Українська мова російська мова

Українська мова російська мова

криза кризис

недуга недуг

президія президиум

теза тезис

тополя тополь

ярмарок ярмарка

Деякі іменники мають однакову морфологічну структуру в двох мовах, але

відрізняються за родовою характеристикою:

українська мова російська мова

путь – ж. р. путь – ч. р.

біль боль

дріб дробь

живопис живопись

запис запись

зяб зябь

кір корь

літопис летопись

машинопис машинопись

напис надпись

опис опись

перекис перекись

пил ч. р. пыль ж. р.

підпис подпись

полин полынь

поступ поступь

пропис пропись

розсип россыпь

рукопис рукопись

Сибір Сибирь

сип сыпь

степ степь

степінь степень

ступінь степень

3. Деякі іменники мають варіантні родові форми. Найчастіше варіюються форми чоловічого і жіночого роду: абрикос і абрикоса, африкат і африката, веремій (розм.) і веремія (розм.), вольєр і вольєра, жираф і жирафа, зал і зала, кахель і кахля, клавіш і клавіша, лангуст і лангуста, мозоль і мозоля, мотузок і мотузка, пантофель і пантофля, перифраз і перифраза, спазм і спазма, хлющ і хлюща, чинар і чинара. Як слова і чоловічого і жіночого роду вживаються іменни-ки: ґандж (розм.), дрож, жужіль, кужіль, купіль, фальш.

Можлива також варіантність форм чоловічого і середнього роду безлад і безладдя, виднокіл (поет.) і видноколо (поет.), дишель і дишло, свердел і свердло, а також жіночого і середнього роду покуть і покуття.

Наведені вище родові варіанти подаються в словниках сучасної української мови як стилістично рівноправні. Деякі варіантні форми іменників розрізняються за стилістичним забарвленням або частотою вживання. Так у парах бакенбарда – бакенбард, банкнот – банкнота, живокіст – живокость, ковила – ковил, посуд – посуда, продаж – продажа, птах – птаха, санаторій – санаторія, туфля – туфель, чорнобиль (ч. р.) – чорнобиль (ж. р.) перші форми становлять літературну норму, а другі є розмовно-просторічними, діалектними або застарілими. Форми жіночого роду блакить, просіка, цукерка характеризуються активністю функціонування, а їх родові варіанти чоловічого роду блакит, просік, цукерок є рідковживаними.

До різних родів належать деякі словотворчі варіанти. Їх стилістичні особли-вості можуть збігатися або розрізнятися: сутінь (нейтр.) – сутінок (нейтр.), браслет (нейтр.) – браслетка (нейтр.), лорнет (нейтр.) – лорнетка (розм.), та-бурет (нейтр.) – табуретка (нейтр.), трафарет (нейтр.) – трафаретка (розм.), фасет (спец.) – фасетка (спец.).

4. Деякі родові варіанти іменників виявляють лише частковий збіг значень. Семантичні розбіжності можуть супроводжуватися і функціональними. Напри-клад, іменник овоч у формі чоловічого роду вживається із одиничним значен- ням – «плід городніх (польових) рослин», «плід садових (лісових) дерев, кущів». Реалізовуючи збірне значення («м’які плоди будь-яких рослин»), слово виступає у формах чоловічого і жіночого роду. Варіант жіночого роду є рідковживаним.

До стилістично нейтральних належить іменник метод. Він уживається у двох значеннях – «спосіб пізнання явищ природи та суспільного життя», «при-йом або система прийомів, що застосовується в якій-небудь ґалузі діяльності». Іменник жіночого роду метода збігається зі словом метод у другому значенні і кваліфікується словниками як книжний і застарілий.

5. У художньому мовленні трапляються випадки вживання родових форм, які не відповідають сучасним нормам української мови, тобто належать до архаїчних граматичних форм:

По бурхливім океані

Серед пінявих валів

Наша флота суне, б’ється

До незвісних берегів.

