Вивчення історії і теорії педагогіки — шлях до творчості вчителя

К. Д. Ушинський, знайшовши в Гатчинському інституті бібліотеку і вивчивши її, прозрів і з вдячністю згадував: "Цим двом шафам я зобов'язаний в житті багато чим, і... від скількох

грубих помилок я був би позбавлений, якби познайомився з цими двома шафами перш ніж вступив на педагогічну стезю".

Ознайомившись із теорією виховання, К. Ушинський дійшов висновку: методи тут дуже різноманітні, і лише знайомство з усім розмаїттям методів може врятувати від впертої одноманітності, яка, на жаль, дуже часто трапляється у практиків, не ознайомлених із педагогічною літературою.

У факторах виховання керівна роль, за Ушинським, належить учителю. "Багато, звичайно, значить дух закладу, але цей дух живе не в стінах, не на папері, а в характері багатьох вихователів і звідти переходить у характер вихованців". У вихованні усе повинно спиратися на особистість вихователя, тому що виховна сила виливається лише з живого джерела людської особи.

Ушинський вимагав від кожного вчителя, щоб він любив свою професію, із почуттям відповідальності ставився до цієї великої всенародної справи і з честю виправдав велику довіру народу.

Від кожного вчителя вимагається творчість, якої не може бути без глибокого професійного знання історії і теорії педагогічної думки, знання не зі статей і підручників, не з телепередач і лекцій, а безпосередньо з першоджерел. Це неодмінна умова руху вперед, до справжніх висот. Якщо цього не дотримуватися, ніхто з учителів не застрахований від помилок, переоцінки себе і від повторення. Нова школа не можлива без педагогічної освіти. Наука про виховання — найдавніша наука, її історія — школа мислення. Знати історію педагогічної науки — це значить бачити її в зародку, повільному становленні, сходженні від менш досконалого до більш досконалого, у русі від нижчих сходинок до вищих.

Засвоївши досвід попередників, потрібно йти далі, усвідомлюючи, що педагогіка — споруда, яка повинна будуватися вічно. Зупинимося на такому поверсі цієї споруди, як педагогіка співтворчості. Сократ є її родоначальником. Ж.-Ж. Руссо не відставав від великого грека. У Л. Толстого ми знаходимо, що діти багатші на творчі можливості, ніж дорослі. Видатні діячі педагогіки А. Макаренко, В. Сухомлинський заклали сучасні методологічні основи співпраці вчителів та учнів. У 80-х, 90-х роках передові вчителі, учителі-новатори зібрали величезний досвід нових форм, засобів, прийомів навчання і виховання. Створені нові дидактичні системи, технології, модулі, нові стилі педагогічної діяльності. Є талановиті автори педагогічних концепцій. Вони сміливо шукають нові підходи

до навчання і виховання, збагачують школу свіжими ідеями і методичними відкриттями.

Студентам необхідно глибинно вивчати сучасні праці психологів, педагогів, методистів і вчителів-практиків, лише тоді вони відкриють невичерпні педагогічні роздуми і виберуть із них найбільш відповідні до нашого часу і своєї індивідуальності: із них можна черпати десятками і сотнями зразки навчання і виховання. На жаль, сьогодні скарби історико-педагогічної думки не використовуються повністю. Поклонів на адресу педагогічних мислителів не досить. Потрібно вивчати їх, творчо використовувати створене ними.

Важливо, щоб у людини, яка вступає до педагогічного вузу, були первинні вихідні якості. Вивчення історії життя видатних і відомих педагогів показує, що до цих властивостей належать: потреба вчити, виховувати, ростити, удосконалювати, передавати досвід; гуманність, світлий розум; цільність, єдність слова і діла, комунікабельність; чистота натури, душевна молодість, дар мови. Ці риси — фундамент формування особистості вчителя.

У сьогоднішніх учителів-новаторів, переможців і лауреатів конкурсів "Учитель року" виділяються такі уміння і якості, як: прекрасна ерудиція, відточена мова, залізна логіка, наочність у роздумах. Акмеологічний рівень готовності вчителя до педагогічної діяльності включає філософську мудрість, дослідництво, творчість, науковість.