Індивідуально-виховна робота зі студентами
П»яних Д.О. №2
Важливе місце у виховній діяльності науково-педагогічного працівника належить індивідуально-виховній роботі зі студентами. Але для її реалізації будь-який науково-педагогічний працівник має оволодіти набором педагогічного інструментарію. Для цього потрібно досконало оволодіти методикою індивідуально-виховної роботи, яка становить сукупність підходів, методів, способів і прийомів взаємодії з окремим студентами.
«Студент» у перекладі з латинської означає «той, що сумлінно працює», «той, хто бажає знання». А. С. Власенко пропонує таке визначення: «Студентство – це особлива соціальна група, що формується з різних соціальних прошарків суспільства і характеризується особливими умовами життя,праці, побуту, особливою суспільною поведінкою і психологією, для якої набуття знань і підготовка себе для майбутньої роботи в суспільному виробництві, науці та культурі є головним і здебільшого єдиним заняттям».
Т. В. Іщенко акцентує увагу на тому факті, що студентство є складовою такої суспільної групи, як молодь. Наділене, як соціальна група, усіма притаманними молоді якостями. Водночас студентство має свої особливості. Одна з них – соціальний престиж, оскільки більшість студентів усвідомлюють, що вищий навчальний заклад є одним із засобів соціального зростання.
Студентство — мобільна група, метою існування якої є організована за певною програмою підготовка до виконання професійних і соціальних ролей у матеріальному і духовному виробництві.
Одне із завдань науково-педагогічного працівника на всіх етапах становлення студента – допомогти йому знайти себе. Якщо людина отримує завдання, яке не відповідає її нахилам, вона ніколи не пізнає, наскільки цікавою може бути праця.
В індивідуально-виховній роботі зі студентом провідним аспектом є проектування його особистості на зміст навчально-виховної діяльності та суспільного життя. Чимале значення має також інформація про те, чого хоче студент у житті, чого він чекає від навчання тощо.
Організація індивідуально-виховної роботи зі студентами передбачає:
· діагностику особистості студента (якостей, властивостей, мотивації, установок, особливостей та ін.);
· визначення близьких і перспективних цілей індивідуально-виховної роботи зі студентом;
· вироблення формуючих, розвивальних і корекційних заходів, спрямованих на усунення відхилень у поведінці студентів, розвиток інтелектуальної, емоційної та вольової сфер;
· здійснення впливу (вибір оптимальних форм, методів і прийомів психолого-педагогічного впливу та їхнє практичне застосування);
· аналіз досягнутих результатів виховного впливу на студента та корегування цілей індивідуально-виховної роботи з ним.
Науково-педагогічному працівнику необхідно знати:
-загальні біографічні відомості: прізвище, ім’я, по батькові, рік народження, соціальний і родинний стан, умови, у яких ріс, учився, виховувався, товаришів, друзів, знайомих;
-моральні якості: рівень свідомості, ставлення до обов’язку навчання, дотримання норм моралі, дисциплінованість, чесність, організованість, покора й ретельність, ставлення до товаришів і колективу;
-психічні особливості студентів;
-стан здоров’я: фізичний і психічний розвиток.
Щоб вивчити студентів, педагогічно виправдано використовувати такі методи: спостереження, індивідуальна бесіда, вивчення документів, використання думки інших осіб; аналіз результатів повсякденної діяльності, опитувальні методики, тести, проблемні ситуації, наприклад, введення в ситуацію морального вибору і виконання ролей.Розглянемо деякі з них.
Найпоширенішим методом вивчення студентів є бесіда.Однак педагогічна практика засвідчує, що бесіда як метод індивідуально-виховної роботи не завжди досягає позитивного результату. Причини – різні. Одна з них полягає в тому, що цей метод вихователь має застосовувати професійно.
По-перше, бесіда тоді досягає мети, коли вихованець усвідомлює її необхідність.