(І. Франко)

І туркіт повозів, і людські голоси,

Дзвінки трамваїв, гомін паровозів

Зливаються в одну тремтячу ноту,

Мов тремоло великої оркестри.

(Л. Українка)

6. Деякі іменники чоловічого роду з кінцевим приголосним основи й іменники жіночого роду із закінченням -а розрізняються за значеннями, тобто не належать до родових варіантів. Це такі іменники, як:

адрес (письмове вітання з – адреса (місце проживання чи

нагоди видатної події) перебування)

вольт (одиниця виміру на- – вольта (тканина)

пруги електричного струму)

гарнітур (комплект одно- – гарнітура (комплект шрифтів,

характерних предметів – однакових за малюнком, але різних

меблів, білизни тощо) за кеглем і накресленням)

девіз (вислів, формулювання) – девіза (вексель, чек)

жовтобрюх (змія) – жовтобрюха (пташка)

задум (план дій, намір; основ- – задума (стан того, хто заглибився в

на ідея твору) думки, роздуми)

кар’єр (місце відкритого до- – кар’єра (просування в якій-небудь

бування копалин; прискоре- діяльності)

ний біг коня)

меліс (сорт цукру-піску) – меліса (рослина)

округ (територіальна одиниця) – округа (навколишня місцевість)

пар (поле сівозміни) – пара (речовина в газоподібному стані)

РІД НЕВІДМІНЮВАНИХ ІМЕННИКІВ

1. Назви осіб чоловічої статі належать до чоловічого роду: елегантний месьє, військовий аташе, люб’язний портьє, мій імпресаріо, справедливий рефері, сміливий тореро, відомий шансоньє.

2. Назви осіб жіночої статі кваліфікуються як іменники жіночого роду: усміхнена фрейлейн, літня мадам, серйозна фрау, струнка міс.

3. Родова належність деяких назв осіб визначається конкретним уживанням у мовленні. Це так звані іменники спільного роду: Ваш протеже виявив себе з найкращого боку, – Милуйтеся-бо вашою протеже! (М. Старицький); наша віза-ві – наш візаві, справжній хіпі – справжня хіпі.

4. Невідмінювані іменники, що означають тварин, належать до чоловічого роду: крикливий какаду, яскравий ара, швидкий ему, смішний поні, крихітний колібрі, потішний маго, неповороткий гризлі. Але якщо контекст указує, що йдеться про самку, то слова, які узгоджуються з невідмінюваними назвами тварин, уживаються у формі жіночого роду: Шимпанзе годувала малюка. Поні не відходила ні на крок від дитини. Винятком є іменники цеце («муха») й івасі («риба»), які належать до жіночого роду.

5. Субстантивовані невідмінювані слова відносяться до середнього роду: довгождане «так», гучне «ура», останнє «вибач», суворе «цить», лагідне «добра-ніч», улесливе «мерсі».

6. Невідмінювані іменники, що називають неістот, належать до середнього роду: вовняне кашне, нове меню, актуальне інтерв’ю, світлове табло.

Частина іменників змінила родову належність відповідно до родової ознаки

тематичного слова, Так, до чоловічого роду належать такі невідмінювані слова, як: сироко, памперо, майстро, грего та інші назви вітру, сулугуні («сир»), шимі («танець»), кабукі («театр»), кавасакі («бот»), бефстроганов (вплив роду слова Строганов), Словами жіночого роду є іменники: авеню (вплив синоніма «вули-ця»), бере («груша»), кольрабі («капуста»), салямі («ковбаса»), бері-бері («хво-роба»), страдиварі («скрипка»), фейхоа.

7. Деякі невідмінювані назви неістот подаються в словниках з подвійною родовою характеристикою. Наприклад, як іменники чоловічого і середнього роду визначаються назви деяких грошових одиниць (екю, ескудо), назви танців (па-де-де, па-де-труа, сиртакі), а також слова: мачете, статус-кво, бренді. У формах жіночого і середнього роду виступають іменники: есперанто («мова»), афгані («грошова одиниця»).

