У вихованні підростаючого покоління

Тема: Взаємодія школи та сім’ї

Сім’я є моделлю суспільства на конкретному історичному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості.

Сім’я – невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлю­бом чоловік і жінка, їхні діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов’язані родинними зв’язками з подружжям.

Сім’я функціонує на основі спільного побуту, еконо­мічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соці­алізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною по­ведінкою.

Життєдіяльність сім’ї реалізується через основні її функції: матеріально-економічні (бюджет сім’ї, органі­зація споживчої діяльності, участь у суспільному вироб­ництві, набуття професії, відновлення втрачених на ви­робництві сил); житлово-побутову (забезпеченість жит­лом, ведення домашнього господарства, організація побуту); репродуктивну (продовження людського роду); комунікативну (створення сприятливого сімейного мік­роклімату, внутрісімейне спілкування, взаємостосунки сім’ї з мікро- і макросередовищем, контакт із засобами масової інформації, літературою, мистецтвом); виховну (формування особистості дитини, передача їй соціально­го досвіду); релактивну (організація вільного часу та від­починку).

Сім’я є також персональним середовищем життя і роз­витку дитини, яке зумовлює спосіб життя та її соціальне існування. Особливості цього характеризують параметри:

– соціально-культурний. Стосується освітнього рівня батьків, їхньої участі в суспільному житті. Рівень культури сім’ї визначається повагою до особистості дитини, усвідомленням впливу сімейної атмосфери на її формування, урахуванням цього при спілкуванні;

– соціально-економічний. Означає матеріальнузабез­печеність сім’ї, завантаженість батьків на роботі;

– техніко-гігієнічний. Характеризує умови проживан­ня, забезпеченість житлом, особливості способу життя;

– демографічний. Виражається в структурі та чисель­ності сім’ї.

Сім’я є різновіковим колективом. Структура її бага­то в чому залежить від звичаїв, культурних і національ­них традицій, моральних та правових норм. У межах її формується система стосунків між старшими та молодшими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат у сім’ї. Тут формується світогляд дитини, став­лення до навколишнього світу. Спільне ведення домаш­нього господарства впливає на рівень матеріальної забез­печеності, можливості самореалізації особистості, її сма­ки, уподобання, ціннісні орієнтації, культуру. У сім’ї дитина набуває вмінь і навичок у різних сферах суспіль­ного життя, насамперед, навичок людського спілкуван­ня. Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини.

Сучасні сім’ї різноманітні, і від того, у якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес фор­мування її особистості. Умовно сім’ї поділяють на благополучні та неблагополучні.

Благополучна сім’я– сім’я з високим рівнем внутрісімейної моральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтрим­ки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сі­мейних проблем.

Її благополуччя забезпечується гуманністю у взаєминах, умінням любити і поважати одне одного. У ній існує висока координованість дій при вирішенні внутрісімейних проблем, взаємоповага і взаєморозуміння формують позитивну мораль­ну атмосферу. Дитина почуває себе рівноправною в сімейно­му колективі: її люблять, але не балують, залучають до сі­мейної праці, водночас враховують її особисті інтереси та потреби. Матеріальна забезпеченість та освітній рівень бать­ків сприяють зміцненню дружби між батьками та дітьми, їх бажанню проводити разом вільний час, у довірливому спіл­куванні вирішувати всі питання сімейного життя. Діти цінують поради батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній атмосфері дитина росте доброзичливою, гуманною, спокійною та оптимістичною. У неї формуються такі цінні соціальні якості, як доброта, взаємоповага, почуття впевненості.

Неблагополучна сім’я– сім’я, яка через об’єктивні або суб’єктив­ні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дитини.

До неблагополучних належать:

– сім’ї, де батьки – алкоголіки, наркомани – ведуть аморальний спосіб життя. У таких сім’ях формування ди­тини спотворюється. Вона народжується слабкою, хвороб­ливою, страждає на нервово-психічні захворювання, росте без турботи, опіки, не має найнеобхіднішого;

– сім’ї асоціальні. Члени конфліктують з морально-правовими нормами суспільства, схильні до правопорушень;

– сім’ї конфліктні. У них відбуваються постійні кон­флікти між батьками, батьками і дітьми, що проявляють­ся у сварках, суперечках, взаємних образах, грубощах, навіть бійках. Виникають такі сім’ї через брак у взаємо­стосунках між батьками взаєморозуміння, взаємодопомо­ги, щирості, морально-емоційної вихованості. Тут пану­ють грубість, чвари, взаємні погрози, стійке незадоволен­ня, що призводить до сімейної кризи. У дітей формуються підвищена збудливість, страх, невпевненість у своїх силах. Нестачу позитивних емоцій вони компенсують по­шуком їх у вуличних компаніях, бродяжництві, вживан­ні алкоголю, наркотиків;

