ України набір виріс у 1,5 рази. У них навчалося 1336 студентів. Так, у вересні 1960 року було створено Чернігівський філіал Київського ордена Леніна Політехнічного інституту імені 50-річчя Великої Жовтневої Соціалістичної революції. А відповідно до наказу Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР від 23 лютого 1965 року на його базі було організовано філіал Київського політехнічного інституту з трьома факультетами: технічним, технологічним і загально технічним [9]. У 1964 р. був заснований Донецький університет, у 1969 р. – Київський інститут культури, 1972 р. – Сімферопольський, 1985р. – Запорізький. Існувала відносно проста система вищої освіти з 5-річною тривалістю навчання та єдиним дипломом загальносоюзного зразка. Пріоритет надавався технічним, технологічним, медичним, педагогічним і військовим ВНЗ. Популярними були вечірні й заочні форми навчання.
На початку 1960-х рр. розширилася мережа державних університетів шляхом перетворення на університети великих педагогічних інститутів таких, як Донецький, Сімферопольський. Була розгорнута підготовка фахівців нових спеціальностей, зокрема в галузі виробництва й експлуатації автоматичних і телемеханічних пристроїв, обчислювальних і обчислювально-аналітичних машин. На 10 тис. населення України в 1963 році припадало 129 студентів. Це було більше, ніж на той час у деяких економічно розвинених країнах світу, але менше, ніж у Росії, де на 10 тис. жителів припадав 161 студент.
Протягом 1960–1970 рр. увага під час планування підготовки кадрів зверталася на ті ланки вищої освіти, що забезпечували науково-технічний прогрес. У 1974–75 рр. на основі чинних навчальних планів було створено робочі навчальні плани, у яких окрім аудиторних указувалася кількість годин, Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 2014, № 4 (38) 79 відведених на самостійну роботу студентів з кожної дисципліни. Відбувається зміцнення зв’язків ВНЗ з виробництвами в усіх напрямах (виробнича практика й стажування, організація філій профілюючих кафедр на виробництві, лабораторій, навчально-науково-виробничих об’єднань та ін.).
У 1992–1995 роках минулого століття була проведена перша освітянська реформа. Наголос у ній було зроблено на загальноосвітній школі. До здобутків цього періоду слід віднести розробку і затвердження Державної програми “Освіта. Україна ХХІ століття”, яка нині здійснюється в основних своїх складо- вих. Цілком очевидний результат дали створення єдиного Міністерства освіти, Академії педагогічних наук, певні кадрові зміни на рівні керівництва ВНЗ, відкриття університетів, зокрема в західних регіонах України. З навчальних планів ВНЗ було вилучено ідеологічні курси. Розпочалось активне впровадження державної мови . Другий етап освітянських змін веде відлік від Указу Президента України, датованого листопадом 1995 р., яким було передбачено не лише загальні напрями, а й конкретні кроки, засоби, шляхи їх реалізації. Не визначеними, на жаль, виявилися ресурси, зокрема фінансові. Робота розпочалася з поліпшення співпраці галузі з Академією педагогічних наук. Позитивні наслідки мало утворення в структурі Академії педагогічних наук Відділення педагогіки та психології вищої школи. Відчутний соціальний резонанс мали такі заходи, як оптимізація мережі закладів освіти; перехід до ступеневої системи навчання; впровадження нової, досить ефективної системи контролю якості навчально- виховного процесу; формування нормативно-правового поля освіти; створення концепції гуманітарної освіти і виховання студентської молоді. Розпочався пе- рехід до підготовки фахівців за новими спеціальностями. В системі освіти з’явилися національні університети, ефективнішою стала співпраця українських ВНЗ із зарубіжними партнерами.
3.
У США нараховується кілька тисяч найрізноманітніших ВНЗ, які можна класифікувати багатьма способами. Так, за формою фінансування їх поділяють на дві групи: більшу за чисельністю групу становлять приватні заклади (оплата студентів за навчання, самофінансування ВНЗ, приватні пожертвування, спонсорство, менша частка коштів від бюджету) і державні (значна частина коштів надходить з федерального і місцевих бюджетів). На загал держава все-таки відіграє домінуючу роль, фінансуючи значну частку наукових програм в університетах, утримуючи дво- і чотирирічні коледжі з майже 80% всього контингенту студентів.
Більшість американських університетів мають розвинену дослідну структуру на рівні докторських програм, решта - багатопрофільні університети з великою кількістю програм підготовки спеціалістів на ступінь бакалавра та магістра.
