Загальна характеристика форм організації навчання у вищій школі

Форми організації процесу навчання розкривають через способи взаємодії педагога зі студентами, під час розв'язання дидактичних завдань. Вони виявляються за допомогою різних шляхів керування діяльністю, спілкуванням, відносинами. У них реалізується зміст освіти, освітні технології, стилі, методи й засоби навчання.

Форма організації навчання – певна структурно-організаційна та управлінська конструкція навчального заняття залежно від його дидактичних цілей, змісту й особливостей діяльності суб'єктів та об'єктів навчання. Форми організації навчання мають упорядкувати навчальний процес. Їхньою провідною ознакою для класифікації є дидактичні цілі. Водночас кожна організаційна форма навчання може мати кілька дидактичних цілей. У дидактичному процесі найчастіше виокремлюють чотири групи організаційних форм: навчальні заняття, практична підготовка, самостійна робота, контрольні заходи.

До першої групи належать: лекція, семінар, лабораторне заняття, практичне заняття, індивідуальне заняття, навчальна конференція, консультація, навчальна гра та ін. Ці організаційні форми навчання мають свої особливості, врахування яких дає змогу оптимізувати процес навчання.

Провідною формою організації процесу навчання у ВНЗ є лекція,яка забезпечує системне подання наукових знань у викладенні науково-педагогічних працівників. Матеріал під час лекції подають науково, концентровано, логічно й аргументовано. У підготовці до заняття враховано зміст, структуру, добір прикладів та ілюстрацій, методичне оформлення, розрахунок часу, склад та особливості студентів.

Види лекцій:вступна, тематична (інформаційна), оглядова, настановча, підсумкова.Часто до видів лекцій зараховують також проблемну лекцію, лекцію-візуалізацію, лекцію із запланованими помилками, бінарну лекцію (лекцію вдвох), лекцію-прес-конференцію тощо.

Однак це не зовсім правильно, оскільки йдеться не про вид лекції, а метод її викладання: проблемна лекція – на основі проблемного методу; бінарна (лекція вдвох) – методу діалогу; лекція-візуалізація – методу наочності; лекція із запланованими помилками – методу пошуку помилок; лекція-прес-конференція – методу запитань-відповідей.

Вступна лекція дає перше цілісне уявлення про навчальний предмет і орієнтує студента в системі роботи з цього курсу.

Інформаційна лекція передбачає передавання слухачам певного обсягу інформації із певної навчальної дисципліни шляхом послі­довного розкриття наукових фактів, явищ, процесів.

Оглядова лекція – систематизація наукових знань на високому рівні, що потребує чимало асоціативних зв'язків у процесі осмислення інформації, яку викладають під час розкриття внутрішньо-предметних і міжпредметних зв'язків, крім деталізації й конкретизації.

Настановча лекція– вид лекції у вищій школі, спрямований на розкриття підходів, принципів, умов, форм, методів та особливостей діяльності студентів з метою оволодіння сукупністю знань, навичок і вмінь. Настановчі лекції найчастіше проводять зі студентами заочної та дистанційної форм навчання.

Підсумкова лекція – вид лекції, який використовують наприкінці вивчення навчальної дисципліни, блоку навчальних дисциплін, курсу тощо з метою підведення підсумків.

Кожен вид лекції у вищій школі можна прочитати, використовуючи різні методи. Н-д, на основі проблемного методу викладають так звану проблемну лекцію. Під час цієї лекції нові знання повідомляють через проблемність питання, завдання чи ситуації.

На основі методу наочності викладають так звану лекцію-візуалізацію. Це форма подачі лекційного матеріалу засобами аудіо-, відеотехніки.

На основі діалогічного методу викладають бінарну лекцію – різновид читання лекції у формі діалогу двох науково-педагогічних працівників (або як представників двох наукових шкіл, або як ученого і практика, викладача і студента і т.д.).

На основі методу пошуку помилок викладають так звану лекцію із заздалегідь запланованими помилками, яка розрахована на стимулювання студентів до постійного контролю пропонованої інформації (пошук помилки: змістової, методологічної, методичної, орфографічної). Наприкінці лекції проводять діагностику слухачів і аналіз зроблених помилок.

На основі методу запитань і відповідей викладають лекцію-конференцію. Її проводять як науково-практичне заняття, із поставленою проблемою й системою доповідей, тривалістю 5-10 хв. Кожен виступ репрезентує логічно завершений текст, заздалегідь підготовлений у межах запропонованої викладачем програми. Сукупність представлених текстів дасть змогу всебічно висвітлити проблему. Наприкінці лекції викладач підбиває підсумки самостійної роботи й виступів студентів, доповнюючи чи уточнюючи запропоновану інформацію, і формулює основні висновки.

