У Донецьку на будівлі, в якій жив П.Байдебура з 1948 по 1971 роки, встановлено меморіальну дошку. 1 страница

Клас

Донецьк

ББК 28.891

Л64

Затверджено на засіданні

Вченої ради Донецького РІДПО

(протокол № 5 від 20.06.2016 р.)

Загальна редакція:

Полякова Л.П.,міністр освіти і науки ДНР, доктор наук з державного управління, професор, член-кореспондент Російської академії природознавства

Чернишов О.І., ректор Донецького РІДПО, кандидат педагогічних наук, доцент, академік Міжнародної академії наук педагогічної освіти

Консультанти:

Сімонова І.В., заступник міністра освіти і науки ДНР

Зарицька В.Г.,проректор з науково-педагогічної роботи Донецького РІДПО, кандидат філологічних наук, доцент

Укладачі:

Корольова Л.В., методист відділу української мови та літератури Донецького РІДПО

Кравченко Л.Г., учитель української мови та літератури Харцизького НВК «Інтелект» №25

Гарсія О.В., учитель української мови та літератури Макіївської ЗОШ №72

Кулабухова В.М., учитель української мови та літератури Донецької ЗОШ №82

Скоблєй Л.С., учитель української мови та літератури КЗ «СШ II ст. – Ліцей інформаційних технологій міста Єнакієвого»

Клєвцова Т.В., учитель КЗ «ЗОШ I-III ст. №8 міста Єнакієвого»

Творчі групи учителів української мови та літератури – слухачі тематичних курсів: «Діяльністний підхід до вивчення української мови та літератури», «Формування соціокультурної компетентності учнів на уроках української мови та літератури»

Рецензенти:

Приходченко К.І.,професор кафедри соціології та політології Донецького національного технічного університету, доктор педагогічних наук, професор, академік Міжнародної академії наук педагогічної освіти

Панченко О.Є.,завідувач методичного кабінету управління освіти адміністрації міста Горлівки

Шевченко Л.Г., методист української мови та літератури методичного кабінету управління освіти адміністрації міста Горлівки

Іноземцева О.Л., учитель української мови та літератури Зугреської ЗОШ № 9 м.Харцизька

Л64 Літературне краєзнавство:Навчальний посібник / Укл. Корольова Л.В., Кравченко Л.Г., Гарсія О.В. та ін. / За заг.ред.Л.П.Полякової, О.І.Чернишова.– Донецьк : Витоки, 2016. – 66 с.

Навчальний посібник «Літературне краєзнавство» призначено для вивчення літератури рідного краю, курсу «Уроки громадянськості Донбасу».

Видання спрямовано на ознайомлення учнів 6 класу з історією та культурою Донбасу, біографічними матеріалами про письменників Донеччини, їх творами, а також з тими авторами, які після відвідування нашого регіону стали писати про нього; на удосконалення моральних якостей школярів, формування їх громадянської позиції. У ньому подані основні теоретичні літературознавчі поняття, різнорівневі питання й завдання для формування умінь і навичок аналізу й інтерпретації художнього тексту.

Під час укладання навчального посібника були використані матеріали вчителя української мови та літератури Задоєнко О.М.

© Донецький РІДПО, 2016

Вступ

Пізнай свій край… себе, свій рід, свій народ, свою землю – і ти побачиш свій шлях у життя…

Г. Сковорода

Невже є щось красивіше за прозоро-блакитний схід сонця в сріблястій імлі несміливого ранку? Невже є щось більш дивовижне, ніж глибоке темно-синє нічне небо, прикрашене діамантами крихітних зірочок, що струшують на землю блискучі краплинки мрійливого сяйва? Краса рідної землі – краса, якою пишаються люди, з якої пишуть картини, якій присвячують музику та вірші. І хай кожна людина розуміє її по своєму, все одно рідна земля зачаровує понад усе.

Від батьківського порогу в'ється стежка в життя. Ми вирушаємо в майбутнє, проте назавжди залишаємо частинку свого серця там, де ми народилися, де зробили перші кроки, де слухали мамині колискові й стискали мужню татусеву руку.

Донбас – наш рідний край, ми тут народилися і виросли. З любові до своєї землі, свого міста починається велике почуття патріотизму – тієї об’єднуючої сили, яка допоможе нашій молодій Республіці виростити покоління справжніх громадян, які любитимуть Батьківщину не на словах, а на ділі.

