Ред.] Історії Калинівського району

Калинівський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Калинівський район
Герб Калинівського району
Район на мапі області
Основні дані
Країна:	Україна
Область/АРК:	Вінницька область
Код КОАТУУ:
Утворений:
Населення:	64 936
Площа:	1090 км²
Густота населення:	59,57 осіб/км²
Телефонний код:	380-4333
Поштові індекси:	22400—22461
Населені пункти та ради
Районний центр:	м. Калинівка
Кількість міських рад:
Кількість сільських рад:
Кількість міст:
Кількість сіл:
Кількість селищ:
Мапа району
Районна влада
Адреса адміністрації:	22400 Вінницька область, Калинівський район, м. Калинівка, пл. Леніна, 1, 2-28-05
Веб-сторінка:	Сторінка Калинівської РДА
Голова РДА:	Мідяний Олександр Петрович
Голова районної ради:	Нагребецький Анатолій Іванович

Кали́нівський райо́н — район Вінницької області в Україні розташований у північній частині області, яка у фізико-географічному відношенні належить до лісостепової зони. Площа району 1086 кв. км., що складає 4,2 % площі області. Районний центр — місто Калинівка. В районі 58 населених пункти, в яких живе 66,4 тисячі чоловік.

Зміст [сховати] 1 Місто Калинівка 2 Історії Калинівського району 2.1 Історичні села Калинівського району 2.2 Народні майстри та неординарні особистості Калинівщини. Художники 3 Джерела 4 Дивись також

Ред.] Місто Калинівка

Детальніше у статті Калинівка (місто)

Калинівка — місто районного підпорядкування, розташоване на рівнині Подільського плато вздовж берегів притоки Південного Бугу річки Жердь. Місто розташоване на півдні району.

З 1938 р. Калинівка віднесена до категорії селищ міського типу. З 1969 р. населені пункти Варшиця, Вільхова і Шевченівка об'єднані з Калинівкою і стали її околицями. В 1979 р. Калинівці Президією Верховної Ради України надано статус міста районного підпорядкування.

Станом на 1.01.98 р. в Калинівці проживало 21 тис. чоловік (в районі — 66,4 тис.).

ред.] Історії Калинівського району

З давніх-давен на території нинішнього Калинівського району існували населення. Поблизу багатьох сіл виявлено поселення черняхівської, трипільської, ранньо-слов'янської культур, збереглись рештки стародавніх земельних укріплень.

Часом заснування Калинівки дослідники-краєзнавці вважають 17 ст. (Відомо, що у 1635—1645 рр. князь Станіслав Варшицький заснував Варшицю тепер передмістя м. Калинівки). Перша письмова згадка про це поселення датується 1744 р. В Калинівці тоді налічувалось 44 двори, в яких проживало 143 душі чоловічого та жіночого населення. Стосовно назви Калинівки існує дві версії. Одна з них говорить про те, що у давнину околиці та обійстя були рясно заквітчані кущами калини : інша пов'язує назву міста з ім'ям польського магната Калиновського.

У 18 ст. закріпачена Калинівка була невеликим селом і належала графові Холоневському. У 1836 р. шляхтич, адвокат графа Холоневського Ігнатій Собещанський придбав Калинівку у свою власність. Безземелля і поміщицький гніт були причинами виступів жителів Калинівки та навколишніх сіл проти поневолювачів. Антикріпосницька боротьба проти гнобителів на Поділлі очолювана Устимом Кармелюком точилась і на території нинішнього Калинівського району. Сам Устим Кармелюк бував у Калинівці, місцеве населення переховувало його від переслідувачів.

В 60-х рр. 19 ст. Калинівський маєток купив німецький підприємець Людвиг Вальков. В 1871 р. завершилось будівництво залізниці Київ-Одеса, яка пролягла через Калинівку. За короткий час Калинівка розбудувалась і була віднесена до розряду містечок. У кінці 70-х років 19 ст. тут з'являється ряд підприємств, у тому числі цукровий і винокурний заводи.

Зростала торгівля. Чотири рази в рік тут відбувалися ярмарки. Культура в пореформеній Калинівці була дуже низькою. Майже всі її мешканці були неписьменними. Лише в 1885 р. тут при церковному приході було відкрито першу церковно-приходську школу, а у 1902 р. відкрилось міністерське 2-х класне училище, що містилось біля будинку волосної управи. 1903 р. в містечку відбувся страйк робітників. У 1906 р. в Калинівській волості виникли заворушення, а в Калинівці городяни спалили поміщицький маєток.

На початку 1923 р., за переказами, в Калинівці трапилась неординарна подія. Солдати повертались з громадянської війни, їхали зі станції Калинів до с. Сальника. Біля повороту до села стояв дерев'яний хрест. Один із солдатів вистрелив і влучив у нього, з отвору пробитого кулею, потекла іржава вода, яку священики назвали кров'ю, а цю подію — «Калинівським чудом», яке стало відомим на всю Україну.