Доступ громадян до освіти
Вища освіта США належить до відкритих, адже створює досить прийнятні умови для вступу у ВНЗ тим, хто виявив бажання продовжити навчання після середньої школи, що має 12 класів (варіанти 6+3+3 чи 8+4).
До ВНЗ більшість вступає після отримання диплома заключного рівня середньої школи (highschool diploma), в якому переважає загальна освіта з мінімальною спеціалізацією. Громадяни без такого документа можуть отримати його еквівалент (сертифікат чи диплом) з правом вступу до ВНЗ після складання пакета спеціальних тестів із загального освітнього розвитку.
Для зарахування, крім результатів тестів, беруться до уваги багато інших параметрів: результати співбесіди, рекомендації шкіл і вчителів, успіхи кандидата у позаурочній діяльності (спорт, гуманітарна робота, мистецькі захоплення і досягнення тощо), соціальне походження і забезпеченість, склад сім'ї та ін.
Вища освіта в США платна, плата за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою. Вартість одного навчального року не є сталою і залежить від штату, рівня і престижності ВНЗ, його приналежності до державного чи приватного сектора. Законом США про освіту (1938) передбачено фінансову допомогу бідним студентам; крім того діє система підтримки кращих студентів (стипендії, різноманітні гранти).
Організація навчання, академічний рік та екзамени
Гнучка ступенева система американської вищої школи дозволяє переривати навчання на будь-якому рівні, змінювати профіль навчання, продовжувати освіту. У магістратуру та докторантуру відбирають лише бакалаврів, що мають успішність не нижчу за "В", позитивну характеристику, письмову рекомендацію від одного чи двох викладачів. Вони повинні здати успішно екзамени, що проводяться двічі на рік.
Термін навчання в магістратурі залежить від особливостей спеціальності: від півтора року в галузі мистецтв до двох-трьох років у медицині та психології. У кінці навчання необхідно написати реферативний огляд, представити дисертацію чи скласти іспит.
Головним критерієм відбору кандидатур у докторантуру є здатність до наукової роботи. Протягом 2-3-ох років навчання докторант має засвоїти значний обсяг теоретичного матеріалу, отримавши за нього до 72 кредитів із 20 екзаменів, скласти кваліфікаційні іспити і захистити дисертацію.
Практикуються усі види занять; лекції можуть читати для малих, середніх і великих (до 1000 студентів) потоків. Один-два рази на тиждень у малих (15-30 студентів) групах відбуваються семінари з тем лекцій, до яких студенти готуються самостійно у бібліотеках. Частково у ВНЗ використовується варіант тьюторського навчання, коли викладач кілька разів на тиждень працює з маленькою групою одних і тих самих студентів для уважного спостереження за їхньою самостійною роботою.
Оцінки, як і в Англії, позначають великими літерами: А - відмінно (4 бали), В - добре (3), С - посередньо (2), D - прохідна (1), Е - незадовільно (0).
Кваліфікації
У ВНЗ США порівняно багато різних кваліфікацій, дипломів і сертифікатів, які присвоюються після Звершення програм різного рівня. Рівнів вищої освіти - три.
Першим є рівень підготовки бакалаврів, який триває найчастіше чотири роки (окрім медицини, права і деяких інших спеціальностей). Поширений поділ цього часу на дві половини, коли у першій викладаються загальні дисципліни, з яких менше 50% стосується майбутньої спеціалізації, а в другій таких предметів уже більше половини. Дипломи (Bachelor's Degree) цього рівня за змістом - переважно академічні кваліфікації і представлені дипломами бакалавра мистецтв або наук. Програма другого рівня після спеціалізації у певній галузі за 1-2 роки завершується присвоєнням диплома магістра (Master Degree). Вимоги для його отримання досить різноманітні: написання тез (наукової роботи), складання іспиту з іноземної мови, засвідчення вміння використовувати комп'ютери та бази даних, заключні екзамени.
Третім рівнем є аспірантура і підготовка докторської дисертації, що вимагає наукових студій упродовж 3-5 років після отримання диплома магістра. Поточні вимоги залежать від царини студій: наукова робота і захист написаної на її матеріалі дисертації, загальні чи фахові екзамени тощо. Останні складаються переважно упродовж перших двох років докторських студій. Зазвичай, після завершення третього рівня вищої освіти присвоюється звання доктора філософії (PhD), що є вищим академічним званням у США.
Китай
Станом на початок 2009 р. загальна кількість вищих навчальних закладів у Китаї становила близько 3 тисяч. Навчання у державних вищих навчальних закладах (близько 2 тис.) у переважній більшості випадків безкоштовне.
