Педагогічна культура соціального педагога

Під педагогічною культурою людини розуміємо усвідомлений і повсякденно виявляємий рівень мистецтва педагога (педагогічної діяльності) у відношенні до себе, до людей, до дітей.

Спеціаліст соціальної сфери повинен володіти професійною культурою, зіставляючою частиною котрої є педагогічна культура. Вона характеризується рівнем засвоєння спеціалістом педагогічного досвіду і його реалізації у процесі професійної діяльності.

Виділяють зовнішню і внутрішню зіставляючи педагогічної культури спеціаліста.

Внутрішню часто прирівнюють з рівнем тих знань, умінь в області педагогіки, які має людина. Але справа в тому, що людина може мати достатньо великий обєм знань і навичок, але далеко не завжди може виявляти їх у повсякденному житті і практичній діяльності.

Виділяємо основні компоненти внутрішньої педагогічної культури:

а) особистість спеціаліста з його індивідуально-психологічними і соціально-педагогічними плюсами і мінусами;

б) обєм і ступінь засвоєнні спеціалістом накопиченого у професійній діяльності педагогічного досвіду, цю частину внутрішньої зіставляючої називають теоретичним (світоглядним) рівнем педагогічної культури;

в) сформоване чуттєве відношення у спеціаліста до обєкта, соціальній роботі, її результатом і самовдосконаленню у педагогічній галузі.

Зовнішня зіставляючи педагогічної культури - це те, що знаходить повсякденне застосування в його відношенні до обєкту, соціальної роботи, соціально-педагогічної діяльності.

Вона включає:

а) зовнішні плюси і мінуси спеціаліста, як людини (зовнішній вид, манери поведінки і т.д.) - особистісний рівень вияву педагогічної культури;

б) власне виявлені педагогічні аспекти діяльності спеціаліста в процесі соціальної роботи (поведінка, дії) - поведінковий рівень педагогічної культури;

в) вияв рівня володіння педагогічними технологіями, методами і методиками, засобами і прийомами - практико-педагогічний рівень;

г) відношення спеціаліста до обєкта соціальної роботи - рівень зовнішнього відношення.

Спеціаліст може вміти ефективно виконувати ту чи іншу соціальну роботу, ефективно реалізовувати її педагогічні аспекти, але відношення до неї і її результативності часто залежать від його особистісної позиції [5,с.232].

За своєю суттю внутрішня педагогічна культура спеціаліста - це накопичення ним соціально-педагогічного досвіду як зіставляючої частини соціальної роботи і емоційно-почуттєвого відношення до неї, зовнішня культура - індивідуальний стиль професійної діяльності цього ж спеціаліста, який включає соціально-педагогічний компонент і відношення до неї [5, с. 234].

Особистість спеціаліста - це внутрішній світ, в якому проходить засвоєння і накопичення особистісного соціально-педагогічного досвіду спеціаліста.

Теоретичний соціально-педагогічний досвід - це те медицинські, психолого-педагогічні, соціальні, професійні знання, яке необхідні спеціалісту для кваліфікованої діяльності, у тому числі і педагогічної, бо вона має собою зіставляючи частину соціальної роботи.

Педагогічний досвід включає:

рівень володіння спеціалістом мистецтвом педагогічної діяльності;

розвиток професійно-важливих особистісних якостей.

Педагогічна майстерність складається з:

володіння спеціалістом педагогічними технологіями, методами і методиками;

розвиток у нього педагогічної техніки: вербальної і невербальної культури спілкування, самоврядування, культури мовлення.

До професійно важливих якостей відносять: педагогічну направленість та моральні і комунікативні якості.

Педагогічна направленість - особливості розвитку і виховання особистості, характеризуючи її схиленість до педагогічної діяльності, у тому числі у відношенні до людини - обєктів соціальної роботи. Вона проявляється в інтересах, потребах людини, його мотивах, метах, ідеалах.

Моральні якості - усвідомлені норми моралі, які віддзеркалюють загальнолюдські цінності у відношенні до людини, спілкування, соціальній роботі, моральних відчуттів, намагання допомогти підтримати клієнта у рішенні соціальних проблем. Моральним є почуття незадоволеності результатом невирішеної соціальної проблеми людини. Такі проявлення як совість, честь, обовязок.

Комунікативні якості (від латинського communico) - уміння швидко і вірно будувати спілкування: контактність у спілкуванні - уміння входити в спілкування з клієнтом і забезпечити найбільшу взаємодію; кожна людина має здібності в той чи іншій мірі впливати на іншу людину (клієнта).