8. Невідмінювані багатозначні слова можуть мати неоднакову родову характеристику у різних значеннях: альпака – ч. і ж. (тварина) і с. р. (шерсть), каберне – ч. р. (сорт винограду) і с. р. (вино), контральто – с. р. (голос) і ж. р. (співачка), сопрано – с. р. (голос) і ж. р. (співачка).

9. Рід невідмінюваних географічних назв визначається за родовим поняттям (держава, місто, озеро, річка, гора, острів тощо): гостинне Батумі (місто), стрімка Арагві (річка), висока Ай-Петрі (вершина), зелений Хоккайдо (острів), небезпечний Страмболі (вулкан). Якщо слово співвідноситься з різними родовими поняттями, воно вживається у різних родових формах: Гаїті проголошена незалежною в 1804 році (держава). На гористому Гаїті виявлено поклади бокситів (острів).

10. За родовою назвою визначаються також рід невідмінюваних назв органів

преси, громадських організацій, спортивних клубів, команд тощо, наприклад: Про це повідомила «Торонто стар» (газета), «Темпо» опублікував цікаві матеріали

про футбольний чемпіонат (журнал); «Наполі» перемоглау фінальному матчі

з рахунком 3 : 1 (команда); «Мебіл ойл» заснована у 1882 році (монополія); Прадо відомий колекціями іспанського мистецтва (музей).

11. Рід невідмінюваних абревіатур відповідає роду стрижневого слова: «У районі відкрита нова АЗС (автозаправна станція); Наш НДІ уклав кілька перспек-

тивних договорів (науково-дослідний інститут); Кілька років тому ЦНБ пере-їхала у нове приміщення (Центральна наукова бібліотека); При педінституті розпочав роботу ФПК (факультет підвищення кваліфікації).

У деяких випадках відзначається родова варіантність абревіатур. Напри- клад, слово ВАК (Вища атестаційна комісія) вживається як невідмінюваний іменник жіночого роду і як невідмінюване слово чоловічого роду: У 1992 році розпочала роботу ВАК України. Прийнято рішення ВАКу про затвердження дисертації. Відмінювана форма чоловічого роду властива розмовному мовлен-ню, невідмінювана форма є літературною.

ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ НАЗВ ЗА ПРОФЕСІЄЮ,

ПОСАДОЮ, ЗВАННЯМ ТОЩО

1. Багато іменників чоловічого роду, що є назвами осіб за професією, посадою, званням тощо, не мають паралельних форм жіночого роду, наприклад, такі, як: адвокат, менеджер, мер, муляр, міністр, нотаріус, прокурор, тренер, хірург. Ці слова вживаються для позначення і чоловіків, і жінок: Нараду провела декан факультету Жулинська О.І.; Декан факультету Кудін С.О. ознайомив викладачів з новими правилами вступу до інституту.

Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складних назв посад, звань:

головний бухгалтер, змінний майстер, молодший державний інспектор, старший викладач, провідний технолог, статист-дослідник тощо.

2. Значна кількість назв осіб утворює паралельні форми чоловічого і жіночого роду: дипломник – дипломниця, журналіст – журналістка, касир – касирка, кравець – кравчиня, лікар – лікарка, льотчик – льотчиця, штампуваль-ник – штампувальниця і т. д. Наведені слова жіночого роду належать до стилістично нейтральної лексики. Для позначення осіб жіночої статі у художньому, публіцистичному, розмовному стилях саме їм віддається перевага. В офіційно-діловому мовленні посади, професії, звання жінок позначаються іменниками чоловічого роду: Ухвалили виділити оздоровчі путівки продавцям Морозовій Т.М. і Кондратовській І.І.; Веселова М.Р. отримала диплом викладача біології.

