Критичною тривалістю пожежі є час досягнення при пожежі небезпечних для людини температур і зменшення вмісту кисню у повітрі

Евакуаційні виходи повинні розташовуватись розосереджено. Число евакуаційних виходів повинно бути не менш двох. Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися у напрямку виходу с приміщень. При наявності людей у приміщенні двері евакуаційних виходів можуть замикатися лише на внутрішні запори. Мінімальна ширина шляхів евакуації – не менше 1 м., дверей – 0.8 м.

Порядок проведення евакуації:

- з урахуванням обстановки, що склалася, визначити найбезпечніші евакуаційні шляхи і виходи до безпечної зони у найкоротший термін;

- евакуацію людей слід починати з приміщення, в якому виникла пожежа суміжних з ним приміщень, яким загрожує небезпека поширення вогню і продуктів горіння;

- дітей молодшого віку і хворих слід евакуювати в першу чергу;

- виставити пости безпеки біля входів;

- намагатися забезпечити сприятливі умови для безпечної евакуації людей.

Обладнання при пожежі має бути наступним:

- наявність схем евакуації на кожному поверсі зі стрілочками, які вказують напрям руху;

- наявність евакуаційних виходів;

- наявність евакуаційного освітлення.

IX. Методи виявлення і гасіння пожеж.

Успішна боротьба з пожежами – є їх своєчасне виявлення і негайне повідомлення пожежної команди про пожежу і місце її виникнення.

Методи виявлення пожеж:

- телефонний зв’язок (на кожному автоматичному телефоні табличка 01-пожежа);

- пожежні повідомники ручної дії (кнопкові та кодові);

- електрична пожежна сигналізація;

- автоматична пожежна сигналізація (теплова, світова, димова): сплінклери (місцеве гасіння твердих та волокнистих матеріалів), дренчери (гасіння пожеж по всій площинні помешкання);

Первині засоби пожежегасіння:

- ручні вогнегасники;

- внутрішні пожежні крани;

- пісок або брезентова ковдра;

- пожежний інвентар;

Первинні засоби пожежегасіння розміщують на спеціальних щитах. Щити встановлюють з таким розрахунком, щоб до найдальшої будівлі було не більше 100м, з розрахунку - 1 щит на 5000м .Засоби пожежегасіння фарбують у сигнальний червоний колір, а надписи на них роблять контрастним білим кольором.

Вогнегасні засоби:

1) Вода – охолодження горючих предметів нижче температури горіння. Недоліки: 1) замерзання води при від’ємних температурах, 2) не гасить горючі рідини з температурою кипіння нижче 80 градусів, 3) спричиняє значні збитки для обладнання та будівель, 4) можливе враження електричним струмом, 5) погано змочує деякі волокнисті і тверді речовини.

2) Піна – охолодження верхнього шару та ізоляція горючих предметів від атмосферного повітря. Буває хімічна (складається з бульбашок вуглекислого газу) та повітряно - механічна (містить бульбашки повітря). Не застосовується для гасіння електрообладнання та активних речовин (К,Na) з якими вступає в реакцію.

3) Вуглекислота (СО2) – для гасіння електроустановок, автомобілів, книг, цінних матеріалів в музеях. Не можна гасити етиловий спирт, а також целулоїд, терміт, що горять достатку повітря.

4) Порошки – створює захист від теплового випромінювання. В закритих приміщеннях створюється висока запиленість повітря, що може призвести до повторного загорання. Використовується для лужних металів, електроустановок, горючих рідин.

X.Надання першої допомоги постраждалому в огні.

Правильне і своєчасне надання допомоги при опіках дозволяє запобігти тяжким ускладненням.

Надання першої допомоги:

- Не можна допустити, щоб людина, на якій загорівся одяг, бігла. Треба накинути на неї пальто, брезент, намагайтесь потушити вогонь водою, землею або піском.

- При опіках першого ступінню, які характеризуються почервонінням, хто надає допомогу повинен засипати місце опіку содою або розчином перманганату калію, а потім наложити пов’язку.

- При опіках другого і третього ступеня треба спочатку захистити поранення від забруднення шматок стерильної марлі або бинта, змоченим спиртом або одеколоном, відправити потерпілого до лікарні.

- Якщо опік обширний, то краще, не роздягати потерпілого, обернути його чистим простирадлом, вкласти і накрити ковдрою. До прибуття лікаря потерпілого слід напоїти теплим солодким чаєм і створити максимальний спокій.

