Класифікація олігофреній за глибиною дефекту
Оскільки у вітчізнянній олігофренопедагогіці прийнята якісна характеристика різних ступеней розумової відсталості в залежності від того, наскільки виражений інтелектуальний дефект і як він впливає на можливості соціалізації дитини, перш за все через її навчання, а Всесвітня організація охорони здоров'я, класифікуючи розумову відсталість, орієнтується на кількісну оцінку інтелекту (IQ), є необхідність зіставити ці підходи.
Так, при показникові IQ 71 бал і вище - розвиток дитини визнається нормальним. Незначна розумова відсталість (легкий ступінь), яка викликає стійкі утруднення у навчанні, діагностується за показниками IQ в межах 50-70 балів, у вітчизняній олігофренології кваліфікується, як дебільність.
Коли величина IQ знаходиться у межах 35-49 б., встановлюється помірна розумова відсталість, що відповідає такому ступеню олігофренії, як імбецильність.
І, нарешті, показник IQ в межах 25-34 б. і нижче, означає тяжку. (виражену) і глибоку розумову відсталість, за вітчизняною термінологією - ідіотія, яка в залежності від глибини в межах цього ступеня зниження інтелекту зумовлює дуже значні труднощі у навчанні аж до практичної неможливості його здійснення.
Слід зазначити, що вказані ступені глибини інтелектуального дефекту, як правило, відносять лише до такої форми розумової відсталості, як олігофренія.
Отже, за глибиною дефекту розумову відсталість при олігофренії ми поділяємо на три різновиди: ідіотія, імбецильність, дебільність.
Найтяжчий з них - ідіотія (від грец. idioteia - невігластво, неосвіченість) - найглибший, крайній ступінь інтелектуальної недорозвиненості, природженого або набутого в ранньому дитинстві недоумства. Ідіоти не здатні усвідомлювати оточення; їхня мова розвивається вкрай обмежено (до вимовляння окремих слів); для них характерні важкі порушення моторної сфери з особливою недорозвиненістю координації рухів і цілеспрямованих рухових актів. У ідіотів дуже важко сформувати навіть найелементарніші навички самообслуговування та людської поведінки взагалі. Діти-ідіоти не підлягають шкільному навчанню, їх направляють для спостереження та догляду до спеціальних закладів системи соціального захисту населення (інвалідних будинків).
Але є окремі спостереження, коли при своєчасно розпочатій наполегливій і кваліфікованій роботі у єдності дій спеціалістів реабілітаційних центрів (медиків, педагогів, психологів) та батьків, діти-ідіоти з тяжкою розумовою відсталістю оволодівають елементарними навичками соціальної поведінки. Проте, в будь-яких випадках вони визначаються недієздатними і потребують пожиттєвої опіки.
Порівняно легшим, ніж ідіотія, ступенем порушення інтелектуального та загального розвитку є імбецильність (від лат. imbecillus - слабкий, немічний). її вважають середнім ступенем слабоумства, розумової відсталості. В олігофренів цієї категорії дефекти розвитку виражені не так різко, як в ідіотів, але все ж досить глибоко. Імбецили спроможні засвоювати деякі елементарні навички практичної та розумової діяльності, тому вони можуть оволодівати окремими нескладними (механічними) видами фізичної праці й навіть елементами грамоти (якщо імбецильність не дуже глибока).
Проте за наявності важких дефектів сприймання, пам'яті, мислення мовленевого розвитку, які поєднуються з порушеннями емоційно-вольової сфери та моторики, практично неможливо здійснювати навчання імбецилів у допоміжних школах. Лише при порівняно найбільш збереженому інтелектуальному розвитку окремі діти-імбецили навчаються у спецкласах шкіл для дітей, які потребують корекції розумового розвитку, але як правило, таких дітей виховують та елементарно навчають у спеціальних дитячих будинках системи соціального захисту населення, де вдається прищепити їм нескладні навички самообслуговування і фізичної праці, а також засобами корекційної роботи сприяти певним позитивним зрушенням у розвиткові психічної та фізичної сфер. Проте надалі вони потребують постійної опіки, тому що їхні можливості до самостійного життя та трудової діяльності в суспільстві дуже обмежені. У правовому відношенні вони вважаються недієздатними і потребують опіки.
