Професійні вимоги до особистості педагога
У сучасних умовах особливої значимості набувають людські якості педагога: гуманність, порядність, терплячість, чесність, відповідальність, справедливість, урівноваженість, доброзичливість, стриманість, чуйність, емоційна культура, потреба у спілкуванні та ряд інших.
Обов’язкова для вчителя якість – гуманізм, тобто ставлення до учня як до вищої цінності на землі, вираження цього ставлення в конкретних діях і вчинках. Гуманність – любов до дітей, вміння поважати їхню людську гідність, потреба і здатність надавати кваліфіковану педагогічну допомогу в їхньому особистісному розвитку. Найбільш важлива якість, яка повинна бути притаманна вчителю – любов до дітей – це “плоть і кров вихователя, як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини.
Поняття “компетентність” (від лат. competens – відповідний, здібний) означає коло повноважень будь-якої посадової особи чи органу; володіння знаннями, досвідом у певній галузі. Під професійною компетентністю педагога розуміють особистісні можливості учителя, які дозволяють йому самостійно й ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу. Для цього потрібно знати педагогічну теорію, уміти застосовувати її в практичній діяльності. Педагогічна компетентність учителя – це єдність його теоретичної і практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності.
Практична педагогічна діяльність нерозривно пов’язана з наявністю педагогічних здібностей – таких якостей особистості, що інтегровано відображаються в нахилах до роботи з дітьми, любові до дітей, отримання задоволення від спілкування з ними. Педагогічні здібності (талант, покликання, задатки) є важливою передумовою оволодіння педагогічною професією. Однак багато спеціалістів поділяють думку про те, що відсутність яскраво виражених педагогічних здібностей може бути компенсована розвитком інших важливих професійних якостей – працелюбства, працездатності, дисциплінованості, організованість, наполегливість, самовдосконалення, уміння визначати мету і досягати її.
Виділяють головні групи здібностей: організаторські, дидактичні, перцептивні, комунікативні, сугестивні, дослідницькі, науково-пізнавальні.
Організаторські здібності виявляються в умінні вчителя згуртувати учнів, залучити їх до навчально-пізнавальної діяльності, праці, розподілу обов’язків, планування, підведення підсумків зробленого та ін. Дидактичні здібності передбачають уміння підібрати і підготовити навчальний матеріал, наочність, обладнання, виразно, доступно, переконливо і послідовно викладати навчальний матеріал, стимулювати розвиток пізнавальних інтересів і духовних потреб, підвищувати навчально-пізнавальну активність.
Перцептивні здібності виявляються в умінні проникати в душевний світ учнів, об’єктивно оцінювати їх емоційний стан, виявляти особливості психіки.
Комунікативні здібності виявляються в умінні вчителя встановлювати педагогічно доцільні стосунки з учнями, їх батьками, колегами, керівниками навчального закладу.
Сугестивні здібності виявляються в умінні вчитися здійснювати емоційний вплив на учнів, дослідницькі – в умінні пізнавати і об’єктивно оцінити педагогічні ситуації і процеси.
Науково–пізнавальні здібності передбачають засвоєння наукових знань з навчального предмета.
Зміст психолого-педагогічних знань визначається навчальними програмами. Психолого-педагогічна підготовленість складається зі знань методологічних основ і категорій педагогіки; закономірностей соціалізації і розвитку особистості: суті, цілей і технологій навчання та виховання; законів вікового анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей, підлітків, юнацтва. Вона є основою гуманістично орієнтованого мислення педагога. Психолого-педагогічні і спеціальні (з предмету) знання є необхідною, але недостатньою умовою професійної компетентності. Практичне розв’язання педагогічних завдань забезпечують уміння і навички, передумовою яких є теоретико-практичні і методичні знання.
