Методи і прийоми навчання дітей рідної мови

Методи навчання - це способи спільної діяльності вихователя і дітей, спрямовані на розв'язання завдань розвитку мовлення.

Класифікують методи навчання за такими ознаками:

за характером керівництва розумовою діяльністю учнів (пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький);

за джерелом знань (наочні, словесні, практичні);

за напрямом діяль­ності (практичні, практико-теоретичні, теоретичні).

У дошкільній педа­гогіці методи навчання класифікуються здебільшого за джерелом знань. Розгляньмо їх.

Значне місце в роботі з розвитку мовлення дітей відведено наочним методам:

• ілюстрування

• демонстрування

• спостереження.

Використання цих методів відповідає дидактичному принципу наочності і наочно-дієвому та наочно-образ­ному характеру мислення дошкільників.

Ефективність засвоєння дітьми знань, формування повноцінних уявлень, розвиток таких психічних процесів, як сприймання, пам'ять, мислення і на цій основі розвиток мов­лення великою мірою залежать від того, наскільки широко в пізнавальну діяльність уведені різні форми чуттєвого сприймання. Якщо об'єкти доступні безпосередньому сприйманню дітей, вихователь використовує метод спостереження або його різновиди: огляд приміщення, розгля­дання натуральних предметів, іграшок. Якщо об'єкти недоступні для безпосереднього сприймання, педагог знайомить з ними дітей опосеред­ковано, розглядаючи картини, фотографії, переглядаючи кінофільми, діафільми. Опосередковані наочні методи застосовують і для повтор­ного ознайомлення з об'єктами, закріплення отриманих під час спосте­режень знань. Водночас виконуються завдання з розвитку словника дітей, формування зв'язного мовлення.

Словесні методи.

До словесних методів належать: читання, розповідання художніх творів, заучування віршів, бесіди, розповіді дітей, переказ.

Ефективним і доступним для дітей методом є розповідь вихователя. Його мета - сформувати яскраві й точні уявлення про події чи явища.

У на­вчанні дошкільників використовують розповіді різного характеру: переказ, опис, сюжетну розповідь з досвіду, творчу розповідь, розповідь-міркування, розповідь-пояснення. Розповідь дитини передбачає її спрямованість на слухача. Бажання бути зрозумілим спонукає до вибору мовних засобів, що найточніше передають зміст думки.

Читання художніх творів розширює і збагачує знання дітей, формує здібності до сприймання і розуміння художньої літератури, відтворення словесного образу, розуміння основних взаємозв'язків, здатність розуміти образність творів, викликати емоційну активність.

Одним із словесних методів є бесіда. За Є. Фльориною, залежно від дидактичної мети, бесіди поділяють на вступні, супроводжувальні та підсумкові.

Практичні методи. Мета цих методів - навчити дітей на практиці використовувати отримані знання, допомогти набути й удосконалити мовленнєві вміння і навички.

До практичних методів належать дидактичні вправи, ігрові методи, елементарні досліди й моделювання.

Вправи - це багаторазове повторення дітьми розумових і практичних дій. За характером вони можуть бути: імітаційні (просте повторення складного слова для його запам'ятовування чи звука для оволодіння вимовою), конструктивні (вправляння в оволодінні розумовою дією -добір узагальнювальних слів до групи прикметників чи іменників, добір протилежного за значенням слова тощо), творчі (використання засвоє­них способів у нових умовах, наприклад, самостійна постановка запи­тань у бесіді).

У дошкільному закладі практичні методи нерідко мають ігровий характер.

До них належать дидактичні ігри, наочні ігри-заняття, ігри-інсценівки. Одним із компонентів ігрового методу є уявлювана ігрова ситуація (за наявності сюжету, ролей, ігрових і операційних дій). Наприклад, для вправляння дітей у зв'язному мовленні імітується крамниця з виставкою іграшок. В інших випадках використовується тільки роль, наприклад розповідь від імені героя під час навчання переказу літера­турних творів.

Одним із різновидів ігрового методу є автодидактична гра, в якій усі дії дітей можна регулювати ігровими завданнями й ігровими прави­лами. Автодидактична гра використовується з метою закріплення, уточ­нення, систематизації наявних уже знань.

Роботу зі знайомим літературним текстом можна проводити за до­помогою гри-драматизації, інсценування.

На заняттях з навчання грамоти, розвитку зв'язного мовлення вико­ристовують моделюванняяк наочно-практичний метод.

Визначається він тим, що в осно­ву моделювання покладено принцип заміщення реальних предметів інши­ми предметами, зображеннями, знаками. Діти оволодівають умінням заміщувати об'єкт у грі. Це дає можливість перенести ці вміння у на­вчання й застосовувати моделі. Так, діти старшого дошкільного віку за допомогою схеми та фішок оволодівають умінням відтворити звукову, складову модель слова, графічно зобразити словесний склад речення, позначити схематично структуру діючих осіб розповіді.

Прийом - це елемент, складова частина методу. Кожен метод має кілька прийомів. У методиці розвитку мовлення і в дошкільній педа­гогіці прийоми класифікують залежно від місця в них наочності й емо­ційності. Вони поділяються на наочні, словесні та ігрові.