Її роль у системі професійної творчості вчителя

Оптимізація педагогічного процесу за висновками сучасних дослідників нерозривно пов'язана з особистістю вчителя, рівнем сформованості його особистісних і професійно значущих якостей. Серед них велике значення надається не тільки знанням, володінню методикою викладання й виховання, а й умінню володіти своїм голосом, тілом, рухами, психічним станом.

Одним із перших до проблеми оволодіння вчителем педагогічною технікою звернувся А.С.Макаренко. Розкриваючи зміст поняття "педагогічна техніка", видатний педагог вказував, що вихователь повинен уміти організовувати, ходити, шуткувати, бути веселим, сердитим... поводитись так, щоб кожний його рух виховував. Заперечуючи опонентам, які вважали вище зазначене "дрібницями", Антон Семенович доводив, що саме такі "дрібниці" підсилюють виразність педагогічної дії, збагачують арсенал засобів впливу на учнів. Для переконливості педагог спирався на власний досвід. У статті "Про мій досвід" він писав : "Я став справжнім майстром тільки тоді, коли навчився говорити "йди-но сюди!" з 15-20 відтінками, коли навчився надавати 20 нюансів виразу обличчя, постановці фігури, голосу. І тоді я не боявся, що хтось до мене не підійде, або не відчує того, що треба"[25]. Слід зазначити, що до 30-х рр. минулого століття педагогічна техніка не була предметом вивчення педагогічної й психологічної наук. Як вважав А.С.Макаренко, педагогічна теорія обмежувалась декларуванням принципів і загальних положень, а відтак до обгрунтування практичних дій вона не доходила. Ось чому педагогічна техніка ставала надбанням лише творчості педагогів-практиків.

На сучасному етапі розвитку наукової думки педагогічна техніка, особливості її впливу на особистість вихованця розглядаються у контексті психофізіологічних, духовних, професійно значущих якостей педагога як вітчизняними, так і зарубіжними ученими, а також вчителями-практиками (В.Ц.Абрамян, Б.Г.Ананьєв, І.А.Зязюн, Д.Карнегі, О.М.Ковальчук, В.Г.Кучерявець, В.А.Лабунська, Є.А.Петрова, А.Піз, О.Савостьянов, П.Сопер, І.Томан та ін.). Дослідники А.Й.Капська, В.А.Кан-Калик, Є.В.Кузнєцова, В.А.Лабунська, О.Савостьянов, Л.І.Рувинський, Ю.І.Турчанинова, вивчаючи техніку мовлення, спілкування, саморегуляції вчителем власної поведінки, дійшли висновків, що особистість педагога є дієвим інструментом педагогічного впливу, засобом, який підсилює переконання і навіювання.

У різних науках, зокрема, педагогіці, психології, риториці з'явилися дослідження у галузі окремих напрямків педагогічної техніки: техніки мовлення й культури мови, комунікативної техніки, техніки виразного показу почуттів, професійної саморегуляції (І.І.Зарубіна, І.А.Зязюн, В.А.Кан-Калик, А.Піз, В.П.Чихаєв). Такий підхід значно збагатив науковий потенціал вивчення зазначеної проблеми.

У психолого-педагогічній літературі педагогічна техніка розглядається як сукупність різноманітних умінь, які впливають на успішність результатів педагогічної праці, допомагають учителеві більш повно реалізувати свій творчий потенціал, домогтися високого рівня майстерності і неповторності індивідуального стилю діяльності. У підручнику "Педагогічна майстерність" за редакцією І.А.Зязюна педагогічна техніка визначається як сукупність мовних і немовних засобів і прийомів професійного спілкування, низка професійних умінь, форм організації поведінки вчителя у процесі педагогічної взаємодії з учнями. Звертається увага на те, що педагогічна техніка сприяє гармонічній єдності внутрішнього змісту діяльності вчителя і зовнішнього його вираження. Поглиблюючи зміст означеного поняття, автори підручника доповнюють його рядом ключових ознак: умінням вчителя використовувати власний психофізіологічний апарат як інструмент виховного впливу, прийомами володіння собою, своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою та уявою, вербальними й невербальними засобами впливу на інших.

Ю.І.Турчанинова трактує поняття "педагогічна техніка" як комплекс умінь, що допомагає вчителю глибше, яскравіше, більш талановито висловити себе, досягти оптимальних результатів у виховній роботі, у взаємодії з вихованцями найбільш повно розкрити, виявити все багатство своєї особистості. Автор підкреслює, що уміння правильно і виразно говорити, жестом, мімікою, поглядом висловити свої почуття і ставлення, управляти власним психічним станом, бачити себе з боку значною мірою визначають успішність педагогічного спілкування. Ці вміння, на думку автора, й об’єднуються в поняття "педагогічна техніка".

