Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність 1 страница

Велике значення для профілактики злочинності серед неповнолітніх має процесуальна діяльність судів, що здійснюють провадження у кримінальних справах. Ефективні правові заходи, які суди застосовують щодо неповнолітніх, можуть реально сприяти попередженню вчинення ними нових злочинів та виправленню підлітків. Здійснюючи правосуддя, суди повинні забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод як підсудного неповнолітнього, так й інших учасників процесу.

Порядок провадження у справах про злочини неповнолітніх, як передбачено ст. 432 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК), визначається загальними правилами КПК для провадження кримінальних справ і, крім того, додатковими нормами, викладеними у гл. 36 КПК"Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх". У зазначеній главі містяться норми, якими передбачено підвищення захищеності прав неповнолітніх у кримінальному судочинстві.

У багатьох країнах світу (США, Великобританії, Бельгії, Франції, Німеччині та ін.), на відміну від України, судочинство у справах про злочини неповнолітніх здійснюється спеціалізованими судами різних модифікацій 1. Діяльність таких судів для неповнолітніх оцінюється вченими-юристами досить високо.

Правосуддя щодо неповнолітніх має бути складовою процесу національного розвитку кожної країни. Відповідно до ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Тому суди повинні враховувати вимоги міжнародних правових актів, зокрема тих, які стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх. У міжнародно-правових актах наголошується на необхідності особливого захисту дітей та підлітків. Україною було підписано міжнародний договір від 29 листопада 1985 р., за яким вона взяла на себе зобов'язання виконувати Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінські правила". У пр. 2.1 зазначених Правил підкреслюється необхідність неупередженого їх застосування.

В іншому важливому міжнародному документі - Конвенції про права дитини, прийнятій 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. і ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 р. (далі - Конвенція), міститься гуманне положення щодо застосування до неповнолітнього міри запобіжного заходу. Відповідно до ст. 37 Конвенції "арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюється згідно з законом та використовується лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу".

Основні напрями державної політики України стосовно дітей і заходи щодо її реалізації центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, суспільними інститутами були визначені в Національній програмі "Діти України" (затверджена Указом Президента від 18 січня 1996 р. N 63/96; далі - Національна програма). Серед її основних завдань - здійснення заходів щодо профілактики злочинності, наркоманії, алкоголізму і куріння серед дітей.

Виконання основних положень Національної програми у 1996-2000 рр. активізувало процеси практичного розв'язання проблем поліпшення становища дітей і виконання положень Конвенції, а також сприяло деякому поліпшенню стану профілактики підліткової злочинності. З метою вирішення нагальних питань щодо покращення становища дітей і захисту їхніх прав Указом Президента України від 24 січня 2001 р. N 42/2001 "Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми "Діти України" на період до 2005 р." передбачені відповідні заходи. Соціальна політика стосовно дітей у 2001-2005 рр. спрямована насамперед на зменшення впливу на них негативних явищ, які виникають під час реформування суспільства. Незважаючи на певні позитивні зрушення - зменшення кількості зареєстрованих злочинів, вчинених неповнолітніми, - рівень злочинності серед підлітків залишається високим. Так, у 2002 р. засуджено 3235, або 16,1% від неповнолітніх, які раніше вчиняли злочини і притягалися до кримінальної відповідальності. Апеляційні суди областей відмічають негативну тенденцію до послаблення контролю з боку міліції та комісій у справах неповнолітніх за поведінкою засуджених, які були звільнені від відбування покарання з випробуванням. Ситуація зі злочинністю у дитячому середовищі вимагає удосконалення профілактичної роботи, пошуку ефективних форм взаємодії всіх заінтересованих організацій, діяльність яких спрямована на запобігання втягненню підлітків у протиправну діяльність.

Законом України від 24 січня 1995 р. "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" (зі змінами, внесеними згідно із законами від 11 грудня 1998 р., 8 липня 1999 р. і 3 квітня 2003 р., виходячи з положень Конституції України та Конвенції визначено правові основи діяльності органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, що не досягли 18-річного віку. Цим же Законом (ст. 6 передбачено створення при судах інституту судових вихователів для здійснення контролю за виконанням рішень щодо неповнолітніх, який діє згідно з Положенням, яке затверджується Верховним Судом України, Міністерством юстиції України, Міністерством освіти України. Але такий інститут поки що практично не діє.

