Та витратами, зумовленими народженням та похованням 2 страница

У 1930 р. була призупинена програма соціального страхування з надання допомоги на випадок безробіття. 23 червня 1931 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову «Про соціальне страху­вання», якою були внесені зміни в роботу страхових кас. Замість головсоцстрахів були створені республіканські каси соціально­го страхування. На транспорті та в окремих галузях промисло­вості створювалися центральні галузеві каси соціального стра­хування. На підприємствах призначали та видавали допомогу виплатні пункти. Вводилися також диференційовані норми со­ціальної допомоги та пенсії залежно від загального та безпосе­реднього стажу роботи та умов праці.

У червні 1933 р. було прийнято рішення про злиття Нарком-праці (з усіма його місцевими органами, включаючи і органи соціального страхування) з профспілковими органами з покла­денням на ВЦРПС його функцій. Профспілки організували со­ціальне страхування за виробничо-галузевим принципом. Було запроваджено галузеві тарифи внесків на соціальне страхуван­ня.

При центральних комітетах і обкомах профспілок були ство­рені галузеві каси соціального страхування, а на підприємствах — виплатні пункти соціального страхування при комітетах проф­спілок. Соціальне страхування почало перетворюватися у со­ціальне забезпечення. З 1937 р. виплату пенсій непрацюючим пенсіонерам здійснювали за рахунок коштів місцевих бюджетів із звільненням від них бюджету соціального страхування.

З грудня 1938 р. внесені зміни в соціальне страхування, у тому числі в Положення про соціальну допомогу з тимчасової непра­цездатності. Розмір допомоги було поставлено в залежність від тривалості безперервної роботи на підприємстві. Тривалість відпусток у зв'язку з пологами було скорочено до 35 днів до по­логів і до 28 днів після. Витрати на виплату пенсій непрацюю­чим пенсіонерам знову стали здійснюватися за кошти соціаль­ного страхування. Було підвищено мінімальний розмір пенсій, збільшено пенсії інвалідам, сім'ям, які втратили годувальників.

Конституція СРСР від 5 грудня 1936 р. проголосила право громадян на матеріальне забезпечення у старості, у разі хвороби та втрати працездатності. Інші види соціального забезпечення регулювалися відповідними постановами. За Конституцією пра­во на пенсійне забезпечення, крім робітників, набули і служ­бовці. Колгоспники на призначення державних пенсій чекали ще 30 років.

У роки Другої світової війни уряд збільшив розміри пенсій усім працюючим пенсіонерам, а також встановив виплату пенсій без урахування заробітку. У 1944 р. збільшилися строки післяпо­логової відпустки до 42 днів (при народженні двійні або усклад­нених пологах — до 56 днів).

У 1948 р. на адміністрацію підприємств було покладено нові обов'язки: визначення працюючим стажу роботи при призна­ченні допомоги за державним соціальним страхуванням і пере­вірку правильності призначення, обчислення та виплати со­ціальної допомоги.

У 1953 р. соціальне страхування було поширене на всіх по­стійних, сезонних, тимчасових працівників машинно-трактор­них і спеціалізованих станцій.

5 липня 1955 р. Президією ВЦРПС було затверджено Поло­ження про порядок призначення і виплати допомог з держав­ного соціального страхування. З 1956 р. знову було подовже­но строки відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами: 56 днів до і після пологів, а у випадку народження двійні чи ускладне­них пологів тривалість післяпологової відпустки була збільшена до 70 днів. Право на допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами не пов'язувалося із виробничим стажем.

14 липня 1956 р. було прийнято закон про державні пенсії. Закон значно розширив коло осіб, що мали право на пенсію та підвищив її рівень. Пенсійне забезпечення було також відокрем­лене від державного соціального страхування. Фонд соціально­го страхування, що входив до складу державного бюджету, на­повнювався за рахунок страхових внесків, які обов'язково спла­чували всі підприємства і організації за працюючих у них робітників і службовців. На той час пенсії фінансувалися з дер­жавного бюджету.

15 липня 1964 р. був прийнятий закон про пенсії та допомогу членам колгоспів. Цей закон вперше ввів загальнодержавну си­стему пенсійного забезпечення за рахунок коштів централізова­ного фонду соціального забезпечення. Колгоспникам встанов­лено пенсії за старістю та інвалідністю, а їх сім'ям — у разі втрати годувальника. За рахунок цього самого фонду вперше стали ви­плачувати жінкам-колгоспницям допомогу з вагітності та по­логів. Підвищили пенсійний вік колгоспників: 65 років —для чо­ловіків і 60 — для жінок. У 1968 п. колгоспники отримали право на пенсію за старістю з того самого віку, як і робітники та служ­бовці, однак рівень їх пенсійного забезпечення був значно нижчим.