В Китаї розвивається мережа недержавних вищих навчальних закладів (близько 1 тис.), які забезпечують якість підготовки на рівні кращих державних університетів. Недержавні заклади розглядаються насамперед як інституції, що мають частково вирішити проблему бюджетного фінансування розвитку вищої освіти.
Навчання у приватних вищих навчальних закладах платне і включає як плату за надані освітні послуги, так і вартість проживання (оскільки більшість вказаних закладів – інтернатного типу). Ця плата може здійснюватися різними установами та підприємствами, у тому числі державними, які зацікавлені залученні майбутніх випускників.
Незважаючи на зростання абсолютних показників, у Китаї чисельність студентського контингенту щодо наявного населення порівняно невисока. Цим досягається вирішення завдання престижності вищої освіти, забезпечення високого конкурсу (на окремі спеціальності – до 200 осіб на місце), уможливлення відбору на навчання кращих випускників шкіл.
Вступні екзаменаційні білети складають не вищі навчальні заклади, а Міністерство освіти або його органи на місцях. Вказані органи визначають і правила прийому студентів.
До вищих навчальних закладів можуть вступити лише високо підготовлені абітурієнти, а зарахування до лав студентів для молодої людини є справжнім святом. У той же час при прийомі до вищих навчальних закладів діє система пільг для обдарованих дітей і дітей-сиріт.
Вступна кампанія будується з урахуванням середнього балу атестата, а також результатів тестового випробування, яке проводиться у всій країні в один день. За результатами набраних балів абітурієнти мають право вступати до вищих навчальних закладів певного рівня. Тобто до університетів мають право вступати лише особи, що набрали найбільшу (а не мінімально необхідну, як в Україні) кількість балів, до провідних інститутів – ті, що набрав високу кількість балів, до провінційних інститутів – усі, хто набрав хоча б мінімально необхідну кількість балів. Так забезпечується висока мотивація до сумлінного навчання у середній школі, а також створюються додаткові важелі підтримки якості відбору абітурієнтів.
Китайські вищі навчальні заклади здійснюють підготовку на трьох рівнях:
- рівень бакалавра (термін навчання – 4–5 років),
- рівень магістра (термін навчання – 2–3 роки),
- рівень докторантури (термін навчання – 3–5 роки)
У вищих навчальних закладах Китаю немає єдиної навчальної програми, що пояснюється необхідністю врахування регіональних особливостей, а також рівня забезпеченості професорсько-викладацьким складом і навчальним обладнанням. Існують денна, заочна, вечірня й екстернатна форми навчання
У випадку успішного навчання студенти мають право на отримання підвищеної стипендії, а також стипендій за рахунок різних корпоративних фондів, які таким чином ведуть пошук найбільш професійно підготовлених випускників. У Китаї обирають роботу за фахом приблизно 85% випускників вищих навчальних закладів, що є одним із найкращих показників у світі. Поряд з цим, у країні діє широка мережа закладів професійної освіти, в тому числі професійно-технічних училищ, які забезпечують підготовку фахівців середньої ланки.
У Китаї звертають все більше уваги на посилення зв'язку вищих навчальних закладів з науковими центрами та реальним виробництвом (корпорації, підприємства, фірми). Помітна тенденція зростання спеціалізації освіти, окремі програми будуються з урахуванням запитів конкретних роботодавців (що представлені професійним громадським об'єднанням) або навіть великої корпорації. Крім традиційної «виробничої практики», існує так зване «професійне стажування», яке передбачає виконання більшого обсягу роботи та навчання конкретним навичкам управлінської або технологічної діяльності [1]. В той же час передбачена також можливість участі підприємств (майбутніх роботодавців) у модернізації навчального процесу, в тому числі шляхом надання виробничих лабораторій для виконання поточного навчання.
Розроблено програми раннього виявлення і підтримки талановитих учнів, студентів, молодих учених, винахідників та ін., підтримки їхнього розвитку та кар'єрного зростання. Фактично у Китаї талановитому випускнику університету чи кандидату наук, який був направлений на навчання за кордон, після повернення гарантується певний рівень заробітної плати, а також умови побуту та праці на рівні зарубіжних колег у найкращих освітніх чи бізнесових центрах розвинених країн. Китайські університети виступають центрами національної науки. Кожен університет має підтримувати високий рівень наукової та інноваційної діяльності, в іншому разі його статус буде поставлено під сумнів. При університетах діє приблизно 100 лабораторій та 40 інженерних центрів, обладнаних на рівні світових стандартів.
Японія
Середня освіта Японії триває 12 років і поділяється на три стадії однакової тривалості, з яких остання досить диференційована і використовує кредитну систему врахування виконаного (атестат вимагає 85 кредитів, кожен з яких відповідає 35 годинам занять).
