Професійна індивідуальність учителя

Сучасний рівень усвідомлення проблем школи та учня постійно потребує нових підходів до розуміння суті про­фесійної індивідуальності вчителя, психолого-педагогічних умов її становлення. Необхідно розвивати в майбутнього вчи­теля прагнення й потребу усвідомити свою особистісну і професійну сутність, місце і призначення в шкільному організмі, що розвивається, готовність до безперервного професійного самовдосконалення. Вчитель сьогодні повинен мати право і бути здатним на власну думку і творчу діяльність. Весь процес його професійно-педагогічної підготовки має здійснюватися таким чином (у змістовому, цілемотиваційному, технологічному плані), щоб індивідуальна професійна сутність майбутнього вчителя стала однією з найважливіших його цінностей.

В основу особистісно професійного саморозвитку вчителя може бути покладена теоретична модель індивідуальності вчителя як вихідне психолого-педагогічне поняття.

Найбільш повно поняття “образно-концептуальна модель спеціаліста” розроблене в сучасній інженерній психології. Це – сукупність уявлень спеціаліста про ре­альний і прогнозований стан об'єкта діяльності або ерготичної системи в цілому, про мету і способи реалізації своєї діяльності. У психолого-педагогічних дослідженнях останніх років найчастіше використовували поняття “професіограма вчителя”. Це дає змогу накреслити найефек­тивніші шляхи підготовки вчителя-професіонала. Однак він не дає цілісної картини суб'єкта діяльності і не розкриває механізмів професійно-педагогічної регуляції і саморегуляції.

У структурі теоретичної моделі індивідуальності вчителя для психолого-педагогічного аналізу і визначення шляхів і засобів впливу і самовпливу виділено три основні тісно взаємопов'язані підструктури: індивідну, особистісну, суб'єктну.

Першим описав індивідуальність людини як інтеграцію “всіх властивостей людини як індивіда, особистості та суб'єкта діяльності” Б.Г.Ананьєв. У його роботах індивіду­альність представлена як система, інтегральна властивість, яка виникла в результаті формування системи “індивід –особистість – суб'єкт”. Елементи системи відображають певні сторони людини в їх множинних зв'язках, а “індивіду­альність” як властивість, що виникла нещодавно і визна­чається структурою цілісної системи, характеризує людину як цілісну істоту. Визначення понять “індивід”, “особистість”, “суб'єкт” та “індивідуальність” з позиції сучасної психолого-педагогічної науки потрібне для розв’язання проблеми фор­мування професійної індивідуальності вчителя та подальшого вибору ним оптимальної для себе педагогічної технології. Особливе значення має виявлення зв’язків між компонентами системи і виділення змістоутворювальних її компонентів (Б. Г. Ананьєв, О. М. Леонтьєв, Л. Г. Василенко та інші). Підструктури індивідуальності вчителя можна аналізувати і описувати за схемою: зміст, ситуації виявлення в пе­дагогічній діяльності, критерії оцінки, практична модель, шляхи та способи розвитку особистісних і професійних влас­тивостей.

Нині немає ще єдиного загальноприйнятого трактування поняття “професійна індивідуальність учителя”. Останні дослідження психологів дають підставу підійти до цього по­няття з позицій “системної якості” (В. П. Кузьмін, К. К. Платонов) як до багатоструктурного утворення, синтезу структур учителя як індивіда, особистості й суб'єкта педагогічної діяль­ності. Елементи цієї системи відбивають певні частини кон­цептуальної теоретичної моделі індивідуальності вчителя, ви­являючи сутність цього педагогічного явища.

Нова властивість – індивідуальність конкретного вчителя. Особливістю цієї системи є те, що вона унікальна, досить стійка і дає змогу вчителю досягати високих результатів в мінливих умовах оточуючого педагогічного середовища, ви­бирати прийнятні та результативні особисто для нього тех­нології.

З позицій системного підходу індивідуальність учителя, на нашу думку, має три найважливіших взаємопов'язаних ком­поненти: індивідний – природна, біологічна, психофізіологіч­на основа; особистісний –система особистісно і професійно значущих стосунків і властивостей особистості; суб’єктний – рівень самодетермінації і спосіб самореалізації у професійно значущому середовищі.

Індивідні особливості вчителя становлять базову основу його професійної індивідуальності, а особистісно-суб'єктні – сутнісну. За всієї величезної значимості природних основ професійна індивідуальність може сформуватися лише на соціальному рівні – особистісно-суб'єктному. В ході про­фесійно-педагогічної підготовки вчителя не можна спинятися на врахуванні його психолого-фізіологічних властивостей (таких, як темперамент, особливості пізнавальних процесів здоров'я тощо). Необхідно перенести акцент на врахування у. формування особистісних особливостей майбутнього педаго­га, озброїти його потребою і спроможністю керувати своїм професійним розвитком.

Професійну індивідуальність учителя можна описати в ієрархічно ще більш складне, більш багатоструктурне утворення. Але нами було прийнято саме цей варіант теоретичної моделі індивідуальності вчителя, бо він достатній для тога, щоб конкретний індивід міг провести професійне самок дослідження та обґрунтувати для себе стратегію і тактику са­морозвитку, спираючись на індивідну, особистісну й суб'єктну їх детермінацію. Щоб він мав можливість вибрати індивідуально прийнятну стратегію і тактику професійної діяльне» прийнятні педагогічні технології.

Учитель, як індивід, володіє вихідною цілісною композицією природних можливостей: загальним рівнем здоров'я; особливостями темпераменту і пізнавальних процесів (типом пам'яті, що переважає, уваги, уяви, загальною картиною мислення), спеціальними здібностями, в тому числі педагогічними. Процес формування індивідуальності вчителя детермінований ними в різному ступені.

Індивідуалізувати професійно-педагогічну підготовку майбутнього вчителя як систему професійного розвитку можна на трьох рівнях:

1. Індивідному – передбачає врахування і самоврахування майбутнім вчителем різноманітних природних властивостей особистості (темпераменту, особливостей пізнавальних процесів, здібностей, емоційно-вольової сфери, здоров’я тощо).

2. Особистісному – передбачає врахування й формування системи професійно значущих стосунків і рис вчителя (ставлення до дитини, навчального предмета, колег, професійна спрямованість)

3. Суб’єктному – озброює вчителя системою знань і раціональних прийомів самодетермінації й саморегуляції, формує потребу й спроможність постійно регулювати свій професійний розвиток.

Розуміння вчителем своєї індивідуальної сутності, потреба мати свій власний стиль професійної діяльності і бути конкурентоздатним у сучасних соціально-економічних умовах підштовхує його до пошуку оптимальної особисто для нього педагогічної технології.