Рефлексивний компонент готовності до інноваційної педагогічної діяльності

Рефлексивне мислення є важливою умовою вдосконалення власної діяльності. Здатність людини рефлексивно ставитися до себе і до своєї діяльності є результатом освоєння нею соціальних відносин між людьми. На основі взаємодії з іншими людьми, прагнучи зрозуміти думки і дії іншого, людина виявляє здатність рефлексивно поставитися до себе.

Рефлексивне мислення характеризує пізнання й аналіз педагогом явищ власної свідомості та діяльності. Реалізується цей компонент через такі рефлексивні процеси, як саморозуміння й розуміння іншого, самооцінювання й оцінювання іншого, самоінтерпретація й інтерпретація іншого.

Отже, пошук, оволодіння і застосування відомих педагогічних інновацій, аналіз отриманих результатів і власного індивідуального стилю роботи можуть сприяти створенню педагогом нових інноваційних освітніх технологій. Показником рефлексивного компонента в структурі готовності до інноваційної педагогічної діяльності є сформованість рефлексивної позиції (характер оцінки педагогом себе як суб'єкта інноваційної діяльності).

Рефлексивний компонент готовності до інноваційної педагогічної діяльності - student2.ru Функції компонентів готовності до інноваційної діяльності

Рефлексивний компонент готовності до інноваційної педагогічної діяльності - student2.ru Рефлексивний компонент готовності до інноваційної педагогічної діяльності - student2.ru Рефлексивний компонент готовності до інноваційної педагогічної діяльності - student2.ru Рефлексивний компонент готовності до інноваційної педагогічної діяльності - student2.ru Рефлексивний компонент готовності до інноваційної педагогічної діяльності - student2.ru Рефлексивний компонент готовності до інноваційної педагогічної діяльності - student2.ru

Лекція 3.2 (8) Формування мотивації до ефективного навчання та самоосвіти: як підготувати творчу особистість

План

1. Мотивація як рушійна сила навчання.

2. Методи і приойми вивчення, активізації і розвитку мотивації навчання.

3. Технології формування мотивації навчання: зарубіжний досвід.

4. Індивідуальне навчання: необхідність широкого упровадження.

5. Партнерська педагогіка західного зразка.

Рекомендована література

Основна:

1. Артемова Л. В. Педагогіка і методика вищої школи. Інтерактивні технології в курсах навчальних дисциплін [Текст] : навч.-метод. посібник. - К. : Кондор, 2008. - 272 с. - 978-966-351-110-8. Рек МОН України.(14)

2. Бондар В. І. Дидактика: ефективні технології навчання студентів [Текст] : навч. посіб. для викладачів і студентів педагогічних навчальних закладів та університетів. - К. : Вересень, 1996. - 129 с. - 5-330-05832-5 (5).

3. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - 2-ге вид., допов. - К. : Академвидав, 2013. - 352 с. - Альма-матер. - 978-617-572-027-1 (17).

4. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології [Текст] : практикум: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - К. : Слово, 2013. - 448 с. - 978-966-194-130-3. Рек. МОНМС України (8).

5. Закон України «Про вищу освіту» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1556-18 (15.10.2014).

6. Інноваційна діяльність педагога : від теорії до успіху. Інформаційно-методичний збірник / Упорядник Г.О. Сиротенко. Полтава : ПОІППО, 2006. ─ 124 с.

7. Підласий І. П. Практична педагогіка або три технології. Інтерактивний підручник для педагогів ринкової системи освіти. ─ К. : Видавничий дім «Слово», 2004. – 616 с.

Додаткова література

1. Голік О.Б. Педагогічна майстерність: організаційно-управлінський аспект: Навчальний посібник / О.Б. Голік. – Донецьк: вид-во « Ноулідж» (донецьке відділення), 2010. – 242 с.

2. Державна національна програми "Освіта" (Україна XXI століття). Електронний ресурс. Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/896-93-%D0%BF.

3. Закон України „Про освіту". Електронний ресурс. Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1060-12.

4. Закон України "Про загальну середню освіту". Електронний ресурс. Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/651-14.

5. Закон України "Про позашкільну освіту". Електронний ресурс. Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1841-14.

6. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / Упор. В.В. Андрієвська, Г.О. Балл, О.Т.Губко, О.В. Проскура; під ред. Л.М. Проколієнко. ─ К.: Радянська школа, 1989. ─ 608 с.

7. Кузьмінський А,І., Вовк Л.П., Омеляненко В.Л. Педагогіка: завдання і ситуації: Практикум. ─ 1C.: Знання-Прес, 2003. ─ 423 c.

8. Падалка О.С. та ін. Педагогічні технології. - К., 1995. ─ 252 c.

Інформаційні ресурси:

14. Закон України «Про інноваційну діяльність» [Електронний ресурс]. ─ Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/40-15.

15. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року (Указ Президента України №344/2013) [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/344/2013 acher/3510/

16. Проблеми оптимізації взаємодії «педагог-учень» [Електронний ресурс ] - http://osvita.ua/vnz/reports/psychology/29250/

17. Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності [Электронный ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0946-00.

18. Широкова Е. Ф. Теоретико-психологические основы личностно-ориентированного педагогического взаимодействия / Е. Ф. Широкова, П. Шептенко [Электронный ресурс]. – Режим доступу : www.informika.su/text/magaz/pedagog/ pedagog_11/tpo.html

1. Мотивація як рушійна сила навчання

Сьогодні школа повинна навчити учня вчитися, планувати свою працю, вчитися самостійно, самому шукати шляхи власного розвитку.

Тобто йдеться не про те, щоб напхати школяра новими даними про новітні відкриття і забезпечити науковий підхід до змісту освіти, а про розвиток навичок самостійного навчання, здатності до самоорганізації і планування часу, відповідальність, комунікабельність, уміння працювати в команді – те, що в наших дітей дуже слабко розвинене.

Важливо навчити, як отримані знання використовувати. Тому на перший план виходить набуття навичок, освоєння певних особистісних технік, розвиток здатності діяти, використовуючи всі наявні ресурси. Учень не повинен поглинати "готові" знання – він їх має виробити сам і сам зрозуміти, чого йому не вистачає, щоб домогтися успіху. Набуває значення пошук рішення – не саме рішення, а шлях, який веде до нього.

Але для цього він повинен щось робити самостійно. Якщо говорити про критерії європейської освіти, то один з її показників є показник уміння самостійно навчатися. Якщо школа (чи університет) не вчить учня чи студента самостійно вчитися, цю освіту якісною назвати не можна. Немало теоретиків і практиків нашої педагогіки схильні до думки, що наші діти думати по-європейськи, очевидно, почнуть ще не скоро. І конкретних кроків в цьому напрямку зроблено ще недостатньо, хоча декларативно про це говориться дуже багато.

Як вийти із лабіринта цих проблем і говориться у другому розділі.І розпочнемо розмову із формування мотивації учнів до навчальної діяльності.

Формування і вивчення мотивів навчання є одним із найбільш складних практичних завдань для вчителя. Сучасна педагогічна наука направляє його діяльність за таким алгоритмом:

1. Визначення й уточнення цілей навчання. Аналіз у цьому зв'язку сутності, змісту, спрямованості і сили мотивів, необхідних і достатніх для підтримки процесу й успішної реалізації намічених завдань. Якщо цілі і завдання не мають відхилень від державного стандарту, то вводяться в дію широко відомі загальні мотиви і стимули. Спеціальні цілі потребують використання специфічних мотивів.

2. Виявлення вікових можливостей мотивації. Тут треба дати чіткі відповіді на запитання:

а) до яких показників мотивації варто підвести учнів молодшого, середнього і старшого віку;

б) наскільки рівень мотивації учнів певного класу відповідає "віковим нормам", поставленим цілям і завданням, труднощам навчальної праці.

3. Вивчення вихідного (тобто початкового) рівня мотиваціїдля можливості подальшого обгрунтованого судження про зміни, що відбулися у мотиваційній сфері учня або всього класу.

4. Вивчення переважаючих мотивів. При цьому потрібно визначити, які мотиви є головними у навчальній діяльності учня або мікрогрупи класу, до якого він входить.

5. Вивчення індивідуальних особливостей мотивації. Якщо педагог не може "дійти" до кожного учня, то особливості мотивації хоча б найбільше представницьких підгруп класу він має знати обов'язково.