Роз'яснення судам з питань застосування законодавства щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх надані Пленумом Верховного Суду України в постановах:

а) від 26 червня 1981 р. N 5 (зі змінами, внесеними постановами від 12 жовтня 1989 р. N 10, від 4 червня 1993 р. N 3, від 13 січня 1995 р. N 3 та від 3 грудня 1997 р. N 12 "Про практику застосування судами України законодавства в справах про злочини неповнолітніх і про втягнення їх у злочинну та іншу антигромадську діяльність" (далі - Постанова Пленуму Верховного Суду від 26 червня 1981 р. N 5);

б) від 23 грудня 1983 р. N 6 (зі змінами, внесеними постановами від 28 березня 1986 р. N 4, від 12 жовтня 1989 р. N 10, від 4 червня 1993 р. N 3 та від 3 грудня 1997 р. N 12) "Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність" (далі - постанова Пленуму Верховного Суду від 23 грудня 1983 р. N 6);

в) від 22 грудня 1995 р. N 21 (зі змінами, внесеними постановою від 3 грудня 1997 р. N 12) "Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру".

З часу прийняття зазначених постанов відбулися значні зміни в правовій сфері. 28 червня 1996 р. прийнято Конституцію України, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Держава гарантує утвердження й забезпечення прав і свобод людини. З 1 вересня 2001 р. набрав чинності новий Кримінальний кодекс України (далі - КК), значного оновлення зазнав КПК (законами від 21 червня 2001 р. N 2533-III та 12 липня 2001 р. N 2670-III до нього внесені істотні зміни і доповнення). Зміни у законодавстві щодо неповнолітніх та поява нових питань, які виникли в судовій практиці, стали підставою для проведення узагальнення судової практики у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність.

2. Стан злочинності серед неповнолітніх

Значні зміни відбуваються в злочинному середовищі серед неповнолітніх. Стан підліткової злочинності викликає занепокоєність та зумовлює необхідність пошуку нових засобів для її попередження, вжиття додаткових заходів з боку державних органів і громадськості, які б сприяли поступовому зменшенню злочинних проявів у середовищі неповнолітніх. Серед загальних заходів профілактики зазначених явищ важливе місце посідає процесуальна діяльність органів розслідування, прокуратури і суду, що здійснюють провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх. У цій роботі необхідно значно підвищити якість розслідування і судового розгляду зазначеної категорії кримінальних справ.

Рівень криміналізації у підлітковому середовищі залишається високим (див. табл. 1 (не наводиться). Кожний 12-й злочин із числа розслідуваних вчинено неповнолітніми. У минулому році неповнолітніми або за їх участю було вчинено 32335 злочинів, що на 10,7% менше, ніж у попередньому. Порівняно з 1993 р., тобто за 10 років, кількість засуджених неповнолітніх збільшилася на третину (+37,8%). У структурі злочинності серед неповнолітніх крадіжок стало менше, натомість збільшилася кількість тяжких та особливо тяжких злочинів.

В Україні кількість неповнолітніх віком від 14 до 18 років становить 3029636 осіб. У 2002 р. органами досудового слідства закінчено провадження у 15034 справах щодо неповнолітніх, що на 8,6% менше, ніж у попередньому році. У 2002 р. судами засуджено 20104 особи, які вчинили злочини у неповнолітньому віці, що на 1,8% більше, ніж у попередньому році. Коефіцієнт судимості неповнолітніх - 66 осіб на 10 тис. населення у віці від 14 до 18 років. Високий рівень злочинності неповнолітніх свідчить про неналежну організацію профілактичної роботи серед цієї категорії осіб.

За вчинення злочинів до кримінальної відповідальності притягнуто 26611 неповнолітніх. Різниця між кількістю осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, і тих, які були засуджені, пояснюється в основному тим, що стосовно 4228 неповнолітніх справи було закрито судом із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру.

