І. Предмет вікової і педагогічної психології. (15 років) надавали перевагу синьому чи блакитному кольорам




(15 років) надавали перевагу синьому чи блакитному кольорам. Д. Бол-дуїн і Штехар вивчали ритмічні здатності дітей дошкільного віку. З цією метою дитина мала вистукати такт маршу, розіграного фонографом. На основі суб'єктивного порівняння експериментатора робились висновки. Д. Болдуїн спостерігав перші малюнки своєї доньки. Ці спостереження є важливими для оцінок даного виду активності дитини. Д. Болдуїн зіста­вив ступінь статевої зрілості дівчат з їх інтересами гри з ляльками.

Мейман Ернст (1862 - 1915) - німецький психолог і педагог, засно­вник експериментальної педагогічної психології і педагогіки. Одержав важливий матеріал про "розумову гігієну", навчання дітей малюванню тощо. Мейман притримувався ідей комплексного підходу до вивчення розвитку дитини, індивідуалізації навчання.

Маковей Осип Степанович (1867 - 1920) - український громадський діяч, учитель. На основі власного учительського досвіду прийшов до висновку, що сільські діти - розумні, кмітливі, працьовиті від природи, їм потрібні ласка та уважне ставлення вчителя. Він вважав, що таланови­тий педагог є тонким знавцем дитячих душ.

Австрійський психолог Адлер Альфред (1870 - 1937) - створив напря­мок у психології - індивідуальну психологію (1911 р.). В цьому напрямку центральне місце відводиться проблемі цілісної детермінації поведінки людини, умовам виникнення у підростаючої особистості комплексу не­повноцінності тощо.

Штерн Вільям (1871 - 1938) - німецький психолог, увів поняття "ко­ефіцієнт інтелекту" (1912), в протилежність теоріям розвитку, які відда­ють перевагу одному з двох факторів розвитку середовища чи спадко­вості. В. Штерн створив "теорію конверсії", виходячи із того, що психіч­ний розвиток дитини визначається конвергенцією, тобто взаємодією двох факторів - середовища і спадковості, при домінуючій ролі фактора спад­ковості. В. Штерн вивів формулу розумового розвитку підростаючої осо­бистості. Розумовий вік визначався ним і його послідовниками як число, одержане внаслідок математичної обробки результатів виконання індиві­дом тестових завдань, які показують, на якому емпірично встановленому рівні інтелектуального розвитку знаходяться ці результати. За В. Штер-ном, інтелектуальний коефіцієнт (І<3) визначається за формулою: 20 _ розумовий розвиток х 100

хронологічний вік

В. Штерн обгрунтував купання дитини у теплій ванні для стимулю­вання її позитивних емоцій. Ґрунтовніше і творчо використав ці думки Д. Ельконін для визначення провідної діяльності дитини від народження до року (емоційне спілкування дитини з матір'ю тощо). Штерн опубліку­вав роботи про психічний розвиток дітей до семирічного віку. На основі аналізу дослідних даних він встановив чотири стадії розвитку дитячих

сприймань (предметна, дієва, відношень та якісна). Встановлені Штер-ном закономірності перевірялись іншими психологами (Мейман, А.І. Ні-клюдов та ін.) Вони зробили деякі уточнення і доповнення до положень Штерна. Штерн виявив чотири стадії (за його терміном - «епохи») у роз­витку мовлення. Перша припадає на дітей від 1,0 до 1,6, друга - від 1,6 до 2,0, третя - від 2,0 до 2,6 і четверта - від 3,0 до 4,0 років. Для кожної стадії він охарактеризував кількісні і якісні показники.

Німецький психолог К. Гроос вивчав гру у тварин і людини. Він нама­гався показати роль гри у розвитку дитини. Гроос залишив деякі спосте­реження і узагальнення відносно страху дитини. Це явище він розглядав як спадково організоване і біологічно зумовлене. Англійський психолог У. Друммонд розробив деякі методи вивчення різних сторін психічного розвитку, а Д. Селлі описав характерні особливості дитинства на його перших етапах.

Італійський психолог П. Ломброзо написав книгу про психічні особли­вості дітей раннього віку, а Д. Колоцца - про роль гри у розвитку дитини.

Швейцарський психолог Едуард Клапаред (1873 - 1940) опублікував книгу про психологію дитини. Він встановив деякі закономірності у роз­витку певних психічних функцій дитини. Так, за його даними, діти усвідом­люють схоже значно пізніше, ніж відмінне. Це трапляється тому, зазначив він, що тотожні положення організму дитини стосовно об'єкта використо­вуються для пристосування без необхідності усвідомити цю тотожність. На основі цих та інших положень Клапаред вивів, за його словами, «Закон усвідомлення» - «чим більше ми користуємося яким-небудь відношенням, тим менше ми його усвідомлюємо». Цим Клапаред звернув увагу на умову усвідомлення. Розвиваючи цю думку Клапареда, Ж. Піаже зробив спро­бу пояснити, як проходить процес усвідомлення. Згідно Піаже, усвідомити який-небудь процес - означає не тільки відтворити знову, а й перевести його із початкового дієвого плану у план словесного відображення.

Клапаред, спираючись на свої дані і дані своїх попередників, виділив два види обдарованості у підростаючої особистості - загальну й інте­гральну. При цьому, за Клапаредом, «загальна обдарованість» проявля­ється у двох розуміннях - в широкому, коли вона означає «рівність всіх розумових властивостей дитини», і у вузькому, коли означає здатність інтелекту розв'язувати нові проблеми. За Клапаредом інтегральна обда­рованість охоплює «всякий повний акт обдарованості», під цим актом він розумів інтелектуальний процес, який включає постановку питання, гіпотезу, перевірку тощо. Пізніше ця ідея послужила для встановлення структури мислительної дії. У роботах Клапареда є окремі важливі поло­ження про роль певної діяльності у житті дітей, різних за віком, про задо­волення потреб та інтересів дітей і підлітків для їх розвитку. Він надавав великого значення і мотивам діяльності дитини у її розвитку.

Наши рекомендации