- При перших ознаках теплового шоку (блідність, слабкий пульс) треба дати потерпілому 15-20 капель настойки валеріани.

XI. Протипожежна безпека при поводженні масових заходах у школі (вечори відпочинку, новорічні ялинки, дискотеки і т.п.).

Під час масових заходів у школі необхідно ретельно виконувати правила пожежної безпеки:

- місткість оглядових і актових залів, лекторіїв, червоних куточків повинна відповідати розрахунковій кількості людей, виходячи з площі на 1 глядача не менш 0,7 м² (в їдальнях, кафе, буфетах не менш 1,4 м²);

- місця масового перебування учнів рекомендується розміщати на нижніх поверхах будинків;

- приміщення повинні бути забезпечені необхідною кількістю евакуаційних виходів (у приміщенні, розрахованому на 50 і більше людей, цих виходів повинне бути не менш 2-х);

- килимові доріжки повинні бути прикріплені до підлоги.

У приміщеннях, де проводяться масові заходи, забороняється:

- курити;

- встановлювати в проходах стільці;

- закривати на замки двері евакуаційних виходів;

- закривати вікна ґратами;

- впускати в приміщення людей у кількості, що перевищує розрахункове.

При проведенні Новорічних свят ялинку треба встановлювати на стійкій підставі із таким розрахунком, щоб гілки не доторкались стін і стелі, на достатній відстані від нагрівальних приладів.

При проведенні ялинки заборонено:

- використовувати свічки;

- запалювати феєрверки;

- прикрашати ялинку целулоїдними іграшками, а також марлею і ватою, не промоченими вогнезахисними речовинами.

Відповідальність за проведення масових заходів покладена на керівника навчальної установи, без дозволу якого такі заходи проводити забороняється. Він призначає відповідальних чергових, проінструктованих про правила пожежної безпеки; допускає до демонстрації кінофільмів кіномеханіка, що має талон по техніці безпеки: забезпечує справний зміст і постійну готовність до дії наявних засобів пожежогасіння, зв'язку і сигналізації.

· .

Перелік питань до модульної контрольної роботи №3

1. В чому полягає небезпека електричного струму для людини ?

2. Основні параметри в ланок електричного струму.

3. Дія електричного струму на організм людини.

4. Види пошкоджень від дії електричного струму.

5. Фактори, які впливають на наслідки враження електричним струмом.

6. Індивідуальні засоби захисту людини від дії електричного струму.

7. Принципова схема захисного заземлення.

8. Загальні засоби захисту людини від дії електричного струму.

9. Шагова напруга.

10. Захист від блискавки.

11. Електробезпека в побутових умовах людини.

12. Надання першої допомоги при пошкодженні електричним струмом.

13. Яким законодавчим актом регламентована протипожежна безпека на Україні?

14. Горіння. Умови, які необхідні для горіння.

15. Самозаймання, поняття та види.

16. Основні причини виникнення пожеж.

17. Основні завдання в роботі органів пожежної безпеки.

18. Електрообладнання, як потенційне джерело запалювання.

19. Шкідливі і небезпечні фактори при пожежі.

20. Методи виявлення пожеж. Види пожежних сповіщувачів.

21. Сучасні методи гасіння пожеж.

22. Основні елементи забезпечення пожежної безпеки об’єкта.

23. Первинні засоби пожежегасіння.

24. Особливості пожежної безпеки багатоповерхових споруд.

25. Заходи і засоби що до обмеження розповсюдження пожеж.

26. Вогнегасники. Їх види, переваги та недоліки.

27. Які вогнегасні речовини застосовуються при гасінні пожеж ?

28. Основні причини виникнення пожеж в побутових умовах.

29. Основні труднощі при гасінні пожеж.

30. Протипожежна безпека при масових заходах в школі (вечори відпочинку, новорічні ялинки, дискотеки та ін.)

31. Організація роботи добровільних пожежних дружин в школі.

32. Особливості роботи з дітьми та підлітками з питань пожежної безпеки.

33. Як позначаються місця знаходження пожежних гідрантів.

34. Пропаганда протипожежної безпеки серед населення.

35. Актуальність питань пожежної безпеки в Україні.

36. Державний пожежний нагляд, його структура, функції і права.