– сім'ї неповні. У них дитину виховує один з батьків, переважно матір. Виникають вони здебільшого внаслідок: розлучення подружжя, смерті одного з батьків, позбавлен­ня батьківських прав тощо. У таких сім’ях спілкування з дітьми збіднене, часто вони відчувають труднощі побуто­вого характеру, психологічний дискомфорт, тому нерідко їм не вистачає врівноваженості, доброзичливості, натомість виявляють надмірну роздратованість, байдужість;

– сім'ї, зовні благополучні. Систематично припуска­ються серйозних прорахунків у сімейному вихованні че­рез низьку педагогічну культуру та неосвіченість (сім’ї, де взаємостосунки з дітьми є формальними; відсутня єд­ність у вимогах до дитини, наявні бездоглядність, над­мірна батьківська любов або суворість у вихованні, засто­совуються фізичні покарання тощо);

– сім’ї соціального ризику. Це – соціально незахищені сім’ї,які потребують соціальної допомоги та підтримки (ма­лозабезпечені, багатодітні, з дітьми-інвалідами, батьками-інвалідами, неповні). Вони не можуть повноцінно викону­вати свої функції внаслідок складних соціальних умов.

Захистити дітей від сімейного неблагополуччя може си­стема регулювання сімейного виховання. Організацію допо­моги батькам, якщо вони мають бажання нею скористати­ся, здійснюють учитель, школа на основі формування сто­сунків співробітництва, взаємодопомоги, взаєморозуміння.

Отже, педагогічне середовище розвитку дитини ство­рюється в процесі сімейного виховання, залежить від ти­пу сім’ї. Розуміння цього педагогами сприяє поглиблен­ню зв’язків з нею, пошуку можливостей щодо корекції сімейного виховання, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу неблагополучної сім’ї.

Розуміння та врахування особливостей сучасної сім’ї вчи­телями і батьками сприяють реалізації її виховних можли­востей. До найважливіших особливостей сучасності належать:

1. Зміна ціннісних орієнтацій дітей та їхніх батьків. Ба­гато представників сучасної молоді здебільшого не вірить в істинні цінності й доброчинність, почуваються обману­тими. Як результат – збільшується кількість малолітніх злочинців. У системі життєвих цінностей у багатьох бать­ків переважають прагнення до збагачення, намагання ви­ховати в дітей прагматичність, раціоналізм, волю до успі­ху. Благородство, доброта, вміння співчувати і допомага­ти іншим часто недооцінюються.

2. Відокремлення молодої сім’ї від родини. У сучасних умовах – це об’єктивний фактор, зумовлений соціально-економічним розвитком суспільства, його продуктивних сил, рівня культури. Комплекс цих чинників забезпечує зміцнення й розвиток сім’ї як самостійного соціального інституту, який самостверджується без нехтування жит­тєвого досвіду старших.

3. Зменшення чисельності сім’ї. Зменшення народжува­ності дітей спричинене загостренням конкуренції на ринку робочої сили, зайнятістю подружжя, зростанням матеріаль­них витрат на виховання, надмірним навантаженням на жін­ку-матір вдома і на виробництві, несприятливими житлови­ми, побутовими умовами, егоїстичним прагненням батьків “пожити для себе”.

4. Специфічність соціального укладу в міських та сільських сім’ях. Відмінності в культурі сімейного життя відбиваються на розвитку дітей. Особливості домашнього господарства сприяють залученню дітей до справ у сім’ї, формують у них працелюбність, вболівання за сімейні справи, відповідальне ставлення до життя. Діти виростають у спе­цифічній морально-етичній атмосфері села, яка стримує ан­тисоціальну поведінку, але нерідко вона пригнічує особис­тість, гальмує розвиток якостей, які потрібні людині в ін­шому середовищі. У місті такий контроль обмежений.

5. Залежність виховання від рівня освіти батьків. Іс­нує пряма залежність освіченості батьків та успішності їхній дітей. Проте з посиленням зайнятості батьків, дезінтегра­цією сім'ї така залежність знижується.