Педагогічні уміння – це сукупність послідовно розгорнутих дій, що ґрунтуються на теоретичних знаннях. Частина цих дій може бути автоматизованою (навички). Через педагогічні уміння розкривається структура професійної компетентності педагога. Зважаючи на те, що розв'язання будь-якого педагогічного завдання зводиться до тріади “мислити – діяти – мислити”, що збігається з компонентами (функціями) педагогічної діяльності та відповідними їм уміннями, виділяються такі педагогічні вміння:
а) уміння “переводити” зміст процесу виховання в конкретні педагогічні завдання;
б) вивчення особистості і колективу для визначення рівня їх підготовленості до активного оволодіння новими знаннями і проектування на цій основі розвитку колективу й окремих учнів;
в) виділення комплексу освітніх, виховних і розвивальних завдань, їх конкретизація і визначення завдання, що домінує;
г) уміння побудувати і привести в дію логічно завершену педагогічну систему: комплексне планування освітньо-виховних завдань; обґрунтований відбір змісту освітнього процесу; оптимальний відбір форм, методів і засобів його організації;
д) уміння виділяти і встановлювати взаємозв'язки між компонентами і факторами виховання, приводити їх в дію: створення необхідних умов (матеріальних, морально-психологічних, організаційних, гігієнічних та інших);
е) активізація особистості школяра, розвиток його діяльності, яка перетворює його із об'єкта на суб'єкт виховання; організація і розвиток спільної діяльності; забезпечення зв'язку школи із середовищем, регулювання зовнішніх незапрограмованих впливів;
є) уміння облікувати й оцінювати результати педагогічної діяльності: самоаналіз і аналіз освітнього процесу і результатів діяльності вчителя; визначення нового комплексу стрижневих і другорядних педагогічних завдань.
Однією з найпопулярніших є особистісно-зорієнтована технологія навчально-виховного процесу. Вона увібрала визначні досягнення ринкового демократичного способу життя і новітні здобутки педагогіки: 1) врахування демократичних свобод громадян, насамперед права на вільний вибір освіти; 2) тривалий досвід функціонування освіти в ринкових умовах, що привело до її повної переорієнтації на задоволення потреб громадян; 3) поширення ідей гуманізації освіти, коли людина визначається вищою цінністю; 4) забезпечення реальної можливості повного задоволення потреб кожної людини у відповідності з її намірами, цілями, життєвою стратегією.
Для реалізації особистісно-зорієнтованого навчання потрібні спеціально підготовлені педагоги. Кандидат у вчителі гуманістичного навчання може сам оцінити свої можливості, відповівши на сформульовані запитання відомим педагогом, основоположником теорії особистісно-зорієнтованого навчання К.Роджерсом.
1. Чи зможеш ти дозволити собі втрутитися у внутрішній світ особистості, що розвивається? Чи зможеш, не будучи суддею і критиком, увійти, побачити й оцінити той світ?
2. Чи зможеш дозволити собі повну щирість з молодими людьми, чи зможеш йти на ризик відкритих, експресивних, взаємних відносин, у яких обидві сторони можуть чомусь навчитися? Чи наважишся бути сам собою в інтенсивних групових відносинах з молоддю?
3. Чи зможеш відкрити зацікавленість кожної особистості І дозволиш їй розвивати її незалежно від того, чим це закінчиться?
4. Чи зможеш допомогти молодим людям зберегти одну з найбільш коштовних особливостей — зацікавленість собою і навколишнім світом?
5. Чи зможеш виявляти творчість у створенні для молоді сприятливих умов пізнання людей, досвіду, книг, інших джерел, що збуджують їхній інтерес?
6. Чи зможеш сприйняти і підтримати навіжені і недосконалі думки, що супроводжують творче навчання, творчу діяльність? Чи зможеш сприйняти неординарні думки своїх вихованців?
7. Чи зможеш допомогти вихованцям стати інтегрованою цілісністю з почуттями, що проникають в ідеї, і ідеями, що про никають у почуття, експресією, що захоплює особистість?
Якщо хтось якимсь дивом відповість “так” на більшість цих питань, зазначає К.Роджерс, то він зможе полегшити життя своїм школярам, допоможе розвитку широких можливостей молодих людей.