Сутність менеджменту освіти

Під сутністю явища менеджменту освіти необхіднорозуміти його внутрішній зміст, що виявляється в єдності усіхбагатоманітних і суперечливих форм його буття у сферінавчання і виховання. При цьому добре відомо, що до явищаменеджменту освіти належить те чи інше виявлення(вираження) освітянської дійсності, зовнішні, безпосередньо ціформи його існування. У мисленні ж категорії сутності ісоціального явища представляють перехід від розмаїттянаявних форм соціального світу до його внутрішнього змісту і єдності, до поняття. Оскільки соціальний світ являє собоютотальність, то осягнення його сутності є основним завданнямфілософії, а точніше такого її специфічного напрямку, яксоціальна філософія. Це означає, що філософія освіти маєрефлексувати сутність освітянського буття, щосамоздійснюється як у вигляді процесу, так і його продуктів. Цеє головним завданням філософії освіти.Питання сутності менеджменту освіти, як і менеджментувзагалі, є малодослідженим. Якщо ж узагальнити наявнийнауковий матеріал, то виявляється, що під сутністю цьогоявища слід визнати ціннісно-смисловий вплив на особистістьосвітянина з метою організувати чи скорегувати його мисленняі поведінку за принципом “суб’єкт – суб’єктних відносин”.

Зрозуміло, що у цьому визначенні немає протиріч, оскількиціннісно-смисловий вплив є глибинною онтологічноюхарактеристикою менеджменту освіти, а “суб’єкт – суб’єктнівідносини” – це його прояв на поверхні освітянськогоповсякденного буття.При цьому важливо звернути увагу на подвійний характерсутності менеджменту, що зафіксовано поняттям “ціннісно-смисловий вплив”. Це детерміновано атрибутивнимивластивостями особистості людини, що має два механізми переробки інформації: внутрішньої дії, основу якого складаютьдва внутрішньоособистісні механізми (смислоутворення іцілепокладання), і зовнішньої дії, яка ґрунтується на діївнутрішньоособистісного механізму збудження, щовикористовує фенотипічну, тобто “окультурену” інформацію.

Перший канал надає інноваційний особистісний смисл, що ведедо розвитку соціальної-освітньої системи, а другий –використовує напрацювання світової й національної культури ітому консервує її. Культура виступає тут чинником, який єзовнішнім імпульсом до дії. На цій основі особистість отримує подвійну ціннісно-смислову детермінацію поведінки і здатнавиступати як консерватор і як інноватор розвитку освітніхсистем.Ціннісна складова менеджменту освіти має безпосереднєвідношення до культури, попереднього історичного розвитку іментальності народу. Звідси походять побоювання щодо загрозидля національної культури і освіти, пов’язаної з поступовим заміщенням поняття “управління” поняттям “менеджмент” і, якрезультат, вестернізацією і розмиванням національнихособливостей суспільних стосунків. Це особливо помітно наприкладі ставлення країн СНД до вимог і практики їхньогозалучення до Болонського процесу. Проте, національні ментальні ознаки різних культур не можуть стати причиноювідмови від об’єктивних світових загальновизнаних досягненьсучасного менеджменту як типу і філософії управління, який,будучи соціальним по суті, проголошує вищою цінністюлюдиновимірність, а не власне виробництво продукції.

Смислова складова сутності явища менеджменту освітипов’язана з принципово іншою сферою діяльності людини, асаме: з атрибутивною властивістю людини продукувати новісмисли і використовувати їх у якості інструменту управліннявласною поведінкою, і, нарешті, життєдіяльністю окремоїлюдини та всього людського роду. Сенс виявляєтьсявирішальним і у визначенні поняття “соціальна дія”, до якої,безперечно, належить будь-яка дія у сфері освіти.

Зміст менеджменту освіти

Управління як суспільний феномен ґрунтується наорганізаційній діяльності особистості людини, що маєорганізаційне мислення, організаційну свідомість,організаційну культуру.Концентровано управління реалізується і у просторінавчального закладу, який треба розглядати як базовуорганізаційну одиницю в освіті. Навчальний заклад є часткоюсамовідтворюючогося соціуму, що природно пов’язаний іззагальним ціннісно-смисловим полем суспільства й світовоїспільноти. Він має певну структуру, набір соціальних статусів іролей, розподіл на керуючу й керовану частини. Як цілісність навчальний заклад має і природний механізм саморегуляції, атому здатний до цілераціонального управління за допомогоюціннісно-смислового інгредієнта соціального світу.Термін “управління” вживається як родове, а“менеджмент” – як видове поняття. Смисл терміну“детермінація” (від лат. determinо – визначаю) вживається якпринцип, у якому всі явища не випадкові, а мають певнупричину. На цій підставі існує закономірний взаємозв’язок тавзаємозумовленість між ціннісно-смисловою причинністю іпроцесом управління навчальним закладом.Словосполучення “ціннісно-смислова детермінація” требарозглядати як складний процес, в якому поєднується сталістьсоціальної системи, здобута за рахунок цінностей, і динаміка – здатність до інноваційного розвитку, яку надає закладу освітиінша складова – смислова – завдяки смислогенезу тапородженню власних смислів учасниками навчально-виховногопроцесу у рівній мірі як з боку менеджерів, так і з бокувикладачів і тих, хто навчається.Відтак соціальні відносини вбачаються своєріднимпідґрунтям для явища управління, яке їх регулює і виявляєтьсяу вигляді специфічної соціальної дії – прийняття управлінських рішень – основної операції, що відбувається у менеджерськихструктурах підприємств, закладів і організацій. Операція єцілеспрямованою соціальною діяльністю, яку реалізуєменеджер, й безпосередньо пов’язана з алгоритмом процесуухвалення управлінських рішень.Отже, ухвалення рішень є найважливішим видомпрофесійної діяльності, яку виконують менеджери в організаціях усіх типів і на будь-якому рівні. Це той самий виддіяльності, який найкраще характеризує поведінку менеджеріві відрізняє менеджмент від іншої соціальної діяльності людини.Ухвалення ефективних управлінських рішень є найбільшважливим видом діяльності, здійснюваної менеджерами, однієюз найбільш важливих умов успішного розвитку організації,вдалої адаптації до змін зовнішнього середовища, виживання в конкурентній боротьбі. Саме управлінські рішення є найефективнішим показником управлінських навичок і умінь,найбільш істотним внеском, який кожен менеджер можезробити у діяльність професійної організації будь-якого типу.На практиці ціннісно-смисловий вплив проявляється як результат цілеспрямованої діяльності менеджера абопідлеглого.

Виділяють п’ять основних складових управлінськоїпраці: мету, предмет, засоби, технологію, продукт (управлінськерішення).

Інколи термін управління замінюється наадміністрування, що означає професійну діяльність менеджеріворганізації або державних службовців, спрямовану на втіленняв життя прийнятих керівництвом рішень, тобто реалізаціюпоставлених завдань і пошук оптимальних шляхів їхнього вирішення. Адміністрування є одним із багатьох інструментівменеджменту, що дають можливість організації досягатизапланованої мети найефективнішим способом.Уперше основні принципи і правила адмініструваннясистематизував і узагальнив Анрі Файоль у книзі “Вчення проуправління”, який визначив, що діяльність з управління будь-якою організацією складається з п’яти обов’язкових загальнихфункцій: передбачення (планування), організація,розпорядження, координація та контроль. Таким чином, менеджмент освіти – це цілераціональнадіяльність менеджера у сфері організації та координаціїнавчально-виховної роботи у межах навчальних закладівосвіти, системах державного і місцевого самоврядування,регіональних, галузевих органів управління освітою,громадських спостережних рад та організацій з метоюрозвиваючої підготовки дитини у системі дошкільної освіти,якісної загальноосвітньої підготовки учнів у системі середньоїланки освіти, спеціалізованої підготовки майбутніх молодшихспеціалістів, бакалаврів, спеціалістів, магістрів та фахівціввищої кваліфікації у системі вищої професійної освіти.

