Адміністративна відповідальність: поняття та підстави

Склад адміністративного правопорушення

Склад АП - це передбачена нормами права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи те діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він криє в собі: а) об'єкт; б) об'єктивну сторону; в) суб'єкт; г) суб'єктивну сторону.

Об'єкт АП - це сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративним правом, а також регулюються нормами трудового, цивільного, земельного, фінансового права, за порушення яких накладаються адміністративні стягнення. Об'єктом АП можуть бути також здоров'я, честь і гідність людини. Тобто, об'єктом виступають конкретні норми, приписи, законні вимоги, заборони.

Об'єктивна сторона АП знаходить свій прояв у дії чи бездіяльності, що заборонені адміністративним правом. У багатьох випадках вона залежить від місця, часу, обставин і способу скоєння адміністративного правопорушення, а також від причинного зв'язку між діянням і шкідливими наслідками цього діяння, вчинення протиправного діяння в минулому, його системності.

Суб'єктами АП виступають громадяни чи посадові особи. Адміністративній відповідальності підлягають осудні особи, яким на момент скоєння правопорушення виповнилося 16 років. Особа у віці 16-18 років, яка скоїла адміністративне правопорушення, притягається до відповідальності на загальних підставах.

Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за правопорушення, пов'язані з недотриманням установлених правил у сфері порядку управління, громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, виконання яких входить до їхніх службових обов'язків.

Іноземні громадяни та особи без громадянства підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах згідно з чинним законодавством України.

Суб'єктивна сторона АП охоплює вину, мотив і мету поведінки правопорушника. АП може бути вчинене як умисно, так і з необережності.

АП визнається вчиненим умисно, якщо особа, котра його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

АП визнається вчиненим з необережності, якщо особа, котра його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Тільки за наявності складу АП особа, яка його вчинила, може бути притягнута до адміністративної відповідальності!

Адміністративна відповідальність: поняття та підстави

Під АВ слід розуміти застосування уповноваженим органом чи посадовою особою адміністративного стягнення до особи, яка вчинила правопорушення, що за своїм характером не передбачає відповідно до чинного законодавства кримінальну відповідальність.

АВ установлюється законами й підзаконними актами чи їх нормами про адміністративні правопорушення. У цих актах визначаються склади адміністративних правопорушень і санкції, а в деяких випадках — і порядок їх застосування.

В основі АВ лежить адміністративне правопорушення! Суб’єктами адміністративної відповідальності виступають як фізичні особи, так і колективні утворення.

Адміністративні стягнення накладаються спеціально уповноваженими органами виконавчої влади і посадовими особами чи суддями; кримінальне покарання накладається виключно судами. Адміністративне стягнення згідно з чинним законодавством діє протягом року з моменту його застосування.

Між суб’єктом адміністративного правопорушення та особою, яка накладає адміністративне стягнення, відсутні службові відносини.

Заходи адміністративної відповідальності вживаються відповідно до законодавства, що регламентує провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Основна особливість АВ — це те, що необхідною підставою для застосування цієї відповідальності є наявність адміністративного правопорушення, а заходом впливу має бути адміністративне стягнення.

Адміністративне стягнення

Необхідною підставою для застосування адміністративної відповідальності є наявність адміністративного правопорушення, а заходом впливу має бути адміністративне стягнення.

АС — захід відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка скоїла адміністративний проступок, а також попередження скоєння нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами.

АС зазвичай проявляється в моральному чи матеріальному впливі щодо правопорушника. Окремі види стягнень можуть одночасно поєднувати моральне засудження, матеріальний вплив і тимчасове обмеження прав правопорушника. Зокрема, такі наслідки настають за адміністративного арешту, позбавлення спеціальних прав і виправних робіт.

Мету стягнення складають: покарання правопорушника, припинення протиправного вчинку, відновлення порушених правовідносин, виправлення правопорушника та попередження можливих з його боку нових проступків, а також відшкодування завданих проступком збитків.

Види адміністративних стягнень закріплено в Кодексі про адміністративні правопорушення (ст. ст. 23—32). До них законодавець відносить такі види: попередження; штраф; оплатне вилучення чи конфіскацію предмета, що став знаряддям учинення чи безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; конфіскацію грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, полювання); виправні роботи; адміністративний арешт.

Законодавством України може бути передбачено адміністративне висилання за межі держави іноземних громадян та осіб без громадянства за вчинки, що грубо порушують громадський порядок.

Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись не тільки як основні, а й як додаткові адміністративні стягнення. За одне адміністративне правопорушення може бути накладено або основне, або основне й додаткове стягнення.

За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від 16 до 18 років можуть бути застосовані такі заходи впливу: зобов’язання публічно чи в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; застереження; догана чи сувора догана; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заступають, або під нагляд педагогічного чи трудового колективу за їх згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання.