Характеристика дитячого товариства. 4 страница

Цю проблему успішно було розв’язано Р.А. Іванковою, Л.В. Артемовою, І.О. Школьною та ін.

В дослідженні Р.А. Іванкової, метою якого було вивчення впливу сюжетно-рольової гри на розвиток стосунків дошкільників, особлива увага приділялась розробці педагогічних засобів, за допомогою яких спеціально виділялися норми стосунків, пов’язані зі змістом ролей. Ефективними виявилися засоби такі як: спостереження та аналіз рольової поведінки дітей в самостійних іграх; залучення дітей до аналізу рольової поведінки партнерів по грі; виконання дітьми у грі по черзі однієї і тієї ж ролі; участь дорослого у грі з метою втілення зразка рольової поведінки. За допомогою цих засобів стосунки, пов’язані з роллю, спеціально виділялись та ставали предметом усвідомлення дітей. Спочатку рольову поведінку дітей аналізував педагог, потім поступово залучалися учасники гри. Автор стверджує, що діти часто не розкривають стосунків, пов’язаних з ролями, оскільки не знають суспільного значення діяльності окремих людей, яких зображають в іграх.

Педагогічні засоби, використані Р.А. Іванковою, допомогли дітям висунути на перший план у грі стосунки поміж персонажами, реалізувати моральний зміст діяльності героїв. Експериментальна робота засвідчила, що стосунки, пов’язані з ролями, втілюються дітьми у грі в тих випадках, коли вони спеціально виділяються педагогом та усвідомлюються дітьми.

К.Й. Щербакова особливу увагу приділила проблемі формування стосунків дітей 3 – 5 років у грі. Вона стверджувала, що основною передумовою, яка визначає успішність формування позитивних стосунків полягає у природній наслідувальній діяльності дітей. Відображення у грі соціальних стосунків поступово випливає на перший план і являє для дитини основний інтерес. Відношення дітей і визначені цими відношеннями вчинки, пов’язані певним сюжетом, утворюють ту канву, на яку спирається ігровий процес. В сюжетно-рольовій грі, на думку дослідника, об’єктивною основою стосунків є зміст гри та ролі, обрані дітьми. Гра своїм змістом визначає ступінь організованості дітей та рівень стосунків.

В дослідженні К.Й. Щербакової характер стосунків дітей пов’язано з формою організації ігрової діяльності, взаємодії в ній. У зв’язку з цим перевага надавалась сукупним сюжетним іграм дітей. Стосунки дітей в сукупних іграх будуються на основі виникнення моральних якостей: справедливості, доброти уваги, турботи, взаємодопомоги та ін.

Дослідником визначено педагогічні засоби, які сприяють одночасному підвищенню рівня самої ігрової діяльності та дитячих стосунків у ній. Серед них названо наступні: епізодичне тематичне планування програмового матеріалу та розвиток відповідних ігор, організація систематичного спілкування з дорослими та старшими дітьми, навчання дітей правилам взаємодії. На думку К.Й. Щербакової, існує діалектичний взаємозв’язок поміж рівнем ігрових та реальних стосунків дітей.

Особливе місце серед сучасних досліджень, які вивчали проблему управління стосунками дітей у грі, особливості функціонування дитячих самостійних ігрових об’єднань, посідає дослідження Л.В. Артемової. В ньому вперше було поєднано існуючі підходи Р.Й. Жуковської та О.П. Усової до формування стосунків дітей у грі.

Дослідження Л.В. Артемової наводять дані, які свідчать, що активність дітей під час гри визначається їх соціальним статусом. Для зміни характеру особистісних стосунків дітей, підвищення соціального статусу окремих дітей дослідник успішно застосував метод зміни складу граючих груп, де новий склад забезпечує можливість зміни стосунків, почергове виконання ролей. З метою регулювання поведінки дітей в конфліктних ситуаціях, пропонувались правила: домовитись про спільну гру; спокійно переконати партнерів у правильності своєї пропозиції; враховувати доцільні пропозиції товаришів; по черзі та спільно грати іграшками; узгоджувати розподіл ролей; обирати для виконання провідних ролей тих, хто вміє цікаво грати сам.

Ідеї Л.В. Артемової успішно було розвинено в дослідженні І.О. Школьної. Автор розглядає управління реальними стосунками як умову активізації ігрової взаємодії дітей. Було використано цілеспрямований вплив на склад граючих з урахуванням індивідуально-особистих особливостей активності дітей у грі, практичних та комунікативних навичок, організаційних здібностей, особистих уподобань.