Донецька земля щедра на народні сказання, перекази та легенди. Славна Донеччина й митцями слова, які возвеличили своєю творчістю рідну землю. Це люди, які у своїх творах оспівують і прославляють Донбас, його дивовижну історію, силу, прагнучи передати своє особливе ставлення до нього. Це люди, які за допомогою прекрасного, надихаючого і проникаючого у саме серце художнього слова, виховують розуміння загальнолюдських цінностей, любов і повагу до рідного краю, формують у молодого покоління почуття гордості за те, що наш край багатий важливими історичними подіями та особистостями, а головне – працьовитими і талановитими людьми.

Шановні шестикласники, твори, вміщені в цьому посібнику, допоможуть з легкістю пройти стежинами літературного простору рідного краю, стануть у нагоді при вивченні курсу «Уроки громадянскості Донбасу». Дуже тісно переплетені теми цього посібника з такими мікросферами курсу як «Я – мешканець Донбасу», «Культура Донбасу», «Людина трудом славна», «Навчаємося жити серед людей», «Таємниці руських майстрів», «Літопис народної мудрості». Таке поєднання допоможе стати багатшими і розумнішими, відчути себе частиною ланцюга поколінь і справжнім патріотом молодої Республіки.

На сторінках цього посібника продовжиться, розпочата у п’ятому класі, подорож у «Світ виразного слова», під час якої ви зустрінетеся з прекрасними творами.

Література рідного краю – це скарбниця людського духу, тому її треба вивчати, гортати її сторінки, аби не втратити зв'язок із минулим і не схибити у майбутньому.

Юні друзі, читайте, шукайте, дивуйтеся, дізнавайтеся, захоплюйтеся і пам’ятайте, що тільки любов до рідного краю зробить його кращим і щасливішим.У добру путь!

А допоможуть вам пізнати рідний край рубрики, з якими ви вже знайомі:

	Зарубай собі на носі
	Робота з текстом
	Спробуй, чи креативний ти!
	Перевір себе
	Попрацюй у парах
	Запам’ятай!
	Поміркуй…
	Читай самостійно

Бажаємо успіхів, мандруючи літературними стежками Батьківщини.

§1. Рідний край – земля батьків

Як не любить той край,

Де вперше ти побачив

Солодкий дивний світ,

Що ми звемо життям...

В. Сосюра

Батьківщина, рідна земля, земля батьків… Слова, які не залишать байдужою жодну людину, від яких стає тепліше на душі, як від гарячого літнього сонця.

Усім знайоме слово Батьківщина. Це Вітчизна, рідна країна, місце, де ти народився. Любов до «великої» Батьківщини виростає з любові до батьківщини «малої» – місць, де ти народився, отчого краю, міста чи селища, рідної домівки. Батьківщину не обирають, як не обирають родину. Нам дана земля як спадок, який треба берегти і любити, щоб передати нащадкам. Ми не повинні забувати славетні традиції своїх предків. Ми маємо своїми вчинками і працею прикрашати рідну землю, робити її багатішою і сильнішою.

Нам пощастило народитися і жити на прекрасній землі, ім'я якій – Донеччина. Це славна та щедра земля, де шелестять мальовничі степи та сплять рукотворні гори, де будуються сучасні підприємства та відроджуються старовинні храми. Це край, де живуть працьовиті та щедрі люди. Ми по праву можемо пишатися нашою Батьківщиною, нашою молодою Республікою, її природою, її талановитими і працьовитими людьми.

Донбас – це трудовий люд, важка праця. Тому всюди чути гудки заводів, дзвін металу, видно труби, що викидають із себе дим.

Донецький край є малою батьківщиною для багатьох письменників. Найістотнішим є те, що, народившись або навчаючись тут, чи приїхавши сюди працювати, вони писали про цей край, писали поетично і захоплено. Це і Павло Байдебура , і Спиридон Черкасенко,і Євген Летюк та багато інших. Своїми творами вони намагалися сформувати у підростаючого покоління морально-етичні переконання, виховати почуття патріотизму, розуміння загальнолюдських цінностей, гордості за рідний край. Знайомство з історією, літературою рідного краю вчить нас цінувати те прекрасне, що створив народ. Адже історія – це не тільки минуле, сучасне і майбутнє, яке будуватиметься нашими руками.