Деякі назви жіночого роду із суфіксом -к(а) не відповідають нормі літера-

турної мови: завучка, фізичка, математичка, керівничка тощо. Вони належать до сфери розмовної мови.

3. Стилістично зниженими є назви осіб жіночої статі, утворені за допомогою суфіксів -их(а), -ш(а): сторожиха, ткачиха, двірничиха, дячиха, білетерша, бригадирша, дикторша. Ці іменники використовуються тільки в розмовно-просторічному мовленні. Обмежене вживання утворень із суфіксами -их(а), -ш(а) зумовлене також тим, що ці форми (директорша, професорша, деканша, лісничиха, інспекторша) означають посаду жінки і назву дружини за чоловіком, а двозначність слів може призвести до змістової неясності.

4. Кілька іменників жіночого роду, що позначають традиційно жіночі професії і заняття, не мають відповідників чоловічого роду, як-от: домогосподарка, кастелянша, манікюрниця, покоївка, праля, рукодільниця. Родову пару можуть утворювати іменник і описовий зворот: балерина – артист балету.

5. Іноді лексичні значення спільнокореневих назв осіб чоловічої і жіночої статі не збігаються, порівняйте: друкар – «працівник друкарської справи, поліграфічної промисловості» і друкарка – «жінка, що працює на друкарській машинці»; стюард – 1) офіціант на пасажирському морському судні, літаку, 2) в Англії – «управитель великого господарства» і стюардеса – «борт-провідниця на літаках».

6. Якщо іменник чоловічого роду вживається на позначення жінки і ім’я особи при цьому не називається, то узгоджене означення і присудок ставляться у формі чоловічого роду: Мій опонент захворів; Доповідач навів цікаві факти. Сполучення на зразок доцент Максимишина, терапевт Соколова вимагають, щоб присудок мав форму жіночого роду. Що ж стосується означення, то воно в таких випадках узгоджується з назвою особи граматично, тобто має форму чоловічого роду: Мій шеф Василевська Ірина першою поздоровила мене з днем народження; Мій терапевт Соколова щойно повернулась із відпустки. Вирази моя стоматолог, наша бухгалтер мають розмовний характер.

7. У деяких назв осіб за професією або місцем проживання відзначаються паралельні форми. Як взаємозамінні вживаються, наприклад, такі іменники: арфіст і арф’яр, вальцювальник і вальцівник, зварник і зварювач, розкрійник і розкроювальник, полтавець і полтавчанин, харківець і харків’янин, жашківець, жашківчанин і жашків’янин.

8. Частина однослівних назв осіб за ознакою місця проживання або місця роботи належить до розмовних форм, як-от: сільчани, городяни, кримчани, освітяни, зв’язківці, річковики, консерваторці, циркачі, естрадники і под. Як їх нейтральні відповідники в офіційно-діловому мовленні вживаються складні найменування: мешканці села, мешканці міста, мешканці Криму, працівники навчальних закладів, працівники відділень зв’язку, працівники річкового транспорту, студенти консерваторії, артисти цирку, артисти естради.

9. Деякі професії позначаються в українській мові словами і перифразами – описовими зворотами: педагоги – майстри педагогічної ниви, геологи – розвідники надр, залізничники – господарі сталевих магістралей, гумористи – майстри веселого цеху. Перифрастичні назви осіб використовуються у публіцистичному і художньому стилях.

10. В українській мові поширені назви осіб, які мають значення подвійного роду.

Іменники на -а виступають як слова чоловічого і жіночого роду залежно від

статі особи, яку вони називають: Десятки разів я обіцяв цьому бідоласіКо-рецькому завітати до нього в гості і завжди підводив (Ю. Прокопенко);

Де вона тепер, бідолаха? – задумався Григорій (М. Стельмах); Узяв та по-

сватав таку ж сироту, як і сам – Мотрю, що служила у тому ж таки дворі за доярку (М. Левицький): А цього сироту, Левка, узявши на свої руки, [Горпина куріпко] жалувала... (Г. Квітка-Основ’яненко).