Досить цікавими є дослідження А.В. Алексєєвої та Т.С. Смолєвої, присвячені вивченню поведінки та стосунків з однолітками сором’язливих та невпевнених у собі дітей, виявленню шляхів та методів їх залучення до життя групи, підвищенню їх соціального статусу. Авторам цих досліджень вдалося знайти конкретні прийоми, які забезпечили формування сприятливих стосунків, впевненості, активності. Головний напрямок в роботі з цими дітьми полягав у виявленні довіри, поваги до них, розвитку впевненості та самоповаги. Створювались умови для прояви самостійності. З цією метою дітям надавали можливість здійснювати різноманітну, цікаву для них, діяльність, яка дозволяла відчути задоволення від результату, успіху в ній. Серед педагогічних засобів перевага надавалась ігровій діяльності (індивідуальній та спільній). З початку сором’язливих та невпевнених дітей залучали до індивідуальних сюжетних ігор режисерського типу. Дитина включалася до них на доступному їй рівні ігрової техніки, це дозволяло забезпечити успішність діяльності. Одночасно увага інших дітей в групі приверталася до цікавої гри цієї дитини. Вихователь високо оцінював її зміст. Це впливало на “суспільну думку” у групі, сприяло підвищенню соціального статусу дітей, введенню їх до товариства граючих.

Отже, творча гра є справжньою соціальною практикою дитини, його реальним життям у товаристві ровесників. У грі всі сторони дитячої особистості формуються у єдності та взаємодії.

Самостійна робота за змістовим модулем №12

Характеристика дитячого товариства.

Різновікова група дошкільного закладу.

Методична вказівка.

Законспектуйте статтю, визначивши особливості взаємодії дошкільників в різновіковій групі.

Література.

1. Герасимова Е. Особенности взаимодействий дошкольников в разновозрастной группе.// Дошкольное воспитание.-2002.-№1.-44-47.

12.2 Формування досвіду товариських взаємин.

Формування взаємовідносин дітей молодшого дошкільного віку.

Методична вказівка.

Законспектуйте статтю , визначивши причини дитячих конфліктів та шляхи їх усунення.

Література

1. Копачева Ж, Пахомова Е., Чернавина С., Якобсон С.Формирование взаимоотношений между детьми 3-4 лет.// Дошкольное воспитание.-2002.-№1.-С.5-11.

Модуль №13„Громадянське виховання дошкільників ”

Лекція 1.

Тема. Патріотичне виховання в дошкільному віці

План.

1. Патріотичне виховання – основа виховання громадянських якостей у дітей, його своєрідність в дошкільному віці.

2. Завдання виховання у дітей любові до Батьківщини.

3. Засоби та методи патріотичного виховання.

Література

1. Концепція дошкільного виховання в Україні. – К.: Освіта, 1993. -С. 6-10.

2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні //Дошкільне виховання.- 1999.- № 1. – С. 6

3. Артемова Л.В. Національний дитячий садок в Україні //Дошкільне виховання.

- 1991. -№ 6.

4. Богуш А.М., Лисенко Н.В. Українське народознавство в дошкільному закладі: Навч. посібник.-К.: Вища шк., 1994.- 398с.

Одним із найсуттєвіших показників моральності люди­ни є патріотизм.

Патріотизм (грец. раігіз — батьківщина) — любов до Батьківщи­ни, відданість їй і своєму народу.

Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності — віддати життя за її свободу і незалежність, людина не мо­же бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та ін­ших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і ду­ховних надбань суспільства.

Патріотичні почуття дітей дошкільного віку заснову­ються на їх інтересі до найближчого оточення (сім'ї, бать­ківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов'язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони знач­но раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлен­ня, ніж починають засвоювати знання.

Патріотизм як моральна якість має інтегральний зміст. З огляду на це в педагогічній роботі поєднано озна­йомлення дітей з явищами суспільного життя, народо­знавство, засоби мистецтва, практична діяльність дітей (праця, спостереження, ігри, творча діяльність та ін.), на­ціональні, державні свята.

Основними напрямами патріотичного виховання є:

— формування уявлень про сім'ю, родину, рід і родовід;

— краєзнавство;

— ознайомлення з явищами суспільного життя;

— формування знань про історію держави, державні символи;

— ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;

— формування знань про людство.