У широкий світ входить людина від батьківського порогу, покидаючи рідну оселю, вулицю, місто, пам'ятні місця дитинства. Та більшість із нас залишається жити на землі своїх предків, щоб продовжити їх славні традиції, своєю працею прикрасити рідну землю, зробити її багатшою, сильнішою. Та чи ж ми задаємо собі питання: чи знаю я той край, в якому народився, в якому проживаю?

Запам’ятай! Батьківщина – це: 1) країна стосовно до людей, які народилися в ній та є її громадянами; 2) місце народження кого-небудь. Бáтьківщина – це спадщина від батьків.

Поміркуй… 1. Пригадайте твори, які ви вивчали у п’ятому класі. Яким змальований рідний край у творах про давнину? 2. Які поезії про рідну землю ви знаєте? 3. Прочитайте уважно епіграф до параграфа. Які почуття висловлює В.Сосюра у цих рядках? 4. Продовжіть речення. Рідний край – це _____. Патріот – це _____.

Спробуй, чи креативний ти! 1. Реконструюйте зміст приказок: · Рідна земля і в жмені _____. · Кожному мила _____. · За рідний край _____. · Людина без Вітчизни _____. · Не бувши на чужині, _____. · Рідна земля – мов _____. · Кожен край має _____. 2. Складіть власний вірш про рідну Донеччину.

§2. Обрядова поезія у вашому домі

Слово література походить від латинського «літера». Це те, що написано буквами на папері письменником. Існує художня література, де у творів є автор. Свій початок художня література бере від усної народної творчості.

Усна народна творчість – це фольклор. Протягом багатьох віків люди складали безліч прекрасних казок, прислів’їв, загадок.

Усна народна творчість не мала запису, передавалася з уст в уста, складалася в колективній праці, мала варіативність. За змістом українські народні пісні розмаїті. Велику групу становлять календарно-обрядові, які нерозривно пов’язані з певною порою року, звичаями й сільськогосподарськими роботами.

Запам’ятай! Народна пісня – найдавніший жанр фольклору. Це невеликий віршований твір, який співається.

Пісенна творчість – невід’ємна частина духовної культури українського народу. Найдавніші народні пісні виникли ще в первісному суспільстві, коли людина жила в повній гармонії з природою. Тоді ж вона повірила в існування багатьох божеств: Перуна – бога блискавки і грому, Стрибога, що керував вітрами, Коляди – бога зимового сонця та веселих ігрищ на його честь, Ярила – бога весняного сонця й народження життя, Дажбога, який посилав людям щастя, добро й достаток.

Кожної пори господарського року українці дотримувалися певних звичаїв, які супроводжувалися відповідними обрядами й піснями. Найважливіші з них – колядки, щедрівки, веснянки, купальські, русальні, жнивні.

Поміркуй… 1. Чому, на вашу думку, народна пісня – це злет душі народу? 2. Чому з піснею жити людині легше?

Доброзичливість і любов, радість і помірна праця панували впродовж Різдвяних свят. Із уведенням християнства язичницькі поклоніння під час зимових свят об’єдналися із оспівуванням Всевишнього Бога, Діви Марії та Сина Ісуса Христа, з якими пов’язувалися мир і благодіяння землян. Якщо у різдвяних колядках душа людини цілковито звернена до Бога, творить йому хвалу, то до Нового року щедро величали піснею людину, її працьовитість, честь, порядність і милосердя. Під час ігор, забав, веселощів вищедровували гаразди й неземні дива панові Господарю та пані Господині, їхнім дітям, онукам, правнукам.

Щедрик, щедрик, щедрівочка

Прилетіла ластівочка Стала собі щебетати Господаря викликати: - Вийди, вийди, господарю Подивися на кошару Там овечки покотились А ягнички народились

В тебе товар весь хороший Будеш мати мірку грошей Хоч не гроші, то полова В тебе жінка чорноброва Щедрик, щедрик, щедрівочка Прилетіла ластівочка

Ой на річці, на Ордані

Ой на річці, на Ордані Там причиста ризи пряла. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на весь вечір. Прала, прала, повісила На калині, на малині Добрий вечір, щедрий вечір, Добрим людям на весь вечір. Де взялися янголята, Взяли ризи на крилята.

Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на весь вечір. Понесли, понесли попід небесами, Усі небеса розтворилися – Усім святим поклонимся. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на весь вечір. (записано с уст жительки Волновахського району Сипгін М.В.)

