Освіта у світі. Європейський контекст.
Освіта України в ХХІ столітті в аспектах вітчизняного та зарубіжного досвіду
Зміст
Вступ
Розділ І
Проблема та потенціал освітніх змін
1.1 Освіта у світі. Європейський контекст
1.2 Порівняльний аналіз системи освіти у різних країнах світу
Розділ ІІ
Освіта України ХХІ століття
2.1 Сутність інноваційної педагогічної діяльності
2.2 Вища освіта та наука: приоритетні сфери розвитку
2.3 Закон про освіту. Проблеми. Порівняння з міжнародним досвідом
Розділ ІІІ
Сучасна освіта та наука в незалежній Україні
3.1 Виосвіта та її значення в процесі культурного відродження
3.2 Науковий потенціал незалежної України
Висновки
Перелік використаних джерел
Вступ…….
Розділ І Проблема та потенціал освітніх змін
Освіта у світі. Європейський контекст.
Світ на порозі ХХІ століття переживає інтенсивний розвиток інтеграційних процесів постіндустріального суспільства, яке потребує відповідної форми регіональної політичної та економічної організації. Сучасні демократичні тенденції вимагають від громадянина не лише політичної активності, а й усвідомлення власної ролі та значення в житті суспільства, а також дій відповідно до власних переконань і цінностей.
Європа має багатий історичний досвід розвитку та становлення демократичного суспільства. У більшості європейських держав розроблено спеціальні навчальні курси та створено різноманітні навчальні підручники та посібники, діють науково-методичні центри, налагоджено відповідну підготовку вчителів для полегшення впровадження та сприяння здійсненню регіональної європейської інтеграції.
Одним із пріоритетів стратегічного розвитку України визнано інтеграцію нашої держави до Європейського співтовариства. За перспективною Програмою розвитку, яка розрахована на десять років, Україна має узгодити та наблизити свої соціально-економічні інституції до стандартів країн ЄС і зробити їх відповідними загальноєвропейським вимогам. Європейський вибір України зумовлений її геополітичним положенням і спільною історією формування та розвитку європейської культури.
Сучасна школа має сприяти розвитку демократичної культури, формуванню необхідних для проживання в європейському співтоваристві компетентностей, політико-правових і соціально-економічних знань. Пріоритети загальноєвропейської освіти полягають у наданні молодому поколінню знань про спільну європейську спадщину та практичних умінь адаптуватись до життя й навчання в різних країнах Європи, бути мобільними, соціально здібними, здатними до комунікації та захисту своїх прав.
Сучасна школа має сприяти розвитку демократичної культури, формуванню необхідних для проживання в європейському співтоваристві компетентностей, політико-правових і соціально-економічних знань. Пріоритети загальноєвропейської освіти полягають у наданні молодому поколінню знань про спільну європейську спадщину та практичних умінь адаптуватись до життя й навчання в різних країнах Європи, бути мобільними, соціально здібними, здатними до комунікації та захисту своїх прав.
Дуалістичний характер будь-якої національної освіти полягає, з одного боку, у збереженні доброго, міцного коріння національної культури, з іншого - в адекватному оновленні, спрямованому на підготовку особистості до життя в динамічному, взаємозалежному світі. Для сучасної загальноосвітньої школи України, яка переживає ґрунтовне реформування, це може знайти своє відображення в поновленні стандартів змісту освіти національного та загальноєвропейського компонентів з урахуванням тенденції європейського та світового розвитку.
Для практичної реалізації стратегічного курсу України на європейську інтеграцію необхідно поширювати в суспільстві просвітницьку діяльність, створити відповідні освітні проекти і програми, розробити та запровадити в середніх загальноосвітніх закладах курс «Європейські студії», який підготує молоде покоління до повноцінного існування в європейському просторі.
Мета освіти для європейського виміру України - поширення комплексних знань про Європу, які необхідні на сучасному етапі громадянину України для існування в європейському співтоваристві, створення на їхній основі відповідного інтегрованого курсу та його впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітньої школи.
До головних завдань належать:
· визначення змісту освіти для європейського виміру України на основі ґрунтовного аналізу та узагальнення існуючого європейського досвіду;
· розробка навчальної програми курсу «Європейські студії»;
· створення відповідного навчально-методичного забезпечення, до складу якого входять: навчальний посібник для учнів, різноманітні дидактичні матеріали, методичні рекомендації для вчителів;
· надання школярам знань про європейські демократичні здобутки та особливості становлення демократичного суспільства в Україні;
· створення умов для набуття молодим поколінням позитивного європейського досвіду, демократичної поведінки та комунікативної взаємодії;
· формування необхідних компетентностей, сприяння становленню активної позиції молоді щодо реалізації ідеалів і цінностей розвитку демократичного суспільства у світі, Європі, Україні.
