Соціально – педагогічні характеристики дітей з прийомних сімей

Діти потрапляють у прийомні сім'ї з різних причин і в різному віці. Комбінації цих двох змінних – причина та вік – і визначає особливості розвитку та поведінки дітей.

Розглянемо ситуації, що передують приходу дітей у прийомні сім'ї. Діти, які потрапляють у прийомні сім'ї за своїм «походженням» поділяються на декілька категорій.

Схема варіантів «походження» прийомних дітей

Схема варіантів «походження» прийомних сімей є досить загальною і, безперечно, не відбиває всієї різноманітності та драматизму дитячих долей, з чим довелося стикнутися соціальним працівникам під час роботи над створенням і соціальним супроводом прийомних сімей в Україні. Однак наведена схема дає змогу описати основні проблеми, що мають місце при перебуванні дітей у різному соціальному середовищі [9, 48].

Діти, які потрапили у прийомні сім’ї безпосередньо з соціальних сімей

Це, як правило, діти котрим певні трагічні обставини перервали нормальний перебіг життя. Вони знають, що таке сім'я, їхні перші роки життя проходили в оточенні родичів. Здебільшого це ті, у яких померли обидва чи один із батьків; діти, батьки яких страждають на хронічні захворювання, внаслідок чого не можуть належним чином виховувати та утримувати дітей; діти, чиї батьки перебувають у місцях позбавлення волі або у місцях утримання під вартою, підозрюються чи звинувачуються в скоєні злочину; діти інвалідів тощо.

Що стосується адаптації до сімейного життя, то такі діти найбільш пристосовані. Вони не були протягом тривалого часу відірваними від сім'ї, знають і приймають умови життя родини, у них є необхідні соціальні навички.

Проте у кожному конкретному випадку це дитина, котра втратила рідних, пережила сильний психічний стрес, наслідки якого можуть бути непередбаченими. Втрата матері або батька, позбавлення їхньої турботи і опіки є страшним горем для дитини, у неї можуть розвиватися різного роду відхилення, що відбивається на самосприйнятті та самосвідомості. Дитина, яка втратила навіть одного із батьків, має підвищене відчуття тривоги і неповноцінності. Для неї необхідною умовою створення рівноваги є емоційна підтримка з боку дорослої людини, її турбота, що формують почуття захищеності. Дитина не повинна залишатися наодинці зі своїм горем, почуватися нікому непотрібною, покинутою. Через відсутність уваги з боку дорослих у такому стані у неї можуть статися порушення в розвитку. Парадоксально, але однією з найбільших проблем дитини, котра потрапила у прийомну сім'ю з рідної, що розпалася, є наявність великої кількості родичів. Наприклад, трирічний хлопчик залишився сиротою внаслідок нещасного ви­падку: його батьки загинули під час пожежі. Близькі родичі (бабусі, тітки тощо) вирішили, що дитину треба віддати у прийомну сім'ю. Прийомними батьками стало подружжя середніх років, котрі мали дочку 10 років і жили неподалік [9, 52].

Здавалося б, родичі повинні бути задоволені, їхнє бажання збулося. Однак вони упереджено контролювали кожен крок дитини у новій сім'ї, роблячи постійні зауваження прийомним батькам. Прийомних батьків це дратує, заважає створити безконфліктну атмосферу для дитини, котра пережила втрату не тільки мами й тата, а й бабусь та дідусів, які ще нещодавно були для неї такими близькими.

На жаль, наведена ситуація є досить типовою. Тому пробле­му взаємин прийомних батьків, прийомної дитини і кровних родичів слід вирішувати на етапі укладання угоди про створення прийомної родини. Саме тоді треба визначити форми контактів родичів з дитиною. Можна полегшити цей процес, залучаючи до таких переговорів соціального педагога чи соціального праців­ника. У такій ситуації саме спеціаліст має виконати подвійне завдання: з одного боку, дати можливість прийомним батькам самостійно виховувати дитину, з іншого - забезпечити контакт дитини з кровними родичами. У будь-якому випадку «ролі» і тих, й інших у житті дитини треба розподілити так, щоб вони доповнювали одна одну, збагачуючи тим самим життя дитини.