Ой сивая та і зозуленька Ой сивая та і зозуленька Приспів: (повторюється після кожного рядка) Щедрий вечір! Добрий вечір! Добрим людям на здоров’я! Усі сади та і облітала, а в одному та і не бувала. А в тім саді три тереми: а в першому – красне сонце, а в другому – ясен місяць, а в третьому – дрібні зірки. Ясен місяць – пан господар, Красне сонце – його жінка, Дрібні зірки – його діти. (О.Степовий)

Коляда, коляда Коляда, коляда В нашу радість загляда Коляда, коляда Людей добрих звеселя! Коляда, коляда Землю нашу зогріва. (записано с уст жительки Мар'їнського району Макарютіноної В.В.)   Я маленький пастушок Я маленький пастушок Загорнувся в кожушок На скрипочку граю, Вас усіх вітаю. А ви, люди, чуйте, Коляду готуйте – Яблучка, горішки Дітям для потішки.

Весняний цикл складається з веснянок і хороводних ігор. Початок його припадає на ранню весну, коли оживає природа, а кінець – на завершення весняних польових робіт. За допомогою веснянок люди передавали свою енергію природі, щоб усе живе навколо прокинулося і знову ожило.

Соловей щебече Гей, дівки, весна-красна, Зілля зелененьке! В четвертому броді, Дівчинонька плаче, Ей, мати, лихо знати За нелюбом жити! Зозуля кує, Бо літечко чує. Гей, дівки, весна-красна, Зілля зелененьке! Сопілочка грає – Вулицю скликає, Гей, дівки, весна-красна, Зілля зелененьке! (записано с уст жительки с.Старомихайлівки Галицької О.С.)	Стук-стук, молоток Стук-стук, молоток, На тім боці холодок, А на нашім сонечко Торкає віконечко. Вийди, вийди, сонечко, На дідове полечко, На бабине зіллячко, На наше подвір'ячко! Розлилися води Розлилися води На чотири броди Гей, дівки, весна-красна, Зілля зелененьке У першому броді. (записано с уст жительки с.Старомихайлівки Галицької О.С.)

Коли вибуяють трави, а жито викине колос і сповнить землю й повітря запахом щойно рожденного хліба, то гарної місячної ночі з води виринають русалки. Це водяні дівчата – потопельниці, самогубниці. З ними потерчата, що колись померли малими нехрещеними дітьми. З’являється багато й добрих лісових і польових духів. Хоч русалки гарні на вроду, стрункі, зеленоокі, мають довге блискуче волосся, однак вони підступні, навіть злі. Побачивши необережну дівчину чи юнака, заманюють їх у свої ігрища, а потім залоскочують до смерті. Тому русалок ще називають «лоскоту хами». Та найголовніше – русальні пісні заспокоювали душу, веселили цілий «русальний тиждень».

Продовжується літній пісенний цикл святом Івана Купала з його специфічними піснями. Купайлове свято також сягає корінням у доісторичну добу. Наші пращури в час літнього сонцевороту славили богиню води й вогню – Дану та бога земних плодів Купала. З прийняттям християнства ці звичаї та обряди злилися із святкуванням 7 липняРіздва Івана Хрестителя. З часом ім’я Дани забулося, зате Купало дістає ім’я Іван і міцно закріплюється у фольклорі.

Ой на Івана, на Купайла

Покупалася ластівочка Приспів: На Йвана, Купайла Ой купалася сушилася Чого дівчина журилася Приспів Ой ти дівчино, ой ти, ой ти Коли до тебе в свати прийти? Приспів Прийди до мене й увечері, Щоб воріженьки не бачили

Приспів Понад садом, садом три доріженьки Ой ходив козак до дівчиноньки. Не ходи, козаче, не ходи до мене, Бо буде неслава на тебе й на мене Бо буде неслава на тебе й на мене Ой ще й на твого коня вороного Ой ще на твого коня вороного Ой ще й на тебе хлопця молодого…

Поміркуй… 1. Продовжіть речення: · Кому добре, той співає, кому зле, той _____. · Швидко пісня співається, та не швидко _____. · Раніше Новий рік зустрічали _____. · Свято коляди відзначали _____. · Щедрували на свято _____. 2. Дайте відповідь на питання «Про яку пору йдеться в цих прислів’ях?»: Сонце блищить, а мороз тріщить. То сніг, то завірюха, бо вже _____ коло вуха. Багато снігу – багато хліба.

