Реалізація Болонської декларації в Європейських країнах
Після підписання Болонської Декларації була організована контролююча структура – група по перевірці виконання БП (Bologna follow-up group (BFUG)). Було вирішено, що зустрічі міністрів країн-учасників повинні відбуватися кожні 2 роки, перша відбулася у Празі у 2001 році. Тим часом був обраний головний доповідач Bologna follow-up group. Ним був пан Педро Лоурті (Pedro Lourtie), який пізніше став представником міністра освіти в Португалії. Його завданням було проведення моніторингу впровадження цілей Болонської декларації і звітування з цього питання міністрам освіти у Празі.
У подальшому різні країни організували так звані «Болонські семінари», що стосувалися різних важливих тем. Європейська асоціація університетів (що була сформована у березні 2001 року з двох мереж Європейських університетів) створила так званий ІІ Звіт щодо тенденцій у вищій освіті . Цей документ торкається питань втілення Болонської декларації на інституційному рівні. Також було прийнято Послання Саламансьої конвенції 2001 року. Національні спілки студентів Європи (ESIB – The National Unions of Students in Europe) прийняли Гьотебурзьку студентську декларацію – студентське послання для Саміту міністрів у Празі.
У травні 2001 року в Празі до Болонського процесу приєдналися нові країни: Хорватія, Кіпр, Ліхтенштейн та Турція. Міністри прийняли так зване Празьке комюніке, яке встановлює основні напрямки роботи на наступні 2 роки, до наступної Конференції міністрів з питань БП у Берліні у 2003 році.
Важливо зазначити, що Празький саміт вніс декілька нових елементів у БП:
- студенти були визнані повними рівноправними партнерами у процесі прийняття рішень, а ESIB стала консультативним членом Bologna follow-up group (разом із Радою Європи, Європейськом асоціацією університетів та EURASHE);
- було наголошено на соціальному вимірі БП;
- була висвітлена ідея того, що вища освіта є суспільною продукцією і суспільною відповідальністю.
Між 2001 та 2003 роками була організована навіть більша кількість «Болонських семінарів». Пан Павел Згага (колишній Міністр освіти Словенії, один з тих, хто підписав Болонську декларацію) був обраний Головним Доповідачем; Європейська асоціація університетів розробила ІІІ Звіт щодо тенденцій у вищій освіті, а також розпочала Проект якості культури у закладах вищої освіти та запустила Спільну кваліфікаційну програму; Національні спілки студентів Європи (ESIB) завершили декілька студентських оглядів щодо впровадження Болонської декларації; Європейська комісія підтримала декілька Європейських проектів (the Tuning project, the TEEP project), пов'язаних із забезпеченням якості тощо.
На Берлінській конференції міністрів, що відбулася у вересні 2003 року, 7 нових країн було прийнято до БП (Албанія, Андорра, Боснія та Герцеговина, Ватикан, Росія, Сербія та Монтенегро і «бувша Югославська республіка Македонія»). Таким чином, загальне число країн, залучених до БП, склало 40. Було також вирішено, що всі країни-учасниці Європейської культурної конвенції можуть приймати участь у БП при заяві щодо вступу та задовільному плані по впровадженню Болонських цілей у своїй системі вищої освіти. Крім звітування про роботу у 2001-2003 рр. та визначення цілей подальшої роботи, Берлінське комюніке також визначає:
- що дослідження є важливою частиною вищої освіти у Європі, а Зона європейської вищої освіти та Зона європейських досліджень є двома стовпами суспільства, заснованого на знанні. У подальшому необхідно звернути особливу увагу на навчання докторів наук, яке необхідно включити у БП;
- що до часу їх наступної зустрічі міністри досягнуть успіхів у таких основних областях: забезпечення якості, двоциклова система, офіційне визнання наукових ступенів та визначення періодів навчання;
Наступна Конференція міністрів відбулась у Бергені у 2005 році. Групі по перевірці виконання БП було запропоновано звернути особливу увагу на 2 цілі: забезпечення якості – на це було видано мандат ENQA, EUA, ESIB, EURASHE; структура кваліфікаційних рівнів.