Прийом студентів до вищих навчальних закладів досить регламентований. Процес вступу складний і тривалий. Спочатку Національний центр прийому в університети централізовано проводить однаковий для всіх тест з перевірки шкільних досягнень учнів. Ті, хто подолав цей бар'єр, отримують змогу складати вступні іспити та проходити співбесіди в обраний університет. Не забороняється складання тестів одночасно в кількох ВНЗ, віддається перевага тим, хто досягає високих результатів після кількох невдалих спроб на попередніх вступних сесіях. Екзамени відіграють надзвичайно важливу роль у системі освіти Японії, тому такими поширеними є репетиторські послуги і відповідні заклади різного типу, тому японський школяр і вчиться "у дві зміни": зранку в школі, увечері - в репетиторів.
Навчальний рік в японських ВНЗ розпочинається у квітні і завершується в березні. Він складається з трьох триместрів з літніми канікулами. Перші два роки студенти, зазвичай, навчаються на загальноосвітньому факультеті, далі йде спеціалізація.
Організація навчання, академічний рік та екзамени
Зміст і структурну побудову вищої освіти японці практично запозичили у США з їх основним чотирирічним циклом освіти для отримання диплома (для медичних спеціальностей виконання повної програми вимагає 6 років). Ці роки поділяються на дві дворічні частини, перша з яких - загальноосвітня, друга - спеціалізована. Однак випускник японського університету чи технічного ВНЗ продовжує навчатися ще кілька місяців на своєму робочому місці. І надалі самоосвіта не припиняється, бо національний центр створення тестів забезпечує усіх роботодавців необхідними комплектами тестів з метою проведення регулярних "контрольних" для перевірки професійного зростання працівників.
Застосовується 100-бальна рейтингова система оцінювання: 100-80 балів - відмінно (оцінюється літерою А), 79-70 - добре (В), 69-60 - задовільно (С), 59-0 - незадовільно (D).
Академічний рік становить 35 тижнів (кредитів), або 210 навчальних днів. Мова викладання - японська. Після виконання чотирирічної програми передбачено кілька випускних екзаменів, які більшість успішно складає. Щоб здобути ступінь бакалавра, студент повинен набрати протягом 4-х років навчання певну кількість залікових одиниць (таньї, на зразок американських кредитів) з визначених груп предметів. Із загальної суми 124 таньї 36 припадає на загальноосвітні предмети, 8 - на іноземну мову, 4 - на фізичне виховання та 76 - на професійні дисципліни. Щоб отримати одну танью, необхідно прослухати упродовж 15 тижнів по одній годині лекцій (вона вимагає одногодинної самостійної підготовки), щотижня брати участь у 2-годинному семінарі (вимагає одногодинної самостійної підготовки), щотижня брати участь у 2-годинних лабораторних заняттях (вимагають 3-годинної самостійної підготовки).
Другим циклом освіти є дворічна магістерська програма, яку долають лише один-два бакалаври з 20-30, маючи надалі непогані шанси (понад 20%) для продовження свого росту на докторських студіях та отримання докторського звання. Для здобуття звання "магістр" студентові необхідно набрати за два роки 30 таньї, написати дослідницьку роботу та захистити її, скласти іспит на ступінь магістра.
Для здобуття докторату потрібно закінчити 5-6-річну докторантуру, отримати 30 таньї, написати дисертацію І здати екзамени.
Основна структурна одиниця університету - факультет, який ділиться на декілька департаментів. Головними категоріями викладачів є: професори, асоційовані професори, асистенти професора і наукові співробітники. Однак через високу різноманітність закладів є ще посади асистента, лектора чи інструктора.
4.На сьогодні вища освіта в Україні перебуває на стадії трансформації від радянської до загальноєвропейської моделі, встановленої відповідно до підписаного Україною в 2002 році Болонського договору. Постійно впроваджуються нові елементи, змінюються стандарти освіти, але у впровадженні цих змін не спостерігається системного підходу. Імплементація нових елементів вищої освіти, як от модульно-кредитної системи, єдиного тестування для випускників шкіл, процедура стандартизації дипломів вищих навчальних закладів – всі ці зміни виконуються хаотично і в більшості випадків без ґрунтовного пояснення їх суті і вагомості основним суб’єктам цих змін – студентам, викладачам, науковцям.
В Україні контингент студентів у 2006/2007 навчальному році налічує майже 2,8 млн. осіб, у тому числі за денною формою навчання понад 1,6 млн. осіб. У поточному навчальному році в Україні здобуває освіту понад 36,6 тис. іноземних студентів із 131 країни світу. Навчальний процес забезпечують понад 11,5 тис. докторів наук, професорів та понад 58,7 тис. кандидатів наук, доцентів.
