Особистісно орієнтований підхід у фізичному вихованні дітей
Сучасні проблеми в теорії та практиці фізичного виховання дошкільнят
Особистісно орієнтований підхід у фізичному вихованні дітей
У вітчизняній і закордонній науці дошкільне дитинство вважається періодом народження особистості. Саме в цьому віці дитина набуває індивідуальні особливості психіки і поведінки, що роблять його неповторною особистістю з власними інтересами, прагненнями, здібностями. Але для того щоб дитина стала особистістю, треба сформувати у неї потреби бути нею. Піднятися до рівня особистості дитина може тільки в умовах соціального оточення, через взаємодію з цим оточенням і освоєння духовного досвіду, накопиченого людством.
Серед багатьох факторів, що впливають на формування особистості дошкільника (соціальних, культурних, гігієнічних та інших), фізична культура займає одне з важливих місць. Вона відіграє виключну роль у комплексному розвитку всіх аспектів (психічного, фізичного, інтелектуального, естетичного, морального) цілісної особистості, поступово готуючи дитини для включення у системи соціальних відносин, які ускладнюються.
Результативність фізичного виховання досягається завдяки використанню всієї системи засобів (фізичні вправи, оздоровчі сили природи, гігієнічні фактори і т.д.), але найбільша питома вага припадає на фізичні вправи. Рухи служать обов'язковою умовою формування всіх систем і функцій організму, як біологічна потреба людини,. Саме по-цьому вони розглядаються як основна ознака життя, стрижень всієї життєдіяльності і поведінки людини і в той же час як формує початок в його розвитку.
Хоча культура рухів сама по собі не гарантує духовного здоров'я, але чим гармонійніше особистість, тим більше розкрої постом людина, вільніше його руху. І зовсім не слу чайно в сучасних дослідженнях суть фізичного упраж нання визначається як рухове дію з моторної і духовної складовими.
Найбільш повно особистісний розвиток дитини здійснюється ється в теорії особистісно орієнтованого навчання, яка визнає право дитини бути суб'єктом власного життя.
Під особистісно орієнтованим підходом розуміється ме-методологічних орієнтація в педагогічній діяльності, що дозволяє за допомогою опори на систему взаємопов'язаних ідей і способів дій забезпечувати і підтримувати про процеси самопізнання, саморозвитку і самореалізації особисто сти. Застосування даного підходу передбачає побудову процесу виховання і навчання з максимальною актуалізації-ів механізмів формування особистості дитини: мотивації, цінностей, «Я-концепції», суб'єктного досвіду. Відбувається від каз від зайвого дидактизму, повчальності; на перший план висувається діалог, спільний пошук істини, розвиток дитини через створення виховують ситуацій. Знання, вміння і навички розглядаються не як мета, а як засіб повноцінного розвитку особистості. (В. А. Петровський, Е. В. Бондаревська, В. В. Сєріков, І. С. Якиманских та ін.)
В основі робіт відомого психолога В.А. Петровського, по священних суб'єктності дитини, лежать три стратегічні принципи: варіативність моделі навчання; синтез інтелекту, афекту й дії; пріоритетність старту (кожна дитина повинна мати можливість спочатку вибирати ті види де ності, які представляють для нього найбільшу цінність). Дані принципи реалізуються у трьох напрямках роботи:
1) розвиток пізнавальних устремлінь (насичення навчального процесу інтелектуальними емоціями);
2) розвиток вольових устремлінь (установлення балансу між свободою дитини і різними обмеженнями, запре тами); розвиток емоційних устремлінь (створення емоційного середовища, що є основою для розвитку пізнавальної і вольової сфер особистості).
Застосування цих принципів є перспективним для становлення та розвитку суб'єктності дитини.
Щодо рухової діяльності особистісно ори ентірованний підхід розглядається як організація умов переходу можливості бути суб'єктом активності в дей ствительно рухову активність. Такі умови Возника ють при прояві дитиною самостійності в реалізації рухів (розширення рухового «креативного поля», формування фізичного «образу Я»).
Формування суб'єктивного «Я» у процесі рухової діяльності здійснюється в умовах залучення ува ня дитини до красивого тіла, візуалізації дитиною красиво го рухового поведінки оточуючих дорослих (Л. Є. Сі-Мошина). Реалізувати бажання дітей опанувати рухами в структурі красивого образу можна за допомогою ритмічної гімнастики, спортивного танцю. Вдале поєднання загально-розвиваючих вправ, елементів акробатики, художніх ної гімнастики і танцювальних мелодій ритмічних оказ кість вплив на моделювання власного рухового образу одночасно з образом красивого тіла.
Багато уваги проблемі суб'єктності дитини в двига тельной діяльності приділяє В.Т. Кудрявцев, який вва ет, що саме на цій основі можна культивувати у дітей осмислене ставлення до власного тіла, його станом і можливостям. У роботах, виконаних під керівництвом В.Т. Кудрявцева, рухові еталони спочатку задаються дорослим, але освоюються дитиною не в готовому вигляді, а в проблемній формі. Інструментом проблематизації є інверсія - «перевертання» еталона. В даний час представлено теоретичне та експериментальне обгрунтування ня даної технології, створено її програмно-методичне та інструментально-діагностичне (моніторингове) забезпе чення стосовно роботі зі здоровими і ослабленими дітьми.
Наявність у педагога уявлень про суть, будову і струк турі особистісно орієнтованого підходу дозволяє більш Це цілеспрямовано і ефективно моделювати і будувати в соот повідно до даної орієнтацією конкретні форми фізкуль турно-оздоровчої роботи з дошкільнятами.