Лекція-консультація може відбуватися за різними сценаріями. Перший варіант – за типом «запитання – відповіді». Лектор відповідає упродовж лекційного часу на запитання студентів за матеріалами всього розділу чи всього курсу. Другий варіант такої лекції, яку можна організувати за типом «запитання – відповіді – дискусія», є трояким сполученням: викладення нової навчальної інформації лектором, задавання запитань і організація дискусії у пошуку відповідей.

У ВНЗ, крім лекції, використовують також інші організаційні форми навчання: семінар, лабораторну роботу, науково-практичну конференцію, самостійну навчальну роботу студентів, виробничу практику, стажування в іншому вітчизняному чи закордонному ВНЗ.

Семінар. Важливою організаційною формою навчання є семінар. Його відмінність від інших форм у тому, що він орієнтує студентів на виявлення більшої самостійності у навчально-пізнавальній діяльності. Під час семінару поглиблюються, систематизуються й контролюються знання, здобуті в результаті самостійної позааудиторної роботи над першоджерелами, документами, додатковою літературою тощо.

Семінар має такі дидактичні цілі: поглиблення, систематизація; закріплення знань, перетворення їх на переконання; перевірка знань; прищеплювання навичок і умінь СР з книгою: розвиток культури мовлення; формування вміння аргументовано обстоювати свої погляди, відповідати на запитання, слухати інших, формулювати запитання.

Залежно від способу проведення виокремлюють такі види семінарів: семінар-бесіда, семінар-заслуховування, семінар-диспут, семінар-прес-конференція тощо.

Семінар-розгорнута бесіда. На цьому семінарі тему ді­лять на невеликі за обсягом, але органічно пов'язані між собою питання, які формулюють як пізнавальні, проблем­ні завдання. Виконання одного завдання є підста­вою для виконання наступного, що дає змогу залучити до обговорення питань семінару якомога більше студентів. Добре, коли викладач заохочує слухачів виступати з уточненнями і доповненнями. Цей вид не передбачає підготовки письмових доповідей чи рефератів.

Семінар-розгорнута бесіда, як правило, має таку струк­туру: організація групи – вступне слово викладача – власне бесіда – підведення підсумків заняття.

Семінар-доповідь (повідомлення). Такий вид семінару потребує ґрунтовнішої підготовки, використання кількох джерел. Інколи заздалегідь необхідно провести певні до­сліди, спостереження, обробити числовий матеріал. На се­мінарі доповідач послідовно викладає свої думки, аргу­ментує їх вагомими фактами, ілюструє переконливими прикладами. Решта студентів уважно його слуха­ють, щоб бути готовими до доповнень, підтверджуючи чи спростовуючи викладене. Цей вид семінару має великі пе­дагогічні можливості, але для їх реалізації потрібна до­статня активність студентів.

До семінару-доповіді за змістом і методикою близький семінар, на якому обговорюють реферати й творчі письмові роботи. Для цього необхідно подбати про взаємне рецензування письмових робіт, ознайомитися з роботами і рецензі­ями на них, відібрати кращі для обговорення на заняттях.

Коментоване читання як самостійне семінарське за­няття практикують рідко. Воно є ефективним за необхід­ності опрацювати певну наукову роботу. Основне завдання коментованого читання – навчити студентів глибо­ко аналізувати і правильно тлумачити науковий текст.

Семінар-розв'язування задач доцільний після засво­єння матеріалу з теми чи розділу курсу. Для цього відби­рають задачі, щоб можна було на конкретних прикладах розкрити органічний зв'язок науки з життям, активізува­ти пізнавальну діяльність студентів, навчити чи розвинути навики користування довідковою літературою, документацією, даними періодичної преси.

Семінар-диспут захоплює студентів, пробуджує інтерес до предмета, сприяє глибокому засвоєнню навчальної інформації, виховує принци­повість, розвиває логічне мислення і мовленнєву діяльність. Для нього слід чітко й конкретно сфор­мулювати тему й залучити до роботи всю групу. Перелік питань має містити явні й приховані суперечності, що спонукає думати, сперечатися, доводити свою точку зору. Керуючи диспутом, викладач має виявляти тактовність, коректність, уважність. За своєю структурою семінар-диспут містить вступне слово, власне дискусію і підбиття підсумків.

Семінар-конференція є найскладнішим видом се­мінару, тому придатний для використання у ВШ. Викладач наперед визначає тему, мету, завдання семінару, формулює основні, додаткові запитання, розподіляє їх між студентами, добирає літературу, проводить групові, індивідуальні консультації, перевіряє конспекти. Під час заняття вони виступають із доповідями та по­відомленнями, інші доповнюють їх виступи, ставлять за­питання, беруть участь у дискусії. Викладач спрямовує обговорення доповідей, ставить проблемні запитання, щоб викликати дискусію. Її проводять після вивчення певного розділу програми, використовуючи під час підготов­ки до нього тривалі спостереження, матеріали екскурсії, результати дослідів, додаткову літературу. Доцільно також запрошувати на такі заняття фахівців з проблеми, що обговорюється.

Лабораторне заняття – форма організації навчання, яку проводять за завданням і під керівництвом НПП. Основні дидактичні цілі – експериментальне підтвердження вивчених теоретичних положень; експериментальна перевірка формул, розрахунків; ознайомлення із методикою проведення експериментів, досліджень.

Під час роботи в студентів формуються уміння спостерігати, порівнювати, зіставляти, аналізувати, робити висновки та узагальнення, самостійно проводити дослідження, користуватися різними прийомами вимірів, оформлювати результати у вигляді таблиць, схем, графіків тощо. Водночас у них формуються професійні вміння і навички користуватися різними приладами, апаратурою, системами та іншими технічними засобами у проведенні дослідів.

Практичне заняття – форма організації навчального процесу, під час якої за завданням і під керівництвом педагога студенти виконують практичну аудиторну чи позааудиторну роботу з будь-якого предмета; це один із видів лабораторних робіт у вищій школі. Головна мета його полягає у тому, щоб на практиці застосувати сформовані раніше вміння і навички, узагальнити й система­тизувати теоретичні знання, засвоїти елементарні методи дослідницької роботи з фізики, хімії, біології тощо.

Практикум передбачає самостійне виконання практич­них і лабораторних робіт. Для зру­чності його проведення студентів поділяють на гру­пи. Складають також графік почергового виконання ними завдань, спостережень, експериментів. Практикумами заве­ршують вивчення великих тем курсу, тому їх проводять переважно наприкінці семестру. Особливо значну роль практичні заняття мають відіграти у вивченні спеціальних предметів, зміст яких спрямовано на формування професійних умінь.

Основна дидактична мета практичного заняття – закріплення й деталізація наукових знань, а головне – формування навичок і вмінь. Для проведення практичного заняття викладач готує методичні матеріали: тести для виявлення рівня оволодіння необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розв'язування їх на занятті та дидактичні засоби.

Факультатив – навчальний предмет, курс, що ви­вчається студентами за бажанням із метою поглиблення знань (із поглибленого вивчення навчальних предметів, із вивчення додаткових дисциплін, із вивчення додаткової дисципліниіз здобуттям спеціальності, міжпредметні).

Кожен вид залежно від дидактичної мети може бути теоретичним, практичним, комбінованим. Відповідно до типу факультативу формують групи, добирають форми й методи роботи.

Екскурсія як форма організації навчання вини­кла у XVIII – на початку XIX ст. На відміну від аудиторного заняття, екскурсія не може бути обмежена в часі. Головний її зміст полягає у сприйманні предметів і явищ в природній обстановці. Залежно від місця в навчальному процесі екскурсії поділяють: а) за відношенням до навчальної програми – напрограмні та позапрограмні; б) за змістом – на тематичні й комбіновані; в) за часом проведення щодо матеріалу, який вивча­ють, – на вступні, поточні й підсумкові; г) щодо навчального предмета – на ботанічні, зоо­логічні, хімічні, фізичні та ін.

У процесі підготовки до екскурсії передусім визнача­ють її об'єкт, ознайомлюються із ним, складають план, інструктують студентів (як поводитися під час екс­курсії, як до неї підготуватися, як вести самостійні спо­стереження і яку виконати роботу).

Предметний гурток створюють із різних на­вчальних предметів (математики, фізики, хімії, літератури та ін.). Завданням предметних гуртків є поглиблення набутих знань, розвиток інтересів і здібностей. Окрім систе­матичних занять, учасників гуртків залучають до масових виховних заходів: тематичних вечорів, конкурсів, олімпіад, тижнів і місячників знань, випуску стіннівок, радіогазет, альманахів. Це сприяє поглибленню знань і підвищує інте­рес до навчальних предметів не тільки учасників предмет­них гуртків, а й інших студентів.

Сутність консультацій полягає у поясненні студентам складних для пізнання й осмислення проблем. Передусім у консультуванні виникає потреба тоді, коли во­ни зустрічаються із певними труднощами під час самостій­ного опрацювання навчального матеріалу або виконання домашніх завдань. Консультуючи, викладач не дає готових відповідей, а спрямовує пізнавальну діяльність так, щоб студенти самостійно зрозуміли питання, виконали складне завдання. Консультування потребують і студенти, які успішно навча­ються, намагаються розширити знання у певній галу­зі. Їм радять, яку використати наукову літера­туру, як її опрацьовувати. Це стосується і студентів, які займаються науково-пошуковою роботою.

Домашня навчальна робота. Її основним завданням є розширення і поглиблення знань, привчання до регуляр­ної самостійної навчальної роботи, навчання самоконтро­лю, виховання самостійності, активності, почуття обов'яз­ку та відповідальності.