Вважається, що основний закон менеджментусформулював класик менеджменту Пітер Друкер: “Doing theRight Things liight” – “правильно робити правильні речі”.Загальна теорія управління, теорія соціального менеджменту, теорія менеджменту освіти ще тільки маютьвідповісти на питання стосовно змісту освіти.

Форми менеджменту освіти

Взаємопов’язана зі змістом менеджменту освіти категоріяформи означає зовнішній вигляд, зовнішній обрис внутрішньогостану організації освітянського життя як різновиду соціальноїдіяльності. У сучасній літературі з теорії управління немаєоднозначного визначення форм влади, тому існує декілька їхніхкласифікацій, зокрема класифікація форм менеджменту освіти за критерієм використання влади або впливу педагога на учня.1) Форми влади та впливу за Дж. Френчем і Б. РейвеномДж. Френч і Б. Рейвен – дослідники питаннь влади ілідерства (керівництва) – розробили досить зручнукласифікацію основ влади. Згідно з цією класифікацією існує п’ять основних форм влади:

– заснована на примусі;

– заснована на винагороді;

– законна (традиційна);

– експертна;

– еталонна (влада прикладу).

Влада, заснована на примусі, полягає у здатності отриматибажану згоду під страхом покарання, що набуває форми догани,пониження в посаді, звільнення і, нарешті, загрози фізичногонасильства. Іншою формою примусової влади є присутністькерівника під час виконання роботи його підлеглими, тобтовлада через примус, вплив через страх виявляються на робочому місці.Недоліки впливу через страх:

– великі витрати на управління;

– втрата довіри до керівництва;

– виникнення у підлеглих працівників бажання ошукатиорганізацію;

– виникнення незадоволеності роботою;

– виникнення гальмівних процесів у розвитку здібностейлюдини.

Влада, заснована на винагороді. Обіцяння винагороди –один з найдавніших і найефективніших способів впливу налюдей. Влада, заснована на винагороді, впливає черезпозитивну допомогу підлеглому з метою домогтися від нього бажаної поведінки.Недоліки влади, заснованої на винагороді:

– обмеження розмірів винагороди;

– обмеження влади законодавчими актами, положеннями,політикою фірми;

– неможливість визначити ставлення працівника довинагороди.

Законна (традиційна) влада. Традиція – найпоширенішийінструмент впливу. Вплив за допомогою традиції можливийлише тоді, коли норми культури передбачають підкореннякерівництву як бажану поведінку. Керівник використовуєтрадицію, щоб задовольнити потребу виконавця у захищеності та належності. Традиція є особливо важливою для формальнихорганізацій. Можливість заохочувати закріплює повноваженнякерівника видавати накази. Традиція, на противагу страху,передбачає позитивну винагороду – задоволення потреби. Колилюдина визнає вплив, що ґрунтується на традиції, вона одержуєнатомість відчуття належності до соціальної групи.

Недоліки законної влади:– традиції можуть бути спрямовані проти змін;

– немає тісного зв’язку між традиціями і винагородою тазадоволенням власних потреб;

– не повністю використовується потенціал керівника,оскільки його здібності залишаються не поміченими, тому щоцей працівник не входить у формальну систему (групу).

Експертна влада. Така влада має вплив через розумну віруі таким чином втілюється. Виконавець вважає, що впливовалюдина володіє особливими експертними знаннями про проект,проблему тощо. Виконавець бере на віру цінність знанькерівника. У цьому разі вплив вважається розумним, оскільки рішення виконавця підкоритися є свідомим і логічним.Переконливим прикладом впливу через розумну віру єстосунки, які виникають у більшості людей зі своїм лікарем:оскільки сама людина не має медичних знань, то і не знаєнапевне, чи спроможний лікар задовольнити її потребу, а відтак– сприймає його вплив, бо вірить у його професійнукомпетенцію.

