К.філол.н., доцент Довженко О. В.

Висновок

ДЗ “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка” про дисертаційну роботу Носко Анастасії Михайлівни на тему “Соціокультурна модель авторського редагування письменників кінця ХІХ – початку ХХ століття: епістолярна парадигма”, яка подана на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.05 – теорія та історія видавничої справи та редагування.

Витяг

з протоколу № 11 розширеного засідання кафедри журналістики та видавничої справи ДЗ “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка” від 25 травня 2012 р.

1. Присутні:

Члени кафедри журналістики та видавничої справи:

завідувач кафедри журналістики та видавничої справи, д.філол.н., професор Галич В. М., д.пед.наук, професор Лобода С. М., канд.н. із соц. ком., асистент Антонова О. В, к.філол.н., доцент Довженко О. В., к.філол.н., доцент Кулініч О. О., канд.н. із соц.ком., асистент Корчагіна О. В к.філол.н., доцент Кравченко О. Л., канд.н. із соц.ком., асистент Куцевська О. С., к.філол.н., доцент Федотова Н. М., асистент Дроздова А. В., асистент Неврузова Г. М., асистент Соломін Є. О.

Запрошені на розширене засідання кафедри:

завідувач кафедри теорії літератури та компаративістики, д.філол.н., професор Галич О. А., к. філол.н., професор кафедри теорії літератури та компаративістики Бровко О. О, завідувач кафедри видавничої справи і редагування Української академії друкарства, д.філол.н., професор Зелінська Н. В., завідувач кафедри редагування та основ журналістики Житомирського державного педагогічного університету імені Івана Франка, к.філол.н, доцент Близнюк А. С.

Засідання відкрила Галич В. М., д.філол.н, професор, завідувач кафедри журналістики та видавничої справи.

Головуючим на засіданні кафедри обрали д.філол.н., професора Галича О. А.

секретарем – канд.н. із соц.ком., асистента Куцевську О. С.

Голосували “за” одноголосно.

2. Слухали:

2.1. Доповідь аспірантки Носко Анастасії Михайлівни про результати завершеного дисертаційного дослідження на тему: “Соціокультурна модель авторського редагування письменників кінця ХІХ – початку ХХ століття: епістолярна парадигма”, поданої на здобуття наукового ступеня кандидата наук з соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.05 – теорія та історія видавничої справи та редагування.

Доповідь Носко А. М.

У галузі теорії видавничої справи та редагування здійснено чимало відкриттів, сформована багата наукова база, але ще й досі перед дослідниками розгортаються нові горизонти діяльності. Перспективи наукових пошуків коректуються сьогоденням українського соціуму, а саме: інтелектуальним потенціалом нації, розвитком економіки та політичними умовами в державі. Зміни, які відбуваються на цих рівнях функціонування суспільства, неодмінно вимагають нових алгоритмів вирішення нагальних проблем, переосмислення набутого знання та вироблення практичних указівок, які відповідатимуть сучасним вимогам та потребам. Однією з таких проблем, що набуваєактуальностів історії та теорії видавничої справи є проблема авторського редагування (саморедагування).

Перелік фахових умінь сучасного автора (науковця, письменника, журналіста) уключає й навички саморедагування – така вимога сьогодення пов’язана з розвитком інформаційного суспільства: з оперативною підготовкою інформації й поступовим перенесенням частини редакторських функцій до обов’язків авторів. Цей факт загострює перед науковцями проблему необхідності розробки шляхів забезпечення й підвищення ефективності створення добротного інформаційного продукту, а саме: теорії саморедагування та її упровадження в практику авторів як засобу досягнення належного рівня майстерності.

Надзвичайно цінним для вивчення авторського редагування є досвід літературної роботи видатних українських письменників. Чимало з тих, кого ми називаємо класиками української літератури – І. Франко, Б. Лепкий, Леся Українка, М. Коцюбинський, В. Стефаник та інші, – гармонійно поєднували свій літературний хист із редакторською діяльністю, співпрацювали з періодичними виданнями. Їх розмірковування митців про творчий процес, складником якого є саморедагування, занотовані в рукописах, автобіографіях, спогадах, нотатках, щоденниках, епістолярній спадщині. Саме ці джерела інтимної та водночас і специфічної наукової інформації потребують сьогодні детального студіювання на шляху розкриття соціально комунікаційної природи саморедагування як важливої складової процесу текстотворення.

Попри таку цінність авторського редагування воно й досі залишається недостатньо вивченим. Поодинокі звертання до зазначеної проблеми, фіксують окремі підручники у галузі редагування – Н. Валгіної, В. Здоровеги, Р. Іванченка, А. Капелюшного, В. Карпенка, Г. Лазутіної, В. Максимова, А. Мільчина, К. Накорякової, З. Партика, В. Різуна, М. Сікорського, О. Черникової, М. Феллера та ін. Якісно новий підхід до вивчення саморедагування можна простежити в монографіях В. Галич, яка в межах вирішення власних завдань виводить його на рівень проблем, що потребують окремого повновартісного дослідження. Захищено дисертаційне дослідження О. Куцевської “Саморедагування Олесем Гончаром публіцистичного твору: модифікація, прагматика, інтерпретація”. Досить цікавим є науковий доробок А. Дроздової, представлений публікаціями в періодичних виданнях.

