Загальна характеристика періодів вікового розвитку

ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ЗРОСТАЮЧОГО ОРГАНІЗМУ

ПЛАН

1. Загальна характеристика періодів вікового розвитку

2. Розвиток центральної нервової системи та особливості психіки школярів різного віку

3. Розвиток ендокринної системи та біологічне дозрівання

4. Розвиток опорно-рухового апарату

5. Розвиток рухової функції

6. Розвиток системи крові, кровообігу

7. Розвиток системи дихання

8. Вікові зміни фізичних якостей

Раціональна підготовка юного спортсмена неможлива без урахування закономірностей розвитку зростаючого організму. Ігнорування цього — найнебезпечніша помилка в роботі тренера, вчителя фізкультури, головна причина прорахунків, які допускаються при підготовці юного спортсмена. Тому знання закономірностей розвитку зростаючого організму обов'язкове для кожного тренера і вчителя фізичної культури.

Однак перш ніж розглядати особливості вікового розвитку найважливіших функцій і систем людського організму, охарактеризуємо в цілому основні вікові періоди розвитку школярів.

Загальна характеристика періодів вікового розвитку

Молодший шкільний вік (7—12 років — хлопчики; 7—11 років — дівчатка) — найбільш «спокійний» у розвитку дитини. Він характеризується помірними темпами зростання, плавністю розвитку, поступовістю зміни структур і функцій. Тренеру, який у роботі з дітьми цього віку, не порушує принципів доступності, систематичності і поступовості, можна не побоюватися неприємностей. Ймовірність виникнення всіляких травм, перенапруг і перевтомлень значно підвищується дещо пізніше — в підлітковому віці.

Середній шкільний, або підлітковий, вік (13—16 років хлопчики, 12—15 років дівчатка). У цьому віці відбувається різкий стрибок у розвитку, який переводить організм у якісно новий стан. Відбувається не тільки швидке статеве дозрівання, а й стрімко розвиваються всі органи і системи, значно підвищується інтенсивність обмінних процесів, швидкі нейроендокринні перебудови впливають як на вегетативну нервову систему (часті коливання пульсу, нестійкість кров'яного тиску, серцево-судинні розлади), так і на вищу нервову діяльність, що проявляється в частій зміні настрою, переважанні процесів збудження над процесами гальмування, високої емоційної збудливості. Підлітковий вік у спортивному середовищі нерідко називають «віком криз», оскільки саме в цьому віці найчастіше допускається основна помилка, яка відрізає шлях у великий спорт багатьом юним спортсменам, і відбувається це за дуже простою схемою. Організм підлітка дуже реактивний, моментально відповідає на тренувальні впливи пристосувальними перебудовами. Збільшивши навантаження, легко поліпшити результат, і малодосвідчені тренери, бачачи в стрімкому прогресі учня підтвердження правильності обраної методики підготовки, продовжують нарощувати обсяг і інтенсивність тренувальної роботи, розширювати змагальну практику. Однак через деякий час зростання спортивних результатів неминуче припиняється і, що значно гірше, наноситься шкода здоров'ю підлітків. Масове форсування підготовки підлітків — основна біда резервного спорту. Вершини спортивної майстерності, як правило, досягають ті, хто успішно мине «небезпечну підліткову зону», зберігши функціональні та психологічні резерви для подальшого вдосконалення.

Юнацький вік (17—21 рік у юнаків, 16—20 років у дівчат). З досягненням його верхньої межі зазвичай закінчується формування організму, більшість його функцій досягає максимуму розвитку, тому в роботі з юнаками та дівчатами тренер може застосовувати майже всі наявні в його розпорядженні тренувальні засоби і методи, обмежуючи застосування найбільш потужних з них у тих видах спорту, де максимальний результат досягається в період зрілості — після двадцяти років. У таких видах спорту як плавання, художня та спортивна гімнастика, фігурне катання юнацький вік — оптимальний для досягнення найвищих результатів і тренери тут вільні у виборі тренувальних засобів і методів.