У травні 2005 року на Конференції міністрів у Бергені було запрошено ще 5 країн (Арменія, Азербайджан, Молдова та Україна) у якості нових країн-учасниць БП. Таким чином, загальна кількість учасників БП зросла до 45. Було також прийняте рішення розширити коло консультативних членів БП за рахунок Пан-європейської структури міжнародної освіти (Education International (EI) Pan-European Structure), Європейської асоціації забезпечення якості вищої освіти (the European Association for Quality Assurance in Higher Education (ENQA)) та Спілки конфедерацій промисловців та роботодавців Європи (the Union of Industrial and Employers' Confederations of Europe (UNICE)). Бергенська зустріч підтвердила зміну дій із створення планів на майбутнє на практичне втілення у життя, а саме:
- прийняття спільної структури кваліфікаційних рівнів Зони європейської вищої освіти з обов'язковою розробкою національних структур кваліфікаційних рівнів до 2010 року – початок робіт із даного питання назначено на 2007 рік;
- прийняття директив та стандартів забезпечення якості, створення запиту до ENQA, EUA, ESIB, EURASHE щодо розробки подальших пропозицій, що стосуються запропонованої реєстрації агенцій забезпечення якості;
- подальше наголошення на важливості соціального виміру вищої освіти, що включає академічну мобільність (але не лімітується нею);
- необхідність взаємодії між Зоною європейської вищої освіти та іншими частинами світу («зовнішній вимір»);
- зростаюча важливість адресації розвитку Зони європейської вищої освіти після 2010 року.
Велика Британія відповідала за підтримку Секретаріату Bologna Follow Up Group протягом дворічного періоду – з 1 липня 2005 року по 30 червня 2007. Метою було забезпечення інформацією й новинами відносно роботи програми й розвитку Болонського процесу до проведення П'ятої Конференції міністрів у Лондоні, що пройшла 17-18 травня 2007 року. Результати проведення даної конференції викладені у двох документах: Лондонському комюніке та Аналізі Болонського процесу (Лондон, 2007).
У наступний дворічний період (2007-2009 рр.) забезпеченням Секретаріату займалися країни Бенелюкса (Бельгія, Нідерланди, Люксембург). Офіційний сайт Болонського процесу відтепер можна знайти за адресою: www.ond.vlaanderen.be. Наступна Конференція міністрів відбулася 28-29 квітня 2009 року в університетах Leuven (Нідерланди) і Louvaіn-la-Neuve (Бельгія).
Після Конференції міністрів у Бергені (2005 р.) у БП беруть участь 46 країн: з 1999 року: Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Ісландія, Іспанія, Ірландія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словацька Республіка, Словенія, Угорщина, Чеська Республіка, Швеція, Швейцарія; з 2001 року: Хорватія, Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина; з 2003 року: Албанія, Андорра, Боснія та Герцеговина, Ватикан, Росія, Сербія та Чорногорія, «бувша Югославська Республіка Македонія»; з 2005 року: Арменія, Азербайджан, Грузія, Молдова, Україна.
Крім цих країн (що є членами Bologna follow-up group – BFUG) та Європейської комісії, у БП беруть участь такі міжнародні організації (у якості консультативних членів): Рада Європи, Асоціація Європейських університетів; Європейська асоціація закладів вищої освіти (EURASHE); Національні спілки студентів Європи (ESIB); Європейський центр вищої освіти ЮНЕСКО (UNESCO-CEPES); Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти (ENQA); Освітня Міжнародна Пан-Європейська структура; Союз конфедерацій промисловців та роботодавців Європи (UNICE).
Під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, які існують у системі вищої освіти Європи. Конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких згодом сформулювали і принципи Болонської декларації.
Гостра невідповідність наслідків Болонського процессу інтересам всього студентства спровокувала широкий протестний рух у багатьох європейських країнах. Німеччина – проти обмеження державного фінансування вищої освіти, десятки тисяч студентів у федеральних землях Гессен, Нижня Саксонія, Баварія, більше 100 000 студентів та викладачів у Берліні. Координатор протестів – Національне об’єднання студентів. Італія – проти комерціалізації освіти, наметів і містечка на вулицях за участю тисяч студентів. Координатор – Національний союз студентів Італії. Ірландія – проти підвищення реєстраційної плати студентів з $650 до $750 та проти погіршення якості освіти. Координатор – Союз Студентів Ірландії. Бельгія – 12-тисячний протест в Брюсселі проти пасивної ролі студентів та недостатнього соцзабезпечення, проти нової системи вчених ступенів, що не відповідає Болонській декларації, але нав’язується урядом [11].