Отже, актуальність нашої дисертації посилюється ще й тим, що, незважаючи на велику кількість наукових праць, у яких вивчаються проблеми редагування, є потреба розв’язати важливі питання, необхідні для розробки теорії авторського редагування.

Мета наукової праці –системно розглянути відтворення в епістолярії українських письменників кін. ХІХ – поч. ХХ ст. моделі авторського редагування як площини формування національної теорії видавничої справи та редагування. Вона реалізується в таких завданнях:

- обґрунтувати змістову цінність письменницького епістолярію як повновартісного джерела дослідження процесу саморедагування;

- розкрити на основі аналізу епістолярію митців механізми роботи письменників у процесі авторської правки;

- визначити місце і значення авторського редагування в структурі процесутекстотворення, спираючись на листування митців обраного періоду, визначити на цій основі стереотипи в роботі автора над текстом твору;

- уточнити термінологічну базу дослідження з проблем авторського редагування, акцентуючи увагу на зміст поняття, що вкладався в це явище письменниками періоду кін. ХІХ – поч. ХХ ст. з урахуванням соціокультурних, аксіологічних аспектів та площини стереотипізації.

Об’єкт дослідження – епістолярні свідчення українських письменників кін. ХІХ – поч. ХХ ст., пов’язані з проблемами авторського редагування, як ілюстративний емпіричний матеріал, що дає можливість сформувати цілісне наукове уявлення про соціокультурну природу цього явища творчого процесу та стереотипізацію свідомості митців щодо підходів редакторського опрацюванню власного тексту.

Джерельною базою дисертації послужили: опубліковане листування І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, Б. Лепкого, В. Стефаника; цитатний матеріал, уміщений в навчальному посібнику “Видавнича справа та редагування в Україні.

Предмет дослідження – стереотипи редакторських дій письменників-класиків у творчих процесах як формування наукової парадигми літературного редагування; особливості саморедагування як діяльнісної одиниці на різних етапах роботи над текстом та соціокультурного феномена текстотворення, обрамленого часо-просторовими координатами.

Методи дослідження: добору і систематизації матеріалу, описовий, історичний, біографічний, що забезпечують реалізацію соціокультурного, когнітивного, аксіологічного, психоаналітичного, діяльнісного й системного підходів, а також такі методи як типологічний структуризації та моделювання, квалітативного контент-аналізу та термінологічний.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому що

уперше:

− розкрито розуміння митцями кін. ХІХ – поч. ХХ ст. місця саморедагування (як діяльнісної одиниці і як етапу) в структурі творчого процесу;

− ґрунтовно досліджено психологічне підґрунття авторського редагування як суб’єктивного фактора процесу саморедагування;

− висвітлено об’єктивні історико-культурні чинники саморедагування, характерні для періоду кін. ХІХ – поч. ХХ ст.;

− запропоновано соціокультурну модель процесу авторського редагування письменників-класиків;

набули подальшого розвитку:

− аналіз письменницького епістолярію як джерела вивчення творчих процесів саморедагування;

− уточнення низки термінів, пов’язаних із теорією і практикою авторського редагування;

− науково-методичні засади аналізу авторського редагування в когнітивно-естетичному та комунікативно-прагматичному аспектах.

Практичне значення особливо виявляється в сучасну добу ринкової скрути в Україні, коли фінансування редакційних колективів і видавництв зазнало занепаду. У зв’язку з цим намітилася тенденція до скорочення штату досвідчених редакторів, з огляду на що автор змушений поєднувати в собі дві майстерності – літературну та редакторську.

Структура дисертаційного дослідження визначена його метою і завданнями й складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи – 321 сторінка, з них основного тексту – 175 сторінок.

У першому розділі “Авторське редагування, висвітлене в епістолярній спадщині письменників кін. ХІХ – поч. ХХ ст., як предмет теорії видавничої справи та редагування”. Розглядається теоретико-методологічне підґрунтя дисертаційного дослідження, а саме: проаналізовані наукові та науково-методичні праці в галузі редагування та видавничої справи; низка наукових розвідок, присвячених вивченню епістолярію І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, Б. Лепкого, В. Стефаника. Визначено палітру використаних методів дослідження.

У другому розділі. “Механізми процесу авторського редагування” розкриваються алгоритми процесу саморедагування творчої інтелігенції кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Визначаються механізми мотиваційної сфери, представлені суб’єктивними і об’єктивними, зокрема історично детермінованими факторами, а також механізми аналізу та корекції тексту автором в аспектах квалілогії, естетики, комунікативістики, прагматики та аксіології.

У третьому розділі “Стереотипи авторського редагування художніх творів в епістолярній парадигмі письменників-класиків” висвітлено соціокультурну модель авторського редагування на основі поділу процесу творчості митців на окремі етапи: а) саморедагування як елемента кожної його структурної одиниці (на підготовчому етапі, на етапі мовного втілення, в процесі правки творів, що вже вийшли друком – це перевидання (або передруку в іншому виданні), переклади, сценічні постановки); б) як окремого етапу контролю на шляху до створення тексту.

