ТЕМА 10. Досудове розслідування

Завдання для самостійної роботи

Час– 4 години

Опорні поняття:досудове розслідування, досудове слідство, дізнання, орган дізнання, орган досудового слідства

Тема № 10 не передбачає семінарських та практичних занять, однак основні положення цієї теми входять до переліку екзаменаційних питань семестрового і державного іспиту. Тому, після прослуховування лекції необхідно самостійно закріпити набуті знання шляхом вивчення рекомендованої літератури та нормативно-правових джерел. Під час самостійної роботи рекомендовано проробити наступні питання:

1. Поняття, значення та форми провадження на стадії досудового розслідування.

2. Загально-правова характеристика стадії досудового розслідування.

Методичні рекомендації

Розглядаючи перше питання необхідно усвідомити, що забезпечення всебічності, повноти й об'єктивності розгляду кри­мінальної справи в суді та її вирішення по суті потребують об'ємної і кваліфікованої підготовчої роботи. Тому згідно зі ст. 111 КПК переважна більшість кримінальних справ має "пройти" стадію до­судового розслідування. Винятком є лише:

• справи приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК);

• справи з протокольною формою досудової підготовки мате­ріалів.

Однак досудове розслідування і в таких справах провадиться, якщо:

• ці злочини вчинено:

— неповнолітнім;

— особою, яка через свої фізичні чи психічні вади не може са­мостійно здійснювати своє право на захист;

• це визнає за необхідне прокурор.

Досудове розслідування— друга стадія кримінального процесу, в ході якої відповідно до кримінально-процесуального закону здійсню­ється діяльність спеціально уповноважених осіб органів дізнання і досудового слідства із всебічного, повного і об'єктивного до­слідження обставин кримінальної справи з метою повного і швид­кого розкриття злочинів (суспільно небезпечних діянь), викриття винних, вжиття заходів до запобігання і припинення злочинів та забезпечення відшкодування завданої злочином шкоди і можливої конфіскації майна.

Досудове розслідування здійснюється в двох формах:

1) дізнання;

2) досудове слідство.

Дізнання— це форма досудового розслідування кримінальних справ, яка передує досудовому слідству. Воно повинно вирішувати завдання кримінального судочинства і має процесуальний характер, порядок розслідування органами дізнання регламентує кримі­нально-процесуальний закон, а фактичні дані, які отримують під час дізнання, мають доказове значення в кримінальній справі.

Кримінально-процесуальне законодавство (ст. 104 КПК) вста­новлює дві форми дізнання по кримінальних справах:

1) дізнання в справах про злочини, що не є тяжкими;

2) дізнання в справах про тяжкі злочини.

Щоб висвітлити це питання, слід проаналізувати ст. 108 КПК та ст. 12 КК.

У ст. 108 КПК зазначено, що у кримінальній справі про злочин, що не є тяжким або особливо тяжким, дізнання провадять у строк не більше 10 днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила.

У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому ст. 165-2 КПК, дізнання провадять у строк не більше 5 діб з моменту обрання запобіжного заходу.

У разі порушення кримінальної справи про тяжкий злочин орган дізнання на підставі ч. 2 ст. 104 КПК зобов'язаний передати її слід­чому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у строк не більше 10 днів із моменту порушення справи. Строки дізнан­ня не може бути продовжено. Орган дізнання зобов'язаний закін­чити дізнання у цій кримінальній справі складанням постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, не­залежно від того, чи встановлено особу, яка вчинила злочин. Цю постанову затверджують начальник органу дізнання та прокурор.

Якщо у справі про тяжкий злочин, яку передано слідчому, не встановлено особу, що його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки.

Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний вико­нувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.

Стадія досудового розслідування має кримінально-правове та кримі­нально-процесуальне значення.

Кримінально-правове значення цієї стадії полягає в тому, що в ній здійснюється остаточна кваліфікація злочину:

• спочатку в протоколі затримання підозрюваного (якщо особу затримували) або в постанові про обрання запобіжного заходу до пред'явлення обвинувачення;

• потім у постанові про притягнення як обвинуваченого;

• потім в обвинувальному висновку.

Кримінально-процесуальне значення стадії досудового слідства по­лягає в тому, що:

1) тільки після закінчення досудового слідства є можливим ефек­тивний розгляд кримінальної справи в суді (за винятком справ при­ватного обвинувачення та справ із протокольною формою досудової підготовки матеріалів);

2) досудове слідство, "прийнявши естафету" від стадії порушен­ня кримінальної справи, "не має права" звести нанівець досягнуті в ній результати процесуальної діяльності;

3) встановлюються межі судового розгляду справи.

