Поняття «педагогічно занедбані діти». Негативні чинники, що зумовлюють появу важковиховуваних дітей. Етапи деформування особистості. Перевиховання. Функції перевиховання.

Поняття «педагогічно занедбані діти»

Особистість дитини є складною психофізіологічною системою. Оскільки вихованням дітей часто займаються непідготовлені люди, це призводить до помилок, навіть трагедій, у результаті чого з'являються «важкі», педагогічно занедбані, важковиховувані діти.

Важковиховувані — категорія осіб, в яких під впливом несприятливих для розвитку соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних умов з'являється негативне ставлення до навчання, норм поведінки, відбувається зниження або втрата почуття відповідальності за свої вчинки.

Таким особам властиві:

▪ неправильно сформовані потреби: матеріальні переважають над моральними; більшість матеріальних потреб мають аморальний характер; для їх задоволення важковиховувані особи використовують засоби, які не завжди відповідають нормам моралі (вживання алкоголю, наркотиків, крадіжки), що призводить до деградації особистості;

▪ нерозвиненість соціально-політичних потреб;

▪ прагнення до спілкування з подібними до себе, перебування поза зв'язками з постійними учнівськими колективами;

▪ нерозвинута потреба пізнання навколишнього світу; незадовільне навчання, ігнорування методів пізнавальної діяльності;

▪ спотворені естетичні потреби;

▪ нерозвинута, засмічена вульгаризмами, жаргонною лексикою мова;

▪ непослідовність, суперечливість у поглядах і переконаннях;

▪ брак уявлень про норми поведінки, обмежені почуття відповідальності за свої вчинки;

▪ обмежені інтелектуальні інтереси; перевага утилітарних інтересів над духовними позбавляє їх перспективи розвитку, інтелектуального і морального вдосконалення;

▪ приховування своїх вчинків від батьків, учителів та однокласників.

За ступенем педагогічної занедбаності «важких» дітей поділяють на чотири групи:

1. Важковиховувані діти, які байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки і дисципліну, їм властиві: грубощі, брехливість, нечесність тощо.

2. Педагогічно занедбані підлітки, які негативно ставляться до навчання й суспільно корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну й правила поведінки, постійно проявляють негативні моральні якості особистості.

3. Підлітки-правопорушники, які перебувають на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх або направлені до спецшкіл і спеціальних професійно-технічних училищ.

4. Неповнолітні злочинці, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми й направлені

судом до виправно-трудових колоній.

Перевиховання педагогічно занедбаних дітей є важким завданням, яке людство по-різному намагалось вирішити впродовж своєї історії.

Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних якостей особистості, що формувалися під впливом несприятливих умов виховання.

Негативні чинники, що зумовлюють появу важковиховуваних дітей:

1. Неблагополуччя в сім'ї: неповна сім'я, батьки-п'яниці, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя; безвідповідальність батьків за виховання дітей, їх психолого-педагогічна неграмотність; негативні приклади в моральній поведінці; брак доброти, сімейного затишку, любові до дітей, справжнього батьківського авторитету; прояви насильства, жорстокості; матеріальні нестатки.

2. Низька педагогічна культура в благополучній сім'ї: батько й мати працюють, освічені, інтелектуально розвинені, є матеріальний достаток, що проявляється у створенні для дітей «парникових» умов, призводить до ослаблення внутрішніх сил особистості, матеріального перенасичення, вседозволеності, несформованості системи самовимог і самоконтролю.

3. Недостатній виховний рівень роботи в загальноосвітніх закладах: проявляється у перевантаженості програм навчальним матеріалом, який учень не може засвоїти. Це породжує негативізм, опір, намагання «втекти» від навчальної діяльності, почуття власної неповноцінності, меншовартості порівняно з іншими учнями; прояви негативізму з боку вчителів-вихователів до учнів з моральними вадами; недостатній рівень педагогічної культури вихователів (нетактовність, грубощі, авторитаризм та ін.); ізоляція, відсторонення від цікавих колективних справ тощо.

Перевиховання — процес досить складний і тривалий, ґрунтується на загальних принципах виховання і виконує відновну, компенсаційну, виправну, стимулюючу функції.

У роботі з педагогічно недбалими дітьми варто використовувати такі принципи: зв'язку перевиховання з цікавою продуктивною працею; організації дитячого колективу, який забезпечував би позитивний вплив на вихованця; опори на позитивні якості виховуваного й позитивний соціальний досвід; органічного поєднання поваги до вихованців з існуючою системою вимог; єдності і систематичності педагогічних впливів; індивідуального підходу до неї; гуманного, об'єктивного ставлення до дитини у процесі її перевиховання; стриманості, розважливості, недопустимості афективної поведінки педагога.