По-друге, бесіда стане результативною, якщо науково-педагогічний працівник підготує умови для взаєморозуміння, зуміє схилити до себе студента, встановить з ним міцний контакт взаємодії. Педагог також має виявити стурбованість долею студента, доброзичливість, готовність надати йому реальну практичну допомогу.
По-третє, готуючись до бесіди, не слід забувати про те, що студент може бути по-різному налаштований на її результат. Якщо, наприклад, науково-педагогічний працівник поставив собі завдання сформувати установку на зміну способів самоутвердження студента в колективі, йому необхідно знати, що активним діячем є не тільки педагог, а й студент, і керуватися цим у процесі бесіди.
По-четверте, бесіда може забезпечити очікуваний виховний ефект тоді, коли в ній повно реалізувати можливість основного методу виховання, який становить фундамент бесіди. Наприклад, мета бесіди в тому, щоб домогтися зміни студентові раніше сформовані моральні критерії.
Зрозуміло, що об’єктом педагогічного впливу буде свідомість студента. А провідним методом впливу − переконання. І залежно від обставин, науково-педагогічний працівник може скористатися різними прийомами цього методу: роз’ясненням, спростуванням, доведенням, демонстрацією своєї позиції, прикладами позитивного досвіду тощо.
Якщо студент не впевнений у собі, у розвитку якоїсь якості, можна застосувати метод навіювання. У разі навіювання під час бесіди варто орієнтуватися на створення такої психологічної атмосфери взаємодії зі студентом, яка б сприяла некритичному сприйняттю змісту установок, що їх повідомляє науково-педагогічний працівник. Цього досягають завдяки сприятливому емоційному настрою бесіди, відкритої доброзичливості й сильного прагнення вихователя надати практичну допомогу підлеглому, спираючись на безумовний авторитет джерела інформації – науково-педагогічного працівника.
Часто необхідно студента залучити до інтенсивного освоєння моральної чи правової норми, адаптації її у внутрішню площину, тобто в орієнтир, мотив дії чи вчинку. Навмисно створена ситуація морального вибору допомагає зробити моральне знання фактом свідомості студента, компонентом світогляду й основою практичної дії.
До навмисного введення в ситуацію морального вибору вдаються також стосовно студентів, які порушують навчальну дисципліну, громадський порядок та ін. Доцільно попередньо з’ясувати ступінь стійкості мотивації такої поведінки студента, запропонувати йому ще раз зіставити форми властивої йому поведінки із загальною метою життя, професійною діяльністю, його власною соціальною перспективою. Варто постійно спонукати студента до того, щоб він сам навів аргументи на користь певних форм поведінки, зіставив їх із нормами внутрішньо-колективного життя й вимогами морального ідеалу.
Застосовуючи метод виконання ролей, слід пам’ятати, що не можна ні змінити, ні розвинути жодного компонента в структурі особистості студента, не ввівши в ситуацію, котра вимагає виявлення саме цієї якості, цього компонента структури особистості.
Враховуючи цю обставину, серед першочергових завдань індивідуально-виховної роботи – завдання підготувати студента до ефективного виконання ролей, зумовлених майбутньою професійною діяльністю, до навчання у вищому навчальному закладі, стосунків у студентському колективі.
Метод виконання ролей вимагає, щоб науково-педагогічний працівник попередньо осмислив основні параметри тієї чи іншої ролі, її вимог до якостей особистості студента. Потім розробляють і реалізовують на практиці тактику«введення» студента в роль і педагогічне корегування її освоєння в різних ситуаціях навчання і громадської діяльності, життя й побуту студентів. Отже, методика індивідуально-виховної роботи за своєю суттю – досить складне педагогічне явище, освоєння якого вимагає значних зусиль усіх науково-педагогічних працівників.
Завжди в індивідуально-виховній роботі важливим є аналіз досягнутих результатів, який потрібно здійснювати систематично, щоб внести корективи у роботу зі студентами.
Для цього необхідно володіти об’єктивною інформацією про студентів та їхню поведінку.