У 2005/2006 навчальному році прямі прибутки України від експорту освітніх послуг (навчання іноземних студентів) склали близько 50 млн. доларів США. (Для порівняння: експорт освітніх послуг Сполучених Штатів Америки сьогодні становить близько 15 млрд. доларів на рік.)
На сьогодні, в Україні до європейських вимог адаптовано новий перелік галузей знань і напрямів, за якими в Україні здійснюється підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра. Починаючи з 2007/2008 навчального року підготовка бакалаврів у вищих навчальних закладах здійснюється за 48 галузями та 141 напрямом (до цього підготовка здійснювалася за 17 галузями, 77 напрямами і 586 спеціальностями). У стадії розробки перебуває новий перелік спеціальностей з підготовки магістрів. Здійснюються організаційні заходи із запровадження “Додатку до диплома” європейського зразка (Diploma Supplement)[13,c. 3].
Перший етап запровадження системи кредитно-модульного навчання у ВНЗ в Україні пройшов досить успішно. У 2006/2007 навчальному році у вищих навчальних закладах України III-IV рівнів акредитації на всіх програмах підготовки фахівців першого (бакалаврат) і другого (магістратура) циклів запроваджено Європейську кредитно-трансферну систему (ECTS). Це дозволяє здійснювати трансфер (переведення) студентів з одного вищого навчального закладу в інший (включаючи і закордонні ВНЗ) та накопичувати студентами кредити ECTS, які визнаватимуться при подальшому навчанні в будь якому європейському ВНЗ.
Студенти отримали інформацію щодо структури курсів, послідовності вивчення навчальних модулів та порядку їх оцінювання викладачами. Це дало більші можливості щодо вибору навчальних курсів та індивідуальних програм здобуття вищої освіти. Самостійна робота стала більш скоординованою, збільшився час безпосереднього спілкування з викладачами. Кафедри поліпшили інформаційно-методичне забезпечення, створюють електронні підручники, комп’ютерні програми, програми самоконтролю, тощо.
Однак, у цілому, формування ринку освітніх послуг в Україні відбувається, на жаль, дещо сповільненими темпами. Найбільшою проблемою української системи освіти на міжнародному ринку освітніх послуг є її незадовільна якість. 24 березня 2007 року на підсумковій колегії МОН України було зазначено, що жоден з наших університетів не увійшов до рейтингового списку п’ятиста університетів світу, а більшість з них взагалі не відомі за кордоном.
Визначальним напрямом розвитку системи вищої освіти України задля підвищення її конкурентоздатності є інтеграція у європейський освітній простір у руслі виконання вимог Болонського процесу. У ході інтеграції української системи освіти до європейського освітнього простору перед нею постає ряд проблем:
1. Психолого-дидактична некомпетентність більшості викладачів вищої школи.
2. Перехід на кредитно-модульну систему організації навчального процесу, що потребує:
· забезпечення відповідності “вартості” кредиту обсягу і складності учбового матеріалу;
· визначення педагогічного навантаження в умовах функціонування кредитно-модульної системи.
3. Зв’язок вищої школи з ринком праці.
4. Практика студентів у реаліях ринкової економіки.
5. Розмежування академічної й професійної спрямованості вищої освіти в Україні.
6. Приведення освітніх кваліфікаційних ступенів України до стандартів Європейського союзу.
Складнощі у вирішенні цих проблем зумовлені причинами соціального та психологічного характеру.
Соціальні причини:
1. Зацікавленість переважної більшості ректорів ВНЗ у збереженні існуючого стану.
2. Технологічна та інформаційно-просвітницька незабезпеченість переходу до європейських стандартів освіти.
Психологічні причини:
1. Звичка і готовність населення використовувати усталені схеми відносин між споживачами та виробниками освітніх послуг (хабарі, знайомства тощо).
2. Несприйняття значною частиною професорсько-викладацького складу інноваційних методів і технологій в освіті.
На якість, а відтак і конкурентоздатність української освіти негативно впливає збереження багатьох рис радянської освітньої системи, які все ще притаманні системі освіти в Україні[8, c. 14].
В Україні для досягнення цілей Болонського процесу і підвищення конкурентоздатності системи освіти, найперше, необхідно:
1. Сприяти європейському співробітництву у забезпеченні якості освіти з метою розробки співмірних критеріїв і методологій її визначення.
2. Прийняти систему вищої освіти, що базується на двох основних циклах – переддипломному (бакалаврському) та післядипломному (магістерському).
3. Запровадити загальноєвропейську систему наукових ступенів.
