Завдання для самостійної роботи студентів

1. Розробити сценарій студентської дискусії за темою: «Які переважні цінності виховання висуває сучасна суспільна ситу­ація в Україні?»

2. Розробити сценарій рольової гри для студентів, у якій об­говорюватимуться проблеми змісту та нові тенденції у дитячих освітніх закладах.

3. Написати реферат на тему: «Роль соціалізації та вихован­ня людини у розвитку людського суспільства».

4. Прорецензувати книгу А. Щвейцера «Культура і етика».

5. Написати реферат на тему: «Мої уявлення про гуманну особистість та шляхи її виховання».

6. Прорецензувати книгу М.І. Стельмаховича «Народна пе­дагогіка».

7. Написати реферат на тему: «Думки про виховання видат­них діячів української культури та освіти ХУІІ-ХІХ століть».

8. Прорецензувати книгу К.Н. Вентцеля «Свободное воспитание».

9. Прорецензувати книгу Д. Дьюі «Введение в философию воспитания».

10. Порівняти погляди на виховання А.С.Макаренка і В.О.Сухомлинського.

11. Написати реферат на тему: «Теоретичні та методичні ідеї щодо гуманного виховання в роботі В.О. Сухомлинського «На­родження громадянина».

12. Прорецензувати книгу Ю.Б. Азарова «Не подняться тебе, старик» і висловити власну думку щодо перспектив і доцільності колективістського виховання в сучасних умовах.

13. Написати невеличкий реферат на тему: «Сучасні тен­денції розвитку молоді і молодіжної субкультури та актуальні за­вдання виховання у дитячих закладах освіти».

14. Прорецензувати за вибором 2 статті на теми шкільного виховання з журналів «Педагогіка та психологія» за останній рік.

15. Прорецензувати за вибором 2 статті на теми шкільного виховання з журналів «Воспитание школьников» за останній рік.

ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ:

1. Азаров Ю.Б. Педагогика любви й свободы. — М., 1994.

2. Берн З. Игры, в которые играют люди. — М., 1988.

3. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. — К., 1998.

4. Блонский П.П. Избранные педагогические произведения. — М., 1981.

5. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. — М., 1968.

6. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи ре­алізації. — К., 1996.

7. Вентцель К.Н. Свободное воспитание. — М., 1993.

8. Дмитрик І.С., Бурлака Я.І. Технологія виховного проце­су. — К., 1991.

9. Добрович А.Б. Воспитателю о психологии й психогигиене общения. — М., 1987.

10. Каптеров П.Ф. Избранные педагогические сочинения. — М., 1982.

11. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. — К., 1997.

12. Макаренко А.С. Методика виховної роботи. — К., 1990.

13. Матюша І.К. Гуманізація виховання і навчання в загаль­ноосвітній школі. — К., 1995.

14. Мистецтво життєтворчості особистості. — К., 1997.

15. Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности. — М., 1991.

16. Помиткін Е.О. Духовний розвиток учнів у системі шкіль­ної освіти. — К., 1996.

17. Пряникова В.Г., Равкин З.Я. История образования и педагогической мысли. — М., 1995.

18. Реабілітаційна педагогіка на рубежі XXI століття. — К., 1998.

19. Стельмахович М.І. Українська народна педагогіка. — К., 1997. 20. Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину. Тво­ри в 5-ти томах. Т.2. — К., 1976.

21. Толстой Л.Н. Педагогические сочинения. — М., 1989.

22. Ушинский К.Д. Педагогические сочинения в 6-ти томах. — М., 1988.

23. Френе С. Новая французская школа. Избранные педагогические сочинения. — М., 1990.

24. Цукерман Г.А., Мастеров Р.М. Психология саморазвития. - М., 1995.

25. Шацкий С.Т. Бодрая жизнь. Педагогические сочинения в 4-х томах. Т.1. — М., 1981.

26. Швейцер А. Культура и этика. — М., 1973.

27. Щуркова Н.Е. Три принципа воспитания. — М., 1996.