Додатки до дисертації поглиблюють та ілюструють теоретичні положення розділів.

Проведене дослідження дало нам можливість дійти таких висновків:

1. Листування визначних українських письменників кін. ХІХ – поч. ХХ ст. І. Франка, Лесі України, М. Коцюбинського, В. Стефаника, Б. Лепкого, за умови використання широкої палітри загальнонаукових та спеціальних методів, подає цінну інформацію для багатоаспектного розгляду творчих процесів текстотворення. Це дає можливість стверджувати, що епістолярій, є повновартісним науковим джерелом вивчення етапу підготовки художніх та публіцистичних творів до друку та особливостей редакційно-видавничої справи в переломну добу помежів’я століть.

2. Процес авторського редагування письменників-класиків визначається чітко вираженою технологією, що розкриває внутрішню організацію цього творчого процесу. Складниками алгоритму авторського редагування послідовно виступають механізми управління, аналізу та корекції. Блок управління або мотиваційна сфера, представлена суб’єктивними і об’єктивними факторами, обґрунтовує сенс і спрямованість саморедагування. До внутрішніх мотивів цього процесу належать типові прагнення митців до визнання, самоактуалізації, задоволення естетичних та когнітивних потреб. До об’єктивних чинників саморедагування належить критика у всіх проявах, та суто специфічні, історично зумовлені фактори періоду кін. ХІХ – поч. ХХ ст. – “правописні війни”, становлення єдиної літературної норми та цензурні утиски царської Росії.

Процес безпосереднього редагування складається з двох повністю рівноправних процедур – аналізу та корекції авторського оригіналу, які в означений період ще не були розмежовані на окремі складові. Аналіз власного тексту в процесі саморедагування автори здійснювали в аспектах квалілогії, естетики, комунікативістики, прагматики та аксіології, що продиктовані самою природою художнього твору.

3. Соціокультурна епістолярна парадигма процесу авторського редагування письменників кін. ХІХ – поч. ХХ ст. дозволяє двопланово ідентифікувати його в загальній структурі творчої діяльності: 1) як діяльнісну одиницю, що функціонує в межах таких етапів: підготовчий, написання тексту, редагування оприлюднених творів (у процесі підготовки їх до перевидання, перекладу та сценічного втілення); 2) як окремий повновартісний етап контрольного характеру з метою підготовки тексту до друку.

Розгортання процесу саморедагування особливо залежить від того, до якої із перелічених структурних одиниць він уключений і яку функцію виконує. На підставі проведених досліджень установлено, низку стереотипів в підходах авторів до опрацювання тексту, а саме: ретельний відбір життєвих фактів для творчих задумів, планування та збір матеріалу, внесення коректив у стратегію побудови тексту, опрацювання мовностилістичної, формотворчої сторони тексту в процесі написання, на етапі саморедагування «відсторонення» від тексту, відкладання його на певний час, урахування комунікативно-прагматичних умов існування тексту.

Проаналізовані творчі процеси у парадигмі епістолярію І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, Б. Лепкого та В. Стефаника дозволяють визначити індивідуальність митця як фактор переосмислення стереотипних дій, у зв’язку з чим авторське редагування набуває різноманітних модифікацій. У цьому проявляється динамізм складників соціокультурної моделі процесу саморедагування.

4. Установлення алгоритмів креативних дій письменників кін. ХІХ – поч. ХХ ст. у процесі здійснення ними саморедагування, осмислення місця і призначення самого авторського редагування в структурі творчого процесу митців та урахування соціокультурних, аксіологічних аспектів і площини стереотипізації дало можливість уточнити термінологічну базу дослідження. Ми визначили авторське редагування як процес, авторське редагування на підсвідомому рівні, авторське редагування як етап і авторське редагування як стереотип.

Тему дисертаційної роботи Носко А. М. затверджено рішенням Вченої ради ДЗ “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка” (протокол № від) та перезатверджено у зв’язку з коригуванням теми (протокол № 4 від 28 листопада 2008 р.). Науковий керівник – д.філол.н., професор Галич В. М.

2.2. Попередню експертизу дисертаційної роботи, автореферату, наукових праць провели та підготували проект висновку к. філол.н., професор кафедри теорії літератури та компаративістики Бровко О. О., к.філол.н., доцент Кравченко О. Л., канд.н. із соц.ком., асистент Куцевська О. С. Проект висновку був розданий членам кафедри, присутнім на засіданні та запрошеним.

2.3. Носко А. М. були поставлені такі запитання:

К.філол.н., доцент Довженко О. В.

Поясніть значення терміна “просопографічна інформація”?

Просопографічна інформація, віддзеркалена в листах, – це особистісна, інтимна інформація, яка стосується внутрішнього світу письменників, їх особистих якостей, звичок, фізичного і психологічного стану в різні періоди життя, а також світосприйняття та оцінки окремих подій, взаємостосунків із приятелями, родичами. Така інформація є суттєвою для розуміння суб’єктивних факторів авторського редагування.