Позааудиторну виховну роботу у вищому навчальному закладі проводять на основі студентського самоврядування, активності та самостійності студентів за умови керівної ролі студентського активу і педагогічної допомоги науково-педагогічного працівника. Позааудиторна робота стимулює формування особистості студента.
Професіоналізація позааудиторної роботи містить, з одного боку, «спеціалізацію», тобто урахування специфіки факультету, а з іншого – «педагогізацію», яка враховує загальну професіограму студента як майбутнього фахівця-вчителя, надаючи системі виховної роботи у вищій школі педагогічної спрямованості.
Позааудиторна виховна робота дає змогу надати процесові здобуття фаху особистісного забарвлення. Вона містить форми, які забезпечують удосконалення загальної педагогічної підготовки студентів. Основні напрями професіоналізації позааудиторної виховної роботи:
§ урахування специфіки факультету під час організації та проведення виховної роботи із студентами;
§ широке використання форм, що відображають специфіку професійної діяльності студентів;
§ моделювання і розв’язання педагогічних ситуацій;
§ удосконалення вмінь і особистісних якостей студентів у процесі залучення їх до активної позааудиторної виховної діяльності;
§ психолого-педагогічне обґрунтування методів і форм позааудиторної роботи студентів.
Основні напрями виховної роботи у вищому навчальному закладі: формування наукового світогляду; громадянське та патріотичне виховання; правове виховання; моральне виховання; художньо-естетичне, трудове, фізичне виховання; екологічне виховання; професійно-педагогічне виховання.
Реалізація цих напрямів роботи у вищих навчальних закладах має такі основні форми: диспути, вечори, читацькі конференції, бесіди, свята, лекції, зустрічі тощо.
Серед основних заходів виховання можна назвати:
-бесіди та лекції на патріотичну тематику з історії, культури, літератури і мистецтва різних народів і країн, про їхні культурні взаємозв’язки;
-екскурсії історичними та літературно-мистецькими місцями України;
-диспути про культуру міжетнічних, статевих та інших відносин;
-вечори і зустрічі поколінь;
-святкування ювілею просвітителів, письменників, діячів літератури, науки, культури, мистецтва;
-відзначення українських народних свят, обрядів;
-ознайомлення з традиціями і побутом народу України;
-роз’яснення основних засад Конституції України;
-лекції та бесіди з питань правового виховання;
-зустрічі з працівниками правоохоронних органів;
-дискусії на тему «Молодь і закон».
Серед форм позааудиторної виховної роботи – педагогічні інформації; диспути на педагогічні теми; читацькі конференції; усні журнали; бесіди за круглим столом; вечори на різні теми; конкурси; студентські гуртки.
Історично склалося, що виховну роботу в студентських групах здійснюють через інститут кураторів. Це управлінська ланка, яка взаємодіє з іншими в системі позааудиторної виховної роботи і забезпечує її організацію на рівні студентської академічної групи. Результатом діяльності куратора є те, що молода людина набуває соціального досвіду поведінки, формується її національна самосвідомість, ціннісні орієнтації і розвиваються індивідуальні якості особистості.
Куратора призначає адміністрація університету на підставі подання декана факультету, а також враховуючи побажання студентів для роботи з академічними групами 1 – 5 курсів.
На посаду куратора академічної групи призначають провідного спеціаліста, досвідченого педагога. Враховують також профіль підготовки фахівців та специфіку діяльності факультету. Термін перебування на посаді куратора – один навчальний рік (згідно з наказом керівника ВНЗ). Термін дії наказу про призначення на посаду можуть щороку продовжувати.
Обов’язкові умови призначення на посаду: стаж науково-педагогічної роботи у вищому закладі освіти (не менше двох років, з них у цьому ВНЗ – не менше року); обов’язкове викладання одного з лекційних курсів чи проведення семінарсько-практичних занять в академічній групі. Куратор, як правило, працює із конкретною академічною групою впродовж трьох – п’яти років. Діяльність куратора академічної групи здійснюється на підставі статуту вищого навчального закладу.