До іменників подвійного роду належать і деякі назви осіб на -о: агакало (ч. і

с.), доробало (ч. і с.), ледащо (ч. і с.), базікало (ч. і ж.), сонько (ч. і ж.), чванько (ч. і ж.). У формі середнього роду іменники вживаються стосовно осіб двох статей: він (вона) – велике ледащо, страшенне доробало. Іменники спільного роду використовуються в розмовно-побутовому мовленні.

Як слова жіночого і середнього роду функціонують назви осіб жіночої статі,

утворені за допомогою суфікса -ищ(е)на означення згрубілості: така (таке) бабище, відьмище, дівчище, свекрушище. Ці іменники також належать до сти-лістично зниженої лексики, вживаної у розмовному стилі.

СТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ МОРФОЛОГІЇ

Різні частини мови можуть надавати текстові певного стилістичного за-барвлення. Це залежить від значення кожної частини мови, особливостей її форм та емоційно-експресивних відтінків цих форм. Так, іменники й прикметники зі зменшено-пестливим значенням (хлоп’ятко, дівчаточко, малесенький, ріднесень-кий тощо) вживаються лише в художньому та розмовному мовленні, вони катего-рично не використовуються в науковому та офіційно-діловому стилях; коротка форма прикметників (зелен, дрібен) вживається здебільшого в поезії, в усній на-родній творчості, поетичному та розмовно-побутовому стилі, там же натрапляємо на нестягнені форми: жовтая, синяя, великая. Повні нестягнені форми прикмет-
ників є стилістично нейтральними й уживаються в усіх стилях: червона, зелений, великий та ін.

Крім комунікативної функції, частини мови можуть виконувати в текстах різних стилів ще й додаткову, стилістичну функцію, бо служать виражальними засобами мови. Порівняємо такі два тексти — уривки з перекладів М. Лукаша поезії П. Верлена та М. Рильського віршів А. Ісаакяна:

1. Ці співи фантастичні,

Мелодії містичні —

За очі голубі,

Усе тобі,

За голос твій співочий,

За усміх твій дівочий,

Що в серці будить рій
Жагучих мрій.

2. Ніч землю обняла

Шепочуть вітер і вода,

Заткалась зорями імла,

На мирне поле сон спада.

У першому уривку переважають іменники, що називають предмети, явища, почуття, у другому — дієслова, за допомогою яких автор передає дії і процеси. В одному випадку автор стверджує красу кохання за допомогою іменників, в іншо-му — за допомогою дієслів досягає більшої динамічності перебігу дій.

Кожна частина мови має свої стилістичні особливості, але найвиразніше вони виявляються в зіставленні синонімічних форм стилістично нейтральних і стилістично маркованих, що різняться вживанням: касир — касирка, робіть — робіте. Такі синоніми, що реалізуються у двох чи більшій кількості граматичних форм, розрізняються засобами граматичного вираження й стилістичним ужи-ванням, називаються морфологічними. Наприклад: профессор Іванова (офіційно-діловий стиль) — професорка Іванова (розмовний стиль).

Морфологічні норми це правила вживання й словозміни частин мови. Кож-на конкретна частина мови характеризується власним набором таких правил. Слід уважно вивчати морфологічні норми, здобувати практичні навички їх застосуван-ня, оскільки від цього залежить те, яке враження ви справлятимете на співрозмов-ників.Так, людину, яка плутає кличний відмінок з називним, неправильно відмі-нює числівники, навряд чи назвуть знавцем мови.