37. Порядок евакуації людей та обладнання при пожежі.

38. Особливості евакуації дітей та підлітків в умовах пожеж.

39. Обов’язки керівників підприємств щодо організації пожежної безпеки.

40. Надання першої допомоги потерпілим при пожежах.

Термінологічний словник

Виробниче середовище–це середовище, де людина здійснює свою трудову діяльність.

Гуманізація праці–профілактика перевтоми, професійних захворювань, запобігання виробничому травматизму, підвищення змістовності праці, створення умов для всебічного розвитку особистості.

Умови праці–це сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я і працездатність людини в процесі праці. ГОСТ 605-74.

Працездатність – здатність людини до активної діяльності, що характеризується можливістю виконання роботи і функціональним станом організму в процесі роботи («фізіологічною ціною» роботи). ГОСТ 12.4.061-88.

Санітарні норми–це норми, положення і правила, які регламентують умови праці.

Гранично допустимий рівень виробничого фактора (ГДР) –рівень виробничого фактора, дія якого при роботі встановленої тривалості за час всього трудового стажу не призводить до травм, захворювання чи відхилення в стані здоров’я в процесі роботи або в віддалені періоди життя теперішнього і наступного поколінь.

Гранично – допустима концентрація (ГДК)–концентрація, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 год. Або іншої тривалості, але не більше 41 год. За тиждень, за час всього робочого стажу не може викликати захворювань або відхилень у стані здоров’я. ГОСТ 12.1.005-88.

Допустимі умови і характер праці–умови і характер праці, за яких рівень небезпечних і шкідливих виробничих факторів не перевищує встановлених гігієнічних нормативів на робочих місцях, а можливі функціональні зміни, що викликані трудовим процесом, відновлюються за час регламентованого відпочинку протягом робочого дня чи домашнього відпочинку до початку наступної зміни і не чинять несприятливого впливу в близькому та віддаленому періодах на стан здоров’я працівників та їхнього потомства.

Оптимальні умови і характер праці – умови і характер праці, при яких виключений несприятливий вплив на здоров’я працівників небезпечних і шкідливих виробничих факторів, створюються передумови для збереження високого рівня працездатності (не перевищення рівнів, небезпечних для населення).

Шкідливі та небезпечні умови і характер праці–умови і характер праці, за яких унаслідок порушення санітарних норм і правил можливий вплив небезпечних і шкідливих чинників виробничого середовища в значеннях, що перевищують гігієнічні нормативи, і психологічних факторів трудової діяльності, що викликають функціональні зміни в організмі, які можуть призвести до стійкого зниження працездатності чи порушення здоров’я працівників.

Робоче місце–місце постійного чи тимчасового перебування працівника в процесі трудової діяльності.

Робоча зона–простір, обмежений на висоті до 2 м над рівнем підлоги або майданчика, на якому знаходиться місце постійного або не постійного (тимчасового) перебування працівників. ГОСТ 12.1.005-88.

Атестація робочих місць за умовами праці–комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, соціально-економічних чинників, які впливають на здоров’я і працездатність працівника в процесі трудової діяльності.

Карта праці–документ, у якому вміщуються кількісні і якісні характеристики чинників виробничого середовища і трудового процесу, гігієнічна оцінка умов праці, рекомендації щодо їх поліпшення, запропоновані пільги та компенсації.

Управління умовами праці–безперервний процес здійснення організаційно технічних, соціально – економічних та інших заходів, спрямованих на збереження здоров’я працівників, зменшення впливу несприятливих та шкідливих факторів на організм людини.

Гігієна праці–наука, що вивчає вплив виробничого процесу та навколишнього середовища на організм працюючих з метою розробки санітарно – гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, які спрямовані на створення найсприятливіших умов праці, забезпечення здоров’я та високого рівня працездатності людини.

Виробнича санітарія–це система організаційних та технічних заходів, спрямованих на усунення потенційно небезпечних факторів і запобігання професійним захворюванням та отруєнням.

Мікроклімат виробничих приміщень–метеорологічні умови внутрішнього середовища цих приміщень, які визначаються поєднаннями температури, вологості, швидкості руху повітря і теплового випромінювання. ГОСТ 12.1.005-88.