6. Аналіз причин зміни(зниження, стабільності, підвищення) мотивації.

Такими причинами можуть бути недостатній рівень розвитку самої мотиваційної сфери, низька навченість, нерозвиненість навчальної діяльності, низька научуваність та інші.

7. Формування належних мотивів. Воно здійснюється учителем під час навчально-виховного процесу в контексті вирішення усіх інших завдань. Не може і не повинно бути ніяких спеціальних вправ або тестів "на мотивацію". У комплексі використовуться різноманітні методики, у тому числі переключення з одного виду роботи на інший, – використання завдань оптимальної трудності, змагання. Іноді практикується "створення перешкод" нормальному плину навчального процесу, щоб подивитися, чи готові ті, кого навчають, переборювати труднощі задля задоволення пізнавальної потреби.

8. Оцінка досягнень і планування подальших дій. Після виконаної роботи доцільно підвести підсумки, оцінити її результати і проаналізувати зміни, що відбулися. Найбільш очевидними показниками будуть реальні дії учнів, зміна їхнього ставлення до навчання.

Конкретними показниками мотивації є:

1) ставлення до навчання;

2) цілі (які ставить і реалізує учень);

3) мотиви (заради чого він навчається);

4) емоції (як переживає учіння і навчання);

5) уміння учитися;

6) рівень навченості (яких результатів досяг);

7) характеристики навчальності (потенційні можливості, яких успіхів міг би досягти).

2. Методи і приойми вивчення, активізації і розвитку мотивації навчання

Це відомі нам загальні методи дослідження: спостереження, анкетування, інтерв'ю, бесіди, експертні оцінки. Сутність останніх полягає в організації цілеспрямованого й усебічного вивчення індивідуальної (або групової) мотивації за допомогою спеціальних експертних методик і запрошенням для цієї мети колег-учителів і (або) інших фахівців–експертів. Експертиза проводиться у відповідності з визначеною процедурою, обов'язковими моментами якої є чітке формулювання цілей експертизи і виду експертного висновку, визначення кваліфікації експертів, нешкідливість процедури, обгрунтованість висновків і інші.

Спрощеним практичним засобом експертизи мотивації є опитування вчителів, які працюють у даному класі. Для цього складається анкета. Отримавши відповіді на ті самі питання від різних учителів, можна одержати об'єктивний висновок про розвиненість мотиваційної сфери учнів, скласти індивідуальну або гуртову картину сформованості мотивів.

Ця картина буде тим точнішою, чим більша кількість методів і спеціальних прийомів буде використана при її упорядкуванні. Для вчителя опрацювання і зіставлення даних, отриманих різними засобами, важке і складне завдання. Для накопичення спостережень і формування первинних висновків можна рекомендувати ведення педагогічних щоденників, де в довільній формі реєструються різноманітні прояви мотивації учнів, мікро-гуртів, усього класу.

Серед спеціальних прийомів вивчення мотивації виокремлюємо:

а) створення ситуацій. Сутність цього прийому в тому, щоб подивитися, як буде змінюватися поведінка учнів при зміні умов;

б) прийом вибору партнера. Застосовується, щоб вивчити ступінь самостійності мотивів, залежність їх від взаємодії з іншими;

в) прийом незакінчених пропозицій. Учням дається 10 пропозицій, що їх треба дописати. Наприклад: "Я думаю, що коли ..."», "Я був би радий, якби ... ." і таке ін.;

г) прийом незакінченої розповіді. Те ж саме, що й у попередньому, але з більш розгорнутим змістом;

д) розповідь за картинкою, домальовування ситуації (для молодших школярів, учнів вз особливими потребами). Грунтується на твердженні, що учні при цьому мимоволі розкривають проблеми, що їх хвилюють, відкривають своє ставлення до них.

Педагог – завжди повинен бути майстром мотивації, оскільки він:

– підтримує рівний стиль відношень між усіма учасниками педагогічного процесу;

– підбадьорює учнів, коли вони стикатимуться з труднощами;

– підтримує позитивний зворотний зв'язок;

– піклується про розмаїтість методів викладання навчального матеріалу;

– привчає учнів до напруженої пізнавальної праці, розвиває їхню

наполегливість, силу волі, цілеспрямованість;

– заохочує виконання завдань підвищеної трудності;

– вчить чітко визначати цілі, завдання, форми звітності, критерії оцінки;

– формує почуття обов'язку, відповідальності;

– учить висувати вимоги насамперед до самого себе.