ВАРІАНТИ ВІДМІНКОВИХ ФОРМ ІМЕННИКІВ

I. ДАВАЛЬНИЙ ВІДМІНОК ОДНИНИ ІМЕННИКІВ II ВІДМІНИ

1. У давальному відмінку іменників чоловічого роду II відміни вживаються паралельні закінчення -ові, -еві (-єві) і -у, -ю: писати дядькові (дядьку), рекомен-дувати видавцеві (видавцю), порадити водієві (водію), надіслати комітетові (комітету), допомагати талантові (таланту). Для назв істот закінчення -ові, -еві (-єві) є найуживанішими.

В окремих випадках єдино можливими є форми на -ові, -еві. Це стосується використання іменників, які в родовому відмінку мають закінчення -у, -ю. Омо-німія форм родового і давального відмінків спричиняє змістову неясність. На-приклад, словосполучення подяка майстру сприймається однозначно, тому що у родовому відмінку іменника майстер виступає закінчення -а. У словосполученні побажання відділу другий іменник може означати і адресата, і суб’єкта дії (форми родового і давального відмінка цього слова збігаються), отже тут потрібно вико-ристати форму із закінченням -ові.

2. Якщо в тексті поряд стоять кілька іменників чоловічого роду у формі да-вального відмінка однини, рекомендується вживати варіантні форми: За таку по-мірковану ставку Марта мусила б подякувати сусідові своєму кооператору Іван-чукові, що виговорив для неї цю ціну в орендаря... (В. Підмогильний); Завтра на-чальниковіголовного управління Данилу Богдановичу Триндирівському виповню-ється п’ятдесят (О. Мірошниченко).

3. Для іменників середнього роду типовим є закінчення -у (-ю). Іменникам із суфіксом -к-, які означають істот, властиві паралельні закінчення -ові і -у: ягнятк-ові (-у), пташенятк-ові (-у), хлоп’ятк-ові (-у), немовлятк-ові (-у). Варіантні форми утворюють окремі іменники і назви неістот: сонц-ю (-еві), серц-ю (-еві), лих-у

(-ові), міст-у (-ові). У формах із закінченнями -еві, -ові ці іменники вживаються переважно у фольклорі.

II. ЗНАХІДНИЙ ВІДМІНОК ОДНИНИ ІМЕННИКІВ II ВІДМІНИ

1. У іменників чоловічого роду II відміни, що означають істот, форма зна-хідного відмінка однини збігається з формою родового відмінка: розпитати се-кретаря, поважати друга, викликати слюсаря. Іменники чоловічого роду – назви неістот мають у знахідному відмінку однини форму, омонімічну формі називного відмінка: полагодити замок, дивитися телевізор, читати журнал.

2. Деякі назви неживих предметів виступають у знахідному відмінку у двох формах – спільних із формами називного і родового відмінків: заточив олівець/олівця, написати лист/листа, перев’язати палець/пальця, купити ніж/ножа. Форми із нульовим закінченням є стилістично нейтральними, а отже вживаються без будь-яких обмежень. Сфера використання форм із закінченням -а (-я) – розмовне мовлення і мова художньої літератури.

Таке ж стилістичне розрізнення форм знахідного відмінка властиве тим най-менуванням предметів, періодичних видань, організацій, які походять від назв істот. Літературними є форми, спільні із називним відмінком: купити «Запоро-жець», з’їсти наполеон, передплатити «Юний технік». Конструкції купити «Москвича», читати «Юного натураліста» належать до стилістично знижених.

III. МІСЦЕВИЙ ВІДМІНОК ОДНИНИ ІМЕННИКІВ II ВІДМІНИ

1. Іменникам середнього роду із суфіксами -к-, -ечк-, -ячк-, -еньк-, -иськ-, що називають неістот, у місцевому відмінку властиве закінчення -у: на ліжк-у, у військ-у, на віконечк-у, на подвір’ячк-у, у серденьк-у, на пасовиськ-у.

Іменники середнього роду з суфіксом -к-, що називають істот, мають ва-

ріантні закінчення -ові і -у: на малятк-ові (-у), на немовлятк-ові (-у), на козенятк-ові (-у), на телятк-ові (-у).