6. Вплив соціально-педагогічних умов на самореалізацію. За теорією Абрахама Маслоу (1908—1970), якщо не задовольняти біологічні потреби дитини, не гарантувати їй безпеку, не формувати її впевненість у тому, що і в майбутньому ці потреби будуть задоволені, то проблема­тично очікувати від неї діяльності, яка сприятиме самореалізації. Потреби кожної людини структуруються за іє­рархічним принципом у різній послідовності. Загалом – це біологічні потреби, безпека і впевненість у майбутньо­му, любов та належність до конкретної соціальної групи, самооцінка, самореалізація тощо.

7. Обмеження позитивного впливу соціального оточен­ня дитини. Урбанізація населення, лібералізація інфор­маційного простору, прагматизація життя, дефіцит спіл­кування в сім’ї та з ровесниками, недостатня окресленість морального ідеалу на рівні державної гуманітарної полі­тики спричиняють маніпулювання свідомістю дитини, де­формують систему життєвих пріоритетів і цінностей.

8. Нерозуміння батьками механізмів формування гу­манних взаємин з дітьми, їх прагнення до рольової або особистісної позиції. Кожна з цих крайнощів має нега­тивні наслідки: відчуження дітей від батьків, обмеження їх стосунків побутовою сферою (“зроби, принеси, подай”). Нерідко батьки недооцінюють впливу на виховання гу­манних рис дитини морально-психологічних стосунків, вза­ємної любові, поваги, турботливості в сім’ї. Гармонійність сімейного виховання залежить від щирості й чесності лю­бові до дітей.

Ширшим за сім’ю виховним середовищем є родина (по­дружжя та інші близькі родичі, які живуть разом).

Родинне виховання – це виховання дітей у родині батьками, ро­дичами, опікунами або особами, які замінюють батьків.

Таке виконання не належить до окремих педагогічних явищ, а відбувається в контексті життя родини, на основі внутріродинних стосунків, трудових і опікунських обо­в’язків, родинно-побутової культури. Рівень його зумов­лений станом родини.

Родинне виховання в Україні ґрунтується на: народно­му родинознавстві (фамілістиці) та національному дитинознавстві з урахуванням їх історичного розвитку; родинних виховних традиціях українського народу, їх позитивних виявах; нових тенденціях традиційного українського ро­динного виховання; зіставленні теорії та практики українського родинного виховання з родинними виховними сис­темами високорозвинутих зарубіжних країн і використан­ні усього позитивного в них.

Перспективним для новітнього родинного виховання є відродження традиційного високого статусу української родини, її авторитету, подружньої вірності, любові до ді­тей і обов’язку щодо їхнього виховання, поваги до батьків, під­несення ролі подружжя у створенні, зміцненні, збережен­ні й розквіті сім’ї, забезпечення на їхньому прикладіморальної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливою умовою ефективної навчально-виховної робо­ти є співробітництво школи і сім’ї, яке передбачає належний рівень педагогічної культури батьків. Саме цьому під­порядковані програми школи молодих батьків та педагогіч­ної культури молодої сім’ї, які спираються на систему перевірених досвідом багатьох поколінь найважливіших сі­мейних цінностей (здоров’я, любов та взаємоповага членів сім’ї, матеріальне благополуччя і духовність).

Тісний взаємозв’язок школи та сім’ї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків ізалученню їх до виховної роботи.

Рівень педагогічної освіченості батьків залежить від традицій у сім’ях, у яких виросли вони, набутих знань, життєвого досвіду, здатності до саморозвитку. Майже зав­жди, на сучасному етапі особливо, у зв’язку з переходом до нового типу суспільства, утвердження нових суспіль­них, етичних цінностей, а також із процесами глобаліза­ції, одним із свідчень якого є Internet, педагогічна осві­ченість батьків нерідко відстає від реальної педагогічної ситуації, суспільних потреб, очікувань дитини. Тому школа має дбати про постійний розвиток їх педагогічних знань, вдаючись до різних методів роботи, найпоширенішими се­ред яких є:

– педагогічний лекторій. Передбачає надання батькам систематизованих знань з теорії виховання, привернення їхньої уваги до актуальних проблемвиховання з допомогою лекцій, бесід;

– позакласний педагогічний всеобуч. Спрямованийнаознайомлення батьків з проблемами виховання дітей різ­них вікових груп, починаючи роботу з першого класу. Заняття проводять керівники школи;

– університет педагогічних знань. Передбачає більш се­рйозну підготовку з теорії виховання. Заняття відбува­ються у формі лекцій та семінарів. Батьки беруть участь в обговоренні проблем;