Для патріотичного виховання важливо правильно ви­значити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Найсприятли­вішим для початку систематичного патріотичного вихо­вання є середній дошкільний вік, коли особливо активізу­ється інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ.

Цілеспрямоване патріотичне виховання повинно поєд­нувати любов до найближчих людей з формуванням такого ж ставлення і до певних феноменів суспільного буття. З цією метою факти життя країни, з якими ознайомлюють дошкільнят, ілюструють прикладами з діяльності близь­ких їм дорослих, батьків залучають до оцінки суспільних явищ, спільної участі з дітьми у громадських справах.

Однак лише ознайомлення із суспільним життям не ви­рішує завдань патріотичного виховання. Це засвідчив дос­від роботи дошкільних закладів у 20—30-ті роки XX ст. Водночас не можна ігнорувати значущості ознайомлення дітей з історією і сучасністю рідної країни, іншими су­спільними явищами.

Концепція дошкільного виховання в Україні (1993), сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, ук­раїнознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і різ­номанітні програми дошкільного виховання.

У розділі «Дитина і навколишній світ» програми вихо­вання «Малятко» окреслено завдання ознайомлення дітей з явищами суспільного життя за напрямами, зміст яких поглиблюється у кожній наступній віковій групі. Вже у молодшій групі діти мають знати назву рідного міста (се­ла), а в середній повинні мати певні уявлення про Батьків­щину («Батьківщина — це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається Батьківщи­ною. Наша Батьківщина — Україна»). Діти повинні знати, що люди, які мають спільну батьківщину, — це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні — український народ. У народі з роду в рід передаються мова, пісні, повага до стар­ших, любов до дітей і рідного дому. Програма передбачає формування у дітей уявлень про історію рідного міста (се­ла), походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні пам'ятки рідного краю.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні орієн­тує на опанування знань про нашу державу, виховання по­ваги до державних символів. Старші дошкільники мають знати прапор, гімн, герб України, назву її столиці, інших великих міст, значущі географічні назви (Крим, Карпат­ські гори, Дніпро), пам'ятні місця (Тарасова гора у Каневі, Хортиця, заповідник Асканія-Нова тощо). Цій меті підпо­рядковані заняття «Ми живемо в Україні, ми дуже люби­мо її», «Пам'ятні місця України», «Рідне місто (село)», «Вулиці нашого міста (села)», «Наш герб» та ін.

Діти мають поступово усвідомлювати, що моральний аспект патріотизму полягає і в розвитку національної економіки (це нові робочі місця, заробітна плата працівни­кам, доходи бюджету, раціональне використання яких ро­бить життя у рідній країні достойним), і в підтримці націо­нального виробника, і в економічній, господарській поряд­ності власників підприємств, і в розвитку меценатства тощо. Щодо цього педагог може використати приклади з історії і з сучасного життя країни. Доцільним у патріотич­ному вихованні дітей дошкільного віку є використання творів художньої літератури, в яких ідеться про історію і сьогодення України, життя дітей і дорослих.

До ефективних методів і форм організації патріотично­го виховання належать: екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам'яток, визначних місць; розповіді вихо­вателя; бесіди з цікавими людьми; узагальнюючі бесіди; розгляд ілюстративних матеріалів; читання та інсценуван­ня творів художньої літератури; запрошення членів родин у дитячий садок; спільні з родинами виховні заходи (День сім'ї, свято бабусь тощо); зустрічі з батьками за межами дошкільного закладу, за місцем роботи та ін.

Важливим напрямом патріотичного виховання є при­лучення до народознавства— вивчення культури, побу­ту, звичаїв рідного народу. Дошкільників ознайомлюють з культурними і матеріальними цінностями родини і наро­ду, пояснюють зв'язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховують розуміння смислу життя, інтерес до родинних і народних традицій.

Значну роль у вихованні дітей відіграють народні тра­диції— досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в поко­ління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзна­чати пам'ятні дати тощо). З традиціями тісно пов'язані на­родні звичаї— усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народ­ної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін.).

Прилучаючись до народознавства, діти поступово ут­верджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступо­во отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу. Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен н стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії.

Сучасні концепції національного виховання наголошують на важливості національної спрямованості освіти, її органічної єдності з національною історією і традиціями, на збереженні і збагаченні культури українського народу.