Недоліки експертної влади:

– розумна віра менш стійка, ніж вплив харизматичноїособистості;

– у підлеглого може виявитися більше влади, ніж укерівника, а це може призвести до конфліктної ситуації.

Еталонна влада. Розумна віра менш стійка, ніж сліпа віра.Якщо формування розумної віри потребує багато часу, тохаризматичний лідер може домогтися віри в одному-єдиномувиступі протягом, наприклад, однієї години.

Харизма (від грец. божий дар, виключна обдарованість) –це влада, побудована не на логіці, не на давній традиції, а насилі особистих якостей чи здібностей лідера. Влада прикладу,або харизматичний вплив, визначається намаганнямототожнювати виконавця з лідером чи потягом до нього, а також потребою виконавця в належності та повазі. Напротивагу позбавленому індивідуальності “посадовому” впливутрадиції харизматичний вплив цілком особистісний. На рівніпідсвідомості виконавець чекає що покора, можливо, зробитьйого схожим на лідера чи, принаймні, викличе до нього повагу.Недоліки еталонної влади:

– певна самовпевненість керівника;

– можливість керівника відмовитися від інших видіввлади.

Очевидно, що така класифікація управлінських дій угалузі освіти є цілком прийнятною, особливо коли звернутись доеталонної форми влади, яка пронизує освітянську дійсність і єчи не найбільш поширеною.

Крім того, автори виокремлюють ще дві форми впливу наособистість: вплив через переконання і вплив через участь.Вплив через переконання. Можливість передачіповноважень у відповідній ситуації закладено в кожному типівлади. Проте, останнім часом середовище, де функціонують організації, зазнало значних змін. Рівень освіти підвищився.Існують підрозділи, в яких усі працівники мають вищу освіту.Цей вищий освітянський рівень ліквідував інтелектуальнувідмінність між керівниками та виконавцями. Тому дедаліважче застосовувати владу лише через примус, винагороду,традиції. Дві форми впливу, які можуть спонукати виконавця до активного співробітництва, – це переконання та участь.

Переконання ґрунтується на владі прикладу і владі експерта.Відмінність полягає лише в тому, що виконавець повністюрозуміє, що він робить і чому він так робить.Недоліки впливу через переконання:

– повільна дія переконання;

– невизначеність результатів;

– складність застосування цього підходу.

Вплив через участь. Вплив за допомогою залученняпідлеглих до управління пов’язаний зі зверненням до потребвисокого порядку. Проте, участь як метод впливу вартовикористовувати у разі, якщо такі потреби є активнимимотивувальними чинниками.Недоліки впливу через переконання:

– підхід є малоефективним відносно малоініціативних,консервативних за своєю вдачею працівників;

– самі керівники вдаються до цього методу не часто,оскільки найчастіше вони не схильні відмовлятися від своїхтрадиційних повноважень і прерогатив.

Вплив через участь має переваги перед впливом черезпереконання щодо визначення влади та здібностей виконавця.Експертну владу як керівника, так і виконавця можнаоб’єднати в одну позицію, в яку обидва віритимуть. Успіх полягає в тому, що люди, натхненні запитами високого рівня,як правило, працюють завзятіше для досягнення тієї мети, якубуло сформульовано за їхньою участю. Проте, виходячи знаведеної вище сутності і змісту менеджменту освіти якціннісно-смислового впливу або детермінації поведінкиособистості у просторі навчального закладу, логічно виділяти культурологічну, смислову й інтегративну (саморегуляційну)форми.

Культурологічна, смислова та інтегративна(саморегуляційна) форми менеджменту освіти

Подвійна внутрішня ціннісно-смислова детермінаціяповедінки особистості і педагогічних колективів у освітніхзакладах формує, як мінімум, три різновиди форми існування іпрояву змісту менеджменту освіти: ціннісну, смислову ізмішану. Відповідно формується і діє три механізми управління освітянським процесом. Їхня дія найбільш повна й найбільшдоступна у просторі будь-якого навчального закладу.За нашими розробками, є сенс виокремлювати у просторібудь-якого навчального закладу в якості провідних наступніформи менеджменту освіти: культурологічну, смислову таінтегративну.