У розвитку мети мотивації навчання, як наголошує вчений І.Підласий, вчитель повинен бути обережним у спілкуванні з учнями і викинути із свого лексикону такі фрази:

– Так справа не піде!

– Про це нам не потрібно говорити взагалі!

– На це в нас немає часу!

– Такого ще не бувало!

– Про це ти не можеш судити!

– І до чого ми так дійдемо!

– Це несерйозно!

– Можеш мені повірити!

–Як ти до цього додумався?

Індивідуальні особливості мотивації кожного учня треба враховувати. Проте не варто перебільшувати значення особистісних спонук учня. Як показують спостереження, класна робота найбільше спирається на загальні мотиви опанування значущих для кожної людини знань.

До великої кількості порад педагогам щодо здійснення мотивації додамо ще й такі:

1. Використовуйте дитячу цікавість. Учні виявляють особливу увагу до нових і невідомих обставин. Увага падає, коли учням повторюють відомі їм знання. Якщо навчальний матеріал містить мало або майже не містить нової інформації, то швидко досягається "інтелектуальне насичення". Учні відволікаються від того, що відбувається на заняттях, виявляють так зване "рухове занепокоєння". У таких ситуаціях варто щось змінити: вид діяльності, метод або форму навчання.

Подібне відбувається і в тому випадку, коли учням немає за що "зачепитися" у своєму минулому досвіді пізнання. Ось як пише про це Л.С. Виготський: "Загальним психологічним правилом розвитку інтересу буде таке: для того, щоб предмет нас зацікавив, він повинен бути пов'язаний із будь-чим, що нас цікавить, із чимось уже знайомим, і водночас, він повинний завжди містити в собі деякі нові форми діяльності, інакше він залишиться байдужим. Зовсім нове, як і зовсім старе, не здатне зацікавити нас, збудити інтерес до якогось предмета або явища. Отже, щоб поставити цей предмет або явище в особисте відношення до учня, треба зробити його вивчення особистою справою учня, тоді ми можемо бути упевнені в успіхові".

2. "Вплітайте" у канву уроку ефект загадки. Через дитячий інтерес ідіть до нового дитячого інтересу, іноді використовуйте ефект загадки. Учні охоче займаються різноманітними "мудрими" проблемами. Тому вони з задоволенням розгадують загадки, кросворди і т. ін.

Якщо вам пощастить вдало вплести у канву уроку цей ефект, вважайте, що вам уже вдалося розбудити у ваших учнів бажання вирішувати ті завдання, які ви перед ними поставите.

3. Поставте під сумнів доступну учням логіку пояснення. До пошуку пояснень підштовхують протиріччя (суперечності). Діти прагнуть осмислювати і впорядковувати оточуючий світ. Коли вони стикаються з протиріччями, то намагаються дати їм пояснення. Якщо вам пощастить поставити під сумнів доступну учням логіку пояснення, розкрити або продемонструвати в навчальному матеріалі суперечності, тоді ви пробудите в них інтерес до пізнання істини.

3. Технології формування мотивації навчання: зарубіжний досвід

Можуть виявитися корисними для формування мотивації навчання у нових умовах функціонування української школи зарубіжні знахідки і технології.

Процеси, пов’язані з формуванням мотивації, американські педагоги називають тренінгом, диференціюючи останній за чотирма основними напрямами: мотивації досягнень, причинних схем, особистої причинності і внутрішньої мотивації.

Тренінг мотивації досягнень грунтується на припущенні, що, за інших рівних умов, ті учні матимуть вищу шкільну успішність, у яких загострене почуття власної гідності і прагнення постійно поліпшувати власні досягнення.

Формування синдрому досягнення містить низку взаємопов'язаних дій:

а) навчання учнів зіставляти власні досягнення з досягненнями інших (як правило, кращих) учнів;

б) навчання споcобів поведінки, типових для людини з високорозвиненою мотивацією;

в) вивчення конкретних прикладів із свого повсякденного життя, а також із життя людей, які володіють високорозвиненою мотивацією досягнення.