Кожен педагог незалежно від фаху є вихователем. Він вихо-#ує не тільки змістом свого навчального предмета, але й ставлен­ням до справи, власним світоглядом, манерами поведінки ^навіть зовнішністю. Діти (та й великою мірою і дорослі) дивляться на педагога як на професіонала виховання, який, навчаючи інших, сам повинен бути близьким до зразка культурної, вихованої лю­дини. Кожна позитивна риса особистості педагога: справедли­вість, ерудованість, доброзичливість, почуття гумору — підміча­ється учнями і викликає бажання її наслідувати. Привабливий, популярний педагог, навіть без спеціального наміру, передає уч­ням певні якості власної особистості. Сприятливе становище пе­дагога як вихователя пояснюється тим, що він, по-перше, висту­пає перед учнями в ореолі своїх знань та соціальної ролі, а по-друге, має зумовлену своїм статусом можливість впливати на учнів.

На жаль, і негативні особистісні риси педагога не залишають­ся поза увагою вихованців. Ці риси або зменшують приваб­ливість його позитивних якостей, або навіть передаються учням. Трапляються випадки, коли вмілий викладач справляє на учнів своїми знаннями позитивне враження і викликає бажання наслідувати його манери поведінки, серед яких можуть бути і зовсім не варті цього, наприклад, паління, різкість виразів та інтонацій, надмірна критичність до людей тощо.

Проблема розвитку у педагогів якостей вихователя є досить складною, що пояснюється деякими факторами. Один з них — орієнтація педагогів на «справу»: викладання предмета чи ви­ховні заходи, тобто оцінка власної праці саме за цими показника­ми. Головним для учителів-предметників є знання учнів, яких во­ни досягають переважно вимогливістю, часом нехтуючи всіляки­ми «сентиментами». Навіть у роботі класних керівників і вихова­телів, яка за призначенням є суто виховною, головним часто по­стає проведення різних виховних заходів: бесід, вечорів, кон­курсів тощо, в порівнянні з якими індивідуальна виховна робота є другорядним явищем.

Інший фактор полягає у загальному акценті педагогіки на ви­могливість, який існував довгий час. Вимогливість була практич­но провідною професійною рисою педагога. Теоретично визнава- лась першорядна необхідність справедливості, чуйності, інших гуманних рис, але у шкільній практиці вимогливість і вміння підтримувати дисципліну були безперечними лідерами серед інших якостей педагога. Цей ухил у бік «вольового комплексу» став другою натурою практичної педагогіки. Отже, розглянемо питання про професійні якості педагога як вихователя, а для цьо­го стисло проаналізуємо специфічні особливості і структуру пе­дагогічної праці.

Найважливішою специфічною особливістю педагогічної праці, яка породжує труднощі у виховній роботі, є подвійний ха­рактер об'єкта виховання — учня. З одного боку, він є об'єктом педагогічних зусиль, ефективність яких значною мірою визначає успіх виховання. У педагогічному середовищі поширені вислов­лювання: «Дитина — це чистий аркуш паперу», «Дитина — це глина», які підкреслюють відповідальність педагога за результати виховання. Ця відповідальність є однією з важливіших вимог пе­дагогічного кодексу.

З іншого боку, дитина є суб'єктом власного розвитку, тобто формується у відповідності з власними потребами. Починаючи неясно усвідомлювати ці потреби у ранньому дитинстві, людина з віком все менш піддається впливу, який йде всупереч її інтересам та бажанням. Для забезпечення ефективного педагогічного впли­ву необхідно формувати у вихованців мотиви необхідної по­ведінки, тобто уникати ситуацій суперечності педагогічних вимог потребам та переконанням учнів. У повсякденній практиці педа­гоги часом забувають цю істину і не дуже турбуються про форму­вання мотивації учнів до доцільної поведінки. Те, що їх вимоги в цілому спрямовані на користь учнів, здається їм достатньою ос­новою для прямолінійної вимогливості і нехтування «нюансами».