У Концепції дошкільного виховання в Україні (1993) зазначено, що провідними засадами діяльності сучасною національного дошкільного закладу мають бути національна психологія, культура та історія, а також загально людські духовні надбання.

Важливим завданням педагогічної науки і практики є забезпечення етнізації — природного входження дітей і духовний світ свого народу, нації як елементу загально людської культури

Справжні патріотичні почуття здатний виховувати високоосвічений, інтелігентний педагог-патріот, який разом з дітьми щиро радітиме успіхам вітчизняних спортсменів, артистів, учених, переживатиме їх невдачі. Такий педагог зуміє допомогти дітям усвідомити, що патріотизм є благородною пристрастю людини, він не має нічого спільного з національним егоїзмом.

Спрямованість морального виховання та загальний особистісний розвиток дитини, його неперервність у педагогічному процесі, багатоманітність напрямів і методів вимагає високої професійної та моральної культури вихователя, гуманістичної спрямованості його педагогічної діяльності, вміння розуміти дитину і діяти спільно з нею.

Результатом такої роботи може стати вищий рівень мо­ральної вихованості дітей — здатність до морального са­мовдосконалення, усвідомлена потреба в ньому.

Лекція 2.

Тема. Виховання любові та поваги до народів інших національностей

План.

1. „Базовий компонент дошкільної освіти” про формування у дошкільників знань про людство.

2. Засоби виховання любові та поваги до народів інших національностей .

Література.

1. Артемова Л.В. Національний дитячий садок в Україні //Дошкільне виховання.

- 1991. -№ 6.

2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні //Дошкільне виховання.- 1999.- № 1. – С. 6

3. Богомолова М. И. Интернациональное воспитание.- М.: Просвещение,1988. –С. 51-87.

4. Сухомлинська О.В.Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності //Дошкільне виховання.- 2003.- № 2. – С.3-8.

Україна історично склалася й існує як багатонаціональна держава. Це завжди віддзеркалювалося на її соціально-економічному, політичному і культурному житті. Тому на перший план освітньої діяльності виходять проблеми збереження і розвитку надбань народів, що населяють Україну; залучення дітей до світової загальнолюдської культури.

Сучасні концепції національного виховання наголошують на важливості національної спрямованості освіти, її органічної єдності з національною історією і традиціями, на збереженні і збагаченні культури українськоп народу.

У Концепції дошкільного виховання в Україні (1993) зазначено, що провідними засадами діяльності сучасною національного дошкільного закладу мають бути націо- нальна психологія, культура та історія, а також загальнолюдські духовні надбання.

Важливим завданням педагогічної науки і практики забезпечення етнізації — природного входження дітей і духовний світ свого народу, нації як елементу загально- людської культури, позбавленого національної обмеженості та егоїзму. Моральна спрямованість цієї роботи ви магає єдності національного і загальнолюдського у форму -ванні національної самосвідомості, інтернаціональню почуттів дошкільників. Національне самовизначення особистості (віднесення себе до певної нації, відданість їй, любов та інтерес до всього національного) за такої умови не перероджується в національний егоїзм і негативне ставлення до інших націй, адже людина, яка має високу національну свідомість, поважатиме й інший народ.

Головним завданням національного виховання дітей дошкільного віку є формування основ національної самосвідомості — відчуття належності до певної нації, яка ви- являється в етнічному самовизначенні (віднесенні себе де певної етнічної групи). Основою національної самосвідомості є національні почуття — комплекс емоцій, які фік­сують суб'єктивне ставлення людей до своєї нації, її потреб і норм життя, а також до інших народів. Це не має нічого спільного з національним „егоїзмом”. А навпаки, активно сприятиме формуванню у дітей етики міжнаціонального спілкування», яка стосовно дитини-дошкільника передбачає симпатію, доброзичливість, повагу до однолітків і дорослих різних національностей, їхніх на­ціональних традицій і звичаїв, інтерес до їхнього життя, культури.

Безперечно, малюк не відразу починає зауважувати оз­наки національної належності людей, особливо коли йдеть­ся про нації, які не мають помітних відмінностей у зовніш­ності, одязі, побутовій культурі. У середньому дошкільному віці інтерес дитиня до явищ суспільного життя підводить її до усвідомлення певних виявів міжнаціональних стосунків. У цьому сенсі батьки і вихователі мають дбати, щоб дитина засвоювала норми міжнаціонального спілкування (співжит­тя) не стихійно, а цілеспрямовано, орієнтуючись на загаль­нолюдські моральні цінності. Формуванню доброзичливих міжнаціональних стосунків у дошкільному закладі сприяє доброзичливе, дружелюбне співжиття у групі, в якій є дії різних національностей.