Шкідлива речовина–речовина, що під час контакту з організмом людини в разі порушення вимог безпеки може викликати виробничі травми, професійні захворювання чи відхилення в стані здоров’я, що виявляються сучасними методами як у процесі роботи, так і у віддалені періоди життя теперішнього і наступних поколінь. ГОСТ 12.1007-76.

Шкідливий виробничий фактор–виробничий фактор, вплив якого на працівника за певних умов призводить до захворювання або зниження працездатності. Залежно від рівня й тривалості дії, шкідливий чинник може стати небезпечним. ГОСТ 12.002-80*.

Небезпечний виробничий фактор – виробничий фактор, дія якого на працівника при певних умовах призводить до травми чи раптового погіршення здоров’я. ГОСТ 12.0.002-80.

Небезпечна зона–це простір, у якому можливий вплив на працівника небезпечного або шкідливого виробничого фактора.

Травма–це тілесне пошкодження, тобто порушення цілісності тканин та органів тіла в результаті зовнішнього впливу, що супроводжується розладом функцій окремих органів чи всього організму.

Виробнича травма–це травма, отримана працівником на виробництві та викликана невиконанням вимог безпеки праці.

Виробничий травматизм–сукупність виробничих травм.

Нещасний випадок–пригода, що викликала травму.

Нещасний випадок на виробництві–випадок, що стався внаслідок дії на працівника небезпечного чи шкідливого виробничого фактора під час виконання працівником трудових обов’язків чи завдання керівника робіт.

Нещасливий випадок на виробництві трактується як сукупність двох неодмінних складових: факту виконання працівником трудових обов’язків і наявності небезпечного виробничого фактора, від дії якого працівник власне і постраждав (ДСТУ 2293-93 п. 25).

Трудове каліцтво–втрата здоров’я працівника внаслідок травми (чи нещасного випадку), яка сталася під час виконання трудових обов’язків. (ДСТУ 2293-93 п. 30).

Професійними захворюваннямивважаються захворювання, які виникли виключно в результаті здійснення професійної діяльності з використанням шкідливих речовин або при певних видах робіт.

Безпека–відсутність неприпустимого ризику, пов’язаного з можливістю ушкодження.

Безпека праці–стан умов праці, за яких вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих факторів виключено або дія шкідливих виробничих чинників не перевищує гранично допустимих рівнів.

Безпека виробничого процесу–здатність виробничого процесу відповідати вимогам безпеки праці під час його тривання в умовах, встановлених нормативно-технічною документацією.

Безпека виробничого устаткування–здатність устаткування зберігати безпечний стан під час виконання заданих функцій у певних умовах протягом встановленого часу.

Техніка безпеки–система організаційних заходів та технічних засобів, які запобігають впливу на працівників небезпечних виробничих факторів ГОСТ 12.0.002-80.

Засіб захисту–засіб, застосування якого виключає або знижує дію на одного або кількох працівників небезпечних і (або) шкідливих виробничих чинників.

Стандарт безпеки праці–загальні вимоги і норми безпеки по видах небезпечних та шкідливих виробничих факторів.

Охорона праці–це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально - профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

Нормативи з охорони праці – це: норми площі та об’єму виробничого приміщення на одного працівника; нормативи умов праці на робочих місцях; нормативи з безпеки технологічних процесів, машин, механізмів, обладнання, пристроїв; норми комплектування робочих місць і екіпірування працівників засобами індивідуального захисту.

Штраф–покарання (оплата) за порушення однією зі сторін договірних зобов’язань. Має за мету зміцнення договірної дисципліни.

Державний контроль–контроль державних органів за дотриманням законів, нормативних актів, за господарською діяльністю підприємств, установ та організацій згідно з чинним законодавством.

Оперативна перевірка–це перевірка стану робіт з охорони праці, додержання вимог щодо охорони надр, відповідності споруд, устаткування і обладнання, технологій вимогам нормативних актів про охорону праці.

Цільова перевірка–це перевірка конкретних питань з охорони праці для поглибленого їх вивчення, що проводиться одним державним інспектором чи групою державних інспекторів протягом робочого дня (зміни) або кількох днів (не більше п’яти) за планом чи вказівкою начальника інспекції (тер управління). Такі перевірки можуть проводитися державними інспекторами самостійно або під керівництвом начальника інспекції, посадової особи тер управління чи Комітету.