Великою проблемою є й та травма, яка пов'язана з втратою батьків (постійна - у разі їх смерті, тимчасова - у разі тюремного ув'язнення тощо.) Тут необхідні терпіння, увага, а іноді й втручання психолога [18, 63].

Окремою проблемою для прийомної сім'ї є наявність кров­них батьків дитини, котрі мають психічні відхилення. Такі бать­ки можуть переслідувати і дитину, і членів прийомної сім'ї. Тому перед тим, як підписувати розпорядження голови райдержадміністрації про створення прийомної сім'ї, слід порадитися із лікарем батьків, з'ясувати, наскільки безпечні для дитини контакти з ними. Якщо такі контакти можуть завдати дитині шкоди, то за узгодженням з органами опіки та піклування слід внести до угоди позицію про обмеження контактів батьків з дитиною.

Звичайно, цим не слід зловживати, тому що всі діти бажають знати про свої корені, і рано чи пізно дитина зустрінеться з кровними батьками. Тому слід добре продумати аргументацію того чи іншого ставлення до кровних родичів, а також версії, які будуть викладені на цю тему дітям молодшого віку.

Наприклад, мама 10-річної дівчинки страждає на шизофренію, її вчинки непередбачувані. Було прийнято рішення, що у найближчий рік мати не зустрічатиметься із дитиною. Але дитині це потрібно роз'яснити. Не слід дитину лякати тим, що рідна мати може їй зашкодити. Як варіант, треба дівчинці сказати, що їхні зустрічі дуже збуджують маму, і після того у неї починаються приступи, тому небажано їх провокувати. У випадку з шизофренією у матері то слід пам'ятати, що вона передається по жіночій лінії [9, 52].

Діти, які потрапили у прийомні сім’ї з неблагополучних і асоціальних сімей

Здебільшого це діти, батьки яких позбавлені батьківських прав; діти, чиї батьки обмежені у батьківських правах; діти, відібрані у батьків; безпритульні діти; діти, які перебувають в умовах, що загрожують їхньому розвиткові та здоров'ю.

Найбільш поширеними причинами уникнення батьками свого природного обов'язку по вихованню власної дитини, є їх зловживання алкоголем, наркотиками, жебрацтво, ув'язнення батьків, позашлюбне народження дитини, важкі матеріальні та погані житлові умови, нездоровий морально-психологічний клімат в сім'ї тощо.

Психологи та педагоги зазначають обмеженість мотиваційної сфери, підвищену психічну тривожність, нерозвиненість емоційно-вольових характеристик у дітей, які виховуються в сім'ях, де життя ускладнено пияцтвом і аморальною поведінкою батьків, а також там, де вихованню дітей не приділяється належної уваги внаслідок того, що батьки переймаються більш власними справами, роботою, кар'єрою. У конфліктних сім'ях відсутність чуйності і уваги до дітей, байдуже, зневажливе, жорстоке ставлення до них створюють так звану «ерзац-сім'ю», де дитина ризикує набути асоціального досвіду.

У дітей, чиї батьки фактично не займаються їх вихованням, ведуть аморальний спосіб життя, деформуються соціальні орієнтири, порушуються духовні, пізнавальні, естетичні потреби, спостерігаються розлади фізичного та психічного здоров'я. На прикладі батьків у дитини можуть розвинутися асоціальні установки.

Деформація дитячої особистості є захистом, своєрідним «імунітетом», що формується під впливом кризових умов аномальних сімейних стосунків. Негативні прояви поведінки можна розглядати як функцію самозахисту несформованої дитячої свідомості.

Прийомні діти з кризових і асоціальних сімей часто-густо мають великий «букет» гострих і хронічних захворювань, вони гігієнічно занедбані (короста па шкірі, воші), відзначаються певною відсталістю у психічному розвитку тощо. У молодшому дошкільному віці вони погано ходять, погано говорять, можуть бути абсолютно замкнутими, або надмірно агресивними. Таким педагогічно занедбаним дітям притаманні такі прояви, як самозахитування, биття головою об стіну чи підлогу тощо. За досвідом прийомних сімей на викорінювання педагогічної занедбаності та затримки психічного розвитку може знадобитися від одного до декількох років, залежно від стану кожної конкретної дитини. І батьки, і соціальні працівники повинні бути готові до цього.