У 1970 р. вводиться єдина система соціального страхування членів колгоспу, що передбачала забезпечення допомогою з тим­часової непрацездатності та іншими видами допомоги.

З серпня 1972 р. Рада Міністрів СРСР затвердила нове поло­ження про порядок призначення і виплати державних пенсій, у якому були враховані зміни з 1956 р. У 1973 р. відбулося подаль­ше підвищення розмірів пенсій інвалідам і сім'ям, що втратили годувальника. У 1974 р. вводиться допомога на дітей малозабез­печеним сім'ям.

Конституція СРСР 1977 р. закріпила в країні дію державної системи соціального забезпечення (ст. 24). Однак залишився низький рівень соціального забезпечення та нерівність у забез­печенні робітників і службовців, з одного боку, і колгоспників — з іншого.

У наступні роки було покращено пенсійне забезпечення кол­госпників, матеріально-побутові умови учасників Великої Вітчизняної війни, інвалідів війни І і II груп, підвищено матері­альне забезпечення інвалідів з дитинства. В 1981 р. було вжито заходів, спрямованих на посилення допомоги сім'ям, що мають дітей. Вводилась одноразова допомога при народженні дитини, встановлена часткова оплата відпустки із догляду за дитиною до досягнення нею одного року.

Постановою від 23 лютого 1984 р. затвердили основні умови забезпечення допомогою з державного соціального страхуван­ня.

У вересні 1986 р. було прийнято рішення про підготовку ново­го закону про пенсійне забезпечення громадян. 15 травня 1990 р. був прийнятий Закон СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР», що встановив єдині умови пенсійного забезпечення всіх громадян. У СРСР існувала державна система соціального забезпечення, складовою частиною якої було державне соціальне страхування. Витрати на його потреби становили близько 80% усіх коштів, що виділялися державою на соціальне забезпечен­ня [51, 50]. Підприємства, організації сплачували за працюючих у них робітників страхові внески до бюджету державного со­ціального страхування, який був частиною державного бюдже­ту СРСР. З бюджету кошти направлялися на виплату пенсій та інші види забезпечення з державного соціального страхування. Управління соціальним страхуванням здійснювали проф­спілкові органи та державні органи соціального забезпечення, котрі займалися призначенням і виплатою пенсій, працевла­штуванням пенсіонерів та їх матеріально-побутовим обслугову­ванням. Окремі елементи функціонування соціального страху­вання в колишньому СРСР та ряді зарубіжних держав були ви­користані у процесі формування системи соціального страхування незалежної України.

1.4 Контрольні запитання

1 Визначте місце соціального страхування в системі соціального за­хисту населення.

2 Поясніть співвідношення категорій: соціальне забезпечення, соціальне страхування, соціальна допомога.

3 Яка сутність соціального страхування ?

4 Що являють собою соціальні, економічні та правові аспекти соціального страхування?

5 Назвіть функції, властиві соціальному страхуванню.

6 Визначте особливості соціального страхування.

7 Яке місце займає соціальне страхування у фінансовій системі Украї­ни та його роль ?

8 Як зароджувалося соціальне страхування ?

9 Назвіть принципи системи соціального страхування Бісмарка.

10 Які принципи соціального забезпечення запропонував Беверидж?

11 Які етапи розвитку соціального страхування в СРСР?

12 У чому проявлялися особливості соціального забезпечення в СРСР?

Тема 2 Державне регулювання соціального страхування

2.1 Фінансовий механізм регулювання соціального страхування.

2.2 Фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування.

2.3 Контрольні запитання.

2.1 Фінансовий механізм регулювання соціального страхування

Державне регулювання — це важливий елемент управління соціальним страхуванням, формуванням та використанням коштів державних соціальних фондів.

Метою державного регу­лювання у сфері загальнообов'язкового державного соціально­го страхування є:

· проведення єдиної політики держави в цій сфері;

· забезпечення реалізації прав громадян на загальнообов'яз­кове державне соціальне страхування;

· створення умов для ефективного функціонування системи соціального страхування;

· забезпечення дотримання суб'єктами соціального страху­вання вимог законів, інших нормативно-правових актів;

· адаптація системи соціального страхування до міжнародних
стандартів.