Спробуй, чи креативний ти! 1. Розкажіть про свято колядування чи Щедрого вечора у вашому місті (селищі). 2. Розкажіть, як святкують у вашій родині Великдень ? 3. Розкажіть відому легенду про цвіт папороті.

§3. П.А.Байдебура. «На пароплаві».
Шевченківська тема у творчості П.А.Байдебури

Він був чистою людиною

Ю. Байдебура, син

Павло Андрійович Байдебура (01.03.1901-26.01.1985) народився 1 березня 1901 року в селі Нерубайках на Кіровоградщині, в селянській родині. Закінчив дворічну школу, потім агрономічну професійну школу, відслужив в армії.

На початку 30-х років переїхав на Донбас і став працювати редактором газети «Вуглекоп». У третьому номері журналу «Червоний шлях» за 1931 рік з’являється його перше оповідання з життя шахтарів «Біля врубівки». Письменника цікавили трудові подвиги шахтарів, тому він пише твори «Сюрприз», «Гобелен». У червні 1941 року пішов добровольцем на фронт, був військовим кореспондентом армійської газети «Знамя Родины».

Пише твори про мужню боротьбу донбасівців у тилу ворога («Син», «Молитва», «Марія», «Малий Тимко»).

У 1943 році П.А.Байдебуру затверджено секретарем Донецької організації спілки письменників України (очолював до 1958 року, а потім – з 1965 до 1968рр.).

Після війни працював над створенням образу робітника. За цей час вийшли збірки оповідань «Земля Донецька», «Рідні горизонти, «Шахтарські посланці» та інші.

Нагороди та вшанування:

ü нагороджено орденом Дружби народів, орденом Знак Пошани, двома орденами Трудового Червоного Прапора та медалями.

ü 1976 року Павлові Байдебурі присвоєне звання «Почесний громадянин Донецька».

ü Ім'ям Байдебури названо одну з вулиць Донецька. На честь Павла Андрійовича засновано обласну літературну премію його імені.

У Донецьку на будівлі, в якій жив П.Байдебура з 1948 по 1971 роки, встановлено меморіальну дошку.

У 1938 році написав оповідання "На пароплаві".

Зарубай собі на носі Оповідання – це невеликий за розміром прозовий художній твір, у якому описується одна чи кількаподій з життя героя та задіяний малий період часу.Для оповідання властива здебільшого невелика кількість дійових осіб, стислі описи та характеристики героїв.

Ознакиоповідання: · одноподійність – опис лише одного героя, однієї події, що сталася, однієї риси характеру, однієї частини сюжету і т.ін.; · настанова на достовірність – наголос на тому, що все те, що описується у творі – це не вигадка, а реальний факт. Для оповідання властива здебільшого невелика кількість дійових осіб, стислі описи та характеристики героїв. Важливу роль відіграє художня деталь (деталь побуту, психологічна деталь та ін.).

Особливості оповідання

Невеликий обсяг

Прозова форма

Стислість описів і розповіді про події та персонажів

Невелика кількість дійових осіб (2-3)

Розповідний спосіб викладу художнього матеріалу

НА ПАРОПЛАВІ

(Оповідання)

27 (августа)... Три ночи сряду зтот вольноотпущенный чудотворец безмездно возносит мою душу к творцу вечной (красоты) пленительными звуками своей лубочной скрипицы".

(З щоденника Т.Г.Шевченка)

Думками поет давно вже випередив час, сягнув за ще не пройдену пароплавом відстань. Втомлене серце поета зогріте великою радістю: ця путь рікою – путь з неволі... В розбурканій уяві малюється далека волзька пристань... місто Нижній Новгород. Там, напевно, зустрінуть сердечне друзі. А потім і до Петербурга... Він вільно ступить на землю; він, нарешті, не рядовий 3-ї роти 5-го батальйону, а вільний художник, поет Тарас Шевченко.

Ступить без нагляду, без окриків начальства. Воно залишилося в киргизьких степах. Оренбург... Орськ... Новопетровське укріплення. Пустинний, дикий степ понад Аралом...