У всіх інших іменників середнього роду в місцевому відмінку виступає за-кінчення -і (-ї), однак з прийменником по вони мають закінчення -у (-ю): на вік-

ні – по вікну, на морі – по морю, у селищі – по селищу, на подвір’ї – по подвір’ю. Деякі іменники вживаються з прийменником по у двох варіантах: по селу – по се-лі, по місту – по місті, по тілу – по тілі.

2. Для іменників чоловічого роду – назв істот у місцевому відмінку характерні закінчення -ові, -еві (-єві), як варіанти виступають закінчення -у (-ю), -і (-ї): на тесляр-еві (-і), на учител-еві (-і, -ю), при товариш-еві (-у, -і).

Іменники чоловічого роду із суфіксами -ак-, -ик-, -ок-, що означають не-істот, мають закінчення -у (-ю): на вітряку, у вулику, у ставку. Деякі іменники цього типу утворюють паралельні форми: на літак-у (-ові), у вогник-у (-ові), на будинк-у (-ові).

Односкладові іменники чоловічого роду мають закінчення -у, якщо на

нього падає наголос: у степý, у сокý, у димý, на шляхý. У частини односкладових іменників відзначаються варіантні закінчення – залежно від наголосу: на бокý – на бóці, у глекý– у глéці, у клею – у клéї, у краю – у крáї, на мостý – на мόсті, на лу-

гý – на лýзі, у раю – у рáї, на стогý – на стόзі.

Більшість безсуфіксних іменників, що означають неістот, приймають у міс-цевому відмінку закінчення -і, але з прийменником по виступає форма на -у: на конвеєрі – по конвеєру, у каналі– по каналу, на кордоні– по кордону. Іноді з прий-менником по вживаються дві варіантні форми: по лісу – по лісі, по столу – по сто-лі.

IV. ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКА III ВІДМІНИ МАТИ

У непрямих відмінках однини і в усіх формах множини цей іменник має суфікс -ер-. Запам’ятайте форму знахідного відмінка однини, а також родового і знахідного відмінків множини, при утворенні яких іноді трапляються помил-ки: побачити матір, тривоги матерів, привітати матерів.

V. РОДОВИЙ І ОРУДНИЙ ВІДМІНКИ ОДНИНИ ІМЕННИКІВ IV ВІДМІНИ

Іменники IV відміни із суфіксом -ен- виступають у двох формах у родовому і в орудному відмінку однини: імені й ім’я, іменем і ім’ям, тімені і тім’я, тіме-нем і тім’ям, племені і плем’я, племенем і плем’ям. Усі паралельні форми нале-жать до стилістично нейтральних.

VI. НАЗИВНИЙ ВІДМІНОК МНОЖИНИ ІМЕННИКІВ II ВІДМІНИ

1. Іменники чоловічого роду твердої групи мають у називному відмінку множини закінчення -и, в іменниках м’якої групи виступає закінчення -і: профе-сори, директори, вечори, ордени, цехи, паспорти, вчителі, слюсарі, лікарі. Окре-мим іменникам властиві варіанти: вуси – вуса, рукави – рукава, хліби – хліба (збір-не), ґрунти – ґрунта (збірне), очерети – очерета.

2. Іменники чоловічого роду – назви осіб із суфіксами -анин- (-янин-), -ин- при творенні називного відмінка множини втрачають -ин: киянин – кияни, львів’янин – львів’яни, волинянин – волиняни, селянин – селяни, болгарин – болгари, вінничанин – вінничани, але грузини, лезгини, осетини, русини.