Визначальною особливістю останніх років є зміна структури злочинності неповнолітніх у бік корисливих та насильницьких діянь. Серед них найбільш поширеними залишаються крадіжки, потім - грабежі. У 2002 р. відмічено зростання кількості проявів цього виду злочину на 3,2%. У структурі підліткової злочинності понад дві третини становлять тяжкі та особливо тяжкі злочини. Неповнолітніми у 2002 р. вчинено 213 умисних вбивств, завдано 294 умисних тяжких тілесних ушкоджень, вчинено 109 згвалтувань, 784 розбійних напади, 2383 грабежі та 529 проявів незаконного заволодіння автомобілями. У злочинному середовищі серед неповнолітніх спостерігається високий рівень організованості. Дві третини підлітків щорічно вчиняють злочини у складі групи. За участю дорослих вчинила злочини третина (6489) засуджених неповнолітніх. За втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність до кримінальної відповідальності минулого року було притягнуто 2646 осіб.

Як свідчить судова практика, більшість засуджених підлітків вчинили злочини вперше. Але залишається значною кількість неповнолітніх (16,1%), які до засудження раніше вже вчиняли злочини і притягалися до кримінальної відповідальності.

Понад 40% засуджених неповнолітніх на момент вчинення злочинів перебували поза контролем з боку суспільства, оскільки ніде не навчались і не працювали. У 2002 р. їх кількість зросла на 4,2%. Непоодинокі випадки, коли тільки в судовому засіданні з'ясовується, що 14-річна дитина не ходить до школи і не вміє ні читати, ні писати. Неефективною є профілактична робота з так званими важкими дітьми. У 2002 р. було засуджено за вчинення злочинів 1910 неповнолітніх, які перебували на обліку в міліції у справах неповнолітніх. Однією з причин вчинення злочинів є п'янство неповнолітніх. У стані алкогольного сп'яніння вчинив злочин кожен шостий засуджений підліток. Їх кількість збільшилася минулого року на 11,5%. Підліткова злочинність молодшає. Кожний третій підліток вчинив злочин у віці 14-15 років. У зв'язку з цим набирає гостроти проблема вчинення злочинів дітьми у віці від 11 до 14 років.

За 11 останніх років відмічено стійку тенденцію до зростання кількості неповнолітніх, які на момент вчинення злочинів виховувалися у неповних сім'ях. Так, у 1992 р. було 38% засуджених неповнолітніх, які виховувались у неповній сім'ї; в 2001 р. - 43,5%, а у 2002 р. - 45,3%. Постійно збільшується кількість засуджених неповнолітніх, які виховувались поза сім'єю, в інтернаті, дитячому будинку. У 2002 р. їх кількість збільшилася на 3,6% і становить 1233 особи. Таких дітей нерідко використовують злочинні угруповання для вчинення протиправних дій.

Із матеріалів кримінальних справ випливає, що вікові особливості неповнолітніх значно впливають на мотивацію їхніх вчинків. Такими особливостями є: недостатній життєвий досвід; схильність до наслідування; вплив на них оточуючих, особливо дорослих осіб; бажання показати себе самостійним і намагання звільнитися від контролю та опіки з боку батьків, вихователів; специфічне трактування таких понять, як сміливість, чесність, дружба; неправильна оцінка конкретних життєвих ситуацій; недостатній розвиток, а інколи і повна відсутність критичного ставлення до своїх вчинків, вчинків інших. Ці особливості підлітків потрібно враховувати слідчим і суддям, на яких покладено обов'язок здійснювати провадження справ про злочини неповнолітніх.

Значною мірою сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми такі обставини, як безконтрольність з боку батьків, відсутність профілактичних заходів у роботі з "важкими" підлітками, їх незайнятість, вживання спиртних напоїв та наркотичних засобів, проблеми в сім'ях, безробіття батьків і відсутність у них коштів на утримання дітей.

Недосконалість державної системи соціального захисту також істотно впливає на стан злочинності серед неповнолітніх. Протягом 10 останніх років розмір заробітної плати залишається за межею прожиткового мінімуму. У 2002 р. розмір мінімальної заробітної плати (165 грн.) вдвічі менший за прожитковий мінімум (342 грн.). Як наслідок, відбувається збіднення окремо взятої сім'ї і дітей, які в ній виховуються.