4. Увести систему кредитів за зразком ECTS як ефективний засіб забезпечення широкомасштабної студентської мобільності.
Створення цивілізованого ринку освітніх послуг в Україні та забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної освіти на міжнародному ринку потребує урахування впливу наступних чинників: 1) глобалізації; 2) технологій; 3) конкуренції.
Зазначені чинники визначають методологічне підґрунтя для дослідження і вирішення проблем модернізації системи освіти в Україні задля підвищення її конкурентоздатності, яке передбачає:
· аналіз якості освітніх послуг з точки зору потреб регіонів, держави та світової спільноти у сфері професійної підготовки;
· постійне вдосконалення діяльності освітніх закладів відповідно до викликів часу;
· безперервність освіти, збереження єдиного освітнього простору, характер розвитку якого визначається потребами суспільства[2, c. 8].
Стан на сьогодні
План дійпередбачає реалізацію низки завдань у системі вищої освіти України, що сприятиме досягненню основної мети – підготовки висококваліфікованих фахівців, які будуть конкурентоспроможними на національному, європейському та світовому ринках праці, а саме:
· модернізації системи вищої освіти, системи та структури кваліфікацій;
· удосконалення змісту вищої освіти та організації навчального процесу;
· підвищення ефективності та якості вищої освіти;
· міжнародного визнання документів про вищу освіту;
· зміцнення позицій вищих навчальних закладів України на європейському та світовому ринку освітніх послуг та досягнення їх рівноправності в європейському і світовому співтоваристві.
Інституційне забезпечення Болонського процесу в Україні.У 2006 р. створено Національну групу промоутерів Болонського процесу в Україні (National Team of Bologna Promoters), до якої залучені фахівці провідних університетів України. Вони беруть участь в навчальних тренінгах з актуальних проблем вищої освіти на Європейському освітньому просторі і проводять такі тренінги в Україні.
Структури, що супроводжують впровадження Болонського процесу в країні, є переважно офіційними урядовими структурами. При Міністерстві освіти і науки України (МОН) створено відомчу робочу групу супроводу Болонського процесу у вищій освіті України (розпорядження МОН від 24.05.2006 № 93-р) та, за розпорядженням Кабінету Міністрів України, міжвідомчу робочу групу з впровадження Болонського процесу (наказ МОН від 7.03.2006 № 164).
Оптимізація мережі ВНЗ.Сьогодні в Україні підготовку фахівців з вищою освітою здійснюють 904 вищі навчальні заклади усіх рівнів акредитації та форм власності. Вони підпорядковані 28 міністерствам і відомствам, 10 з яких мають у підпорядкуванні лише один заклад. Такої практики немає жодна європейська країна.
Зміни в структурі органів державної влади, відповідальних за вищу освіту, спрямовуються на концентрацію державного управління ВНЗ в одній структурі – МОН України, з метою оптимізації мережі вищих навчальних закладів. Підготовлено проект розпорядження Кабінету Міністрів України “Деякі питання управління навчальними закладами”, яке передбачає передачу ВНЗ у сферу управління Міністерства освіти і науки.
Формування національної системи кваліфікацій.Процес формування і запровадження національної системи кваліфікацій планується завершити поетапно до 2010 року. Основою цих дій є узгодження національної системи кваліфікацій з системою кваліфікацій Європейського простору вищої освіти. У 2006/2007 навчальному році студенти всіх ВНЗ III-IV рівнів акредитації залучені у двоциклову систему підготовки (бакалаври–магістри), що відповідає Болонським принципам. Розпочато формування національної структури кваліфікацій бакалавра, яка відповідає цьому переліку і буде представлена Групі супроводу Болонського процесу (BFUG) для адаптації в загальноєвропейську систему кваліфікацій.
Стосовно програм другого циклу, вивчається проблема диверсифікації програм за критеріями академічності та професійності. Зараз в Україні пропонується післябакалаврська програма магістра наук і програма, що має умовну назву “спеціаліст”, яка більше зорієнтована на практичну діяльність.
Сьогодні вищі навчальні заклади і роботодавці обговорюють питання еволюції таких програм. Пропонується розробити два варіанти магістерських програм – магістра академічного і магістра професійного профілю, з орієнтацією останньої на практичну діяльність. Як приклад для технічних спеціальностей – магістр наук, магістр інженерії.
Запровадження докторського навчання як третього Болонського циклу знаходиться на початковій стадії. Проблемою впровадження в Україні третього циклу навчання в рамках Болонського процесу є збережена з радянських часів система присудження двох наукових ступенів: кандидата та доктора наук, приведення яких у відповідність до європейських зразків ускладнюється відсутністю єдиного докторського стандарту в країнах-учасницях Болонського процесу.