Якщо поступово проходити через виділені нижче стадії формування синдрому досягнення, – підтверджує американський дослідник Д. Маклелланд, – то результати повинні бути добрими:

1) привернення уваги учнів до змісту навчання;

2) набуття досвіду мислення, поведінки й емоційного реагування;

3) засвоєння спеціальних понять і термінів мотивації досягнень;

4) співвіднесення своїх реальних мотивів із своїм ідеалом;

5) практичне слідування отриманим настановам у реальних життєвих

ситуаціях;

6) поступове зменшення зовнішньої допомоги, нарощування власних сил.

Кожен учитель знає, що учні по-різному пояснюють причини своїх учинків. "Причинність" – так було назване це явище – торкається і мотиваційної сфери. Існують навіть типові "схеми" пояснень і виправдань. Послухайте пояснення учня, – чому він не виконав домашнє завдання – і ви легко зрозумієте, про що йде мова.

Тренінг "причинних схем" безпосередньо впливає на мотивацію, спонукання учнів до певного типу поведінки. Ці зміни можуть відбутися на краще, а можуть викликати байдужість і безініціативність.

Усі програми тренінгу мотивації шляхом зміни причинних схем віддають перевагу "зусиллю" як оптимальному засобові і зміни суб'єктивного уявлення учнів про причини невдач. Усі причинні пояснення варто замінити лише одним – недостатністю власних зусиль.

У тісному зв'язку з тренінгом причинних схем знаходиться тренінг особистої причинності, що ставить за мету навчити учнів шукати причини своїх невдач насамперед у собі і, по можливості, менше залежати від інших людей. Чим менше людина залежить від навколишніх, тим вона самостійніша. Людина не повинна бути "пішаком" у чужій грі, а "джерелом" для інших.

Щоб допомогти школярам, навчайте їх:

1) ставити перед собою реалістичні цілі;

2) співставляти цілі з власними можливостями;

3) знати свої сильні і слабкі сторони;

4) визначати конкретні дії;

5) планувати перспективу;

6) правильно оцінювати ситуацію, що складається;

7) постійно аналізувати виконання особистої програми – наближають дії до цілі.

Основним усе ж залишається тренінг внутрішньої мотивації.

У сучасній школі необхідно здійснити радикальні реформи з удосконалення внутрішньої мотивації учнів. На жаль, доводиться констатувати, що під сучасну пору пересічний учитель і типова школа орієнтовані переважно на підтримування зовнішньої мотивації у вигляді контролю. Тим самим учень замість того, щоб розвивати своє «Я», постійно виявляється в ситуаціях, де це «Я» придушується.

Цілком природно, що подібна практика дуже згубно позначається на внутрішній мотивації, веде до поступового і неухильного зниження інтересу до навчання.

Справжні реформи неможливі без усебічної підтримки всіх проявів внутрішніх прагнень учнів, повної реалізації ідей і принципів гуманістичної педагогіки.

Як допомагати учням краще реалізувати свої внутрішні спонуки? Прийоми самомотивації учням, природно, має підказати вчитель.

4. Індивідуальне навчання: необхідність широкого упровадження

Принцип індивідуального навчання є найбільш важливим і загальновизнаним у педагогіці. Але в умовах колективного навчання реалізувати цей принцип на належному рівні практично неможливо. Персональний підхід, персональний учитель, як і персональний комп'ютер – тільки для одного. Усі це розуміють, але не називають речі своїми іменами.

Вимоги ринкової економіки змусять нас упроваджувати індивідуальний підхід у повному обсязі і не на словах, а на ділі: адже кожний учень вимагатиме створення йому необхідних умов для самореалізації. Особистісна орієнтація освітнього процесу здійснюється саме шляхом створення кращих умов для індивідуального навчання, мета якого одержання школярем освіти на обраному ним рівні відповідно до індивідуальних запитів. Необхідність широкого упровадження інтенсивного індивідуального навчання обґрунтовано такими умовами:

1. Зростає розрив між індивідуальною підготовкою школярів одного й того ж віку, учителеві все важче орієнтуватися у класі на "середнього" учня.