Ряд авторів тлумачать поняття "педагогічна техніка", виходячи з певного виду педагогічної діяльності. Так, В.А.Кан-Калик, розкриваючи технологію професійного спілкування вчителя, розглядає його як складову частину педагогічної техніки. Дослідник проблеми професійної майстерності та мовлення вчителя В.П.Чихаєв під т е х н і к о ю м о в л е н н я розуміє сукупність елементарних прийомів фонаційного дихання, мовного голосу й дикції. В.М.Харкин, досліджуючи питання педагогічної імпровізації, дійшов висновку, що вона є своєрідним механізмом трансформації педагогічних знань, умінь, техніки у педагогічній дії творчого характеру.

З розвитком педагогічної науки змінювалися погляди на зміст педагогічної техніки. Проте, як стверджує Ю.І.Турчанинова, за будь-якого підходу зберігаються такі основні елементи педагогічної техніки як уміння педагогічного спілкування, техніка і культура мовлення вчителя (голос, дихання, дикція, грамотність, інтонаційне забарвлення та ін.), виразний показ почуттів і ставлень (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд учителя), професійна саморегуляція педагогом свого психічного стану (самоконтроль, витримка).

У наведених визначеннях педагогічної техніки акцент робиться на основні засоби й прийоми, а також вказується на її роль у системі професійної творчості вчителя.

Структура педагогічної техніки складається з внутрішньої й зовнішньої техніки. До внутрішньої техніки належать уміння управляти увагою, концентрувати, розподіляти, переключати її, формувати активну зосередженість.

Важливим елементом внутрішньої техніки є володіння вчителем прийомами саморегуляції, внутрішніми чинниками майстерності педагога. Внутрішня техніка спрямовується на оволодіння умінням орієнтуватися у власних психічних станах, адекватно їх оцінювати, керувати собою, послаблювати психічну напругу, розвивати внутрішні психічні сили, зберігати психічне здоров'я і, як наслідок, досягати успіху у професійній діяльності.

Внутрішня техніка включає керування вчителем поведінкою, емоціями, настроєм, уміння знімати зайве напруження, тривожність та збуджувати творче самопочуття як його робочий стан. Велике значення у внутрішній техніці надається техніці мовлення: умінню керувати диханням, дикцією, темпом мовлення. Значне місце у внутрішній техніці посідає створення внутрішнього переживання особистості, психологічне настроювання вчителя на майбутню діяльність через вплив “двигунів психічного життя” – розуму, волі, почуттів.

За визначенням авторів підручника "Педагогічна майстерність" за редакцією І.А.Зязюна першим елементом внутрішньої техніки є регуляція емоційної сфери – формування емоційної стійкості у професійній діяльності шляхом постійного дотримання мажорного тону, доброзичливості й оптимізму у колективі, використання бібліотерапії, музикотерапії, занять спортом, вольовий вплив на власні дії, саморегуляція поведінки у критичних ситуаціях.

Техніка впливу на психічний стан вчителя вимагає володіння прийомами релаксації – регуляції м’язового напруження; контролю і регуляції дихання як шляхів саморегуляції настрою; керування психосоматичними реакціями за допомогою змінення темпу мовлення й рухів. Окрім означених прийомів вплив на емоційно-вольову сферу вчителя для керівництва його психічним станом здійснюється за допомогою комплексної системи саморегуляції – самонавіювання засобами аутогенного тренування. До важливого фактору мажорного психічного стану належить здоров’я вчителя. Йому необхідно дбати про свою нервову систему, керуючись установкою на самовдосконалення.

Внутрішня педагогічна техніка щільно взаємодіє із зовнішньою технікою. Зовнішня техніка – це виявлення внутрішнього стану вчителя через його анатомо-фізіологічний апарат – рухи м'язів обличчя, рук і тіла та їх пластики, мовлення в їх гармонійній єдності. При тому внутрішній зміст діяльності не повинен суперечити його зовнішньому вияву.

Зовнішня педагогічна техніка допомагає вчителеві більш виразно відображати свій внутрішній стан, думки, почуття. Елементами зовнішньої техніки вчителя є в е р б а л ь н і і н е в е р б а л ь н і з а с о б и.