Інша специфічна особливість педагогічної праці полягає у то­му, що виконавець і інструмент педагогічної праці — це одне й те ж саме — особистість педагога. У більшості професій інструмен­том є знання, навички виконавця і знаряддя праці. Особистісні якості часто не мають вирішального значення, і навіть негативні риси темпераменту чи характеру не впливають на якість праці. Інша справа — діяльність педагога як вихователя, її головним інструментом постають не тільки — і часто не стільки — знання педагога, скільки його особистісні риси: темперамент, характер, звички, переконання. Неврівноваженість, дратівливість, невпев­неність у собі, образливість, надмірна педантичність, відсутність

почуття гумору, завищена самооцінка тощо можуть переважува­ти знання предмета, ерудицію і зводити нанівець результати значних педагогічних зусиль.

Як відзначалося виїде, учні висувають до педагогів особливі вимоги порівняно з вимогами до інших людей. Діти, як відомо, максималісти, і менше, ніж дорослі, схильні визнавати умовності і застереження. Якщо педагогії навчають їх бути ввічливими, до­брими, справедливими, стриманими тощо, вони й самі повинні бути такими, інакше всі їх повчання не варті уваги. Інпіі дорослі можуть дозволяти собі помилки і слабощі, бо вони не закликають до зразкової поведінки, вони «звичайні» люди, але педагоги-про-фесіонали виховання — безперечно мають бути зразками. Навіть сторонні люди чекають від педагогів більш культурної поведінки, ніж від представників інших професій. Скажімо, якщо зловживає спиртними напоями інженер, ніхто не зверне уваги на його про­фесію, а якщо це робить педагог, хтось обов'язково скаже: «А ще учитель!».

Педагог, якщо він хоче користуватися авторитетом, мусить не виходити за рамки культурної норми у всіх відношеннях. В пер­шу чергу це стосується його всебічного культурного розвитку: знання літератури, театру, живопису, музики, світової і вітчизня­ної історії, економіки, географії, політичної проблематики, бага­тьох інших галузей знань, в яких має розумітися культурна люди­на. Дуже важливою є культура мови. Якщо педагог робить неправильні наголоси, вживає примітивні вирази, учні, особливо .старшокласники, зразу використовують цей факт проти нього, нерідко у своєму колі насміхаються над учителем. Мовна культу­ра постає і в оригінальності жартівливих зворотів, відсутності штампів. У багатьох людей прагнення до репутації гумористів ре­алізується у застосуванні штампованих, модних у певний час зво­ротів та слів. Педагогу бажано бути творчою особистістю і уника­ти подібних трафаретів.

Зовнішній вигляд педагога також є предметом уваги учнів. Він має бути не тільки охайним, але й витриманим у плані моди. Занадто старомодний одяг учителя сприймається учнями як по­казник його загального консерватизму, і це розцінюється, врахо­вуючи потяг молоді до всього нового, як істотний недолік. Модна зовнішність сприймається із схваленням, але занадто авангард­ний, екстравагантний вигляд учителя нерідко є для учнів озна­кою того, що педагог більш за все дбає про враження, яке він справляє на оточуючих. Молоді педагоги часом висловлюють думку, що вони, як і всі люди, мають право на самовираз, свободу поведінки тощо. З цим можна погодитися, але варто пам'ятати й про те, що коли їх прагнення справляти враження і дивувати бу­де на першому плані, то педагогічні успіхи завжди будуть на дру­гому. Справедливо те чи ні, але педагогічна праця вимагає деяко­го самообмеження.

Ще одне можливе заперечення: «Але якщо педагог буде яск­равою, а не сірою особистістю, він викличе в учнів більший інте­рес і буде виховувати у них такі ж яскраві особистіші якості». Так, це правильна думка, якщо йдеться про внутрішню яск­равість, тобто багатство знань і інтересів, оригінальне мислення, гумор. Якщо ж переважає зовнішній блиск, це не на користь справі виховання.