– підсумкова річна науково-практична конференція батьків з проблем виховання. Учасники визначають найак­туальнішу проблему сімейного виховання (“Трудове ви­ховання”, “Найкоротший шлях до добра – через прекра­сне” тощо), протягом року вивчають її. У виступах бать­ки підбивають підсумки теоретичних і практичних досліджень, діляться особистим досвідом;

– день відчинених дверей. Головна мета – показати ро­боту школи, привернути увагу батьків до проблем вихо­вання. Вимагає серйозної підготовки: оформлення шко­ли, організації програми свята (концерту, зустрічей у кла­сах, відвідання виставок, спортивних змагань тощо);

– класні батьківські збори. Традиційна форма роботи. Один з варіантів – формування проблемної тематики (“Чи мож­на спідлитися з вихованням у дитини доброти, чуйності?” тощо);

– відвідування батьків вдома. Це сприяє налагоджен­ню контактів із сім’єю, з’ясуванню її загальної та педаго­гічної культури, умов життя учня, консультуванню щодо єдиних вимог до дитини, обговоренню відхилень в її пове­дінці, вжиттю необхідних заходів щодо їх запобігання, залученню батьків до участі в роботі школи тощо. Відві­дувати батьків учнів можна, маючи запрошення від них або домовившись заздалегідь. Несподіваний прихід учи­теля викликає ніяковість, збентеження батьків;

– листування. Передбачає періодичне надсилання батькам листів про успіхи учня в навчанні, старанність, уваж­ність та відповідальність за доручення. Можна повідоми­ти про певні його труднощі, попросити про зустріч;

– консультації батькам. Передбачають надання конкрет­них рекомендацій, порад з актуальних для батьків питань;

– запрошення батьків до школи. Найчастіше це роблять для конфіденційної розмови про шкільні проблеми дити­ни (погана поведінка, неуспішність тощо). Під час бесіди важливо дотримуватися педагогічного такту, створити ат­мосферу довіри. Педагог висловлює свої міркування, відповідає на запитання батьків, надає корисні поради;

– тематичні вечори запитань і відповідей. Сприяють гли­бокому пізнанню методики сімейного виховання. На них запрошують працівників правоохоронних органів, ліка­рів, психологів, соціальних працівників, фахівці,які опі­куються проблемами виховання молоді;

– ознайомлення батьків з психолого-педагогічною літе­ратурою. Передбачає відбір і надання рекомендацій щодо психолого-педагогічної, науково-популярної літератури для батьків відповідно до проблем, які є в учнів певного класу, чи в окремої дитини.

У виховному процесі школи, крім педагогів, беруть участь батьки, працюючи в класних та загальношкільних батьківських комітетах, виконуючи рекомендації, прохан­ня вчителів.

Батьківський комітет класу. Створюють з метою демо­кратизації управління виховним процесом, налагоджен­ня зворотного зв’язку сім’я – школа, для поточного ко­ригування управлінських рішень, забезпечення єдності пе­дагогічних вимог до учнів, надання допомоги сім’ї у вихованні та навчанні дітей. Діє відповідно з положенням про батьківські комітети загальноосвітніх шкіл. До робо­ти в ньому залучають найактивніших батьків, авторитет­них людей з високою громадянською свідомістю, які ви­являють інтерес до справ класу, школи. Їх обирають на батьківських зборах класу. На засіданні батьківського ко­мітету обирають голову, відповідальних за окремі види роботи. Батьківський комітет працює в тісному контакті з класними керівниками.

Загальношкільний батьківський комітет. Обирають на загальношкільних батьківських зборах із представ­ників батьківських комітетів класів. Тоді ж обирають голову батьківського комітету школи, створюють комі­сії: навчальну, культурно-масової роботи, господарсь­ку, трудового виховання і професійної орієнтації, педа­гогічної пропаганди. Комітет пропонує рішення, які по­тім обов’язково розглядаються адміністрацією школи. До сфери його діяльності входять піклування про групи подовженого дня, санітарний стан школи, допомога в ремонті школи, організація літнього відпочинку дітей, їх харчування та ін.

У роботі з батьківськими комітетами вчителі, адмі­ністрація школи повинні виявляти тактовність, добро­зичливе, уважне ставлення до їх пропозицій, своєчасно реагувати на них, розуміти, що їхня діяльність сприяє спіл­куванню, зближенню педагогів з батьками і на цій осно­ві успішному вирішенню багатьох складних питань вихо­вання.

Виконання батьками практичних рекомендацій, про­хань. Сприяє підвищенню культури батьків, озброєнню їх педагогічними знаннями і досвідом. Налагодження контак­тів, спілкування батьків з дітьми, класним керівником у процесі виконання педагогічних рекомендацій сприяє зближенню дітей з батьками.