Державне регулювання соціального страхування полягає у такому:

· розробленні та прийнятті системи законодавчих, нормативно-правових актів, що регламентують відносини в цій сфері;

· щорічному перегляді та затвердженні розмірів страхових внесків, норм, нормативів з урахуванням поточної еконо­мічної та соціальної ситуації;

· перегляді видів та розмірів соціальних виплат з метою по­кращання матеріального забезпечення громадян;

· встановленні обов'язкової вимоги щодо створення страхо­вих резервів з метою забезпечення своєчасності та повноти соціальних виплат;

· державному фінансовому контролі за дотриманням законо­давства щодо формування доходів соціальних страхових фондів та цільового використання їх коштів;

· контролі та нагляді за діяльністю центральних і територіаль­них органів державних фондів, їх взаємодією з іншими суб'єктами.

Державне регулювання передбачає створення та функціону­вання відповідного фінансового механізму, який повинен бути спрямований на раціональне управління рухом фінансових ре­сурсів та формування фінансових відносин, що виникають у процесі утворення та використання страхових фондів.

Фінансовий механізм регулювання соціального страхування — це сукупність фінансових методів, форм та важелів управління фінансовими ресурсами, що призначені для матеріального за­безпечення громадян у разі виникнення страхових випадків.

Фінансові методи відображають вплив фінансів на процеси, які відбуваються у сфері соціального страхування. Їх дія вияв­ляється у ході формування та використання бюджетів страхових фондів. Фінансові методи діють за допомогою фінансових ва­желів. Усі елементи фінансового механізму повинні бути на­цілені на виконання основних функцій управління, а саме: планування, прогнозування, оперативного управління, регулюван­ня, контролю, нагляду.

Правове забезпечення виявляється у встановленні правових засад відносин, що мають місце у сфері соціального страхуван­ня.

Закони України, Укази Президента встановлюють обов'яз­ки, права та відповідальність сторін, які беруть участь у страху­ванні. Вони передбачають правові норми, згідно з якими на Ка­бінет Міністрів України, Пенсійний фонд, інші органи державної виконавчої влади покладаються завдання з розроблення конкретних постанов, інструкцій та положень щодо забезпечен­ня виконання законів.

Постанови Кабінету Міністрів України, правління Пенсійного фонду та інших державних цільових фондів деталізують статті законів та розробляють механізм їх ре­алізації в практичній діяльності. Крім того, Кабінет Міністрів України має право видавати в межах своєї компетенції та повно­важень нормативні акти, що безпосередньо стосуються соціаль­ного захисту населення.

	Фінансові методи
	Планування, прогнозування, формування бюджету фонду, оперативне управління, перерозподіл, регулювання, використання коштів, контроль, нагляд
	Фінансові важелі
	Страхові внески, доходи, пільги, фінансові санкції, страхові тарифи, бюджет фонду, матеріальне забезпечення
Правове забезпечення
Укази Президента України, закони України, постанови Кабінету Міністрів України та правлінь фондів, накази міністерств
Нормативне забезпечення
Інструкції, методичні розробки, норми
Інформаційне забезпечення
Інформація про платників внесків, отримувачів допомог, рух грошей тощо

Рис. 2.1 - Склад фінансового механізму регулювання соціального страхування

Із розвитком України як незалежної держави відбувалися зміни в законодавстві, що регулює соціальне страхування.

Прийнятий 5 листопада 1991 р. Закон України «Про пенсійне забезпечення» хоч і закладав страхову основу, але значною мірою зберіг положення союзного законодавства щодо державного за­безпечення пенсіонерів. Відбулося руйнування старої системи соціального захисту та дещо стихійний розвиток соціального страхування. Уряд реагував на поточні проблеми, приймаючи постанови щодо забезпечення певних соціальних виплат за ра­хунок бюджетних коштів. Не всі види соціального захисту забезпечувалися через систему соціального страхування.

У грудні 1993 р. Верховна Рада України схвалила Концепцію соціального забезпечення населення України, згідно з якою «си­стема конкретних форм соціального забезпечення населення вклю­чає: матеріальне забезпечення шляхом соціального страхування у разі безробіття, тимчасової або повної непрацездатності та соціаль­ну допомогу непрацездатним і малозабезпеченим громадянам».

У наступні роки відбулися значні зміни у системі соціально­го страхування.

Значно вплинути на це мала прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України, яка визначала основні засади со­ціальної політики держави.

