Етапи процесу виховання. Управління процесом виховання
Педагог має розглядати процес виховання як послідовність етапів, знання яких допоможе йому спланувати виховну роботу, передбачити її зміст і методику проведення на кожному етапі.
Організація процесу виховання особистості учня або колективу класу охоплює такі етапи:
1) визначення сукупності рис і властивостей особистості (певного ідеалу), які слід сформувати у вихованця. Щодо виховання класу мають на увазі формування такого колективу, який би за своїми якостями відповідав еталону, виробленому на основі поставленої суспільством перед школою мети виховання; ..
2) вивчення індивідуальних особливостей вихованця (колективу), його позитивних рис, недоліків у характері й поведінці, а також рис, які перебувають на стадії зародження. Знання особистості вихованця (колективу), порівняння її з наміченим ідеалом дає змогу спрогнозувати її розвиток. На цій основі можна планувати виховну роботу з вихованцем (колективом). Тому важливо, щоб учень (колектив) знав, що пропонує йому вихователь, приймав пропонований ним взірець для наслідування і докладав зусиль для досягнення Поставленої мети;
3) реалізація програми виховання, тобто запланованих виховних заходів, що передбачає залучення вихованців до різних видів діяльності, участь в яких сприяє формуванню досвіду поведінки відповідно до ідеалу;
4) спонукання учнів до самостійної роботи з розвитку особистості. Свідченням настання цього етапу є заняття учня самоосвітою і самовихованням.
На всіх етапах процесу виховання здійснюють педагогічне керівництво, управління цим процесом.
Управління процесом виховання - діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований виховний вплив на вихованців.
Розпочинають його зі з'ясування змісту виховної роботи з урахуванням вимог суспільства до рівня вихованості учнівського колективу і кожного учня зокрема. У реалізації змісту виховання важливо, щоб його форми, методи і прийоми імпонували школярам, що допоможе зробити виховний процес цілеспрямованим і систематичним. Суть управління виховним процесом полягає у виявленні виховних можливостей сім'ї, громадських організацій, культурно-освітніх установ, засобів масової інформації для ефективного використання їх впливу на школярів. У процесі управління вихованням важливо організовувати і спрямовувати колективне та індивідуальне життя й діяльність учнів, створювати умови для збагачення їх власного досвіду. Тому першорядне значення має встановлення гармонійних стосунків між вихованцями і вихователями на демократичних і гуманістичних засадах. Авторитарний стиль педагогів зумовлює формування безініціативного виконавця чужої волі, невпевненої у власних силах людини. Іншою крайністю є відсутність вимогливості та контролю за поведінкою дітей, що сприяє формуванню безвідповідальності, недисциплінованості та інших негативних рис особистості.
Управління процесом виховання має спрямовуватися на формування гуманних взаємин між учнями. Тому важливо не лише навчити дітей бути доброзичливими й гуманними до однокласників, а й формувати організаторські навички, виховувати вимогливість до товаришів, непримиренність до порушень дисципліни і порядку в школі та за її межами. Воно спрямоване і на розвиток самостійності, ініціативності школярів. Для цього педагоги повинні націлювати учнів на самостійний пошук цікавих видів діяльності, самостійне забезпечення необхідних для їх здійснення умов, допомагають їм самостійно організовувати діяльність у школі та за її межами. Виховання самостійності, ініціативності школярів не повинне применшувати керівної ролі педагога як мудрого старшого друга і наставника дітей, налаштованого на співпрацю з ними.
Управління процесом виховання потребує постійного вивчення результатів виховної роботи, рівня вихованості учнів, виховних можливостей педагогічного колективу та батьківської громадськості, коригування змісту і методики виховного процесу з метою їх удосконалення.
За концепцією національного виховання психолого-педагогічний аспект готовності педагога до виховної діяльності поєднує в собі:
- високий рівень національної самосвідомості, знання національної психології та характеру народу, його культурно-історичних традицій, морально-етичної спадщини, історії та сучасного буття;
- втілення типових якостей рідного народу, його духовного, культурного і морального багатства; бездоганне володіння українською мовою;
- високий рівень професійної підготовки, широкий світогляд і наукову ерудицію, духовне багатство та емоційну культуру вчителя, прагнення до постійного самовдосконалення;
- любов до дітей і високу педагогічну культуру в єдності з наполегливістю, витримкою, педагогічним тактом;
- досконале володіння дидактичними, організаторськими, комунікативними, перцептивними, сугестивними, науково-пізнавальними здібностями;
- розвиток власної спостережливості, педагогічної уяви, оптимізму, здатність відчувати і позитивно впливати на емоційний стан учнів;
- мистецьке володіння словом, уміння чітко й точно формулювати, дохідливо, образно, емоційно передавати власні думки.
Стосовно вимог до сучасного вчителя актуальними і нині є думки Олександра Довженка, висловлені у "Щоденнику" від 28 червня 1942 року:
"Треба категорично перебудувати становище і роль учителя у суспільстві і в школі... Прибитий, неінтелігентний учитель - це величезне зло нашого народу. Безправний, не шанований, брудний, малоосвічений учитель і такий же мало розумний Наркомос з усім його авгієвим апаратом не може забезпечити державі гарну молодь... Народний учитель, учитель народу - серце і сумління села, Зразок і предмет наслідування (для) дитини, достойний, чистий, авторитетний, ушанований батьками, - нема, нема у нас народного учителя. Ми зробили з нього безправного попихача будь-якого голови колгоспу, будь-якого дядька, і потонула молодь у неуцтві, у безхарактерності, слабкодухості, безвідповідальності і нехлюйстві".