Упарвлінські методи в соціальній роботі

Для ефективності соціальної роботи дуже важливі правильне управління організаціями та установами соціальної сфери, процесом соціальної роботи на мікрорівні. Керування в соціальній роботі засноване на теорії і практиці менеджменту.

Термін "менеджмент" вживають для будь-якого типу організації, але коли йдеться про державні органи будь-якого рівня, частіше вживають термін "public administration" — "державне управління", управління в технічних і біологічних системах — "control", господарське управління —"management", "economic management". У літературі англійською мовою термін "менеджмент" передається різними поєднаннями слів: farm management economic, managing in farm business, farm business management, farm management decisions. Таким чином, менеджмент — це галузь людських знань, сфера прийняття управлінських рішень, різні категорії, соціальні групи, об´єднані в економічній, конкурентоспроможній системі (органі) управління в сучасному суспільстві.

Є різні погляди, як у термінологічному, так і в змістовному аспектах, і стосовно адміністративного керування і менеджменту. Наприклад, американські фахівці вважають, що адміністративне керування і менеджмент — одне ціле. У Західній Європі, навпаки, менеджмент використовується як основне поняття, а адміністративне керування належить до внутрішніх завдань організації.

У цілому західні соціологи, роблячи висновок про необхідність професіоналізації менеджменту, стверджують, що на зміну власницькому менеджменту, метою якого було забезпечення максимального прибутку для підприємця, у бізнес XX ст. прийшов професійний менеджмент, що несе визначену соціальну відповідальність перед суспільством.

Розвиток професійного менеджменту привів до зміни специфіки діяльності менеджера. Вона полягає в тому, що менеджер — це не стільки посада, скільки професія, що потребує комплексу професійних, управлінських, психологічних, економічних і, звичайно, творчих якостей особистості.

Управлінська діяльність за своєю суттю технологічна, вона має визначені стандарти, закономірності, що повинні знати всі керівники, незалежно від сфери своєї діяльності. Для керівника, який працює в соціальній сфері, необхідні і специфічні знання, тому що в першу чергу він вирішує проблеми особистості, сприяє реалізації її життєвих інтересів і потреб.

Керування в рамках окремої організації являє собою сукупність таких процесів:

— формулювання соціальної політики і ранжирування її у вигляді оперативних цілей;

— розробка програми і керівництво її реалізацією;

— організація фінансування і забезпечення матеріальними і кадровими ресурсами;

— керівництво діяльністю з налагодження взаємодії між іншими організаціями (по вертикалі і по горизонталі);

— організація і контроль за роботою кадрів;

— виконання представницьких функцій, зв´язок із громадськістю;

— освіта, навчання і виховання;

— оцінювання і впровадження інновацій з метою підвищення ефективності роботи.

Теорія соціального керування використовує загально-наукові, конкретно-наукові методи пізнання, специфічні методи збору, аналізу й узагальнення інформації про взаємодію інтересів суб´єкта й об´єкта керування. Ці методи включають спеціалізовані способи анкетування, інтерв´ювання, аналізу статистичних даних, одержання експертних оцінок, дослідження змісту управлінських функцій, структур керування, управлінських груп і соціальної обумовленості їхньої діяльності.

Виділяють два поняття керування: методологічне (змістовне) і процесуальне (технологічне). Перше з них показує місце керування в життєдіяльності суспільства, його можливості (обумовлені природно-історичними закономірностями, відносинами і механізмами керування) і характер суспільних інтересів. Друге поняття характеризується технологічно — у вигляді набору функцій і процедур. Ще на початку XX ст. А.А. Богданов виступив з ідеєю створення "загальної організаційної науки" — тектології. її особливість як загальної організаційно-технологічної науки полягала в тому, що вона давала загальний опис найрізноманітніших процесів виникнення і розпаду організацій. Ідеї А.А. Богданова згодом вплинули на розвиток багатьох досліджень цього напрямку.

Організаційні методи керування визначаються як способи, прийоми, за допомогою яких створюються різноманітні соціальні системи, що забезпечують визначений рівень (якість) їхньої організованості, і здійснюється організаційний вплив як на систему в цілому, так і на її частини й елементи для досягнення поставлених цілей.