Стаття 3 Конституції закріплює со­ціальну спрямованість політики України. У статтях 46, 48 і 49 ви­знається право громадян на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім'ї, на охорону здоров'я, медичну допомогу та ме­дичне страхування, а також право громадян на соціальний захист за віком, у випадку хвороби, інвалідності, втрати годуваль­ника та в інших випадках, передбачених законом. Конституція покладає на державу обов'язок створювати необхідні умови для реалізації цього права.

Частина 1 ст. 46 Конституції перелічує умови, настання яких є основою для забезпечення громадян, а саме: певні періоди життя, пов'язані з її віком (дитинство, старість), станом здоро­в'я, втратою працездатності чи втратою годувальника. Частина 2 ст. 46 закріплює положення про те, що державні пенсії й со­ціальні допомоги встановлюються законом.

З метою реалізації державної політики щодо забезпечення соціального захисту населення Верховна Рада України у січні 1998 р. прийняла закон про запровадження в Україні загальноо­бов'язкового державного соціального страхування, а також «Ос­нови законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР, які визначають принципи, загальні правові, фінансові й організаційні засади державного соціального страхування громадян в Україні. Згідно з цим законом були розроблені відповідними органами і прийняті Верховною Радою такі закони:

• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного за­хворювання» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХIІ;

• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. № 2213-III;

• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витрата­ми, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001р. №2240-III;

• «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058-ІV;

• «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057-IV;

• «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне стра­хування» (проект).

Зазначені закони знайшли подальшу деталізацію у відповід­них інструкціях, постановах та положеннях.

Крім того, прийняті законодавчі акти, що регулюють порядок нарахування та спла­ти окремих страхових зборів, розміри страхових виплат, пенсій­не забезпечення певних категорій громадян тощо.

Щодо пен­сійного страхування існує близько 17 нормативних документів. Так, Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 1 січня 1998 р. № 284-ХІV містить положення про пенсійне страхування наукових працівників (перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України). Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 18 червня 1998 р. № 2601-XIV встановлює, що право на особливу пенсію мають працівники держав­них та комунальних засобів масової інформації, які досягли за­гального пенсійного віку і мають певний стаж роботи за спе­ціальністю. Закон України «Про внесення змін до ст. 32 Закону України «Про статус народного депутата України» від 5 жовтня 2000 р. № 20 і 5-І ІІ встановлює, що при досягненні пенсійного віку народному депутату призначається державна пенсія у розмірі 80% з урахуванням усіх надбавок і доплат. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 р. № 2001-12 за­кладає пільги, компенсації, додаткові пенсії цій категорії гро­мадян. Ці та інші законодавчі акти регламентують умови і поря­док забезпечення соціальними виплатами певних категорій гро­мадян.

Аналіз законодавчих та нормативних актів свідчить, що правова база соціального страхування в Україні в основному сформована, однак у зв'язку із впливом певних чинників (фінан­сові можливості держави, вплив політичних партій тощо) ухвалюються поточні рішення, що не дають можливості досягти не­обхідного рівня матеріального забезпечення громадян.

2.2 Фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування

В Україні найбільшого розвитку і відповідного правового оформлення набуло обов'язкове державне соціальне страхуван­ня.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування— це си­стема прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання со­ціального захисту, що включає матеріальне забезпечення гро­мадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Право на забезпечення державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, осо­би без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні.

Державне соціальне страхування залежно від страхового випадку поділяється на такі види:

- пенсійне страхування;

- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами,

зумовленими народженням і похованням;

- медичне страхування;

- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного

захворювання, що спричинили втрату працездат­ності;

- страхування на випадок безробіття.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування

здійснюється за такими принципами:

—законодавчого визначення умов і порядку здійснення дер­жавного соціального страхування;

—обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, громадян — суб'єктів підприємницької діяль­ності;

—надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

—обов'язковості фінансування страховими фондами витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та со­ціальних послуг у обсягах, передбачених законами з окре­мих видів страхування;

—солідарності та субсидування;

—державних гарантій реалізації застрахованими громадяна­ми своїх прав;

—забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий
мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

—цільового використання коштів загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування;

—паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'яз­кового державного соціального страхування в управлінні ним.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (кон­тракту): на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок);

3) фізичні особи —суб'єкти підприємницької діяльності.