Забезпечення якості освіти.Проводяться заходи щодо адаптації національної системи із забезпечення якості до стандартів і рекомендацій для забезпечення якості в ЄПВО. 4 березня 2008 року в Брюсселі (Бельгія) Україна стала повноправним урядовим членом Європейського реєстру забезпечення якості (EQAR). З метою співробітництва, вивчення досвіду Європейської мережі забезпечення якості (ENQA) в управлінні ліцензування, акредитації та нострифікації МОН створено спеціальний відділ. В Україні функціонує також незалежна державна інспекція.
Національна система забезпечення якості реалізується через системи ліцензування і акредитації. Зовнішня система забезпечення якості охоплює всі ВНЗ України і поширюється на діючі в Україні філії іноземних навчальних закладів. Розроблено план з покращення та адаптації національної системи забезпечення якості вищої освіти, відповідно до стандартів та норм ENQA щодо:
· внутрішнього забезпечення якості у вищих навчальних закладах;
· зовнішнього забезпечення якості вищої освіти;
· забезпечення якості у діяльності агенцій/установ із зовнішнього забезпечення якості.
Реалізація цього плану відбувається дуже повільно. В Україні ще не сформована система моніторингу і визначення рейтингу ВНЗ за міжнародними показниками, водночас існуюча національна система моніторингу і визначення рейтингу ВНЗ з метою прийняття управлінських рішень не є достатньо прозорою. Відповідна система інформування суспільства про результати акредитації ще не запрацювала належним чином, незважаючи на те, що в усіх регіонах при обласних управліннях створено громадські акредитаційні комісії, робляться спроби залучення студентів до участі в оцінці якості вищої освіти.
Запровадження Європейської кредитно-трансферної системи.У 2006/2007 навчальному році у всіх ВНЗ України III-IV рівнів акредитації запроваджено кредитно-трансферну систему ECTS. Підготовлено відповідний Пакет інноваційних нормативних документів ECTS. Розроблено рекомендації та здійснюються організаційні заходи із запровадження Додатку до диплома європейського зразка (Diploma Supplement) який має отримати кожен студент-випускник у 2008/2009 навчальному році.
Проте запровадження системи ECTS призвело до збільшення навантаження методистів та викладацького складу кафедр ВНЗ. Введення європейської системи ECTS не супроводжується в Україні приведенням до Болонських стандартів навантаження викладачів, яке на сьогодні в Україні в середньому складає 900 годин на навчальний рік для доцента ВНЗ і є найбільшим в Європі.
Визнання ступенів і періодів навчання.Визнання кваліфікацій вищої освіти входить до компетенції управління ліцензування, акредитації та нострифікації МОН і регулюється Законами України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, постановами Кабінету Міністрів України № 1260 “Про документи про освіту та вчені звання” та № 1380 “Про ліцензування освітніх послуг”, наказом МОН України № 563 “Про затвердження Положення про визнання іноземних документів про освіту”, в яких встановлюється централізована процедура, визначаються правові та організаційні основи визнання іноземних освітніх документів. Чинне законодавство з визнання іноземних кваліфікацій приведене у відповідність положенням і принципам Лісабонської конвенції, яку Україна ратифікувала у 1999 році. Україна уклала 22 міжурядові міжнародні угоди про взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання. Ще 32 проекти таких угод проходять процедуру узгодження.
Проте ВНЗ, які запровадили спільні програми та присвоюють національно визнані ступені спільно з вищими навчальними закладами інших країн, становлять лише 3 % від загальної кількості українських ВНЗ.
Мобільність.Мобільність студентів є важливим аспектом впровадження в Україні Болонського процесу. Спостерігається тенденція до підвищення рівня внутрішньої мобільності студентів і викладачів. Спрощено переведення студентів з одного ВНЗ до іншого за рахунок трансферу та накопичення кредитів ECTS. Бакалавр будь-якого університету може продовжувати навчання на другому циклі іншого університету. Підвищенню внутрішньої мобільності кадрів сприяє обмін викладачами між різними вищими навчальними закладами; можливість суміщення посад викладачами різних вищих навчальних закладів; відміна права ректорів на заборону суміщення посад.
Міжнародної академічної мобільності Україна ще не відчула. У 2005/2006 навчальному році в Україні здобувало вищу освіту 35 тис. іноземців і близько 20 тис. українців проходило навчання та стажування за кордоном. Проте майже всі поїздки за кордон українське студентство здійснює коштом батьків, спонсорів, закордонних благодійних фундацій тощо. Закордонне навчання і стажування за рахунок ВНЗ або держави становить менше 10 % від зазначеної кількості “мобільних” українських студентів. Більшість таких візитів є наслідком двосторонніх договорів обміну студентами між університетами України та Європи.