Встановлено, що діти з асоціальних сімей нерідко стають жертвами не тільки психічного, а й фізичного насильства. Це може відбитися на психіко-фізіологічному стані дітей, викликати такі явища, як гіперсексуальність, прояви нетрадиційних сексуальних орієнтацій. Для вирішення цих проблем необхідна допомога кваліфікованих фахівців.

До проблем прийомних сімей, у яких виховуються діти з асоціальних сімей, слід віднести також і наявність є кровних родичів. Ситуація з асоціальними родичами може бути не менш складною, ніж з родичами дітей з соціальних сімей. Однак, як показує досвід, як правило, асоціальні батьки не проявляють інтересу до своїх дітей, навіть не цікавляться їхньою подальшою долею. Відомі випадки, коли асоціальні батьки, як тільки впев­нюються в тому, що їхні діти добре влаштовані, зникають з поля зору на довгі роки, або й назавжди.

Проблемною для дітей, які потрапили у прийомну сім'ю з асоціальних кровних сімей, може бути ситуація щодо їх соціаль­ного статусу та майнових прав. Дуже часто статус соціальної сироти не підтверджується документально. Це позбавляє її всіх пільг як дитини, позбавленої батьківського піклування. Соціальному працівникові треба якнайшвидше вирішити проблему майнових прав такої дитини. Ми часто стикаємося з тим, що батьки, порушуючи закони, без узгодження з опікунськими радами продають житлову площу, землю, що належать їхнім дітям як спадкоємцям по закону. Важливо, щоб проблема майнових прав дитини вирішувалася відразу: при позбавленні батьків права на батьківське піклування, при передачі дитини в дитячий будинок, школу-інтернат, під опіку, в прийомну сім'ю тощо, доки ще можна забезпечити право дитини на те чи інше житло або майно. Тоді у неї буде більше шансів на відсутність проблем у цьому питанні [11, 103].

Адже всі діти, які потрапили у прийомні сім'ї з асоціальних сімей, по закону володіють правом на частку житла, де вони проживали разом з родичами.

Незважаючи на те, що діти з асоціальних сімей мають багато проблем у процесі адаптації до умов прийомної сім'ї, у них є певні уявлення про сімейні стосунки, соціальні ролі батька та матері, досвід відкритого спілкування з оточуючим світом. Це деякою мірою пом'якшує процес їхнього входження в прийомну сім'ю порівняно з тими дітьми, у яких такого досвіду немає.

Діти, які потрапили в прийомну сім 'ю з інтернатних закладів

Реально такі прийомні діти розподіляються на дві групи: ті, хто потрапив до інтернатного закладу після проживання хоча б деякий час у сім'ї, і ті, котрі ніколи не жили у сім'ї.

Сучасні вихованці інтернатних закладів у переважній більшості є соціальними сиротами. їхні батьки на час народження дитини були цілком здорові психічно і фізично, але згодом вони стали соціально дезадаптованими. Тому вихованці нового покоління відрізняються від попереднього більш широким колом світосприйняття.

За даними досліджень психологів дитина, котра з перших годин життя позбавлена родинного оточення, у психічному та емоційному розвитку різняться від дітей, які виховуються у сім'ї. Тобто інтернатні діти відрізняються своєю поведінкою уже залежно від того, проживали вони в сім'ї чи ні, а потім уже і від того, якою була ця сім'я - благополучна чи кризова. Тобто, вихідна точка розвитку дітей в інтернатних закладах може бути різною і від цього теж залежить інтелект дитини, її психічна рівновага, подальше зростання.

Водночас слід пам'ятати, що тривале перебування в інтернатних закладах практично нівелює особистість дитини. Вже через рік перебування в інтернаті дитина засвоює характерні звички, зумовлені специфічними умовами утримання та виховання в закритому закладі, що, на жаль, у подальшому важко піддаються корекції.

