Школам потрібно доручати всю молодь тієї і другої статі. школи повинні бути громадськими місцями для юнацтва

Зі сказаного випливає, що до школи слід віддавати не тільки дітей багатих і знатних, а й усіх взагалі: знатних і незнатних, багатих і бідних, хлопчиків і дівчаток, у всіх містах і містечках, селах і селищах.

Чи слід також і жіночу стать допускати до вивчення науки

Не можна дати ніякої достатньої підстави, чому б і слабку стать (щоб сказати дещо окремо про неї) треба було б зовсім усунути від наукових занять (чи викладаються вони латинською мовою, чи рідною). Жінки — також образ Божий. Однаково причетні вони благодаті і царству майбутнього віку. Однаково вони обдаровані (часто більш, ніж наша стать) розумом гострим, який сприймає мудрість. Однаково їм відкритий доступ до найвищих становищ, бо часто самим Богом вони закликалися до управління народами, до того, щоб давати рятівні поради царям і князям, до вивчення медицини, до інших справ, корисних для людського роду, навіть до діяльності пророка і до того, щоб викривати священиків і єпископів. Так чому ж допускати їх до вивчення азбуки й усувати потім від читання книг? Чи боїмося ми їх легковажності? Але чим більше ми будемо займати їх розум, тим менше знайде собі місця в них легковажність, яка звичайно народжується від пустоти розуму.

Саме в тому, що стосується формування всієї людини

Отже, у всіх випадках, без винятку, треба прагнути до того, щоб у школах, а звідси через школи і в усьому житті:

I. З допомогою наук і мистецтва розвивалися здібності.

II. Удосконалювалися мови.

III. Розвивалися доброчесність і вдача в напрямі всякої пристойності згідно з усіма моральними підвалинами.

IV. Бога щиро шанували.

У мудрості, розсудливості, благочесті

Адже мудро сказав той, хто сказав, що школи — майстерні гуманності, якщо вони досягають того, що люди стають справді людьми, тобто (повертаючись до поставлених вище цілей):

I. Створінням розумним.

II. Створінням, яке володарює над усіма створіннями (також і над самою людиною).

ІІІ. Створінням, яке є втіхою свого Творця. Це буде в тому випадку, якщо школи багато попрацюють над тим, щоб зробити людей мудрими розумом, доброчесними у своїх діях і благочестивими серцем.

Шість здібностей

Тут якраз маємо нагоду пригадати дещо про відмінність здібностей, а саме: в одних здібності гострі, у інших — тупі, в одних — гнучкі і податливі, в інших — тверді і вперті, одні прагнуть до знань заради знання, інші захоплюються скоріше механічною роботою. З цього тричі подвійного роду здібностей виникає шестикратне сполучення їх.

По-перше, є учні з гострим розумом, які прагнуть до знання і податливі; вони переважно перед усіма іншими особливо здібні до занять. Їм нічого не треба, крім того, щоб давали їм наукову поживу; ростуть вони самі, як благородні рослини. Потрібна лише розсудливість; щоб не дозволяти їм надто поспішати, щоб передчасно вони не ослабли і не виснажилися.

По-друге, є діти, які мають гострий розум, але мляві, хоч і слухняні. Вони тільки потребують пришпорювання.

По-третє, є учні, які мають гострий розум і прагнуть до знання, але невгамовні і вперті. Таких звичайно в школах ненавидять і здебільшого вважають безнадійними; проте, коли їх належним способом виховувати, з них звичайно виходять великі люди. Як приклад, історія дала великого афінського полководця Фемістокла, який юнаком був невгамовної вдачі (так що учитель йому говорив: «Ти, дитино, не будеш посередністю, ти принесеш державі або велике благо, або велике зло»). Коли пізніше дивувалися тому, що характер Фемістокла змінився, він звичайно говорив: «Невгамовні молоді коні стають прекрасними, коли до них застосовується правильне навчання. Це справдилося на Буцефалі Александра Великого, бо коли Александр побачив, що його батько Філіпп вважає негодящим коня через його виняткове дикунство, тому що кінь не підпускав до себе жодного їздця, він сказав: «Якого коня вони гублять через те, що не вміють ним користуватися!» І коли Александр, не вдаючись до ударів, надзвичайно вміло повів себе з конем, то добився того, що не тільки тоді, а й пізніше Буцефал завжди носив на собі Александра, і в усьому світі не можна було знайти коня більш благородного і більш гідного такого героя. Переказуючи це, Плутарх додає: «Приклад цього коня вказує нам на те, що багато прекрасних природних обдарувань гине з вини наставників, які з коней роблять ослів, не вміючи керувати високими і вільними істотами».

По-четверте, є учні слухняні і охочі до навчання, але в'ялі і забарливі. І такі можуть іти слідами тих, що йдуть попереду. Але для того, щоб зробити це для них можливим, треба спуститися до їх слабкості, ніколи не переобтяжувати їх, не ставити до них надто суворих вимог, ставитися до них доброзичливо і терпляче або допомагати, підбадьорювати і підтримувати їх, щоб вони не занепадали духом. Нехай вони пізніше прийдуть до мети, зате вони будуть міцніші, як буває з пізніми плодами. І як друк важче відбивається на свинці, але тримається довше, так і ці учні в більшості випадків більш життєві, ніж обдаровані, і коли що-небудь засвоїли, вони не так легко забувають. Тому їх не слід усувати зі шкіл.

По-п'яте, є учні тупі й, крім того, байдужі і в'ялі. Їх ще можна виправити, аби тільки вони не були вперті. Але при цьому потрібна велика розсудливість і терпіння.

На останньому місці стоять учні тупі з зіпсованою і злобною натурою; здебільшого ці учні безнадійні. Проте відомо, що в природі для всього зіпсованого є протидіючі засоби, і неродючі від природи дерева, коли правильно їх посадити, стають родючими. Тому взагалі не слід втрачати надію, а треба добиватися усунути в таких учнів принаймні впертість. Якщо цього досягти не вдасться, тоді тільки можна покинути викривлене і сукувате дерево, з якого ти марно будеш сподіватися створити Меркурія. Ґрунт неродючий, каже Катон, не слід ніобробляти, ні зачіпати. Проте серед тисяч навряд чи знайдеться хоч одна така звиродніла натура; саме це і є дивним доказом Божої благості.

Суть сказаного зводиться до такого висловлення Плутарха: «Якими діти народжуються, це не від кого не залежить, але, щоб вони через правильне виховання стали гарними — це в нашій владі». Так, у нашій владі, говорить він. Так, садівник з усякого живого кореня вирощує дерево, застосовуючи в потрібних випадках те саме своє вміння посадити.