До особливих якостей відносимо:

педагогічна спостережливість - бачення особливостей своїх і клієнта, динаміка їх виявлення;

педагогічна інтуїція - уміння бачити взаємозвязок вияву особливостей особистості і її внутрішнього почуття, його індивідуальних рис, перспектив їх змін, також можливостями вирішення соціальних проблем. Вона формується на основі практичного досвіду соціальної роботи з різними типами клієнтів;

рефлексія - уміння бачити себе збоку, критичне відношення до себе, до своєї професійної діяльності;

педагогічне мислення - вдумливе використання психолого-педагогічного знання у процесі професійної діяльності;

емоційна рівновага - саморегуляція, володіння собою у різних сферах професійної діяльності;

емпатія - уміння емоційно відкликатись на переживання клієнта. Уміння хвилюватись дозволяє йому з більшою душевною теплотою відноситись до внутрішнього стану клієнта, краще розуміти його внутрішній світ [9, с. 238].

Індивідуальний стиль педагогічної діяльності - це особливості індивідуального прояву педагогічної майстерності і техніки у процесі соціальної роботи:

а) прояв спеціалістом себе як особистості спеціаліста-професіонала;

б) моральний ідеал спеціаліста у професійній діяльності. Кожен спеціаліст виражає відношення до образу дії, які характеризують його як особистість і установку у соціальній роботі;

в) відношення спеціаліста до самого себе, клієнта, своїй праці з ним;

г) реалізація педагогічної майстерності у процесі професійної діяльності;

д) педагогічний такт і етика у процесі соціальної роботи - виконування етичних норм і правил професійної діяльності;

є) досягнуті результати у роботі спеціаліста [5, с. 240-244].

Аналіз діяльності людини в різних сферах життєдіяльності показує, що серед них можна виділити найбільші типові прояви зовнішньої педагогічної культури:

повсякденна форма;

показна або демонстраційна (показати , що вони не є такими насправді);

ситуативна культура має місце у людей, поведінка яких носить ситуативний характер. Така людина міняється в залежності від змін оточення і соціального статусу (сімя, оточення, відпочинок, робота з різними типами клієнтів).

Домінуюча роль у оволодінні соціально-педагогічною культурою належить „культурі професійної самоосвіти (Г.М. Коджаспірова). Вона є найвищою формою забезпечення пізнавальної потреби особистості спеціаліста, звязаної з проявом значних вольових зусиль, з високим ступенем організованості людини, прийняттям на себе внутрішньої відповідальності за своє самовдосконалення [6, с. 243].

Культура самовдосконалення формується у майбутнього спеціаліста в процесі освіти, професійного становлення в умовах учбового закладу. Вона має дальший розвиток у молодого спеціаліста після випуску в період його адаптації в подальшій його професійній діяльності.

ВИСНОВКИ

У кожній державі, як і у кожному житті людини, є такі періоди, коли їй потрібна допомога іншої людини, групи людей, цілого суспільства. І в цій ситуації особливу роль можуть відіграти як окремі соціальні інститути, так окремі спеціалісти, серед яких соціальний педагог і соціальний працівник, посідають особливе місце. Суспільна потреба у таких фахівцях сьогодні вкрай необхідна.

Водночас ми добре усвідомлюємо, що лише професійно грамотний спеціаліст може вирішувати ті складні й суперечливі, болючі проблеми, які назріли у нашій державі, що переживає кризовий період свого становлення.

Відомо, що спроби нехтувати соціально-педагогічні норми у державотворчому процесі чи обминати їх ставили згодом керівників держави перед проблемами: як досягти державного ладу з «людським обличчям»; як сформувати особистість, щоб вона увійшла в соціум і не тільки не заходила з ним в антагоністичні суперечності, а, надихаючись, збагачувала його своєю власною життєдіяльністю; як слід втілювати у повсякденному житті «золоте» правило - «стався до людини так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе інші»? Звісно, кожна людина сподівається на позитивне до себе ставлення, але чи готовий кожен з нас позитивно ставитись до інших людей?

Усі ці та багато інших актуальних проблем розглядає соціальна педагогіка.

Вивчення застосування на практиці соціально-педагогічних механізмів взаємозбагачення індивідуальної та суспільної свідомості, технологічних і суспільних відносин, економічного й інформаційного простору країни сприяє свідомій участі фахівця-громадянина у розбудові демократичної держави.

Соціальні педагоги прокладають дорогу діяльності соціального працівника. І це є закономірним тому, що базову основу професіональної компетентності будь-якого фахівця з соціальних питань становлять психолого-педагогічні, етичні, моральні характеристики, знання правової бази.

І ми, як майбутні фахівці, повинні зосередити зусилля на проблемах найбільш болючих і тривожних у сьогоденні - як допомогти кризовій сім'ї, дітям сиротам, дітям та молоді, схильним до наркоманії, тютюнопаління, правопорушень, дітям та молоді з особливими потребами. Крім того, ми завжди повинні прагнути підвищувати свій професійний рівень й ефективність соціально-педагогічній діяльності.

Вихід соціальної роботи на професійний рівень - явище значне. І нам, майбутнім соціальним педагогам, як нікому іншому, треба реально осягнути обєм, значення, наслідки нашої діяльності для майбутніх поколінь. Треба чітко знати свої функції, сферу діяльності, права та обовязки, володіти педагогічною майстерністю, щоб не нашкодити, а допомогти тим соціальним групам, які мають потребу у нашій діяльності.