За даними деяких досліджень формування родинних стосунків, зокрема таких, як "батько - дитина", є необхідним компонентом в особистісному становленні дитини, у розвитку досвіду спілкування між людьми: "Дитина відчуває потребу у спілкуванні з дорослим як авторитетним носієм суспільного і морального досвіду і прагне отримати від нього оцінку своїх думок, вчинків і особистісних якостей, досягти взаєморозуміння і співчуття, навчитися діяти, як він" [11, 54].

Брак реальної сімейної взаємодії, недостатній прояв позитивних соціально-рольових орієнтирів, корпоративність в умовах замкненого кола спілкування, на жаль, стають істотною причиною підвищеної агресивності вихованців інтернатів. Умови інтернатного утримання формують у дитини відчуття соціальної відчуженості, нехтування нею як особистістю. Комплекс власної "неповноцінності" проявляється навіть у тому, що деякі з випускників шкіл-інтернатів, спілкуючись з однолітками, приховують факти власної біографії: виховання в інтернаті, статус дитини-сироти, асоціальну поведінку батьків [9, 112].

Перебування в інтернаті деформує уявлення дитини про стосунки із дорослими, яких вона сприймає як обслуговуючий персонал. Вирішення проблем вихованців працівниками інтернатного закладу без безпосередньої участі дітей формує в останніх споживацькі настрої. У дітей виробляється установка, що ніби їм усі в чомусь зобов'язані.

Аналіз практики входження вихованців інтернатних установ у прийомні сім'ї дає змогу виявити деякі загальні проблеми цього процесу. Перш за все ще перед оформленням інтернатної дитини в прийомну сім'ю слід у незалежній медичній установі підтвердити діагнози, які зафіксовані в особистій справі дитини. Досвід показує, що такі діагнози, як затримка психічного розвитку, є, власне, педагогічною занедбаністю. Але існує чимало й інших захворювань, які у дитини не були виявлені. Прийомні батьки повинні точно знати, які проблеми зі здоров'ям дитини чекають на них, розраховувати власні сили. На жаль, відомий випадок, як сім'я взяла дитину без точного діагнозу, а коли дізналася, що вона невиліковно психічнохвора, повернула її в інтернат. Зрозуміло, якої травми зазнала дитина, але зазначимо, що в цій ситуації винні насамперед директор інтернату і соціальний педагог, які своєчасно не провели медичного обстеження дитини і не проінформували стосовно його результатів потенційних прийомних батьків.

Практично всі діти, які потрапляють в прийомні сім'ї з інтернатів, кризових сімей, притулків та лікарень, страждають від постійного відчуття голоду. Вони звикли до недоїдання (в асоціальних сім'ях) внаслідок чітко дозованого меню в інтернатних закладах, тому у перші місяці перебування у прийомній сім'ї не можуть задовольнити свій потяг до їжі. Через переїдання у них виникають розлади системи травлення, надлишкова вага (помітно поправляються - до 15 кг за 2 місяці). Незважаючи на те, що про цю проблему потенційні прийомні батьки знають ще з підготовчого тренінгу, тільки деякі з них можуть утриматись, аби не перегодувати дитину. Проблема постійного голоду з часом зникає, але в підлітковому віці, особливо у дівчаток, з'являється зайва вага, з чим потім доводиться довго і нелегко боротися.

Просто бідою у роботі з прийомними дітьми - вихованцями інтернатів - є їх схильність до брехні і крадіжок. Причому і те й інше не вмотивовано якимись конкретними ситуаціями. Брехня, як правило, спрямована на встановлення бажаного соціального статусу, отримання омріяних предметів, є спробою уникнути покарання, якого діти дуже бояться. За допомогою найпростіших педагогічних методів і прийомів проблему брехні вдається вирішити, якщо, правда, прийомна сім'я не приховує її від соціальних працівників.

Проблема крадіжок у цілому пов'язана з тим, що у дітей з інтернату практично нівельовано поняття власності. Ці діти часто не можуть зрозуміти, що означає "своє", а що - "чуже". Для них все за звичкою: "нічиє". Тому речей вони не шкодують, можуть ними обмінюватися, не розуміючи, що це вже не "нічиє", а "своє" і що батьки заплатили за це гроші. Внаслідок тактовної роботи по прищепленню навички "свого" і "чужого" діти, як правило, не беруть більше чужих речей.

Проблема брехні та крадіжок іноді формує спотворену думку про дитину і сім'ю у дошкільних і шкільних закладах. Якщо за дитиною помічено крадіжки, у людей, які її оточують, складається думка, що це погана дитина, а якщо до проблеми підключаються ще й батьки дітей групи або класу, то внаслідок цього прийомній дитині буде важко жити у цьому колективі навіть після того, як вона зрозуміє, що чужого брати не можна.

Один із прийомних батьків, знаючи про "схильність" своєї прийомної дочки-першокласниці до чужих ручок, домовився з класним керівником про те, що кожному учню, який "загубив" ручку, вчитель буде видавати нову, яку завчасно приніс батько. Дома ж після кожного випадку проводилася роз'яснювальна робота. Таким чином проблема була вирішена у вузькому колі: прийомна сім'я – вчитель, без широкого розголосу і "наклеювання" негативного ярлика до такої дитини.

Досить клопітно проходить знайомство прийомних дітей, які раніше виховувалися в інтернатах, з побутовою технікою, а то й сантехнікою. Навіть вже досить дорослі діти (15-16 років) не знають, як працює плита, холодильник, пральна машина. Більше того, вони не знають, як користуватися ванною, чого не можна кидати в унітаз тощо. Безумовно, навчити всьому цьому не є проблемою, але якщо на це не звернути уваги, то можуть бути великі неприємності і навіть трагедії [9, 59].

Досвід виховання прийомних дітей з інтернатів свідчить, що велику допомогу в ньому можуть надати інтернатні працівники. Вони знають особливості і звички як дітей взагалі, так і кожної конкретної дитини. Тому прийомні батьки дуже часто безпосередньо або через соціального працівника консультуються з працівниками інтернату, де дитина проживала раніше. Така форма взаємодії є дуже важливою, зокрема при вирішенні проблем здоров'я дитини, оскільки лікарі інтернату порівняно з прийомними батьками мають принципово більший досвід спостереження за нею.

Не слід відразу відкидати досвід інтернатів у роботі з дітьми, необхідно конструктивно його використовувати, поступово пе­реводячи життя дитини у нове русло.

Діти, які потрапили у прийомну сім'ю з притулку

Найбільш проблемними для прийомної сім'ї є безпритульні та бездоглядні діти, які втратили контакт з родиною або батьки яких з різних причин фактично не займаються їх вихованням. На вулицю потрапляють не лише діти, які втекли з сім'ї, а й втікачі з інтернатних закладів.

Перебування дітей "на вулиці" може тривати від кількох днів до кількох років. Відповідно до асоціальних умов боротьби за існування формується і особистість дитини. Директори інтернатних закладів та притулків зазначають, що діти, які потрапляють до виховних установ "з вулиці", є найбільш проблемними. Вони не вміють елементарного: вмиватися, чистити зуби, прибирати речі. Такі діти не можуть спати на чистій постільній білизні, бувають випадки, коли вони відмовляються лягати у ліжко, бо не звикли до цього.

Основні психофізичні особливості дітей, сформовані в умо­вах безпритульності та бездоглядності, ґрунтуються на їх ранньому включенні в жорсткі умови виживання при відсутності виховного впливу дорослих і унормованого, емоційно позитивного дитячого оточення. Ці діти досить часто стають жертвами сексуальних злочинів, втягуються дорослими до протиправних дій їхнє життя і здоров'я постійно перебувають під загрозою.

При входженні такої дитини у родину прийомні батьки повинні враховувати особливості та вади соціального досвіду, набутого нею. Прийомні батьки мають бути готові до клопіткої, повсякденної роботи до адаптації дитини до нормальних сімейних стосунків, умов виховання та спілкування в родині. Заради налагодження емоційного контакту батьки не повинні прагнути досягти швидкого результату: виховний вплив прийомної сім'ї має сприяти поступовому входженню дитини до нового мікросоціуму, сприйняттю нею вимог і способу життя родини [9, 58].

Прийняте Кабінетом Міністрів України у березні 1998 року Положення про прийомну сім'ю створило правову базу для запро­вадження в Україні інституту прийомної сім'ї як такої, що все­бічно відповідає потребам виховання та утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.