Тривалий час у державі не існувало закону про орган, на який було б покладено обов'язок визначати державні соціальні стандарти, вносити зміни щодо їх розмірів. Не були визначені і забезпечені чіткі механізми введення їх у дію, а головне - не було належного фінансового забезпечення. Статтею 6 Закону від 5 жовтня 2000 р. N 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" прожитковий мінімум визнано базовим державним соціальним стандартом, на основі якого мають визначатися мінімальна заробітна плата, пенсія та інші соціальні гарантії. Статтею 46 Конституції гарантовано, що соціальні виплати, які є основним джерелом існування, мають бути не нижче від прожиткового мінімуму. Невиконання конституційно закріплених соціальних гарантій призводить до зубожіння частини громадян, у яких виховуються неповнолітні.

Узагальнення засвідчило, що суди в основному забезпечують правильне застосування законодавства у справах про злочини неповнолітніх. Разом з тим є випадки, коли суди неналежно виконують вимоги процесуального закону, що визначають умови і порядок розгляду справ про злочини неповнолітніх, припускаються помилок при застосуванні закону про кримінальну відповідальність неповнолітніх та істотно порушують вимоги кримінально-процесуального закону. Деякі судді намагаються розглядати справи щодо неповнолітніх у спрощеному порядку без додержання процесуальної процедури. Не в усіх справах належно з'ясовуються причини й умови, що сприяли вчиненню злочинів, а постановлені щодо них окремі ухвали (постанови) не завжди виконуються. За матеріалами апеляційних судів та Верховного Суду України, з використанням даних судової статистики було проаналізовано судову практику щодо розгляду справ про злочини неповнолітніх.

3. Причини скасування та зміни вироків

Згідно зі статистичними даними, кількість помилок та порушень закону, яких припускаються місцеві суди при розгляді справ про злочини неповнолітніх, не зменшується. У 2002 р. в апеляційному і касаційному порядку було скасовано 200 вироків щодо неповнолітніх, що на 10,5% більше, ніж у попередньому році. Найбільше скасовано таких вироків в областях: Донецькій - 28, Луганській - 16, Дніпропетровській - 13, Одеській - 13, Київській - 10. У зв'язку з неправильною кваліфікацією або суворістю призначеного покарання змінено вироки щодо 316 неповнолітніх, або на 18,8% більше, ніж у 2001 р.

Основними причинами скасування та зміни вироків були порушення права неповнолітніх на захист, а також призначення підсудним занадто м'якого або суворого покарання, порушення норм КК при призначенні покарання, однобічність або неповнота досудового чи судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення кримінально-процесуального закону тощо.

Так, ухвалою Апеляційного суду Черкаської області скасовано вирок Уманського міського суду від 7 лютого 2002 р., згідно з яким засуджено неповнолітніх М. та Б. за ч.3 ст. 101 КК 1960 р., оскільки висновки суду про те, що ці неповнолітні заподіяли потерпілому умисне тяжке тілесне ушкодження, суперечили мотивувальній частині вироку, де зазначалося, що засуджені вчинили злочин у стані сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого.

Апеляційний суд Автономної Республіки Крим скасував вирок Євпаторійського міського суду стосовно неповнолітнього О., якого було засуджено за ч.2 ст. 143 КК 1960 р. (шахрайство), оскільки він не є суб'єктом цього злочину, тому що на момент його вчинення О. ще не виповнилося 16 років.

Апеляційний суд Сумської області скасував вирок Білопільського районного суду від 5 квітня 2002 р., згідно з яким було засуджено неповнолітнього В. за ч.3 ст. 185 КК. При цьому суддя, порушуючи вимоги ст. 320 КПК, не виходив до нарадчої кімнати для постановлення вироку і усно оголосив засудженим покарання без складення вироку.

У зв'язку із внесеними у ст. 318 КПК змінами від 21 червня 2001 р. суди почали припускатися багатьох помилок щодо порядку судових дебатів. Так, за новою редакцією ст. 318 КПК у дебатах виступають крім прокурора та захисника (а за його відсутності - сам підсудний), як було передбачено у старій редакції цієї статті, також потерпілий і його представник, цивільний позивач, цивільний відповідач або їхні представники та підсудний. Але деякі суди порушують порядок судових дебатів і не надають слова для промови підсудному та потерпілому. Апеляційні суди, переглядаючи вироки, розцінюють зазначене порушення вимог ст. 318 КПК як істотне і на підставі п.13 ч.2 ст. 370 КПК скасовують вироки.