А) Культурологічна форма менеджменту освіти та механізм її дії

До культурологічної форми менеджменту освіти належитьвплив на людей, що базується на енергетиці цінностейкультури, а механізм її дії ґрунтується на традиції, ритуалі,використовуючи об’єктивований ціннісний субстрат – системупедагогічних цінностей, які утворюють культурологічне ядро навчальних закладів. Нагадаємо, що цінністю у педагогічнійлітературі вважається “будь-яке матеріальне або ідеальнеявище, що має значення для людини, заради якого вона діє,витрачає сили, заради якого вона живе”.В освітньому просторі закладу співіснують “цінності-цілі” і“цінності-засоби”. При цьому корпоративною цінністю-метою єконкурентоспроможний випускник, а всі інші – цінності-засоби.Виникнення системи цінностей педагогічного закладу відбуваєтьсязавдяки механізму дії корпоративної ідеології. Система цінностеймає чотири провідні елементи: знання, що складають зміст освіти;персонал навчального закладу; педагогічні технології навчання івиховання; тип організації навчально-виховного процесу, з якого постає система корпоративного управління. Це відповідає структурі суспільства. Завдяки цьому соціальний організм навчальногозакладу має сталі атрибутивні характеристики: семантичнуприроду, морфологічну самостійність, самовідтворювальний(аутопоезисний) характер, культурологічну форму існування,функціональну багатогранність, імперативний характер дії та ін.Головна функція ціннісної детермінації полягає узабезпеченні взаємодії людини і педагогічного колективу. Дія механізму суб’єктивації базується на безсвідомих процесах, яківідбуваються у психіці людини, де інформація, що надходить зсередовища закладу, зазнає їхнього постійного впливу івиходить у вигляді багатьох спонтанних уявлень. В їхній основілежить ціннісна свідомість, що суб’єктивована у свідомості педагога і об’єктивована у соціальному інтелекті педагогічногоколективу.

Б) Смислова форма менеджменту освіти та механізм її дії

Смислова форма вияву менеджменту освіти є чимось зовсіміншим, протилежним культурологічній формі, оскількисмислова детермінація управління навчальним закладом єсуб’єктивованим субстратом внаслідок дії механізмусмислопородження і відтворює залежність поведінки суб’єкта та об’єкта від власнопороджених смислів. Вона в якості агентавпливу має значення, яке визначається у сучаснихпедагогічних словниках як:

– сутність, головне, основний смисл явища або поведінки;

– особистісна значущість тих чи інших явищ, повідомленьабо дій, їхні відношення до інтересів, потреб та життєвогоконтексту загалом конкретного суб’єкта.

Її джерелом і носієм є персонал педагогічного закладу, амеханізм її дії “схвалено” принципом зовнішнього доповнення,що створює позитивний зворотній зв’язок у системахсаморегуляції і тому виводить педагогічну систему на якісноновий рівень розвитку і функціонування.Керівники і підлеглі, оскільки вони мають різні соціальніролі в організації, по-різному використовують у освітньомупросторі навчального закладу смисловий продукт власноговиробництва. Інноваційна форма менеджменту освіти опирається на психологічні механізми породження смислу:замкнення життєвих стосунків, індукцію смислу,ідентифікацію, інсайт, зіставлення смислів, надання смислу.Продуктом смислопородження є смислова сфера особистості, що складається з низки смислоутворюючихструктур, які утворюють специфічні зв’язки і мають свіймеханізм функціонування. За дослідженнями Д. Леонтьєва, цестосується, перш за все, таких провідних структур, якособистісний смисл, смислова установка, мотив, смислова диспозиція, смисловий конструкт, особистісні цінності.Функціональний аналіз доводить, що цей вид детермінаціїпроявляється у поведінці людини як смислова регуляція.Таким чином, особистість як регуляторна система конституюється функціями виокремлення суб’єктом себе знавколишнього світу, виокремлення, презентації йструктурування ним своїх стосунків зі світом й підкорення своєїжиттєдіяльності сталій структурі цих стосунків на противагумінливим імпульсам і зовнішнім стимулам. Це загальна функція смислової сфери особистості. Саме вона утримуєсуб’єктивоване смислове поле, що відіграє у внутрішньомувимірі процес детермінації поведінки особистості. Такудинамічну смислову сферу автор розглядає як принципорганізації і одиницю аналізу смислової сфери особистості.