Концепції виховної роботи з урахуванням особливостей і традицій навчального закладу.Зміст його діяльності закладено в таких основних документах: Закон України «Про освіту», Державна національна програма «Освіта. Україна XXI сторіччя»; «Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти», «Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті», відповідні інструктивно-методичні документи Міністерства освіти і науки України, а також положення, розроблені структурними ланками вищого навчального закладу. Згідно зі своїм соціальним статусом та функціональними обов’язками, куратор академічної групи у своїй діяльності реалізує конкретні виховні функції.
На кураторів академічних груп поширюється система матеріального заохочення, прийнята у вищому навчальному закладі. Результати діяльності куратора обговорюють систематично на засіданні кафедр, вчених радах факультетів, засіданнях ректорату та вченій раді вищого навчального закладу.
Куратор веде документацію, відповідно до основних нормативних документів з організації навчально-виховної роботи у вищих навчальних закладах. Куратор академічної групи діє на підставі плану виховної роботи, розробленого на навчальний семестр, рік, згідно з перспективним та річним плануванням вищого навчального закладу за формою, затвердженою вченою радою.
Організаційно-методичну допомогу кураторам надаєадміністрація вищого навчального закладу, згідно з їх посадовими обов’язками та рівнем професійної компетентності. Методичну підготовку куратора забезпечують різноманітні форми методичної роботи.
Функції куратора академічної групи: аналітична, організаторська, комунікативна та соціальна.
Аналітична функція передбачає планування та організацію виховної роботи студентської групи на підставі урахування: міжособистісних стосунків у колективі, мотивів навчальної та пізнавальної діяльності студентів, рівня їх інтелектуального розвитку, індивідуальних особливостей, соціально-побутових умов життя (останнє куратор досліджує спільно з профоргом групи), стану здоров’я, результатів навчання тощо.
Організаторська функція забезпечує надання необхідної допомоги студентському самоврядуванню, творчим групам, радам тощо.
Функція соціалізації реалізується в гуманістично-орієнтованій взаємодії «педагог – студент». Куратор академічної групи допомагає студентам в особистісному розвитку, засвоєнні та прийнятті суспільних норм, цінностей, дотриманні засад духовно повноцінного буття. Він бере на себе місію старшого колеги допомогти студентові оволодіти позитивними соціальними ролями, використовуючи позааудиторну виховну роботу як «ситуації соціального досвіду поведінки».
Але і сам куратор є об’єктом соціалізації, тому що теж переймає і трансформує соціальний досвід, носієм якого є студентство.
Отже, педагогічним засобом соціалізації є множинність стосунків, які виникають не тільки у навчальному процесі, а й в організації виховної позааудиторної роботи.
Куратор академічної групи:
· спільно з активом групи складає проект плану виховної роботи на навчальний рік, який затверджують на зборах академічної групи;
· стежить за виконанням плану, у процесі аналізує ефективність виховної роботи, розвиток творчої ініціативи студентів самоврядування;
· веде індивідуальну роботу зі студентами; виявляє нахили і здібності студентів і сприяє їх участі в роботі наукових гуртків, творчих студій, культурних товариств, клубів за інтересами, спортивних секцій, у художній самодіяльності;
· тримає в полі зору успішність студентів, встановлює контакти з відповідними кафедрами для створення належних умов навчання, надання їм необхідної допомоги, здійснення заходів для роботи з обдарованими студентами;
· висловлює свої рекомендації академічній групі щодо проведення виховних годин, присутній на них, сприяє залученню студентів до факультетських та загально університетських заходів;
· піклується про житлово-побутові умови студентів, про їх культурний відпочинок, бере участь у розподілі місць у гуртожитку, періодично відвідує його;
· вносить пропозиції щодо заохочення найкращих студентів, бере участь у складанні характеристик студентів академічної групи;
· відповідає за свою роботу перед деканатом і кафедрою.