Комплексна перевірка–це всебічна і детальна перевірка (ревізія) стану безпеки та умов праці на підприємстві (на великих підприємствах – на окремих виробництвах, цехах, об’єктах тощо). Головна її мета – оцінка ефективності системи управління охороною праці, технічного стану об’єктів підприємства, стану безпеки та умов праці, виконання законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, а також здійснення опрацьованих комплексних заходів щодо досягнення встановлених нормативів з охорони праці, створення безпечних і нешкідливих умов праці на робочих місцях.

Колективний договір–це письмова двостороння угода, сторонами якої є, з одного боку, трудовий колектив, з іншого – адміністрація підприємства, установи, організації в особі керівника. Це правовий інструмент, за допомогою якого трудовий колектив забезпечує собі поліпшення умов та охорони праці. Це є гарант виконання чинного законодавства України з дотримання норм умов праці.

Управління охороною праці–це підготовка, прийняття та реалізація рішень і здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки і збереження здоров’я людини в процесі праці.

Контроль за охороною праці–це створення системи постійно діючих взаємопов’язаних заходів, спрямованих на перевірку відповідності процесу функціонування об’єкта управлінським рішенням, що були прийняті, наказами, законам, положенням, нормам, стандартам, правилам; виявлення результатів впливу суб’єкту (управлінських структур) на об’єкт управління (окремих працівників та колективи) і відхилень від управлінських рішень; викон6ання приписів посадових осіб і держнаглядових органів щодо усунення виявлених порушень вимог нормативних актів тощо.

Перевірка нормативних умов–це контроль умов праці на робочих місцях і дільницях, технологічних та виробничих процесів на відповідність нормативним вимогам, а саме: додержання правил і норм безпосередніми виконавцями, забезпеченість інвентарем, стану робочих місць і дільниць тощо. Цей контроль здійснюється на виконавчому рівні.

Організаційно – технічна перевірка–контроль за організаційно-технічним забезпеченням безпеки праці в підрозділах, який реалізується на рівні організаторів та виконавців робіт.

Витрати виробництва– сукупність витрат живої праці та праці, уречевленої в засобах виробництва, на всіх стадіях створення продукції. Розрізняють: 1) проточні витрати, що здійснюються неперервно і в процесі виробництва постійно відновлюються; 2) одноразові витрати у формі вкладення коштів у виробничі фонди до початку виробництва.

Соціальний ефект (результат)–суспільно значимі наслідки поліпшення умов праці (зменшення кількості травм, професійних захворювань, зменшення чисельності працівників, зайнятих на важких, небезпечних і шкідливих роботах; збільшення періоду працездатності, продовження періоду трудової активності, підвищення творчої активності).

Економічне стимулювання–система організаційно-економічних заходів, спрямованих на розвиток господарської діяльності та підвищення її ефективності через забезпечення матеріальної зацікавленості працівників та колективів підприємств у результатах діяльності.

Тематика рефератів з курсу «Основи охорони праці»

1. Науково-технічний прогрес і безпека праці.

2. Вдосконалення умов праці на підприємстві.

3. Соціально-економічна оцінка умов праці.

4. Управління охороною праці на підприємстві.

5. Травматизм і захворювання на виробництві.

6. Планування поліпшення умов праці на основі колективного договору.

7. Контроль за охороною праці на підприємстві.

8. Світовий досвід управління умовами та охороною праці.

9. Фінансування заходів щодо поліпшення умов і охорони праці.

10. Форми й методи регулювання відповідальності підприємств за порушення законодавчих та нормативних актів з охорони праці..

11. Реформування системи охорони праці..

12. Охорона праці та соціальний захист.

13. Атестація робочих місць за умовами праці.

14. Розвиток охорони праці в Україні.

15. Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці.

16. Колективний договір як правовий інструмент поліпшення умов і охорони праці.

17. Сучасні проблеми поліпшення умов праці.

18. Травматизм на виробництві та його соціально-економічні наслідки.

19. Досвід зарубіжних країн у реалізації охорони праці.

20. Система захисту працівників на виробництві та її вдосконалення.

21. Психологічне та інженерне забезпечення охорони праці.

22. Організація охорони праці в Японії.

23. Порядок організації державного нагляду за охороною праці.

24. Науково-технічне та соціальне забезпечення охорони праці в Україні.

25. Соціально-економічне значення охорони праці.

26. Охорона праці та соціальний захист в Україні: стан, проблеми, перспективи.