Так, ухвалою Апеляційного суду Житомирської області скасовано вирок Черняхівського районного суду щодо неповнолітніх Г. та інших, адже на порушення вимог ст. 318 КПК потерпілому і підсудним не було надано можливості виступити в судових дебатах. Більшість вироків було скасовано Апеляційним судом Донецької області в I півріччі 2002 р. у зв'язку з тим, що суд позбавив підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів права виступати в судових дебатах.

Апеляційним судом Запорізької області 16 січня 2002 р. змінено вирок Токмацького районного суду щодо засудженого Ю., 1984 року народження. Суд призначив Ю. покарання за ч.1 ст. 296 КК - 6 місяців виправних робіт, хоча санкція цього закону такого виду покарання не передбачає. Апеляційний суд замість виправних робіт призначив Ю. штраф.

4. Обставини, що підлягають доказуванню у справах про злочини неповнолітніх

Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі, визначаються статтями 64 і 23 КПК і є загальними для всіх справ, у тому числі й у справах про злочини неповнолітніх. Однією з особливостей провадження у зазначених справах є розширення меж предмета доказування. Тому крім обставин, встановлення яких є обов'язковим під час провадження кожної кримінальної справи, у справах про злочини неповнолітніх згідно зі ст. 433 КПК необхідно також з'ясувати: вік неповнолітнього; стан його здоров'я та загального розвитку; характеристику особи, умови життя і виховання неповнолітнього; обставини, що негативно впливали на його виховання; наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність. Невстановлення зазначених обставин свідчить про істотну неповноту провадження у справі. У постанові Пленуму Верховного Суду від 26 червня 1981 р. N 5 зазначено, що в разі, коли не встановлені обставини, передбачені ст. 433 КПК, і неможливо усунути таку неповноту досудового слідства в судовому засіданні, суд повинен повернути справу на додаткове розслідування.

На судову практику позитивно вплинули зміни, внесені до ст. 246 КПК Законом від 21 червня 2001 р., про обмеження підстав для повернення справ на додаткове розслідування зі стадії її попереднього розгляду. Наведений у ст. 246 КПК перелік таких підстав є вичерпним. Тому суд із цієї стадії не може повернути справу на додаткове розслідування, наприклад, з мотивів неповноти дізнання чи досудового слідства, у зв'язку з тим, що обвинувачений після передачі справи до суду зник і місце його перебування невідоме, тощо.

У 2002 р. судами повернуто на додаткове розслідування 804 кримінальні справи стосовно неповнолітніх, що на 25,8% менше, ніж у попередньому році. Але при цьому не враховано ще 140 кримінальних справ, повернутих прокурору в порядку ст. 249 КПК для усунення виявлених судом порушень.

Основними причинами повернення справ на додаткове розслідування, за даними апеляційних судів, є: неповнота досудового слідства, для усунення якої потрібне проведення слідчих та розшукових дій, спрямованих на збір нових доказів (обшук, виїмка, відтворення обставин події, розшук свідків, пошук речових доказів); істотне порушення процесуальних прав неповнолітніх; відсутність протоколу огляду місця події, медичного висновку про причину смерті потерпілого; невиконання вимог суду, викладених у попередніх судових рішеннях про повернення справ на додаткове розслідування; порушення права підсудного на захист, у тому числі коли вимоги статей 218 - 220 КПК виконані без участі адвоката, тощо.

Так, справа щодо неповнолітнього М. та інших, які обвинувачувалися за ч.2 ст. 17, ч.2 ст. 140 КК1960 р., постановою Дніпровського районного суду м. Херсона направлена на додаткове розслідування через те, що на досудовому слідстві порушено право на захист. Відповідно до вимог ст. 45 КПК участь у справі захисника є обов'язковою. Незважаючи на те, що до участі у справі за обвинуваченням неповнолітнього був допущений адвокат, вимоги статей 218 - 220 КПК виконані, але без його участі.

