Особливості розвитку та завдання виховання і навчання дітей молодшої групи

Молодшу групу доцільно комплектувати так, щоб у ній були діти, які до трьох років виховувались удома, і ті, що відвідували дошкільний заклад раніше.

Перший період, пов'язаний з пристосуванням малюка до нових умов життя, нового режиму, нових норм співжиття, відмінних від тих, що були в сім'ї, досить складний. Входження в нові умови, пристосування до них можуть тривати від кількох тижнів до кількох місяців, а в поодиноких випадках і довше.

Незвичність умов, велика кількість нових вражень, створюють напружений, іноді стресовий стан, що нега­тивно позначається на фізичному та психічному здоров'ї малюка. У зв'язку з цим особливого значення набуває культура прийому в дитячий садок і забезпечення пси-холого-педагогічних умов для нормальної адаптації.

Основне завдання вихователя — постійно виявляючи турботу про кожну дитину, створювати в неї почуття захищеності, спокою, довіри.

Перші кілька днів можна дозволити комусь із бать­ків бути в групі разом з дитиною, для цього термін комплектування групи доцільно дещо продовжити. До­помагають дітям справитись з напруженням, складними переживаннями, стресами улюблені речі, іграшки, при­несені з дому.

Протягом першого півріччя перебування малят у дитячому садку вихователь має надавати кожному з них різноманітну всебічну допомогу, навіть тоді, коли дитина могла б справитись сама (під час одягання, роздягання тощо). Тут допомога вихователя набуває характеру спільної з дитиною справи, і в такій ситуації побутові практичні дії стають не тільки важливими, а й цікавими, вона привчається сама успішно їх виконувати. Дослідники небезпідставно вважають, що спілкування й спільні дії дитини з вихователем під час різних режимних побутових моментів краще впливають на її загальний психічний розвиток, ніж групові заняття.

Спілкування вихователя з дітьми має бути індивіду­алізованим, тоді й кожна дитина відчує свою при­четність до нього. Готовність малюка відвідувати дитячий садок, його настрій тісно пов'язані з тим, наскільки уважно, доброзичливо, привітно вихователь зустрів його зранку. Так само важливо тепло прощатися з кожною дитиною увечері.

Необхідною умовою доброго самопочуття і розвитку маленької дитини в дитячому садку є довіра і приязність до вихователя. В цьому віці дитині особливо потрібна материнська підтримка і турбота, тому вихователь про­тягом дня має виявляти до кожної дитини своє добре ставлення: приголубити, назвати ласкавим іменем, погла­дити, допомогти.

У другому півріччі вже доцільно спонукати малюків до певної самостійності. Намагання дитини самостійно виконати ту чи іншу дію — взутись, одягнутись, їсти, розпочати гру, розглядати картинки, покласти речі та іграшки на місце, допомогти іншій дитині тощо — вихователь має помітити, позитивно оцінити, незалежно від того, який буде результат. Ініціативні дії вихованця, навіть якщо вони закінчуються невдачами, є свідченням активності. Дитина, якій цікаво, яка відчуває певну свободу, швидше стає самостійною. Численні заборони, негативні оцінки, примушування для дітей цього віку психологічно недоцільні, а тому неприпустимі. Спеціалісти радять ті чи інші успіхи дитини порівнювати тільки з її власними минулими і майбутніми результатами (вчора ще не вмів, а сьогодні вже навчився),а не з результатами інших (Таня вміє, а ти — ні).

Особливості розвитку

Молодший дошкільний вік — це період переходу від предметної діяльності до гри. Гра, а також малювання, конструювання, ліплення, аплікація починають формуватись як самостійні види діяльності.

У цьому віці малята вже знають, як застосовуються різноманітні предмети домашнього побуту, однак спо­собами їх використання володіють недостатньо. Педагогу слід в першу чергу забезпечити інтерес до тих чи інших дій, обов'язково відмічаючи успіхи малят. Увагу дитини починають привертати нові предмети і явища, складні дії з ними, вона намагається самостійно експериментувати: уважно розглядає конструкцію машинки, придивляється до слідів фарби, які залишає пензлик. Так починають розвиватись допитливість та інтерес до навколишнього світу — важливі показники розвитку. Зрозуміло, що не всі дії дитини будуть правильними. Але до помилок і прикрощів (машина без коліс, розлиті на папері фарби) вихователь має ставитись спокійно. Важливо забезпечити умови для ускладнення будь-якої діяльності. Це підтримує інтерес і сприяє успішному оволодінню різними предметними діями.

Найкращі умови для розвитку сприймання, наочно-дійового і наочно-образного мислення дітей забезпечує спеціально організоване сенсорне виховання. Воно включається в основні види діяльності — ігри (особливо дидактичні), малювання, ліплення, конструювання, аплікацію, просту побутову працю, працю з елементами практичного експериментування в природі.

Діти 3—4 років — це, перш за все, діячі, а не спостерігачі й слухачі, тому потрібно забезпечувати умо­ви для їхньої різноманітної активної діяльності — обстеження, складання, випробування, конструювання, побутової праці, сортування, імітації, імпровізації тощо. З розширенням досвіду, досягненням успіхів у різ­них видах діяльності, переживанням позитивних і нега­тивних оцінок з боку рідних, вихователя в дитини фор­муються стійкі риси поведінки, почуття гордості (власної гідності) і сорому, особисте ставлення до оточення — до дітей, дорослих, предметного світу, природи, до самої себе, певні домагання, потреби, мотиви діяльності. Це дає підстави називати дитину особистістю, що росте, розвивається, ускладнюється, удосконалюється.

Завдання педагогічної роботи:

створювати умови, за яких дитина буде з довірою і любов'ю ставитись до вихователя, працівників дошкільного закладу, до інших дітей у групі, буде веселою, активною, врівноваженою;

сприяти вихованню загальної і пізнавальної активності дитини, розширюючи можливості для її практичного озна­йомлення з різноманітними предметами і явищами, для оволодіння відповідними способами дії, використання предметів;

формувати навички і вміння, необхідні для успішного здійснення різних видів продуктивної діяльності;

заохочувати дітей до висловлювання своїх вражень, сприяти мовному розвитку;

створювати умови для спілкування кожної дитини з вихователем і з товаришами по групі;

сприяти формуванню в дитини образу власного «я» і позитивного ставлення до себе (знати і називати основні частини свого тіла, виконувати правила особистої гігієни);

викликати зацікавлення різними заняттями, пізна­вальну активність, створювати умови для доброго само­почуття в групі (я, Романчик, хороший хлопчик, вихо­вателька мене любить, мама за мною прийде, вона мене дуже любить);

розповідати батькам якнайбільше приємного про дитину в її присутності.

Не слід:

вимагати абсолютної тиші під час таких режимних моментів, як одягання, умивання, їжа, вільні заняття та ігри, заняття різними видами продуктивної діяльності (малювання, ліплення тощо);

обмежувати прагнення дітей бути самостійними, екс­периментувати ;

ставити завдання, які вимагають довільних психо­логічних процесів;

давати негативну оцінку дитині чи результатам ви­конаних нею завдань, порівнюючи їх з результатами інших дітей;

обговорювати з батьками ті чи інші труднощі дитини в її присутності.