Художник Т.Г. Шевченко

Все пережите, звідане там – ніби сон страшний, нестерпний. Десять років... Навіть тяжко згадати. А було: «Під найсуворіший догляд, з забороною писати і малювати», – вирок жорстокий написаний власною рукою царя-деспота Миколи Першого. Солдатська муштра, знущання... Та все ж настав час прощатися з усім остогидлим, лихим. Хай заростає бур'яном та невільницька кріпость – Новопетровське – і вітри-суховії занесуть піском путі-стежки до неї.

Прощай, убогий Косарал...

Прощай же, друже! Ні хвали,

Ані ганьби я не сплітаю

Твоїй пустині; в іншім краю,

Не знаю, може, й нагадаю

Нудьгу колишнюю колись! – згадав поет писане ним уже раніше.

«Прощай, Косарале» – і зітхнувши з полегшенням, посміхнувся. Все зле лихе хай минає і не вертається ніколи. Буде воля і радість творчої праці. О, ще не вичерпались поривання невгамовні до роботи! Скільки задумів творчих омріяно, зігріто в серці. А поки що...

Тарас Григорович пройшовся по невеличкій каюті, причинив щільніше двері, спустив завіску над віконцем.

Якусь хвилину прислухався. Тихо. На столі з'явились журнали, книги новітні. Добре, капітан пароплава Володимир Васильович Кишкін дав для ознайомлення з своєї завітної портфелі-бібліотечки. Скарбів цих і не багато, але зате які книги! Нелегальна «Полярная Звезда», бунтівливий Барб'є, Салтиков-Щедрін, Беранже... Скільки нового, сміливого, радісно хвилюючого!

Читав до втоми і не начитувався. Як скучив, зголоднів за роки неволі за справжнім словом художнім, словом істини

Розкрив зошит-щоденник, куди вписував найсокровенніші думки свої. Але ж незручно писати, пароплав здригається, мов ходором ходить, а внизу - шум збовтуваної води, ревіння машини. Тарас Григорович погасив свічку, накинув на плечі верблюжий чапан – єдину верхню одіж, вивезену з Казахстану, – вийшов з каюти на палубу. Стояв самотній, зачудований дивною красою.

Повновода Волга ніби зупинилась, застигла в своїх берегах. В дзеркально-срібній чистоті втонули, купаються тіні дерев, шпичасті, оголені виступи скель. Нічну тишу, що обійняла ріку, широкі рівнини приволзьких степів, порушує лише розмірне, часте плюскотіння коліс пароплава. Та іноді на стрімкім березі десь розітнеться крик таємничий, тривожний. Може, то волзький бурлака-нетяга подає голос з відчаю, чи крик звіра, птиці, сполоханої раптом, злетить і розтане в нічній дрімоті...

До слуху поета долинули звуки скрипки. Вони ледь чутні, мов випливають з туманної мли; здавалось, нібито місячне сяйво сріблясте стікає з небес і, торкаючись сонної землі, розливається дивною симфонією...

Обминаючи різний вантаж на пароплаві, Тарас Григорович, вслухаючись, заспішив на той бік, звідки линули звуки. На носі пароплава, у закутку за снастями, зіпершись на поруччя, облитий місячним сяйвом, стояв музикант у білому фартусі.

Припавши щокою до скрипки, він то хилився, мов сп'янілий, то випростовувався, тягнувся весь за звуками, тремтів і в'яв, не затихаючи. І здавалось, що то не скрипка тривожно звучить, а біль враженого серця перелито у звуки і рветься він риданням безкраїм з глибини скорботної душі.

На палубі сходились ще непоснулі пасажири і, стовпившись в глибокому мовчанні, слухали скрипаля-віртуоза.

— Буфетник нашого пароплава, вільноодпущений Олексій Панов, – проказав тихо за спиною у Тараса Григоровича капітан Кишкін. Але поет уже не чув його. Мов зачарований, стояв він поблизу музиканта, полонений звуками скрипки. Серце краялось, мліло стривожено. І, ніби підхоплений хвилями тих звуків, поет переносився думками на далеку Україну, в убогі панські села, до замученого в неволі народу. Це Їхні тужні болі, стогін в безнадії він чув у риданні струн. Стояв, мов скам'янілий, і плакав серцем. На хвилину скрипка затихла.

— Шопен, мазурка, – проказав музикант не то сам до себе, не то до слухачів. На палубі загомоніли, хтось ляснув у долоні. Тарас Григорович стискав в обіймах музиканта і щиро плакав.