2. Зростає число школярів, які у зв'язку з відхиленнями у своєму розвитку чи здоров'ї, не можуть продовжувати навчання за звичайними шкільними програмами і мають потребу в прицільному коректуванні.

3. З'явилися учні, які не можуть регулярно відвідувати школу у зв'язку з тривалими поїздками, спортивними змаганнями, передпрофесійною підготовкою, обставинами життя та ін.

4. Частина учнів не задоволена діючими навчальними планами і программами і не може вибрати для себе один з масових шляхів одержання освіти, у тому числі, через комунікативні проблеми або небажання одержувати освіту у звичайних шкільних умовах.

5. Деякі учні бажають вибрати для себе більш зручні для них схеми оволодіння новими знаннями, уміннями, тестування досягнень.

6. З'явилися нові педагогічні системи, що розглядають індивідуалізацію навчання як основний шлях реалізації особистісних запитів і створення умов для самореалізації особистості.

7. Розширилися матеріальні і технічні можливості забезпеченняіндивідуальної освіти.

Реалізація цілей продуктивного навчання в загальноосвітній середній школі істотно поліпшується, коли вона доповнюється так званими індивідуальними маршрутами навчання.

Індивідуальним маршрутом можна назвати складений самим учнем (разом з учителем і батьками) план руху лабіринтами навчання і досягнення кінцевої мети у залежності від власної старанності.

Індивідуальний освітній маршрут – це особиста програма дій учня на деякому відрізку його навчання: від декількох хвилин і годин до тижнів і навіть місяців. Маршрут може бути намічений для окремої частини, теми чи розтягнутий навіть до меж цілого предмета. Мета продуктивного навчання за індивідуальною програмою – максимальне задоволення запитів учня, підвищення якості знань, умінь, економія енергії і часу. Зменшення термінів навчання вивільняє час для професійної підготовки, поглибленого вивчення окремих предметів.

Маршрут містить точний опис: а) навчального матеріалу заданого обсягу, б) необхідного рівня оволодіння ним, в) методики раціонального навчання, в) необхідних обсягів самостійної роботи і практики, г) розрахунку втрат часу на усі види самостійного навчання, д) самодіагностики і тестування досягнень.

Якщо індивідуальний маршрут складається на частину уроку або на цілий урок, то він нічим, не відрізняється від віддавна відомого індивідуального підходу.

Учитель планує і пропонує учневі індивідуальний варіант діяльності для вирішення конкретного завдання, контролює й оцінює результати роботи.

Дещо по-іншому здійснюється новий для нашої школи підхід до планування та упровадження індивідуального навчання на більш тривалий період — чверть, півріччя, рік. На основі діючої в певному навчальному закладі базисної програми складається індивідуальна освітня програма для кожного учня, який побажав опановувати навчальний предмет в індивідуальному порядку або, як кажуть, перейшов на індивідуальний план. В особистій програмі реалізується спосіб індивідуального освоєння існуючої навчальної програми.

Перехід учня на індивідуальну освітню програму відбувається за визначеними правилами, що передбачають:

– оцінку педагогічним колективом готовності учня до переходу на індивідуальну програму;

– бажання учня перейти на навчання за індивідуальною програмою та усвідомлення ним відповідальності за прийняте рішення;

– згода батьків.

Індивідуальна програма може орієнтуватися на один з чинних навчальних планів, не обов'язково той, що реалізується в певному класі. Учень може, наприклад, вибрати гімназійний навчальний план чи план з поглибленим вивчанням якого-небудь предмета.

Індивідуальна програма, як правило, визначає орієнтацію окремого відрізка навчання. Ця орієнтація може змінюватися при переході до іншого відрізку.

Скажімо, учень, орієнтований на реабілітаційний навчальний план у першому півріччі, може перейти на базисний план у другому і т.ін.

Навчальний модуль як змістовна основа навчання

Змістовну основу навчання за індивідуальними освітніми программами складають навчальні модулі.

Навчальний модуль – це навчальний матеріал (параграф, тема, розділ, предмет, інтегрований курс і т.д.), методичні вказівки по вивченню навчального матеріалу, час на виконання кожного навчального завдання, способи контролю і звітності. Найбільш простим і типовим зразком навчального модуля є тема (розділ) навчальної програми разом Із указівкою найбільш раціональних методів і форм її вивчення.