До домашніх завдань належать робота з текстом підручника, виконання різноманітних вправ, письмових, графічних робіт, розв'язування задач. Нерідко рекомен­дують прочитати статтю у науково-популярному виданні, переглянути кінофільм, поспілкуватися на відповідну те­му з певною особою, поспостерігати за природним або по­бутовим явищем, провести дослід та ін. Не варто впродовж тривалого часу пропонувати одно­типні завдання. Домашні завдання повинні містити елемент новизни, передбачати нові варіанти їх виконання. Інколи доцільно давати індивідуальні завдання, які допомагають усунути прогалини в знаннях. Таку роботу пропонують і сильнішим сту­дентам, щоб підтримувати інтерес до певного виду роботи.

Навчальний час, відведений для самостійної роботи студентів, регламентується робочим навчальним планом і повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/4 загального обсягу навчального часу, відведеного для вив­чення конкретної дисципліни.

Індивідуальні заняття є важливою формою організації навчального процесу. Вони передбачають створення умов для якнайповнішої реалізації творчих можливостей студентів. Індивідуальні завдання студент виконує самостійно, викладач надає йо­му лише консультативну допомогу. До таких завдань належать реферат, курсова та дипломна роботи.

Реферат, як правило, це – короткий письмовий виклад основних висновків учення, наукової праці, дослідження, змісту книги або огляд друкованих джерел з певної теми. На навчальному занятті зміст реферату допо­відає його автор.

Курсова роботаєформою комплексного вирішення конкретної фахової проблеми і призначена для закріплення, погли­блення й узагальнення знань, одержаних студентами під час навчання. Тематика курсових робіт має відповідати програмі навчальної дисципліни і практичним потребам конкретного фа­ху. Студент виконує її під керівництвом найбільш кваліфікованого викладача і захищає перед ко­місією у складі двох-трьох викладачів кафедри за участю керівника курсової роботи.

Дипломну роботу студент виконує на заверша­льному етапі навчання. Вона передбачає розширення, поглиблення теоретичних знань, закріплення практичних умінь, навичок із спеціальності, застосування їх під час вирішення конкрет­них проблем виробництва. Виконуючи дипломну робо­ту, студент опановує методику дослідно-експериментальної роботи. Керують написанням дипломної роботи професори і доценти ВНЗ, висококваліфіковані спеціалісти виробництва. За­хист проходить на засіданні держав­ної комісії.

Часто підготовка рефератів, курсових, дипломних ро­біт спонукає до значно глибших і більш системних наукових пошуків, є своєрідною спробою до подальшої наукової роботи.

Навчальна конференція також є організаційною формою навчання, яка забезпечує педагогічну взаємодію викладача і студента. Вона спрямована на розширення, закріплення та вдосконалення знань. Підготовка до конференції починається з визначення теми, добору питань, які розкривають обрану тему. Головне в конференції – вільне, відверте обговорення проблемних питань. Конференція за своїми особливостями близька до семінару, є його розвитком, тому методика її проведення подібна до методики проведення семінарів.

У процесі навчання використовують ігрові методи. Гру в освітньому процесі розглядають як довільну, внутрішньо мотивовану діяльність, що передбачає гнучкість у розв'язанні питання про те, як використовувати той чи інший предмет, звертаючись до свого минулого, орієнтуючи себе до сьогодення й прогнозу майбутнього. В інноваційних іграх використовують найрізноманітніші засоби й методи роботи.

Дідові ігри – найскладніша форма ігрових занять, під час яких імітують колективну професійну діяльність. Вони мають значні дидактичні можливості, оскільки забезпечують закріплення й комплексне застосування знань, здобутих під час вивчення різних дисциплін (інтеграційна роль ігор); формування чіткої уяви про професійну діяльність з обраної спеціальності; розвиток навичок ефективного управління реальними процесами.

Професійні ігри призначені для розвитку творчого мислення, формування практичних навичок та вмінь, вироблення індивідуального стилю спілкування й поведінки під час колективного розв'язання завдань. Вони певною мірою відображають репетицію елементів професійної діяльності.

Соціально-психологічний тренінг розглядають як своєрідний спосіб формування знань та окремих навичок у сфері спілкування, форм їхньої відповідної корекції через групову практику психологічного впливу, що заснована на активних методах групової роботи.

Дидактична мета другої групи – організаційних форм практичної підготовки – формування у студентів професійних навичок, практичних умінь, необхідних для виконання завдань.

До третьої групи – організаційних форм самостійної роботи – належить робота з друкованими джерелами (підручниками, навчальними посібниками, інструкціями, настановами, самостійне вправляння, самостійне вивчення певних питань, участь у роботі гуртків, експериментально-дослідницька робота, самостійний перегляд телепередач, тематичних кінофільмів, прослуховування радіопередач та ін.

Наши рекомендации