1923 р. був утворений Калинівський район, адміністративним центром якого стала Калинівка. Однією з найжахливіших подій в історії Калинівського району була колективізація з її спустошливими наслідками. Лозунг «ліквідація куркульства як класу» означав, що тих, хто чинив найзапекліший опір розстрілювали, масово вивозили в табори примусової праці на північ. В цій половині 1930 р. було розкуркулено 174 господарства. 22-м згодом повернули майно. Їх визнали середняцькими. Наступні хвилі розкуркулення тривали протягом кількох років. Лише в лютому 1930 р. було розкуркулено 133 господарства. Господарів або ж виселяли за межі району, або виселяли з села в спеціальні поселення по 10-12 садиб, що знаходились на території району, або ж виселяли у північні райони СРСР. (Їх приблизна кількість в районі була 21). За роки колективізації в Калинівському районі було знищено найактивнішу, найпідприємливішу, економічно-міцну частину селянства, князів, що хотіли і вміли працювати.

В результаті колективізації в Калинівці до кінця 1930 р. утворилось 2 колгоспи. Реконструйовано було спиртзавод.

Утисків та репресій в цей час зазнала і прогресивна інтелігенція, служителі культу. Назвати хоча б українського письменника, уродженця с. Котюжинець Й. П. Зорянчука, в творчості якого переважала тема голодомору. В середині лютого органи ДПУ вилучили в пошти листа Йосипа Зорянчука до Остапа Вишні. В листі приводились випадки смерті з голоду в с. Котюжинцях Калинівського району. Й. Зорянчуку пощастило : справа до суду не дійшла.

Голодомор 1932—1933 рр. страшним вихором пронісся Калинівщиною. Смертність у 1933 р. набула значних розмірів. Якщо за 1932 р. в районі померло 1325 чоловік, то в трьох селах району за 2,5 місяці в 1933 р. — 286 чоловік. Траплялись і випадки людоїдства.

В 30-ті роки в Калинівці було відкрито 2 середні школи, кінотеатр. Будинок культури, поліклініку. Розширилась бібліотека. Але дальшому розвитку перешкодила Друга світова війна. 22 липня 1941 р. Калинівку окупували німецько-фашистські війська. В центрі селища гітлерівці влаштували гетто, на околиці — табір для військовополонених. Сотні євреїв було розстріляно в травні 1942 р. Та знаходились люди, що незважаючи на ризик і загрозу смерті переховували євреїв, рятували їх від фашистів.

Однією з таких була калинівчанка Параска Вікторівна Володіна (Ворона). У 1998 р. її було нагороджено медаллю «Праведних народів світу» за врятування євреїв під час окупації. За роки окупації було відправлено до Німеччини 430 чоловік. На шляху між Вінницею і Калинівкою споруджувалась штаб-квартира Гітлера «Вервольф», а на північ від Калинівки — штаб Гернінга. Військовополонених використовували на будівництві аеродрому, а з осені 1941 р. — возили на будівництво «Вервольфу».

На боротьбу з ворогами піднімались безстрашні підпільники, народні месники. Підпільну групу в Калинівці очолив комуніст Микола Архипович, який перед війною працював тут секретарем райкому комсомолу. До березня 1944 року (визволення Калинівки) тут діяло партизанське з'єднання ім. Леніна, куди входило більш як 1300 чоловік. 9 жителів Калинівського району удостоєні звання Героя Радянського Союзу. На фронтах Великої Вітчизняної війни, у партизанських загонах і підпільних групах воювало понад 19 тисяч жителів Калинівського району.

Не обминув калинівщину і голод 1946—1947 рр. Посуха 1936 р. Знову в селах з'явились збирачі хліба. Уповноважені мінзагу мали право без суду забирати в рахунок натуральних податків і корову, і теля, і домашні речі…

За час відбудови у післявоєнний період активно розвивалась інфраструктура району. Сформувались в основному промислові підприємства району, заклади торгівлі, побуті, культури і освіти. Активно розвивався агропромисловий комплекс району.

За досягнуті успіхи трьом жителям Калинівського району присвоєно звання Героя Соціалістичної праці : І. Й. Димінському, голові колгоспу «Більшовик» (м. Калинівка), П.І. Рублю, агроному райсільгоспуправління, М.І. Мушенко бригадиру рільничої бригади (с. Дружелюбівка).

В 1979 р. Президією Верховної Ради України Калинівці надано статус міста районного підпорядкування. Жахлива війна в Афганістані своїм чорним крилом торкнулась і багатьох сімей на Калинівщині. Десять чоловік із Калинівського району загинули на цій війні. Це Володимир Бездушний з с. Байківки, Володимир Валігура, Анатолій Шкорба і Микола Олійник з с. Пикова, Всеволод Отолярський і Оскар Кирейс з с. Корделівка, Сергій Нечипорук з с. Жигалівка, Анатолій Бабій і Василь Гуменчук з с. Павлівки, Віктор Драбенюк з с. Сальник.

В 1995 р. в м. Калинівці відбулось урочисте відкриття пам'ятного знака загиблим воїнам-інтернаціоналістам.