Чинним українським законодавством не передбачено грантів та позик студентам для навчальних поїздок за кордон. Проект Указу Президента про надання стипендій Президента України талановитим студентам і молодим науковцям для навчання та стажування в провідних зарубіжних університетах і дослідних центрах, яким передбачається виділення п’ятдесяти студентських стипендій щорічно, не вирішує проблеми в масштабах держави.
Ситуація з міжнародною академічної мобільністю кадрів ще гірша: стажування викладачів українських вищих навчальних закладів у провідних європейських університетах ніяк не координується і не фінансується українськими ВНЗ або державою; створення спільних програм підготовки фахівців із провідними європейськими університетами не набуло поширення; укладення міжуніверситетських двосторонніх договорів про обмін кадрами відбувається епізодично; виконання спільних наукових програм із провідними університетами ЕПВО має одиничний характер.
Навчання протягом життя.В Україні розпочалася робота зі створення умов для навчання впродовж усього життя:
· Розроблено національні рекомендації щодо оцінювання та визнання попереднього (в тому числі, неформального та неофіційного) навчання як основи для доступу до вищої освіти.
· Навчальне навантаження студентів виражається в кредитах ECTS.
· Розроблено національні рекомендації для призначення кредитів ECTS і на всіх програмах першого та другого циклів підготовки фахівців розподілено кредити ECTS.
Загалом формування системи навчання протягом життя перебуває поки що на початковій стадії.
Забезпечення участі студентів.Створена при МОН України, Всеукраїнська студентська рада стала кандидатом в члени Національних спілок студентів Європи (ESIB). У всіх ВНЗ України створено органи студентського самоврядування, студенти представлені у складі вчених рад ВНЗ. Студентські профспілки та органи самоврядування опікуються головним чином організацією побуту, дозвілля та працевлаштування, питанням стипендіального забезпечення, підтримки студентів із малозабезпечених сімей.
Повноваження органів студентського самоврядування на рівні участі у прийнятті рішень щодо організації навчання у більшості ВНЗ України майже не реалізуються; участь студентів у вирішенні питань контролю якості освітніх послуг залишається недостатньою.
Участь бізнес- та соціальних партнерів.Для розвитку співробітництва бізнес- та соціальних партнерів у рамках Болонського процесу підготовлено проект Закону України “Про залучення роботодавців до підготовки та перепідготовки кадрів, освітніх і наукових процесів” та проект постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів”.
Поки що присутність та роль профспілок, бізнес- та соціальних партнерів в структурах впровадження Болонського процесу є мінімальною і здебільшого формальною. Конкретні дії в цьому напрямку мають несистемний характер в масштабах локальних угод. Гострою проблемою є працевлаштування випускників з бакалаврськими кваліфікаціями. Випускники першого циклу, які знайшли роботу після випуску у 2005/2006, становлять лише 13,9 %, в той час як продовжили навчання на наступному циклі 81,8 %.
Вища освіта і дослідження.До викладання у вищих навчальних закладах залучаються вчені інших науково-дослідних інституцій. Вищі навчальні заклади спільно із науково-дослідними інституціями створюють філії кафедр, де магістри проходять наукове стажування. В Україні щорічно проводяться регіональні та міжнародні студентські наукові конференції. У вищих навчальних закладах працює 68998 осіб, які мають науковий ступінь доктора наук, що становить 95 % від їх загальної кількості в Україні.
Водночас у ВНЗ здійснюється вкрай малий відсоток дослідницької роботи; про синергію між ВО та іншими секторами дослідницької роботи йдеться лише на папері. Заважає відсутність належної матеріальної бази у ВНЗ, брак фінансування наукових досліджень, відсутність інтеграції зі структурами Національної Академії Наук та виробництвом.
Соціальний вимір.Передбачені державою заходи для усунення перешкод у доступі до вищої освіти для студентів із соціально знедолених верств населення реалізуються не в повному обсязі:
· підвищення стипендії на випускних курсах та покращення умов проживання в гуртожитках є мінімальним;
· В Україні діє єдиний ВНЗ де навчаються студенти з обмеженими фізичними можливостями – університет “Україна”, хоча курс на створення таких закладів задекларовано;
· дистанційне навчання фактично не організовано і не є доступним пересічній людині;
· створення в регіонах департаментів університетів, в яких надаються консультації і проводяться заняття за місцем проживання не набуло масового характеру.