Проте є випадки помилкового повернення судами справ на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства, коли ці прогалини могли бути усунуті під час судового розгляду справи. Так, Апеляційний суд Черкаської області скасував постанову Придніпровського районного суду м. Черкаси від 5 лютого 2002 р. про направлення справи за обвинуваченням неповнолітнього К. та інших для проведення додаткового розслідування з мотивів неповноти досудового слідства. Апеляційний суд зазначив, що постанова винесена безпідставно, оскільки суд взагалі не дослідив доказів у справі.

Нерідко суди, повертаючи справи про злочини неповнолітніх на додаткове розслідування, не зазначають у постанові (ухвалі) підстав для такого рішення, у чому конкретно виявляється неповнота або неправильність проведеного досудового слідства, чому суд позбавлений можливості усунути їх у судовому засіданні, які саме обставини мають бути з'ясовані під час додаткового розслідування, які істотні порушення КПК допущені і як вони можуть вплинути на всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин справи. Наприклад, у постанові Єнакіївського міського суду від 7 червня 2002 р. у справі щодо неповнолітнього Б., обвинуваченого за ст. 187 КК, наголошується на наявності порушень кримінально-процесуального закону, але не зазначено, які саме порушення мали місце. Постанову було скасовано.

Суди припускаються серйозних помилок, коли з посиланням на ст. 299 КПК, яка передбачає так званий спрощений порядок розгляду справи, не досліджують безпосередньо в судовому засіданні докази стосовно тих фактичних обставин справи, які передбачені ст. 433 КПК і підлягають обов'язковому встановленню у справах про злочини неповнолітніх, хоча, можливо, вони і не оспорюються сторонами.

Так, Зарічненський районний суд Рівненської області 26 лютого 2002 р. засудив неповнолітнього К. за ч.3 ст. 185 КК. На підставі ст. 299 КПК з посиланням на ту обставину, що в судовому засіданні підсудний визнав себе винним у вчиненні злочину повністю, суд визнав недоцільним дослідження доказів у справі. З протоколу судового засідання вбачається, що після допиту підсудного і пояснень його матері суд відразу перейшов до судових дебатів. Але у матеріалах цієї справи був висновок судової психолого-психіатричної експертизи, яка встановила, що К. страждає на легку розумову відсталість з емоційно-вольовими порушеннями і неповною мірою міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Цей висновок суд не досліджував, оскільки сторони про це не просили, оцінки йому, як і іншим даним про особу, у вироку не давалося. Відповідно до ст. 20 КК суд мав визнати К. обмежено осудною особою і врахувати цю обставину під час призначення йому покарання або застосування примусових заходів медичного характеру.

У зв'язку з такими фактами необхідно звернути увагу судів на неприпустимість прийняття рішення про недоцільність дослідження доказів, у тому числі і висновків експертиз щодо обставин, передбачених ст. 433 КПК, що підлягають обов'язковому встановленню у справах про злочини неповнолітніх. При провадженні у справах про злочини неповнолітніх суди мають без будь-яких обмежень виконувати вимоги ст. 433 КПК і з'ясовувати вік неповнолітнього, стан його здоров'я та загального розвитку, характеристику особи, умови життя та виховання, обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.

5. Строки судового розгляду справ

У судах мають місце факти тяганини при розгляді справ щодо неповнолітніх. Відповідно до ст. 40Конвенції будь-яке рішення щодо неповнолітнього має невідкладно прийматися компетентним чи судовим органом у ході справедливого слухання згідно із законом. У 2002 р. з порушенням строків, передбачених статтями 241, 256 КПК, призначено до судового розгляду 1229 кримінальних справ щодо неповнолітніх, або 8,2% від розглянутих. Наприклад, Жовківським районним судом Львівської області справа про обвинувачення неповнолітнього Н. за ч.3 ст. 185 КК призначена до попереднього судового розгляду через 2 місяці після надходження її до суду (надійшла 27 грудня 2001 р., а попередній розгляд проведено 4 березня 2002 р.); справа щодо неповнолітнього К., обвинуваченого за ч.3 ст. 185 КК, з одним епізодом обвинувачення, за яким необхідно було допитати самого підсудного і двох свідків, надійшла до Мелітопольського міського суду Запорізької області 14 лютого 2002 р., а розглянута через 3 місяці, тобто 11 травня 2002 р.