Планування значною мірою визначає результати та перспективність системи виховної роботи. Цілеспрямоване й чітке планування допомагає кураторам уникнути багатьох помилок і негативних явищ у студентський групі. Обґрунтований план дає змогу накреслити загальні перспективи та конкретні шляхи розв’язання поставлених виховних завдань.
Основні вимоги до плану:
-цілеспрямованість, тобто зміст та форми запланованої виховної роботи передбачають реалізацію конкретних цілей та завдань. Кожна справа має сприяти розв’язанню поставлених завдань. Залежно від мети, кожна форма роботи має свою специфіку;
-урахування потреб та інтересів, індивідуальних особливостей кожного студента;
-співтворчість педагогів та студентів в організації виховної роботи;
-зв’язок із життям суспільства, майбутньою професійною діяльністю студентів;
-комплексний характер планів;
-цілісний підхід до процесу планування;
-наступність змісту та форм виховної роботи;
-конкретність, доцільність плану, обґрунтованість виховної роботи, урахування особливостей студентського колективу, рівня його розвитку, традицій, що склалися;
-доцільна насиченість плану.
До основних заходів виховної роботи кураторів належать: щотижневі виховні години, які входять до розкладу академічних занять, а в науково-педагогічного працівника – до індивідуального плану роботи; бесіди «за круглим столом», дискусійні клуби, інші заходи виховного впливу в студентських аудиторіях і гуртожитках (із залученням фахівців різного профілю); культпоходи історичними місцями рідного краю, до музеїв, картинних галерей, театрів; колективний перегляд кінофільмів та вистав і їх обговорення; індивідуальна виховна робота зі студентами з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей.
Кураторам академічних та керівникам творчих груп належить ініціатива у виборі форм, методів, прийомів, засобів та напрямів виховної роботи; їх роботу на факультетах координують деканати, а кафедри забезпечують проведення заходів виховного впливу.
Критерії ефективності управління системою виховної роботи на рівні куратора академічної групи:
· рівень вихованості студентів;
· активність, згуртованість групи, суспільно-корисний характер діяльності групи;
· стабільний режим роботи академічної групи, відсутність серйозних випадків порушень трудової та навчальної дисципліни;
· позитивна мотивація навчально-виховної діяльності студентів, що виявляється у навчально-пізнавальній,науково-дослідницькій та інших видах діяльності;
· мікроклімат у групі, що сприяє самореалізації особистості кожного студента;
· різноманітність форм виховної позааудиторної роботи, що сприяє самореалізації особистості кожного студента;
· діяльність студентського самоврядування у групі;
· участь групи у загально університетських заходах;
· сприятливі умови проходження адаптаційного періоду для студентів 1-го курсу;
· оволодіння студентами досвідом соціальної поведінки.
Результатом виховної діяльності куратора має бути достатній рівень вихованості студентів. Вихованість у педагогічному сенсі трактують як комплексну властивість особистості, для якої характерні наявність і рівень сформованості суспільно значущих якостей, що відображають мету виховання.
Ефективність виховання – рівень досягнутих результатів порівняно з поставленою метою у процесі формування духовності, суспільно значущих якостей особистості.