У виховній практиці важливими є упереджувальні заходи, які дають змогу запобігти масовій появі важковиховуваних дітей, з одночасним формуванням соціальних передумов для попередження їх появи.

У процесі подолання «моральної хвороби» окремих дітей виділяють кілька етапів:

1. Діагностичний. Вивчають, аналізують позитивні й негативні фактори виховання, умови, що їх зумовили, визначають шляхи і засоби нейтралізації негативних тенденцій та актуалізації позитивного в поведінці дитини. Учитель мусить мати детальну характеристику педагогічно занедбаного вихованця.

2. Планування і визначення змісту роботи. На цьому етапі класний керівник спільно з вихователями, які спілкуються з «важким» учнем, розробляє детальний план перевиховання, визначає місце і роль у цьому процесі кожного вихователя.

3. Цілеспрямована педагогічна діяльність. Передбачає реалізацію планів щодо перевиховання конкретної особистості. Це відбувається із залученням всіх, хто може позитивно впливати на неї (батьків, родичів, однокласників, учителів-вихователів та ін.). Координує роботу класний керівник, аналізуючи соціально-психологічні зміни у поведінці вихованця, розробляє подальші виховні заходи.

Поняття педагогічного спілкування, його особливості, функції, види. Професіональне та непрофесіональне педагогічне спілкування. Поліфункціональність педагогічного спілкування. Суб’єкт-суб’єктний характер педагогічного спілкування, його основні ознаки.

Отже, педагогічне спілку вання як професійно етичний феномен потребує від учителя спеціаль­ної підготовки не лише для оволодіння технологією взаємодії, а й для набуття морального досвіду, педагогічної мудрості в організації сто­сунків з учнями, батьками, колегами у різних сферах навчально-виховного процесу Залежно від змісту і сфери функціонування, воно може бути професіональним і непрофесіональним за якісними ознаками Про­фесіональне педагогічне спілкування на рівні майстерності взаємодії забезпечує через учителя трансляцію учням людської культури, сприяє засвоєнню знань, становленню ціннісних орієнтацій під час обміну дум­ками, забезпечує формування власної гідності дитини
Професіональне педагогічне спілкування — комунікативна взаємо дія педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяль­ності і стосунків Непрофесіональне педагогічне спілкування, навпаки, породжує страх, невпевненість, спричинює зниження працездатності, пору­шення динаміки мовлення і внаслідок цього появу стереотипних вислов­лювань у школярів, оскільки у них зменшується бажання думати і діяти самостійно Зрештою, виникає стійке негативне ставлення і до вчителя, і до навчання Почуття пригніченості предметом у школі — насправді ж учителем — у деяких учнів триває впродовж багатьох років Замість радості пізнання і спілкування з'являється відчуженість.

Суб'єкт-суб'єктний характер педагогічного спілкування — прин­цип його ефективної організації, що полягає у рівності психологічних позицій, взаємній гуманістичній установці, активності педагога та учнів, взаємопроникненні їх у світ почуттів і переживань, готовності прийня­ти співрозмовника, взаємодіяти з ним⁵.
Головними ознаками педагогічного спілкування на суб'єкт-суб'єктно-му ґрунті є:
1. Особистісна орієнтація співрозмовників — готовність бачити і розуміти співрозмовника; самоцінне ставлення до іншого. Враховуючи право кожного на вибір, ми повинні прагнути не нав'язувати думку, а допомогти іншому обрати власний шлях розв'язання проблеми. У кон­кретній ситуації це може реалізуватися за допомогою різних прийомів.

2. Рівність психологічних позицій співрозмовників. Хоча вчитель і
учні нерівні соціальне (різні життєвий досвід, ролі у взаємодії), проте
для забезпечення активності учня, через яку ми можемо сподіватися на
розвиток його особистості, слід уникати домінування педагога і визна­
вати право учня на власну думку, позицію, бути готовим самому також
змінюватися. Учні хочуть, щоб з ними радилися, зважали на їхні мірку­
вання, і завдання вчителя — враховувати цю потребу.

3. Проникнення у світ почуттів і переживань, готовність стати на
позицію співрозмовника. Це спілкування за законами взаємного довір'я,
коли партнери дослухаються один до одного, поділяють почуття, співпе­
реживають.

4. Нестандартні прийоми спілкування, що є наслідком відходу від
суто рольової позиції вчителя.