27. Охорона праці як основний напрямок соціальної політики України.

28. Шкідливі виробничі фактори та засоби захисту від них.

29. Актуальні проблеми гігієни праці.

30. Система управління охороною праці на підприємстві.

31. Планування та стимулювання діяльності з охорони праці.

32. Система соціального захисту від професійних ризиків.

33. Фінансування заходів з поліпшення умов охорони праці.

34. Застосування комп’ютерних методів, прикладного та інформаційного забезпечення охорони праці.

35. Класифікація небезпек, що оточують сучасну людину.

36. Природна система захисту людини.

37. Охорона праці жінок та підлітків.

38. Органи контролю за дотриманням законодавства про працю.

39. Виробничий інструктаж, його види та мета.

40. Види і причини виробничого інструктажу. Заходи по запобіганню травматизму.

41. Ергономічні вимоги до умов праці. Технічна естетика.

42. Мікроклімат виробничих приміщень та його вплив на стан здоров’я людини.

43. Освітлення. Види, джерела, норми освітлення. Вплив освітлення на продуктивність праці.

44. Методи аналізу травматизму. Надання компенсацій.

45. Дія електричного струму на організм людини. Види пошкоджень від електричного струму.

46. Фактори, від яких залежить тяжкість наслідків враження електричним струмом.

47. Надання першої допомоги при пошкодженні електрострумом.

48. Мета і організація пожежної охорони. Закон України про пожежну безпеку.

49. Умови горіння та методи гасіння пожеж.

50. Надання першої допомоги потерпілим у пожежах.

Методичні рекомендації до написання реферату.

Мета реферату – поглибити знання студента з того чи іншого питання робочої програми курсу, з’ясувати його значення та місце в системі охорони праці, доповнити лекційний матеріал данними з підручників, нормативної літератури, інформацією ЗМІ тощо. Дозволяється висловлювати свою особисту точку зору з питання, що розглядається в рефераті з обов’язковим обґрунтуванням.

Реферат виконується в окремому зошиті чи на стандартних аркушах паперу. Після захисту реферат залишається на кафедрі.

Об’єм реферату в середньому 8-10 сторінок. Мова українська. Титульний лист оформлюється у відповідності з встановленим зразком (див. на кафедрі механіки).

Реферат повинен мати короткий зміст та перелік використаної літератури.

Захист рефератів проводить викладач в індивідуальному порядку на індивідуальних заняттях.

Рекомендована література

А). нормативна

1. Конституція України.-К.: Офіційне видавництво Верховної Ради, 1996.

2. Кодекс законів про працю України.-К., 1997.

3. Закон України «Про охорону праці».- Постанова Верховної Ради України від 14 жовтня 1994 р./ Законодавство України про охорону праці (в 3-х томах).–Т.1.– К, 1995.-С.3-29.

4. ,Закон України «Про пожежну безпеку» - К. 1993.

5. Закон України „ Про дорожній рух” – К. 1993.

6. Закон України „ Про відпустки” – К. 1996.

7. Закон України «Про колективні договори і угоди» / Голос України.-1993.-15 липня.

8. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»- Журнал «Охорона праці».- 1999.-№11.

9. Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на підприємствах, в установах і організаціях. – К., 1998.

Б) навчально-методична

10. Березуцький В.В. та ін. Основи охорони праці. – Харків., 2005.

11. Васильчук М.В., Вынокурова Л.Е., Тесленко М.Я. Основи охорони праці. -К.:Просвіта, 1997.

12. Гандзюк М.П. та ін. Основи охорони праці. – Львів., 2003.

13. Геврик Е.О. Охорона праці. – К. 2003.

14. Жидецький В.Ц., Джигирей В.С., Мельников О.В., Основи охорони праці. – Львів., 2002.

15. Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності. – К. 1999.

16. Зеркалов Д.В. Основи охорони праці. – К., 2000.

17. Крушельницька Я.В. Фізіологія і психологія праці.-К.,2000.

18. Купчик М.П., Гандзюк М.П., Степанець І.Ф. та ін. Основи охорони праці.-К.:Основа,2000.

19. Пістун І.П. та ін. Охорона праці. Практикум. – Суми, 2000.

20. Ткачук К.Н. та ін. Основи охорони праці. – К., 2003.

21. Охорона праці в Україні. Нормативні документи. – К., КНТ 2004.