Діяльність куратора потребує високого рівня культури, належної психолого-педагогічної підготовки, відданості педагогічній справі. Лише за такої умови він зможе формувати особистість студента. Зміст діяльності куратора:
§ формування в академічній групі державного підходу і відповідальності щодо розв’язання проблем навчально-виховного процесу;
§ набуття молоддю соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу;
§ спрямування інтелектуальної активності студентської молоді на обговорення найактуальніших проблем сьогодення, залучення до роботи в різних сферах наукової діяльності, проведення національно-культурної, просвітницької та організаційно-педагогічної роботи серед молоді, вивчення української мови та історії України;
§ формування історичної пам’яті, національної свідомості та чіткої громадянської позиції;
§ допомога студентам в оволодінні новим інтелектуальним баченням світу і визначенні свого місця в ньому, розвиток здібностей, їх повноцінна реалізація в різних видах діяльності;
§ формування у студентській групі працездатності і відповідного ставлення до навчально-виховного процесу;
§ забезпечення системно-цільового планування виховної роботи, формування у студентської молоді громадянської і соціальної активності через залучення її до різноманітної діяльності;
§ постійна співпраця, співтворчість із студентським активом та органами студентського самоврядування, молодіжними творчими об’єднаннями, рухами, а також організація життєдіяльності колективів академічних груп, розвиток ініціативи, творчості, набуття організаторських знань, умінь і навичок;
§ активне залучення студентів до управління навчально-виховним процесом;
§ виховання у студентів зацікавлення і любові до праці;
§ проведення виховної роботи зі студентами, які проживають у гуртожитку, сприяння організації їх здорового способу життя, розв’язання житлово-побутових проблем;
§ постійна психолого-педагогічна діагностика рівня інтелектуального розвитку та моральної вихованості студентів, корегування виховного процесу;
§ участь у роботі вченої ради університету, рад факультетів, засідань навчально-методичних, організаційно-виховних комісій, засідань кафедр під час обговорення питань, пов’язаних з роботою групи чи навчанням окремих її студентів;
§ внесення пропозицій ректорату, деканам факультетів про матеріальне заохочення студентів та притягнення до відповідальності порушників навчальної дисципліни;
§ залучення до виховного процесу батьків студентів.
Виконання означених завдань, функцій, реалізація змісту виховної роботи в академічній групі вимагає від куратора необхідного рівня підготовки, а також громадянської та моральної зрілості, любові до людей, певних знань основ педагогіки, психології та методики виховної роботи, конструктивних, організаторських, комунікативних, діагностичних та прикладних умінь.
Куратор працює з академічною групою впродовж усього навчання, тобто 4 – 6 років. Тому його діяльність складається з кількох етапів.
Діяльність куратора на першому курсі (адаптаційний період). Етап формування пристосувальних механізмів у студентів-першокурсників, активізації психічних процесів як відповідної реакції організму на нові умови, створення умов для сприйняття студентом нової соціальної ролі. Куратор вивчає схильності, здібності, інтереси та нахили студентів, щоб педагогічно доцільно залучати їх до активної навчально-виховної, громадської, трудової та фахової діяльності, формує первинний колектив академічної групи, виробляє у студентів навички самостійного розв’язання проблем.
Закріплення навичок саморегуляції студента в процесі адаптаційного періоду. Куратор має надавати допомогу в організації режиму студента; з’ясовувати проблеми, пов’язані з побутовими умовами; координувати участь студентів у різноманітних видах діяльності; активізувати діяльність студентського самоврядування. Важливо також формувати у студентів відповідальне ставлення до виконання своїх навчальних і громадських обов’язків, розвивати навички самоосвіти, самоорганізації, самодисципліни, самоконтролю і самовиховання.
Стійка адаптація. На цьому етапі закріплюються знання, навички і вміння самовиховання, стабілізується успішність, зростає рівень самостійності, активності в науково-дослідницькій та громадській роботі, самоорганізації вільного часу тощо. У цей період студентський колектив уже сформувався і згуртувався, тому робота куратора полягає в організації колективної діяльності всіх членів групи (проведення екскурсій, походів тощо).
Післяадаптаційний період. У процесі навчально-виховної роботи формуються вміння та навички самоосвітньоїдіяльності, намагання професійно самовдосконалюватися.
Оскільки з’являються нові джерела виховного впливу на студентську молодь, куратору слід тримати в полі зору всю життєдіяльність академічної групи, вникати в усі процеси, що відбуваються у молодіжному середовищі, аналізувати, оцінювати потік інформації і спрямовувати її у потрібному напрямі.
Робота куратора зі студентським активом триває від першого до п’ятого курсу включно, але з часом цей процес набуває нових якостей. Ініціаторами більшості заходів стають саме студенти, моральна та інтелектуальна відповідальність їх зростає. Куратор зі студентами старших курсів приділяє увагу питанням професійного самовизначення, формуванню громадської спрямованості, професійної усталеності.