Адресовані батькам рекомендації, прохання найчасті­ше стосуються таких аспектів шкільного життя:

– проведення безпосередньої роботи з дітьми: індиві­дуальної (наставництво, шефство), групової (керівництво гуртком за інтересами);

– надання організаційної допомоги вчителю: напри­клад, сприяння в проведенні екскурсій (надання транс­порту, забезпечення путівками), організація зустрічей з цікавими людьми, комплектування класної бібліотеки, клубу аматорів книги тощо;

– участі в зміцненні матеріальної бази школи, вирі­шенні господарських питань (допомога в обладнанні ка­бінетів, виготовлення обладнання, приладів, ремонт шко­ли тощо).

В організації такої роботи з батьками важливо знайти їхні можливості (чим вони можуть допомогти школі), ко­ректно висловити свої пропозиції в письмовій формі (най­краще це робити на класних батьківських зборах).

Дбаючи про ефективнувзаємодію з батьками, учитель повинен враховувати важливість таких чинників:

1. Запрошення батьків до співробітництва. Часто вчи­тель вважає, що батьки перебувають в опозиції до нього. Намагаючись запобігти можливим запереченням з їх бо­ку, він починає розмову в директивному тоні замість того, щоб зрозуміти їх почуття, виявивши стриманість, відкритість. Доброзичливість, відкритість у спілкуванні з батьками – перший крок до співпраці з ними.

2. Дотримання позиції рівноправності. Об’єднання зу­силь учителя та сім’ї школяра можливе за взаємного визнання ними рівноправності. Перший крок має зроби­ти вчитель, оскільки до цього його зобов’язує професі­йний обов’язок.

3. Визнання важливості батьків у співпраці. Учитель повинен завжди наголошувати на важливій ролі батьків у вихованні та розвитку дитини.

4. Вияв любові, захопленості їхньою дитиною. Психологіч­ний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчи­тель виявляє розуміння дитини, симпатизує їй, бачить позитивні та негативні риси. Батьки, відчувши доброзич­ливість учителя, більш охоче спілкуються з ним, налаш­товуються на співпрацю.

5. Пошук нових форм співпраці. Учитель може запро­понувати одному з батьків організувати батьківські збо­ри, разом визначивши їх тематику, структуру тощо. Особ­ливо корисний обмін думками з батьками щодо налаго­дження взаєморозуміння з дітьми.

Процес налагодження взаємодії з батьками ефектив­ний за дотримання педагогом психолого-педагогічних пра­вил та вимог. До них належать:

– використання заходів, спрямованих на підвищен­ня авторитету батьків. У спілкуванні з батьками слід уникати категоричного тону, який може спровокувати образи, роздратування. Нормою мають стати стосунки, засновані на взаємоповазі. Цінність їх полягає в розвит­ку почуття власної відповідальності, вимогливості, гро­мадянського обов’язку як учителів, так і батьків;

– довіра до виховних можливостей батьків, підви­щення рівня їх педагогічної культури й активності у ви­хованні. Психологічно батьки готові підтримати потреби школи. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підго­товки й освіти, з розумінням і відповідальністю ставлять­ся до виховання дітей;

– педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя сім’ї. Класний керівник – особа офі­ційна, але за специфікою своєї роботи може стати свідком стосунків, які приховуються від сторонніх. Якою б не зда­валася йому сім’я, учитель повинен бути тактовним, ввіч­ливим, інформацію про сім’ю використовувати лише для допомоги батькам у вихованні дитини;

– життєстверджуючий, мажорний настрій при ви­рішенні проблем виховання, опора на позитивні риси ди­тини, орієнтація на успішний розвиток особистості. Фор­мування особистості дитини передбачає подолання труд­нощів, протиріч у її житті. Важливо, щоб це сприймалося як вияв закономірностей розвитку (нерівномірність, стриб­коподібний характер, причинно-наслідкова обумовленість, вибіркове ставлення дитини до виховних впливів), тоді складнощі, протиріччя, несподівані результати не викли­катимуть розгубленості в педагога.

Контрольні запитання, завдання

1. У чому полягає роль сім’ї у вихованні дитини?

2. Обгрунтуйте перспективи родинного виховання.

3. Вкажіть на основні напрями роботи класного керівника з батьками вихованців.

4. Опишіть досвід роботи батьківського комітету Вашої школи.

5. Охарактеризуйте роботу шкільного і класного батьківського комітету.

6. Основні методи роботи вчителя з батьками.