Основні принципи освіти для європейського виміру України.
Знання про Європу базуються на загально-педагогічних і дидактичних принципах, основними з яких є:
· гуманізм - передбачає створення умов для гармонійного розвитку творчої особистості як суб'єкта демократичного європейського співтовариства; співвіднесення освітніх вимог з можливостями та здібностями школяра;
· демократичність - означає взаємоповагу та взаємодію між суб'єктами, що забезпечують реалізацію концепції; варіативність вибору, змісту, методів і форм навчання; передбачає діалогічний характер освіти, атмосферу взаємоповаги та довіри; уміння конструктивно взаємодіяти з європейським співтовариством та його провідними структурами;
· науковість - передбачає розробку базових документів і навчальних матеріалів з урахуванням сучасного рівня розвитку науки для забезпечення формування в учнів наукового світогляду та цілісної картини сприйняття світу;
· практична спрямованість - означає орієнтацію змісту навчально-методичних матеріалів на практичне застосування учнями теоретичних знань і вмінь для життя та діяльності в реальному суспільстві; формування вміння самостійно аналізувати різноманітні ситуації, що виникають у європейському середовищі, приймати рішення та діяти у правовому полі;
· наступність і безперервність - передбачає врахування вимог національної освітньої політики та чинного законодавства; існуючих навчальних планів і програм; поетапне, таке, що відповідає віковим особливостям, розширення обсягу знань про Європу, котре охоплює всі ланки (початкову, основну, старшу) загальноосвітньої школи;
· полікультурність - означає наповненість курсу про Європу ідеєю універсальності прав людини та етнокультурного розмаїття Європи, правової рівності національних культур; передбачає виховання особистості на засадах міжетнічної толерантності та поваги до представників інших культур, поваги до своєї національної самобутності в контексті загальноєвропейської та світової культури;
· інтегрованість (міждисциплінарність) - передбачає, що в процесі роботи над змістом і структурою даного курсу враховуються існуючі міжпредметні зв'язки з базовими шкільними предметами, насамперед - історією, правом, географією, економікою, світовою культурою.
Зміст освіти вважається одним з основних засобів цілеспрямованого навчання, він повинен базуватися на основних цінностях та ідеях європейського демократичного суспільства: права людини, рівність, мир, соціальна справедливість, демократія, свободи, безпека громадян, взаємозалежність, плюралізм, культурне розмаїття, відкритість, відповідальність, партнерство, повага до навколишнього середовища.
Зміст освіти для формування поняття європейського виміру являє собою певну систему інтегрованих знань, у процесі оволодіння якими створюються умови для формування та розвитку в особистості ціннісних орієнтацій та вмінь, необхідних для життєдіяльності в сучасному європейському співтоваристві.
Для цього під час розробки такого змісту необхідно дотримуватись:
· конкретно-історичного підходу, який спрямовує формування змісту освіти на вирішення найбільш актуальних для даного етапу суспільного розвитку питань; відповідно до суспільно-історичних закономірностей і фактів, реально відображаючи події європейського розвитку та їхній взаємозв'язок із певними етапами української історії та сучасності;
· особистісно зорієнтованого підходу, за якого в центрі навчально-виховного процесу стоятимуть інтереси особи, формування її якостей, ціннісних орієнтацій відповідно до вимог європейського суспільства; ураховуються вікові особливості учнів, взаємозв`язок змісту даної освіти з контекстом усього навчально-виховного процесу;
· діяльнісного підходу, якій визначає спрямування змісту освіти на формування в особистості уявлень і вмінь, що сприятимуть соціальній активності та діяльності в європейському суспільстві.
Будь-який зміст освіти повинен бути культуротворчим. Культуротворча функція змісту європейського виміру передбачає оновлення змісту шкільної освіти на засадах його гуманізації, цілеспрямованого використання надбань національної, європейської та світової культури.
Оскільки для сучасної української політики пріоритетним є посилення інтеграційних процесів у європейське співтовариство, оновлені стандарти української освіти повинні поєднувати національні та загальноєвропейські компоненти, ураховувати факти загальноєвропейського розвитку, включаючи необхідні знання про Європу, європейські надбання, цінності та орієнтири. Зміни в змісті шкільної української освіти взагалі мають бути основним дієвим інструментом її реформування та приведення у відповідність із загальноєвропейським контекстом, з потребами сьогодення.