У своїй діяльності куратори використовують різноманітні методи і форми виховної роботи. Це щотижневі виховні години, бесіди за «круглим столом», дискусійні клуби, інші заходи виховного впливу в студентських аудиторіях і гуртожитках; культпоходи історичними місцями тощо.
Ефективність виховної роботи куратора академічної групи значною мірою залежить від її планування. Воно має бути чітким і цілеспрямованим, що дасть змогу уникнути багатьох помилок та негативних явищ у студентській групі.
Результативність роботи кураторів значною мірою залежить від дотримання відповідних умов, які передбачають:
-планування роботи спільно з активом групи;
-вибудовування стосунків з групою залежно від педагогічної ситуації, а також враховуючи індивідуальні особливості студентів;
-залучення усіх студентів до суспільних справ і відповідальності за них;
-допомогу студентам у виконанні багатьох суспільних ролей;
-запобігання байдужості, безконтрольності і безвідповідальності;
-сприяння розвитку студентського самоврядування, ініціативи, суспільної активності.
Цілеспрямоване формування готовності кураторів до педагогічної діяльності передбачає систематичне і комплексне використання принципів, засобів, форм, методів професійного виховання.
Результативність виховного процесу залежить від певних педагогічних умов, серед яких особливо значущим є співвідношення позиції особистості і системи педагогічних впливів.
Контрольні запитання та завдання:
Розкрийте сутність поняття «індивідуально-виховна робота».
З чого складається індивідуально-виховна робота зі студентами?
Хто такий куратор групи, які його права, обов’язки?
Назвіть основні функції та завдання куратора групи.
У чому відмінність у кураторській роботі на різних курсах навчання студента?
Що означає поняття «ефективність виховання»?
Від чого залежить ефективність і результативність роботи куратора групи?
Що входить до плану роботи куратора групи та методикийого відпрацювання?
Назвіть основні критерії ефективності управління системою виховної роботи на рівні куратора.
Які види позааудиторної роботи ви знаєте?
Література:
1. 3айченко І. В. Педагогіка: Навчальний посібник. – Чернігів: ЧДПУ, 2003.
2. Алексюк А. А. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. – К., 1998.
3. Алексюк А. М., Грищенко М. М., Киричук О. В. та ін. Педагогіка: навч. посібник для студентів університетів. – К., 1995.
4. Балл Г. О. Парадигма діалогу і проблема прилучення до наукової культури // Професійна освіта: педагогіка і психологія: Українсько-польський щорічник / За ред. Т. Левовицького, І. Зязюна, І. Вільш, Н. Ничкало. – Ченстохова-Київ, 1999.
5. Бойко А. М., Бардінова В. Д., Гриньова М. В., Пащенко В. О. та ін. Персоналії в історії національної педагогіки. 22 видатних українських педагоги: Підручник / За заг. ред.А. М. Бойка. – К.: Професіонал, 2004.
6. Варій М. Й., Ортинський В. Л. Основи психології і педагогіки:Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007.
7. Ващенко Г. Г. Загальні методи навчання: Підручник для педагогів. – К.: Укр. вид. спілка, 1997.
8. Введение в педагогическую деятельность: Учеб. пособ. для студ. высш. пед. учеб. заведений / А. С. Роботова, Т. В. Леонтьева, И. Г. Шапошникова и др. – М., 2000.
9. Вишневський О. І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: Навчальний посібник. – Дрогобич: Коло, 2003.
10. Вітвицька С. С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. – К.: Центр навчальної літератури, 2003.
11. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія: Навчальний посібник. – К.: Вища шк., 1995.
12. Гессен С. И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию. М.: 1995.
13. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997.
14. Гусак П., Мартиросян Л. Історія педагогіки України. – Луцьк: Вид. Волинського держ. ун-ту, 1996.