Думка про провідну роль особистості педагога ще більшою мірою стосується його моральних якостей. Учні швидко і безпо­милково помічають такі вади, як недоброзичливість, нечесність, заздрісність, скупість, схильність до пліток тощо. Практично не­можливо приховати (особливо у селі чи районному центрі) надмірне вживання алкоголю чи сімейні свари. Все це робить не­ефективною таку важливу педагогічну зброю учителя, як його особистий приклад.

Треба відзначити, що повагу і симпатію дітей до педагога мо­же зруйнувати те, що є цілком припустимим з точки зору дорос­лих. Наведемо приклад. У молодої вчительки біології склалися добрі стосунки із старшокласниками. Вона викликала у них за­гальну симпатію своїми знаннями, доброзичливістю, приваб­ливістю, несхильністю до повчань і покарань. Але раптом вона помітила, що ставлення до неї учнів різко погіршилося, хоча ніякого конфлікту не сталося. Причина була в тому, що учні декілька разів помітили, як їх улюблена вчителька, яка була од­ружена, сідала після уроків в автомобіль молодого учителя цієї ж школи (також одруженого) і вони кудись від'їжджали разом. Ре­акція учнів викликає у кожного педагога обурення. Яка їм справа до цього?! Що вони знають про особисте життя вчительки, щоб бути суддями?! Можливо, її сімейне життя не складається або це просто дружні стосунки. Безперечно, із загальнолюдської позиції це ніяк не учнівська справа, але ось з позиції юнацької категорич­ності, від якої нікуди не подінешся, педагог, особливо улюблений, має бути «сонцем без плям».

Розуміючи це, більшість педагогів завжди турбується про свою репутацію як у школі, так і в широкому життєвому середо­вищі. Статистика показує, Ідо педагоги є найбільш морально ви­хованою частиною суспільства, зокрема вони допускають менше, ніж представники інших професій, випадків алкоголізму і право­порушень. Прагнення до самовдосконалення у педагогів в цілому, безумовно, є, проте не завжди воно проявляється у всіх не­обхідних напрямках.

Розглянемо структуру педагогічної праці, що дозволить одер­жати більш обґрунтоване уявлення про вимоги до особистості вихователя. Користуючись даними наукових досліджень цієї проблеми, можна виділити такі основні компоненти педагогічної праці.

Організаційна діяльність. Нею насичена вся праця педагога як викладача і вихователя. Педагог виступає організатором на уроках, перервах, позакласних заходах. Організація діяльності учнів є незамінною умовою ефективного навчально-виховного процесу. При поганій організації педагогу важко проводити уро­ки чи виховні заходи і навіть важко виявляти такі позитивні якості своєї педагогічної кваліфікації, як справедливість, чуйність, тактовність. Учні, звичайно, помічають ці достоїнства педагога, але внаслідок вікової імпульсивності і недостатньої відповідальності не можуть утриматись від зловживання браком його організаторських якостей. Організаційна діяльність помітна і зовнішньо, вона найбільш цінується адміністрацією, не рахува­тися з чим педагог ніяк не може. Дійсно, у вмілого організатора учні не прогулюють, не зривають уроки, менш бешкетують і вза­галі завдають школі менше клопоту. Як показало дослідження Н.В. Кузьміної, організаторські вміння найбільше сприяють службовому зростанню педагога.

Проте організаційні успіхи не завжди досягаються однаково цінними засобами. Дисципліна, як відомо, буває різною, в тому числі і дисципліною страху. Існує чимало випадків, коли в жерт­ву організації приносять інтереси окремих учнів або виховання гуманності. Отже, цінуючи організаторські здібності педагога, треба завжди пам'ятати про гуманну мету виховання.

Конструктивна діяльність, тобто планування педагогічної праці. Людині взагалі властиво певним чином планувати власну діяльність, проте регламентованість педагогічної праці потребує значної чіткості. Добре сплановані уроки чи виховні заходи, без-

Наши рекомендации