6. З'ясування обставин про особу неповнолітнього, його вік, стан здоров'я та загального розвитку

Оцінюючи дії неповнолітніх, суди мають зважати на ту обставину, що в цілому неповнолітні за рівнем інтелектуального і вольового розвитку відстають від дорослих. Життєвий досвід у них ще недостатній, а якщо є упущення у вихованні, то вони можуть неправильно оцінювати конкретну ситуацію та вибирати лінію поведінки, помилятись у трактуванні змісту таких понять, як сміливість, дорослість, взірець для наслідування. Зважаючи на вікові особливості неповнолітніх, необхідно посилювати їх правову захищеність. Для гарантування правового захисту неповнолітніх на досудовому слідстві і в судовому розгляді законом передбачено спеціальні норми, що встановлюють особливість провадження у цих справах:

1) участь законного представника, який має статус учасника судочинства (ст. 441 КПК);

2) обов'язкова участь захисника (п.1 ст. 45 КПК);

3) доповнення предмета доказування у кримінальній справі (ст. 433 КПК);

4) виділення справи стосовно неповнолітнього в окреме провадження за наявності в ній дорослих учасників (ст. 439 КПК);

5) вирішення судом у вироку додаткових питань (ст. 445 КПК);

6) можливість застосування примусових заходів виховного характеру замість кримінального покарання (ст. 447 КПК);

7) порядок затримання та взяття від варту як запобіжний захід щодо неповнолітнього (ст. 434КПК);

8) порядок виклику неповнолітнього обвинуваченого (ст. 437 КПК);

9) участь у судовому розгляді справи представників служби у справах неповнолітніх, міліції у справах неповнолітніх (ст. 442 КПК, підприємств, установ і організацій (ст. 443 КПК);

10) участь педагога або лікаря, батьків чи інших законних представників у допиті неповнолітнього обвинуваченого, коли йому не виповнилося 16 років або якщо його визнано розумово відсталим (ст.438 КПК);

11) видалення неповнолітнього підсудного із залу судового засідання під час дослідження обставин, що можуть вплинути на неповнолітнього (ст. 444 КПК);

12) порядок пред'явлення обвинувачення і матеріалів справи неповнолітньому та його допит у присутності захисника (статті 438, 440 КПК).

Велике значення для індивідуалізації особи обвинуваченого (підсудного) при вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням до нього кримінального та кримінально-процесуального закону, має з'ясування даних про його вік. Статтею 22 КК встановлено вік, з якого може настати кримінальна відповідальність за вчинення злочину. Судам слід мати на увазі, що вік неповнолітнього входить до переліку обставин, які відповідно до вимог ст. 433 КПК необхідно обов'язково з'ясувати. У справах стосовно неповнолітніх орган, який здійснює провадження, зобов'язаний вжити заходів до встановлення точної дати народження (число, місяць, рік) особи, яка притягається до кримінальної відповідальності. При цьому особа вважається такою, яка досягла певного віку, починаючи з наступної доби після дня народження. Дані про вік неповнолітнього мають підтверджуватися свідоцтвом про його народження. За відсутності документа, який підтверджує вік, або є обгрунтовані сумніви щодо оригіналу документа про народження, для встановлення віку обвинуваченого необхідно відповідно до п.5 ст. 76 КПК призначити судово-медичну експертизу. У випадках, коли рік народження неповнолітнього встановлюється судово-медичною експертизою, днем народження треба вважати останній день року, зазначеного експертами, а при визначенні ними віку мінімальною і максимальною кількістю років (наприклад, від 14 до 15 років) необхідно виходити із передбачуваного експертизою мінімального віку такої особи. За даними апеляційних судів, у вивчених під час проведення узагальнення справах вік неповнолітніх був встановлений за документами про їх народження, якими є свідоцтва про народження; їх копії, додані до справ. У разі відсутності свідоцтва про народження до справи додається копія запису державного органу про народження неповнолітнього.