Формування патріотичних почуттів дітей дошкільного віку має поєднуватися з вихованням їх у дусі миру.Адже глобалізація, зростання відкритості суспільств актуалізує ідею планетарності, вселяє багатьом людям відчуття того, що вони є жителями Землі. За даними Всесвітньої організа­ції з дошкільного виховання (ОМЕР), представники різних країн змістом мирних відносин між людьми вважають:

а) любов і повагу до ближнього, щирість, співпережи­вання, привітність, розуміння, вміння допомагати тим, хто потребує допомоги;

б) дотримання прийнятих у суспільстві моральних норм, протидію злу без виявлення агресивності;

в) почуття солідарності та відповідальності стосовно інших.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні тлума­чить поняття «людство» як сукупність усіх людей, які на­селяють планету, як усвідомлення того, що народи світу прагнуть миру і щастя, процвітання рідної країни і всієї планети, турбуються про майбутнє дітей.

Теоретичні засади виховної роботи з даного напрямку розроблено ще у ХХ столітті в дослідженнях Р.Й Жуковської, М.І.Богомолової, Е.К.Суслової,В.В.Кондратової , К.В.Назаренко, О.М.Лещенко та ін.

У дошкільному закладі розкриття етнічної багатоманіт­ності світу доцільно починати з ознайомлення безпосеред­німи методами. Передусім слід ознайомити дітей з народа­ми, які населяють країну та сусідні держави, а також із народами, що є носіями іноземної мови, яку діти вивчають у дошкільному закладі. Дошкільників, як правило, цікав­лять казки, ігри, побут інших народів; залюбки вони спіл­куються з представниками різних національностей.

Засоби і методи цієї роботи традиційні:

- розповіді вихо­вателя;

- використання творів художньої літератури;

- показ народних іграшок, виробів народних майстрів, предметів побуту тощо;

- розглядання ілюстративного матеріалу (кар­тин природи, історичних пам'яток тощо);

- ігрові заочні екскурсії-подорожі;

- узагальнюючі заняття, що підсумову­ють знання дітей про певну країну;

- листування з дошкіль­ними закладами;

- зустрічі з представниками інших країн.

Усі методиумовно поділяються на дві групи. Перша група – це вербальні й наочні методи, спрямовані на формування в дітей суспільних уявлень, моральних суджень, оцінок.До них належать спостереження й екскурсії, зустрічі з героями війеи і праці, розповіді вихователя, бесіди, читання художньої літератури, розгляд картин, ілюстрацій до книжок, зразків декоративно-прикладного мистецтва різних народів,перегляд діа- і кінофільмів, прослуховування музики, пісень, проведення рухлівих ігор.

Друга група методів забезпечує набуття дітьми практичного досвіду з основ громадської поведінки в процесі безпосереднього пізнання явищ і подій навколишнього суспільного життя та спілкування з дорослими і ровесниками в пізних видах цілеспрямованої творчої діяльності дітей. До цієї групи належать методи залучення дітей до посильної суспільно корисної праці, привчання до основ толерантної поведінки українського громадянина, відтворення побаченого і сприйнятого в творчій діяльності. Успіх виховання у дошкільників початкових форм міжнаціональної культури забезпечується застосуванням перших і других методів, їх тісної взаємодії.

Спрямованість морального виховання та загальний особистісний розвиток дитини, його неперервність у педагогічному процесі, багатоманітність напрямів і методів вимагає високої професійної та моральної культури вихователя, гуманістичної спрямованості його педагогічної діяльності, вміння розуміти дитину і діяти спільно з нею

Самостійна робота за змістовим модулем №13

13.1 Патріотичне виховання в дошкільному віці

Українське народознавство в дошкільному закладі.

Методичні вказівка.

1. Скласти план статті та написати анотацію до неї.

Література.

1. Якубенко В. Від народознавства – до світового патріотизму. // Дошкільне виховання. - № 8, 2002. – С. 12-13.

13.2 Виховання любові та поваги до народів інших національностей

Засоби та методи ознайомлення дітей з особливостями народів рідної країни та світу.

Методична вказівка.