В) Інтегративна (саморегуляційна) форма менеджменту освіти та аутопоезисний механізм її дії

Інтегративна форма прояву менеджменту освіти єрезультатом спонтанного зіткнення енергетикикультурологічної і смислової форм існування цього явища упросторі навчального закладу чи галузі. При цьому взаємодія смислової і ціннісної детермінації управління навчальнимзакладом як цілісної соціальної системи призодить доформування якісно нового функціонального органу –гомеостату, що має власну морфологічну і динамічнухарактеристики та її нові системні властивості, головна з яких – здатність до саморегуляції.

Морфологічний і функціональний аналіз гомеостату щепопереду. Він повинен стати предметом уваги психологічноїнауки чи дослідників, які займаються проблемаминоосоціогенезу. Ми ж, посилаючись на наукову літературу,можемо зазначити лише те, що гомеостат (homeostat) –структура управління матеріальними об’єктами, що міститьпрямі, зворотні і перехресні зв’язки, які забезпечують у процесісвоєї роботи підтримання гомеостату, тобто динамічноїпостійності життєво важливих функцій і параметрів системи.Причиною появи такої структури є розшарування інформації на директивну і виконавчу, що призводить, в кінцевому підсумку,до роздвоєння соціальних систем на ту, якою управляють, і ту,яка управляє. Тому гомеостатична система – це система, щоскладається з частини, яка управляється, і частини, якауправляє, коли остання являє собою гомеостат.

Так у соціальному організмі навчального закладу якцілісності з’являється системний ефект, оскільки він стаєсамодостатнім і самовідтворювальним на основі власного змістуй сукупності процесів, притаманних йому. Ця нова якість має унауковій літературі назву аутопоезису.“Аутопоезис” – термін, який ввели у науковий обігчілійські вчені У. Матурана і Ф. Варела у 1972 році. Вінозначає “самопородження”, “самобудування”, “самовідтворення”.

Види менеджменту освіти

Існування різних форм менеджменту освіти угоризонтальному вимірі варто сприймати як його видовімодифікації. Типологізація видів менеджменту освітиґрунтується на таких засадах, як: вид людської діяльності,масштаб, спрямованість менеджменту щодо організації, суб’єктменеджменту, об’єкт менеджменту, приналежність об’єктаменеджменту до тієї або іншої форми власності та ін. За такоїумови можна отримати велику кількість видових формуправління освітою. Універсальність і полідисциплінарністьменеджменту освіти як соціального явища зумовлює різноманітність його об’єктів. Найбільш типовими серед них єнаступний поділ:

– виходячи з видів освітянської діяльності, може існуватидержавний менеджмент освіти (освітня політика держави,органів місцевого самоврядування, промислового регіону),менеджмент приватної освіти, менеджмент дошкільної освіти,менеджмент шкільної освіти, менеджмент професійної освіти,менеджмент освіти дорослих, менеджмент бізнес-освіти та ін.;

– з погляду розподілу влади між адміністрацією і тими, хтонавчається, існує адміністративний менеджмент і студентськесамоврядування;

– з погляду спрямованості менеджменту щодо організаціїіснує менеджмент внутрішній (класний, корпоративний) ізовнішній (галузевий, державний);

– залежно від ступеня участі студентів у прийнятті рішеньменеджмент може бути демократичним або тоталітарним,особистісним (самоменеджмент) або колективним (соціальнийменеджмент або студентське самоврядування);

– залежно від спеціальних цілей може існувати:економічний, політичний, ідеологічний, фінансовий,інвестиційний, організаційний, технологічний, інноваційний,корпоративний, морфологічний, структурний, функціональний, стратегічний, рекламний менеджмент, менеджмент персоналу,менеджмент освітянських проектів, менеджмент людськихресурсів, ризик-менеджмент, менеджмент знань, фасилити-менеджмент, комунікаційний менеджмент, аксіологічнийменеджмент, синергетичний менеджмент та ін.

