Реформація. Єзуїтське виховання

Реформація – соціально-політичний рух у багатьох країнах Європи в XVI ст. Вона пов’язується передусім з боротьбою проти католицької церкви. Представники реформації: Ян Гус (Чехія), Мартін Лютер і Томас Мюнцер (Німеччина), Кальвін (Швейцарія). Реформація відобразилась і на розвитку освіти та виховання підростаючого покоління.

У Німеччині у XV-XVI ст. під впливом реформації гуманістична педагогіка набрала вираженого філологічного характеру. Гуманісти виступали за досконале вивчення латинської, грецької i навіть древньоєврейської мов з тим, щоб краще вміти, як вони вважали, розкривати фальсифікації біблії i античної літератури, що їх робили тодішні батьки церкви.

Концентрація уваги на вивченні мов, які прийнято називати класичними, привела до виникнення так званої класичної освіти. Початок класичній освіті поклала відкрита у Німеччині в 1528 р. знаменита гімназія Штурма, де впродовж 10 років вивчали тільки латинську i грецьку мови. Згодом класичні гімназії стали типовими навчальними закладами у всій Європі.

Реформація поклала початок новій різновидності християнства – протестантизму. Протестантизм – загальна назва ряду течій у християнській релігії. Протестантизм заперечував верховність влади папи римського, відпущення гріхів за плату (торгівлю індульгенціями). Протестанти виступали за спрощення церковних обрядів, за визнання священного письма єдиним джерелом віри. Протестантизм ввів богослужіння рідною мовою, оскільки люди повинні розуміти священне письмо.

Багато протестантських общин, що боролися проти католицької церкви (наприклад, анабаптисти в Середній Європі, таборити в Чехії та iн.), організовували свої школи. Вони давали обов’язкову початкову освіту для всіх дітей членів своєї общини, навчання велося рідною мовою.

Єзуїтське виховання

Боротьба проти католицизму породила не тільки реформацію, але й контрреформацію – реакцію офіційної церкви на події. Орден єзуїтів (засновник І. Лойола – колишній іспанський офіцер), який існував для захисту католицької церкви, обрав своїм знаряддям сповідь, проповідь i школу. Єзуїти створили цілу систему свого виховання, яке спрямоване на підготовку активних поборників католицької церкви.

Вони не пропагували широкої освіти для народу, тому всі свої зусилля кинули на відкриття недоступних простим людям середніх і вищих єзуїтських шкіл, призначених для дітей феодальної знаті.

Єзуїтські школи поділялись на колегіуми з 7-річним терміном навчання, які за освітою наближались до гімназій, і семінарії, які прирівнювались до університетів і мали 6-річний термін навчання. Ці заклади були інтернатного типу і, як правило, розміщувались у просторих спорудах з добрим обладнанням, де дотримувались відмінної чистоти і порядку. Режим дня і навчальний рік були побудовані з умілим чергуванням занять і відпочинку (часті свята, тривалі перерви). Велика увага приділялась фізичному розвитку вихованців через впровадження гімнастики, ігор. Все це приваблювало сюди дітей з багатих аристократичних сімей.

Єзуїтами була розроблена методика навчання, коли майже весь навчальний матеріал засвоювався під час шкільних занять. Щоденно проводилось повторення матеріалу, вивченого перед цим. У кінці тижня повторювали матеріал за тиждень, у кінці місяця – за місяць, у кінці року – за рік. Від учителів вимагалось уміння ясно викладати, поступово переходити від легкого до важкого. Кожне заняття вчителя, кожне його слово регламентувались шкільними статутами.

Випускники єзуїтських колегіумів та семінарій добре володіли логікою і красномовством, умінням підкорити оточуючих своєму впливу.

Серед вихованців викликався дух суперництва (у тому числі і в навчанні). Для цього було розроблено систему заохочень (занесення на почесну дошку, особливі місця у класі, золоті крапки проти прізвищ учнів тощо) і покарань (ковпак з ослячими вухами, прізвиська, особливі лавки сорому тощо). Допускались і тілесні покарання.

Єзуїтська система виховання готувала переконаних пропагандистів католицизму, які нетерпимо ставились до інаковіруючих. З метою повного підпорядкування вихованців церкві над ними встановлювався постійний зовні непомітний нагляд, серед учнів розвивався взаємний шпіонаж, лестощі і догідливість у ставленні до старших. Учень, що завинив, звільнявся від покарання, якщо доносив про такі ж вчинки когось із своїх товаришів.

Діти в цих закладах просочувалися єзуїтською мораллю i ставали слухняними знаряддями в руках єзуїтiв. Вони були позбавлені власної волі, свободи думки, їм були чужі такі моральні поняття як гуманізм, чесність, патріотизм. У боротьбі з ворогами церкви єзуїти вважали придатними будь-які засоби, вони не зупинялись ні перед чим.

Єзуїтське виховання відіграло реакційну роль у розвитку національних культур i релігій у багатьох країнах, серед яких можна назвати i Україну.

Єзуїтські школи існують i зараз у багатьох країнах Латинської Америки, Іспанії, США та iн. Звичайно вони не походять на своїх середньовічних прототипів. У них відбулася уніфікація навчальних планів i програм та пристосування до нових умов.