1. Скласти план-конспект заняття з дітьми старшого дошкільного віку , спрямованого на розширення та узагальнення уявлень дітей про ознаки української та інших націй, представники яких проживають у регіоні.

Література.

1. Гуренко О.І. Формування етнокультурної компетентності майбутніх педагогів в умовах полі етнічного середовища: Навчальний посібник. – Донецьк: ТОВ ”Юго-Восток, ЛТД”, 2007. – С. 52 -167 с.

2. Малятко. Програма виховання дітей дошкільного віку. / З.П. Плохій. –К. Педагогічна думка, 1999. –С.153-159.

Питання для самоконтролю та самоперевірки

1. Розкрийте завдання виховання у дітей дошкільного віку любові до рідного краю.

2. В чому своєрідність вияву почуття патріотизму у дошкільників. Охарактеризуйте складові формування у дітей дошкільного віку поняття „Батьківщина”.

3. Національні та загальнолюдські цінності – основа патріотичного виховання.

4. Визначіть шляхи , засоби і методи патріотичного виховання.

5. Зміст роботи з формування суспільних уявлень в дошкільному закладі.

6. Засоби та методи ознайомлення дітей з особливостями народів рідної країни та світу.

7. Поясніть взаємозв'язок національного і загальнолюдського у вихованні основ національної самосвідомості та культури міжнаціо­нального спілкування. Обгрунтуйте своє ставлення до проблеми вихо­вання «громадянина світу».

Змістовий модуль №14 „Виховання вольової поведінки ”

Лекція 1.

Тема. Виховання вольової поведінки.

План.

1. Особливості морально-вольового розвитку дошкільника.

2. Педагогічні умови формування вольової поведінки дитини.

3. Вередування та впертість, їх причини, шляхи

подолання.

Література

1. Галуцька О. Дитячі примхи // Дошкільне виховання. -1998. -№6. –С. 17.

2. Котырло В.К. Развитие волевого поведения у дошкольников. – К.: Рад школа, 1971.

3. Литвин Л. Розвиваймо волю дитини// Дошкільне виховання. -2000. -№8. –С.22-23.

4. Стрюк К. „Важкі” діти чи „важкі” вихователі? // Дошкільне виховання. -2000. -№ 12. –С. 10-11.

Воля є важливим чинником морального розвитку осо­бистості, основою свідомого дотримання правил поведін­ки, забезпечує вибір способу поведінки відповідно до за­гальнолюдських норм моралі, інколи навіть усупереч власним бажанням і потягам. Щоб досягнути мети, довес­ти до завершення доручену справу, відмовитися на ко­ристь товариша від омріяної перспективи, людина повин­на виявити не тільки знання, вміння, особистісну культу­ру, а й вольові зусилля.

Моральність особистості є наслідком таких морально-вольових якостей, як самостійність, організованість, ці­леспрямованість, наполегливість, дисциплінованість, смі­ливість.

Розвиток волі починається з першими свідомо спря­мованими, довільними діями. А довільна поведінка роз­вивається із формуванням ініціативності — самостій­ності дитини у виборі дії, прийнятті рішення, що дає їй змогу відчути себе джерелом дії, та усвідомленості — здатності розуміти смисл своєї діяльності й ситуації, в якій відбувається ця діяльність. Поступово розвивається здатність ставити перед собою складніші завдання, дола­ти труднощі, що надає діям справді вольового характеру. Цей процес триває з 3 до 7 років. Про ступінь вольового розвитку свідчить здатність до цілеспрямованої поведінки за обставин, що перешкоджають досягненню мети, долан­ню різноманітних перешкод.

Формування морально-вольових рис характеру відбувається в діяльності, у спілкуванні дитини з ровесниками і дорослими. У дошкільному дитинстві на­бувають значного розвитку такі види діяльності, як гра, праця, навчання, що мають широкі можливості для формування морально-вольових якостей характеру.

Виховання вольової поведінки у малюків — важливе завдання педагога. Під виливом інтересу до гри, трудової діяльності, в ході оволодіння новими вміннями діти стають здатними до вольових зусиль, долання перешкод. Однак недостатній розвиток вольових процесів виявляється нерідко в нестійкості задуму, легкому від­воліканні, у відмові від наміченої мети. Це свідчить про слабку сформованість вольових рис характеру у дошкільників: наполегли­вості, цілеспрямованості, рішучості, витримки.