Мета та завдання сучасного виховання.

Метою виховного процесу в школі є виховання і розвиток вільної, духовно багатої, життєлюбної, талановитої особистості, що володіє знаннями про природу, людину і суспільство, готова до творчої діяльності і дотримується принципів моральної поведінки.

Головні завдання виховного процесу:

1. Навчити учнів мислити та розвивати їхні розумові здібності.

2. Формувати пізнавальні інтереси школярів.

3. Виявляти й розвивати творчі здібності та задатки учнівської молоді.

4. Забезпечувати моральні стосунки в учнівському колективі.

5. Навчати учнів любити людей та життя.

6. Прилучати до духовних національних і загальнолюдських цінностей.

7. Формувати моральне ставлення до людини, праці, природи, батьківщини.

8. Формувати та розвивати риси характеру кожного учня на основі принципу природо відповідності за програмою духовного і морального вдосконалення.

9. Розвивати комунікативні здібності учнів.

Напрями виховання:

1. Забезпечення розвитку й самовдосконалення.

2. Формування духовності.

3. Соціальна орієнтація.

4. Виховання самостійності.

5. Забезпечення самореалізації в різних сферах життєдіяльності.

3. Поняття про закономірності виховного процесу.

Організований виховний процес має свої закономірності.

Закономірності виховання - стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

До найсуттєвіших закономірностей виховного процесу належать:

а) органічна пов'язаність виховання із суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі. Розбудова Української держави, наприклад, потребує формування в підростаючого покоління національної свідомості, любові до Вітчизни, рідної мови, свого народу, його традицій, історії та культури;

б) людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. Важлива роль у цьому процесі належить насамперед батькам і педагогам. Найуспішніше він відбувається в природному для нього національному середовищі. З огляду на це дитину мають оточувати рідна мова, природа, національна культура, звичаї, традиції тощо;

в) результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес повинен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (мотиви, установки, орієнтації, ставлення);

г) визначальними у вихованні є діяльність і спілкування. Діяльність є головним чинником єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем навчальної, трудової, ігрової, спортивної та іншої діяльності.

Ефективність виховання залежить від ставлення особистості до навколишньої дійсності та до спрямованих на неї педагогічних впливів. Сформовані у процесі виховання погляди і переконання, мотиви поведінки визначають позицію вихованця щодо спрямованих на нього педагогічних впливів. За їх несприйняття проводять спеціальну виховну роботу і лише згодом здійснюють позитивний виховний вплив;

ґ) ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському колективі. Здорова морально-психологічна атмосфера в ньому сприяє формуванню у дітей позитивних моральних якостей, ефективному взаємовихованню. І навпаки, у колективі спеціального виправно-виховного закладу за відсутності там належного порядку відбувається взаємна деморалізація його членів. Особливо важливим у виховному процесі є поєднання виховання і самовиховання.

Ці закономірності необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації. Усе це забезпечує відпрацювання педагогом певної схеми дій, спрямованих на досягнення поставленої мети, допомагає йому перетворити можливості виховної роботи на реальні результати.

4. Характеристика системи принципів виховання.

Принципи виховання - вихідні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації та методів виховного впливу.

Незважаючи на нелінійність процесу формування особистості вихованця як нестабільної системи, доцільною для наставника залишається узагальнена система вимог, які охоплюють усі аспекти виховного процесу і відображають результати виховної роботи.

Ці вимоги знаходять своє втілення у таких принципах виховання:

1. Цілеспрямованості виховання.

2. Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

3. Системності, систематичності та послідовності у вихованні.

4. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів.

5. Зв'язку виховання з життям.

6. Поєднання поваги до особистості дитини з розумною вимогливістю до неї.

7. Оптимізму у вихованні, опори на позитивне у вихованцеві.

8. Єдності педагогічних вимог школи, сім "і та громадськості.

9. Єдності свідомості та поведінки. Виховання єдності свідомості й поведінки - складний і суперечливий процес.

10. Виховання особистості в колективі. Індивід формується як особистість завдяки поєднанню спілкування і відокремлення.

11. Комплексного підходу у вихованні. Цей принцип ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ та процесів.

12. Народності. Передбачає вияв загальнолюдського через виховання національного, яке пов'язується з вихованням любові до рідного слова, звичаїв і традицій рідного народу, прищепленням шанобливого ставлення до культури і спадщини не лише українців, а й усіх народів, що населяють Україну.

13. Природовідповідності. Налаштовує на врахування у процесі виховання багатогранної і цілісної природи дитини з її анатомо-фізіологічними, психологічними, віковими, генетичними, національними, регіональними особливостями.

14. Культуровідповідності. Націлює виховання на зв'язок із культурними надбаннями людства і свого народу, на відчуття неповторності барви його аури, яка "висвітлювалася" упродовж століть. Цьому сприяє знайомство з культурними традиціями, народними ремеслами і промислами, народною творчістю.

15. Гуманізації. Передбачає створення умов для розвитку глибинно закладених у дитині потенціалів, допомогу їй у переборенні внутрішньо-собистісних конфліктів в атмосфері гуманних взаємин між вихователем і вихованцем.

16. Демократизації. Слугує засобом авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання його права на доцільну самореалізацію на основі розвитку власних задатків та здібностей. Забезпечує духовну співпрацю виховників та вихованців.

17. Етнізації. Спрямовується на формування самосвідомості громадянина шляхом наповнення виховання національним змістом, на надання можливості всім дітям навчатися в рідній школі, відчувати етнічну причетність до свого народу.

18. Автентичності. Передбачає спрямованість виховання на розвиток особистості учня згідно з діагностикою його внутрішньоінтенційної спрямованості та на створення умов для її розвитку в межах референтних груп різного рівня.

19. Акмеологічної спрямованості. Орієнтує виховний процес на сприяння вихованцеві у досягненні ним глобальної зрілості на перехідних вікових етапах його розвитку з метою підготовки до тривалого у майбутньому акме-періоду життя.

Усі ці принципи потребують свого органічного поєднання відповідно до конкретних можливостей та умов їхнього застосування.

5. Особливості сучасного виховного процесу.

У сучасних умовах виховний процес у школах України має такі особливості:

1. Спрямованість на формування вільної, всебічно розвиненої особистості учня, на його індивідуальний розвиток у рамках класно-урочної системи.

2. Посилення українського національного компоненту в позаурочній і позакласній роботі: розширене вивчення національної історії, географії України; створення національних українських музеїв, кабінетів, інтер'єрів у школах; розширення історико-краєзнавчої роботи; введення замість "Суспільствознавства" нового предмета "Людина і суспільство"; впровадження вивчення творів видатних синів українського народу М. С. Гру шевського, М. П. Драгоманова та ін..

3. Лібералізація громадської думки школярів і студентів у межах законних дій: створення скаутських організацій, спілок українських студентів. Лібералізація у ставленні до тих учнів і студентів, які тяжіють до релігійних вірувань, заборона будь-якої пропаганди атеїзму.

4. Демократизація управління школами у формі шкільних рад із демократичним складом: 30% — від учителів і персоналу школи, 30% — від учнів із 13-річного віку, 30-40% — від батьків, представників громадськості. Широкі повноваження шкільних рад. Створення нових видів навчальних закладів.

5. Відмова від методів і форм ідейного-політичного виховання в позаурочній роботі: політінформацій, читання доповідей, лекцій на суспільно-політичні теми, проведення так званих "політбоїв", комсомольських і піонерських зборів тощо.

Усі ці заходи спрямовані на те, щоб забезпечити повноцінне демократичне виховання в стінах шкіл