Загальний навчальний модуль розробляється у вигляді індивідуального освітнього маршруту, у якому міститься:

– назва модуля і його обсяг (тема, розділ, курс);

– навчальний матеріал (предмет, група предметів, інтегрований курс);

– рівень (базовий, поглиблене вивчання і т.ін.);

– кількість годин на всі частини модуля (теми, розділи, увесь модуль);

– методи і способи опанування знань, умінь;

– самостійна практична робота;

– звітність (тести, реферати, заліки і т.д.).

Навчальний модуль містить чіткі часові орієнтири:

1. Визначається загальний час, наприклад, чверть, півріччя 10-го класу.

2. Терміни виконання кожної ділянки маршруту фіксуються і постійно

уточнюються.

3. Укладається часовий графік виконання навчальних модулів (за тижнями) із указівкою контрольних пунктів – термінів представлення завдань, контрольних зрізів, заліків тощо.

Структура змістовної частини індивідуального освітнього маршруту містить у собі обов'язкові модулі, що входять до інваріантної частини загального навчального плану.

Для самореалізацїї особистості, що дозволяє учневі бути самобутнім і самодостатнім і навчатися, як він може і як він бажає (школа створює умови для найкращої реалізації його намірів). З другого боку, стандарт вимагає опанування знання на рівні, не нижчому за встановлений.

5. Партнерська педагогіка західного зразка

Сьогодні ми уважно придивляємося і пробуємо застосовувати партнерську педагогіку західного зразка.

Розглянено основні положення західної партнерської технології.

1. Учитель і його учень (учні) – ділові партнери у досягненні мети.

2. Основа співробітництва – контракт з точно визначеними обов'язками, термінами, результатами, санкціями і фінансуванням.

3. Мета учня – опанувати важливий для нього предмет вивчення.

4. Мета педагога – допомогти йому в реалізації мети.

5. Відповідальність: 50% відповідальності учня (вживається і термін –

співвідповідальність), 50% – педагога.

6. Стимули: для учня – його наміри, для педагога – винагорода.

7. Організація процесу: максимальна самостійність учня, втручання педагога лише тоді, коли в учня з’являються проблеми.

8. Постійне формування узагальнених алгоритмів вирішення завдань.

9. Упровадження дієвих стимулів самомотивації.

10. Максимальна опора на індивідуальні особливості.

11. Використання найновіших засобів, що можуть сприяти прискоренню процесу навчання.

12. Забезпечення нешкідливості процесу і збереження здоров'я учня.

13. Забезпечення індивідуального розпорядку дня.

14. Створення комфортних умов.

Партнерство не має жорстких схем. Це приблизно те ж саме, що у нас розуміється під творчістю. За винятком одного – без права на помилку. Тому педагоги вкрай обережно йдуть на порушення гарантованих схем. На творчість їх надихнути дуже важко. Ніхто не хоче ризикувати. Порівняйте з нашою легковажністю – половина шкіл і кожен другий учитель проголошують, що працюють у творчому режимі.

Технологічні схеми гнучкі. Нерідко зміна схеми відбувається прямо на уроці. У першій його частині педагог виступає в ролі майже авторитарного керівника навчального процесу, сприймається як джерело знань для учнів, а у другій частині він виступає як фацилітатор — помічник учня, "полегшувач" його праці. Схема загалом не нова і нагадує нашу організацію пізнавального процесу, коли у першій частині учитель подає нові знання, розтлумачує їх учням, а далі приступає до практичного закріплення матеріалу.

Така схема класного партнерства використовує можливості взаємонавчання. Практикується робота в парах, трійках, мікрогрупах. Але це переважно для муніципальних шкіл. У приватних привілейованих школах взаємодопомога, співпраця учнів спостерігається нечасто. Поширене індивідуальне консультування, додаткові заняття. Кращі учні надають репетиторські послуги за гроші.

Останнім часом партнерські стосунки дедалі ширше упроваджуються в усіх типах американської школи. Партнерські моделі навчальних закладів виявляються найдоцільнішими.

Наши рекомендации