На порозі ХХІ століття багато міст і країн визначили освітню реформу своїм основним пріоритетом. Наприклад, Англія прийняла Національну стратегію писемності та лічби (National Literacy and numerasy Strategy), яка полягає в тому, що значне поліпшення рівня читання, письма та математичної освіти має стати метою національного масштабу на чотирирічний період (1998-2002). Йдеться про намір створити у молоді міцнішу базу писемності та лічби, яка стане основою для громадян, здатних активно брати участь у суспільних процесах.
На додачу до головних пізнавальних цілей, країни також занепокоєні розвитком емоційної освіченості. Вони усвідомили, що робота в командах, міцніші між особистісні навички, а також здатність стати і залишатись емоційно причетним до значущих особистих і суспільних цілей є основними вміннями на всіх рівнях, включно з сім’єю, громадою, роботою, участю у суспільному житті та глобальною взаємозалежністю.
Для прикладу, Голландія тепер вводить у державний навчальний план «суспільну компетентність». Так поступовий розвиток освіти стає дуже важливим фактором для багатого і успішного суспільства, яке використовує енергію усіх своїх громадян. Це найкраще описав Гейлбрейт у своїй книзі «Успішне суспільство».
«Освіта не лише уможливлює демократію; вона робить її життєво необхідною. Освіта не лише формує населення, яке розуміє суспільні завдання; вона водночас утверджує його вимогу бути почутим.» [3,с.17]
Мері Робінсон(екс-президент Ірландії, Верховний комісар ООНз прав людини): «Щоб успішно виконувати свою величну місію, вчителі повинні концентрувати увагу не тільки на інформаційних технологіях навчання, а й на реалізації в школі основи основ формування світогляду сучасного учня – на ідеї прав людини. Необхідно створити всесвітню освіту з прав людини, яка б давала дітям знання про світ, в якому вони живуть. Мета освіти з прав людини – виховати молодь соціально освіченою, навчити сприймати світ таким, яким він є, знайти в ньому своє, можливо, найважливіше місце, зрозуміти, як кожен може змінити життя на краще».
Едвард Кеннеді(США): «Необхідно зміцнювати міжнародну співпрацю в поліпшенні освіти. Чим більше розвиватимемо нашу освіту, базуючись на надійній інформації від усіх націй, тим кращою буде освіта. Ми всі повинні працювати разом у сфері технології освіти».
Халід Абдалла, посол Ліги арабських країн у США: “Освіта в арабському світі далека від стандартів розвинутих країн. Тут, зокрема, високий рівень не писемності, який у цілому в арабських країнах досягає 50% : в Йорданії – 20%, Сомалі – 76%, Судані – 73%, в нафтовидобувних державах близько 30%.
Необхідні докорінні перетворення в самій освіті, адже сьогодні дітям «забивають» голову лавиною фактів та готовими знаннями. Така система викладання не розвиває в школярів навичок критичного мислення. Щоб змінити ситуацію, потрібні висококваліфіковані вчителі. Планування освіти в арабському світі фокусується на людині як на факторі виробництва, що орієнтує навчання на потребу ринку. Але це призводить до нехтування знанням формувати свідомого громадянина.
Певної шкоди завдає також централізоване регулювання навчальних програм, яке спричиняє роз’єднання між освітою та суспільством. Програми мають стимулювати міжнародне взаєморозуміння, добру волю, повагу до громадянських прав, до всіх рас і культур».
Юка Сар’ял (голова Національної ради з освіти (Фінляндія): «Окрім міністерства освіти, в Фінляндії, як і в Швеції, є національна рада з питань освіти, яка виконує роль експертного агентства, що визначає мету та зміст навчання, структуру навчального плану тощо. Сьогодні фінська освітня політика спрямовується на поліпшення ефективності системи освіти, збільшення її можливостей відповідати суспільним потребам, розширення кількості доступних для учнів виборів навчання, передачу школам владних повноважень самостійно встановлювати структуру навчального плану та обирати засоби його здійснення на основі співпраці одна з одною, місцевими общинами та суспільним виробництвом».
Луїс Чанга, директор технічного та бізнесового коледжу (Тайвань): «За останні 50 років Тайвань із традиційно сільськогосподарського району перетворився на сучасну фінансово-індустріальну країну, в якій економіка, політика та культура спрямовані в ХХІ ст. У суспільстві, яке змінюється, освіта також повинна змінюватись та вдосконалюватись. Тому в 1994 році було засновано комітет з питань реформи освіти. Наша мета – досягти якісного стандарту освіти».
Ян Сімпсон, колишній директор Королівської вищої школи (Нова Зеландія): «Найкраще можна перевірити ту роботу, яку виконуєш сам. Тому в Новій Зеландії перед директором звітує в письмовій формі старший вчитель і той педагог, діяльність якого перевіряється. Мета цієї форми управлінської діяльності – поліпшення якості викладання».