Таку класифікацію можна розглядати і як методиуправління освітою: економічний, політичний, ідеологічний,фінансовий, інвестиційний, організаційний, технологічний,інноваційний, корпоративний, функціональний, стратегічнийта ін.

Рівні менеджменту освіти

Прояв форм управління освітою у вертикальній площіварто відносити до рівня менеджменту. Він може бути визнанийна морфологічному і функціональному рівнях.При аналізі морфологічної складової менеджменту освітивиявляється, що мова може йти про:

– глобальний/світовий;

– транснаціональний/міжнаціональний;

– державний;

– галузевий;

– територіальний/регіональний;

– локальний;

– корпоративний;

– класний;

– особистісний (самоменеджмент, лайф-менеджмент, тайм-менеджмент, стрес-менеджмент).

У той же час функціонально менеджмент поділяється на

• стратегічний менеджмент – це конституційно-правовагарантія цивілізованих соціально-економічних умовдля прийняття розумних, гуманних та безпечнихрішень різними гілками державної влади;

• вищий рівень менеджменту – верхівка управлінськоїпіраміди галузі, підприємства, установи, організаціїабо фірми;

• середній рівень менеджменту – відповідає за розвитокта реалізацію оперативних планів, розробку процедурзапровадження тих рішень, які прийняті вищимкерівництвом.

• операційний менеджмент – найнижчий рівеньуправління, сюди входять управлінці, якібезпосередньо відповідають за керівництво роботою службовців та робітників.

Існують загальновизнані школи менеджменту:американська, японська та європейська. Японський підхід доменеджменту за своєю сутністю концептуально відрізняєтьсявід американського, що пояснюється різним світоглядом, тобтопоглядом на роль і місце людини у світі і Космосі, типом мислення, філософією організації життя людини, природоюсоціокультурного середовища. Японська система визнає людинуневід’ємною часткою Космосу, яка не повинна порушуватирівновагу, проте американська та європейська вважаютьлюдину центром організації Всесвіту, тому вона має діяти прагматично на користь власного інтересу.Зазначеними школами накопичено багато корисного, щоможна розумно використовувати після творчого опрацювання унашій державі, зокрема:

– у американців – ініціативність, високий професіоналізм,рішучість, організованість та діловитість;

– у японців – непідробна турбота про кожного робітника,згуртованість, наполегливість, бажання досягнути досконалості,внутрішньої гармонії, соціально безпечного характерувиробництва;

– у французів – гуманність організаційної культури,досить висока культура спілкування;

– у німців – раціоналізм, пунктуальність, розумнаконцепція комфортного добробуту для всіх.

Незважаючи на відмінності, ці школи об’єднує загальнийпідхід до принципів наукового менеджменту:

• увага до людини, формування умов для розкриття їїпотенціалу;

• виявлення інтересів людини, потреб і сподівань;

• пошук і розпізнавання елементів національної історії,культури, традицій для формування сучасної системиуправління;

• створення відповідних умов для того, щоб у людинибула можливість завдяки старанній працізадовольнити свої потреби;

• об’єднання працівників навколо загальної мети;

• забезпечення безперервного професійного навчання.

Опрацьовуючи український стиль менеджменту, слідзважати ще й на такі ментальні критерії: стиль життя українців– відданість справі, захоплення індивідуальною спрямованістю,домашні ж клопоти – на другому плані; характерна якістьукраїнців – обачність; форма ділових стосунків – контакти, переважно формальні; процес прийняття рішень – згори вниз –швидко, а знизу вгору – повільно, за ієрархічною структурою.