Громадяни України, які працюють за межами території Ук­раїни та не застраховані в системі соціального страхування краї­ни, в якій вони перебувають, мають право на загальнообов'яз­кове соціальне страхування в Україні за умови сплати ними стра­хових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Основні категорії соціального страхування:

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни ( в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи), страхувальники і страховики.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюєть­ся загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Страхувальниками за загальнообов'язковим соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи.

Страховиками є цільові страхові фонди з окремих видів стра­хування. Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збо­ру страхових внесків та надання застрахованим особам матері­ального забезпечення і соціальних послуг у разі настання стра­хових випадків.

Об'єктомзагальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із виникненням якого застра­хована особа (члени її сім'ї, інші особи) має право на от­римання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Страховий стаж — це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страху­ванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхуван­ня. Особливості та розмір сплати страхових внесків роботодавцем і застрахованою особою визначаються законодавством. Страхо­вий стаж у перспективі замінить трудовий стаж. Він буде основ­ним критерієм оцінки практичної діяльності громадянина.

Страховий ризик — обставини, внаслідок яких громадяни та/або члени їх сімей можуть втратити тимчасово чи назавжди за­соби до існування і потребують матеріальної підтримки або со­ціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Страховий випадок— подія, з настанням якої застрахована особа має право на отримання матеріального забезпечення чи соціальних послуг, передбачених законами України з окре­мих видів страхування.

До страхових випадків з соціального страхування нале­жать:

• тимчасова непрацездатність;

• вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;

• інвалідність;

• хвороба;

• досягнення пенсійного віку;

• смерть годувальника;

• безробіття;

• соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов'язані з певними обставинами;

• нещасний випадок на виробництві;

• професійне захворювання.

Основними джерелами коштів загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування є внески роботодавців та за­страхованих осіб.

Розміри внесків з кожного виду страхування визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечува­ти:

—надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг;

—фінансування заходів, спрямованих на профілактику стра­хових випадків;

—створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;

—покриття витрат страховика, пов'язаних із здійсненням стра­хування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлю­ються Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб водночас із затвердженням державного бюдже­ту, якщо інше не передбачено законодавством.

Страхові внески залежно від виду встановлюються на кален­дарний рік у відсотках:

—для роботодавців – до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам;

—для фізичних осіб – до сум оподатковуваного доходу (при­бутку).

За загальнообов'язковим соціальним страхуванням надають­ся такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:

1) пенсійне страхування:

—пенсії за віком, за інвалідністю внаслідок загального захво­рювання;

—пенсії у зв'язку із втратою годувальника;

—медичні профілактико-реабілітаційні заходи;

—допомога на поховання пенсіонерів;

2) медичне страхування:

—діагностика та амбулаторне лікування;

—стаціонарне лікування;

—надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення;

—профілактичні та освітні заходи;

—забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особ­ливо тяжкі операції або мають хронічні захворювання;

3) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням:

—допомога з тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

—допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;

—допомога при народженні дитини та на догляд за нею;

—допомога на поховання;

—забезпечення оздоровчих заходів;

4) страхування від нещасного випадку на виробництві та про­фесійного захворювання:

—профілактичні заходи щодо запобігання нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;

—відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;

—допомога із тимчасової непрацездатності внаслідок нещас­ного випадку на виробництві та професійного захворюван­ня;

—відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаних з виконанням ним своїх трудових обов'язків;

—пенсія за інвалідністю внаслідок нещасного випадку на ви­робництві або професійного захворювання;

—пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер вна­слідок нещасного випадку на виробництві або професій­ного захворювання;

—допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасно­го випадку на виробництві або професійного захворювання;

5) страхування від безробіття:

—допомога у зв’язку з безробіттям;

—відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготов­кою або перепідготовкою та профорієнтацією;

—матеріальна допомога безробітному та членам його сім'ї;

—дотація роботодавцю для створення робочих місць;

—допомога на поховання безробітного.

Управління соціальним страхуванням містить такі види діяльності: планування, акумуляцію та облік коштів, нарахуван­ня та виплату матеріального забезпечення, звітність, контроль, розгляд спірних питань.

Управлінню соціальним страхуванням властиві загальні риси та принципи, які характерні для управлін­ня в цілому.

Управління окремими видами загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування здійснюють страхові фонди.

Ці органи проводять збір та акумуляцію страхових внесків, кон­троль за використанням коштів, забезпечують фінансування соціальних виплат та здійснюють інші функції згідно із затверд­женими статутами. Страхові фонди є некомерційними самовряд­ними організаціями. Вони не можуть займатися іншою діяльні­стю, крім тієї, для якої вони створені.