15. Державна національна програма «Освіта». Україна ХХІ століття. Інститут системних досліджень освіти України. – К.: Райдуга, 1994.
16. Дубасенюк О. А. Методичні рекомендації керівнику академічної групи з виховної роботи серед студентів педагогічного університету. – Житомир, 2000.
17. Дьяченко М. И., Осипенков Е. Ф. Мерзляк Л. Е. Психолого-педагогические основы деятельности командира / Под ред. Павловського И. Г. – М.,1977.
18. Зязюн І. А. Педагогічна майстерність як мистецька дія: Посібник для вчителів (Книжка в журналі) // Рідна школа. – 1995. – № 7 – 8. – С. 39.
19. Исаев И.Ф. Профессионально-педагогическая культура препоадавателя: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Издательский центр «Академия», 2002.
20. Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання: Навчальний посібник. – К.: Вища шк., 1997.
21. Концепція національного виховання // Освіта. – 1994. – 16 жовтня.
22. Крушельницька О. В. Методологія та організація науковихдосліджень: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2003.
23. Кузьмінський А. І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005.
24. Мазуха Д. С., Опанасенко Н. І. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005.
25. Максименко С. Д. Психологія в соціальній та педагогічнійпрактиці: методи, програми, процедури. Навч. посібник для вищої школи. – К., 1998.
26. Мартиненко С. М., Хоружа Л. Л. Загальна педагогіка: Навч.посіб. – К.: МАУП, 2002.
27. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. Навчальний посібник / 3-тє вид., доп. – К., 2001.
28. Ніколаєнко С. М. Стратегія розвитку освіти України: початок ХХІ століття. – К.: Знання, 2006.
29. Падалка О. С. та ін. Педагогічні технології: Навчальний посібник. – К., 1996.
30. Пальчевський С.С. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2007.
31. Педагогика: педагогические теории, системы, технологи / Под ред. С. А. Смирнова. – М., 1998.
32. Педагогика: Учеб. пособие для студ. педагогическихучеб.заведений / В. А. Сластёнин, И. Ф. Исаев, А. И. Мащенко, И. Н. Шиянов. – 4-е изд. – М., 2002.
33. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. / З. Н. Курлянд, Р. І. Хмелюк, А. В. Семенова та ін..; За ред. З. Н. Курлянд. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2005.
34. Педагогіка: Хрестоматія / Уклад.: А.І. Кузьмінський, В.Л. Омеляненко. – К., 2003.
35. Перевалов В. Ф. Подготовка офицеров к управленческой деятельности (вопроситеории и методики). – М., 1991.
36. Подласый И. П. Педагогика: Новый курс: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений: В 2 кн. – М., 2002.
37. Психология и педагогика. Учебноепособие / под. ред. А.А. Бодалева, В. И. Жукова, Л. Г. Лаптева, В. А. Сластенина. – М., 2002.
38. Савенкова Л. О. «Комунікативна атака» у формуванні навичок педагогічного спілкування // Педагогіка і психологія. – 1998. – № 4. – С.101.
39. Селиванов В.С. Оновы общей педагогики: Теория и методика воспитания: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / Под ред. В.А. Сластенина. – 2-е изд., испр. – М.: Издательский центр «Академия», 2002.
40. Слєпкань З. І. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі: Навчальний посібник. – К.: Вища шк., 2005.
41. Ступарик Б. М. Національна школа: витоки, становлення: Навч. мет. пос. – К.: ІЗМН, 1998.
42. Тімар Томас Б., КірпДейвід Л. Як домогтися досконалості в освіті. Переклад з англ. Анжели Кам’янець. – Львів: Літопис, 2004.
43. Ушинський К. Д. Рідне слово // Твори: В 6 т. – К.: Радянська школа, 1954. – Т. 1. Фіцула М. М. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. – К.:«Академвидав», 2006.
44. Цехмістрова Г. С., Фоменко Н. А. Управління в освіті та пе-дагогічна діагностика. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2005.