Вивчаючи друге питання, студенти повинні усвідомлювати, що для характеристики стадії необхідно визначити такі її складові: завдання стадії, коло учасників, процесуальні засоби діяльності, кінцеві рішення стадії

Завдання стадії:

1) швидке й повне розкриття злочинів;

2) викриття винних;

3) забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності;

4) забезпечення відшкодування шкоди, завданої злочином гро­мадянам, юридичним особам і державі;

5) виявлення та усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів.

Залежно від того, яку функцію виконують учасники під час досудового слідства, їх можна поділити на такі групи.

1. Учасники, які виконують функцію кримінального переслідування:

• орган дізнання і особа, що провадить дізнання, — шляхом провадження слідчих і розшукових дій, застосування заходів про­цесуального примусу стосовно особи, щодо якої порушено кримі­нальну справу, та підозрюваного;

• орган досудового слідства (слідчий) — шляхом провадження слідчих дій та застосування заходів процесуального примусу сто­совно особи, щодо якої порушено кримінальну справу, підозрюва­ного та обвинуваченого;

• прокурор (за умови, що він, користуючись повноваженнями слідчого, провадить досудове слідство);

• потерпілий і його представник — шляхом заявлення клопотань про провадження слідчих дій і застосування заходів процесуаль­ного примусу стосовно особи, щодо якої порушено кримінальну справу, підозрюваного та обвинуваченого;

• цивільний позивач і його представник — шляхом заявлення до обвинуваченого цивільного позову про відшкодування завданої зло­чином шкоди.

2. Учасники, які виконують функцію захисту:

• підозрюваний — захищається від підозри у вчиненні злочину, сформульованої в протоколі затримання або в постанові про обран­ня запобіжного заходу до пред'явлення обвинувачення;

• обвинувачений — захищається від обвинувачення, сформульо­ваного в постанові про притягнення як обвинуваченого;

• захисник — надає правову допомогу обвинуваченому (підозрю­ваному) у здійсненні ним захисту від обвинувачення (підозри);

• цивільний відповідач — захищається від заявленого цивільного позову;

• представник цивільного відповідача — надає правову допомогу цивільному відповідачеві у здійсненні ним захисту від цивільного позову.

3. Учасники, які виконують допоміжну функцію. У літературі їх розглядають як таких, що не мають особистого інтересу в кримі­нальній справі. Зважаючи на те, що цим учасникам присвячено багато теоретичних праць загального характеру, назвемо тільки тих, які індивідуалізують стадію досудового слідства: поняті; статисти; особи, в яких провадять обшук; учасники виїмки поштово-телеграф­ної кореспонденції; учасники відтворення обстановки та обставин події злочину; учасники освідування.

Процесуальні засоби діяльності в стадії:

• слідчі дії;

• вимога від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, які можуть встано­вити необхідні в справі фактичні дані;

• вимога проведення ревізій;

• прийняття доказів, поданих підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами та організаціями;

• доручення особою, яка проводить дізнання, слідчим, проку­рором в справах, які перебувають в їх провадженні, підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, про:

— проведення оперативно-розшукових заходів чи

— використання засобів для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.

• процесуальні дії (роз'яснення прав учасникам розслідування, пред'явлення обвинувачення, забезпечення цивільного позову і передбаченої законом конфіскації майна, ознайомлення заінтере­сованих учасників з матеріалами кримінальної справи тощо);

• процесуальні рішення (про притягнення як обвинуваченого, про обрання запобіжного заходу, про відсторонення обвинуваче­ного від посади, яку він обіймає, тощо).

Кінцеві рішення стадії

За результатами провадження на стадії досудового слідства прий­мають два види рішень:

1) про направлення справи до прокурора із:

• обвинувальним висновком (ст. 225 КПК);

• постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 2 ст. 417 КПК);

• постановою про закриття справи та застосування до неповно­літнього примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 7-3, ч. 1 ст. 9 КПК; ч. 1 ст. 97 КК);

• постановою про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від криміналь­ної відповідальності у зв'язку із:

— зміною обстановки (ст. 7 КПК; ст. 48 КК);

— дійовим каяттям (ст. 7-2 КПК; ст. 45 КК);

— примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим (ст. 8 КПК; ст. 46 КК);

— переданням особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації (ст. 10 КПК; ст. 47 КК);

— закінченням строків давності (ст. 11-1 КПК; ст. 49 КК);

2) про закриття кримінальної справи (ст. 213 КПК). Це рішення приймають:

• за наявності підстав, зазначених у ст. 6 КПК;

• за недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

1. Кримінально-процесуальний кодекс України: глави 9-10

2. Коваленко Є.Г. Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник / 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 271-280.

3. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 260-269.

4. Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, доп. і переробл. – К.: Атіка, 2007. – С. 248-252.

5. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 5-е вид., доп. і перероб. – К.: А.С.К., 2007. – С. 343-355.

6. Лобойко Л.Н. Уголовно-процессуальное право: Учебное пособие: курс лекций. – Х.: Одиссей. – 2007. – С. 238-251.

7. Кримінальний процес України: Підруч. для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – С. 198-209.

8. Гончаров І.Д. Кримінально-процесуальне право України. Досудове слідство: Навчальний посібник. – К. Центр навчальної літератури, 2005. – 248 с.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Бекетов М. Ю. Следователь органов внутренних дел и милиция: взаимодействие при расследовании преступлений: Учеб. пособ. — М., 2004.

2. Григорьев В. Н., Селютин А. В. Подследственность в уголовном про­цессе (понятие, основания и порядок определения, проблемы разграниче­ния): Учеб. пособ. — М., 2002.

3. Гулина С. Н., Чернышев В. Н., Шаповалова Л. И. Дознание в органах внутренних дел: Учеб. пособ. — Донецк, 2000.

4. Гуляев А. П. Следователь в уголовном процессе. — М., 1981.

5. Даневский В. П. Наше предварительное следствие: его недостатки и реформа. — К., 2003.

6. Джига М. В., Баулін О. В., Лук'янець С. І., Стахівський С. М. Про­вадження дізнання в Україні. — К., 1999.

7. Джига М. В., Лук'янець С. І. Довідник слідчого-початківця з питань кримінального процесу: Навч.-практ. посіб. — К., 2000.

8. Дізнання та слідство: Збірник нормативних документів / Укладачі: Шкарупа В. К., Білоус В. Т., Чигирина Г. Л. — Ірпінь, 2003.

9. Дубинський А. Я. Исполнение процессуальных решений следовате­ля. - К., 1984.

10. Дубинский А. Я. Производство предварительного расследования ор­ганами внутренних дел: Учеб. пособ. — К., 1987.

11. Ільковець Л. Проблеми реформування досудового слідства: пошук можливих шляхів вирішення // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004. — № 1.

12. Колбая Г. Н. Соотношение предварительного следствия и судебного разбирательства. — М., 1975.

13. Коржанський М., Литвак О. Причини неефективного слідства // Право України. — 2003. — № 5.

14. Ліпінський В. В., Лобойко Л. М., Макаренко Є. I., Тертишник В. М., Шиян А.Г. Дізнання в органах внутрішніх справ. — Дніпропетровськ, 2003.

15. Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальний поліформізм як один із шляхів спрощення порядку досудового слідства // Організаційно-правові питання реформування досудового слідства в Україні. — Донецьк, 2003.

16. Макаркин А.И. Состязательность на предварительном следствии. — СПб., 2004.

17. Маляренко В. Т. Про досудове слідство, його недоліки і реформу // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 8.

18. Михайленко О. Р. Складання процесуальних актів у кримінальних справах. — К., 1996.

19. Настільна книга слідчого / Панов М. І., Шепітько В. Ю., Коновало­ва В.О., Журавель В. А. та ін. — К., 2003.

20. Озерський І. В. Юридико-психологічні аспекти взаємодії слідчого з органом дізнання. — К., 2000.

21. Федченко В. Груповий метод розслідування кримінальних справ: деякі питання // Право України. — 2003. — № 1.

22. Чайковський А. С, Губар С. В., Довбня В. А. Дізнання та досудове слідство: історія і сучасність. — К., 2004.

23. Химичева Г. П. Досудебное производство по уголовным делам: концепция совершенствования уголовно-процессуальной деятельности. — М, 2003.

24. Шадрин В. С. Обеспечение прав личности при расследовании прес­туплений. — М., 2000.

25. Якимович Ю. К., Пан Т. Д. Досудебное производство по УПК Рос­сийской Федерации. — СПб., 2003.