Дебільність - значно менш глибокий (порівняно з двома охарактеризованими вище) ступінь розумової відсталості, проте інтелектуальний дефект не дозволяє дітям-дебілам оволодівати навчальною програмою масової школи. Внаслідок яскраво вираженої недорозвиненості вищих психічних процесів у таких дітей обмежені можливості свідомого засвоєння понять, узагальнених правил, закономірностей, теоретичного матеріалу, перенесення здобутих знань у нові ситуації. Оскільки в них порушена пам'ять (особливо процес логічного запам'ятовування), обсяг навчального матеріалу, який вони можуть засвоїти, значно зменшений. Уповільненість темпу сприймання та осмислення інформації призводить до того, що дебілам треба набагато більше часу, ніж їхнім одноліткам, які розвиваються нормально, для усвідомлення знань, що їм повідомляються.
Вивчення матеріалу з будь-якої шкільної дисципліни для дебілів пов'язане з величезними труднощами. Так, оволодіваючи письмом та читанням, вони відчувають значні утруднення в розумінні зв'язків між звуком та буквою, у злитті букв у склади та слова, в розвиткові навичок вільного читання. Все це фізіологічно
зумовлене недорозвиненістю аналітико-синтетичної функції центральної нервової системи, порушеннями фонематичного слуху, то є характерним для дебільності. Засвоєння навіть елементарного математичного матеріалу потребує абстрагування, а оскільки ця функція мислення в дітей-дебілів порушена, вони з великими труднощами оволодівають лічбою (якщо це не базується на конкретних предметах), найпростішими лічильними операціями. Вади логічного мислення (тобто вміння послідовно встановлювати правильні зв'язки між фактами), притаманні дебілам, призводять до значних утруднень у розв'язанні арифметичних задач.
Недостатній розвиток здібностей до встановлення та розуміння часових, просторових, причиново-наслідкових зв'язків між об'єктами та явищами відчутно відбивається на засвоєнні дебілами географічного, історичного, природознавчого матеріалу.
Порушення в розвиткові моторики, дефекти пізнавальної діяльності, зниження цілеспрямованості та планомірності дій стають перешкодою при формуванні в дебілів трудових вмінь та навичок.
Слід ураховувати, що на навчальну діяльність та поведінку дітей-дебілів негативно впливають недоліки розвитку їх особистості - помітне зниження пізнавальних інтересів, самокритичності, самостійності, наполегливості. Ці вади досить часто є наслідками неправильного дошкільного виховання таких дітей, безпідставного перебування їх у масових школах (де багато хто з дебілів, особливо при легкому ступені дебільності, починають навчання — адже в дошкільному віці далеко не завжди вдається встановити аномалію 'їхнього розвитку). Навчаючись в масовій школі, вони не розуміють і не запам'ятовують матеріалу, зміст та методи вивчення якого розраховані на дітей, що розвиваються нормально. Одразу ж стає помітним їхнє відставання від класу. Дитина потрапляє до категорії учнів, які постійно відстають від інших, що зумовлює її неблагополучие становище в класному колективі. Нездоланні труднощі в навчанні, погані оцінки, Дорікання та покарання з боку вчителя та рідних, відповідне негативне ставлення однокласників - усе це спричинює різні
невротичні реакції (грубість, підвищену нервозність та збудженість або, навпаки, - апатію, замкненість тощо), зневіру у власних силах, негативне ставлення до школи, навчальної праці, інших дітей. Тому дуже важливо своєчасно створити для дитини-дебіла умови навчання та виховання, які максимально враховували б особливості її розвитку. Такі умови можуть бути створені найкраще в спеціальній школі, де дебіли оволодівають елементарними загальноосвітніми знаннями та вміннями, здобувають професійно-трудову підготовку з нескладних видів промислової та сільськогосподарської праці, що надає змогу у подальшому вести самостійне трудове життя в суспільстві.