VII. РОДОВИЙ ВІДМІНОК МНОЖИНИ

1. У називному відмінку відзначаються варіанти:

а) у іменників I відміни: бритв і бритов, воєн і війн, баб і бабів, губ і губів, легень і легенів, лук і луків, сосон і сосен, крихт, крихот і крихіт. Розрізняються значеннями форми старост і старостів: перша належить до іменника стáрости (ке-рівна особа в окрузі, громаді, колективі), друга – до іменника старостú (обрядове).

б) у іменників II відміни: пара валянок і валянків, десять раз і разів, вісім

днів і (рідше) день, татів і тат, ватів і ват, кіловатів і кіловат, партизанів і парти-зан. Розрізняються значеннями форми чоловік, тобто «осіб», і чоловіків – «осіб чоловічої статі».

в) у іменників III відміни: серць і сердець, плечей і пліч, вух і (зрідка) ушей,

весіль і весіллів, відкрить і відкриттів;

г) у іменників, що мають тільки форму множини: граблів і грабель, ночов і

(рідше) ночв, рейтузів і рейтуз, шароварів і шаровар.

2. Різні форми родового відмінка множини деяких іменників пов’язані з на-явністю родових варіантів: бакенбардів (від бакенбард) і бакенбард (від бакенбар-да), вольєрів (від вольєр) і вольєр (від вольєра), кужелів (від кужіль – ч. р.) і куже-лей (від кужіль – ж. р.), мозолів (від мозоль – ч. р.) і мозоль (від мозоля) і т. ін.

3. Запам’ятайте іменникові форми родового відмінка множини, при утворенні яких трапляються помилки.

ампери, -ів гуслі, -сел мандарини, -ів

апельсини, -ів датчани, -ан міріади, -ад

баклажани, -ів джинси, -ів мокасини, -ів

башкири, -ів дупла, дупел молдавани, -ан

болгари, -ар жита, -ів монголи, -ів

боти, -ів житла, -тел осетини, -ів

бояри, -яр ікла, -ів пантофлі, -ів

брелоки, брелоків калоші, калош панчохи, -чіх

бутси, -ів канікули, -ул підошва, -шов

валянки, -ів карели, -ів плаття, -ів

вільхи, вільх кеди, -ів помідори, -ів

вірмени, -ен кілограми, -ів сандалі, -аль

вольти, -ів коноплі, -опель солдати, -ів

галичани, -ан консерви, -ів татари, -ар

гальма, гальм корективи, -ів томати, -ів

гастролі, -лей кочерги, -черг туфлі, -фель

гланди, гланд кримчани, -ан центнери, -ів

городяни, -ян лазні, -зень цигани, -ан

грами, -ів ласти, -ів шати, шат

ґринджоли, -ол лезгини, -ів шорти, -ів

грузини, -ів литаври, -авр шпроти, -ів

Варіанти наведених форм іменників з іншими закінченнями є позаноматив-

ними.

VIII. ЗНАХІДНИЙ ВІДМІНОК МНОЖИНИ

У знахідному відмінку множини вживаються паралельні форми іменників – назв тварин (переважно свійських), як-от: пасти овець і вівці, корів і корови, коней і коні; доглядати свиней і свині, волів і воли, каченят і каченята, ягнят і ягнята; годувати зайченят і зайченята.

IX. ОРУДНИЙ ВІДМІНОК МНОЖИНИ

Паралельні форми орудного відмінка утворюють:

а) іменники I відміни: сльозами і слізьми, свинями і свиньми;

б) іменники II відміни: гостями і (рідше) гістьми, конями і кіньми, колінами і коліньми, колесами і (рідше) колісьми, крилами і крильми;

в) іменник III відміни: костями і кістьми;

г) іменники, що мають тільки форму множини: воротами і ворітьми, гроши-ма і грішми, дверима і дверми, санями і саньми, штанами, штаньми і (рідше) шта-нями.

X. МІСЦЕВИЙ ВІДМІНОК МНОЖИНИ

У цьому відмінку іменники всіх відмін мають закінчення -ах (-ях) не залеж-но від прийменника, з яким вони вживаються: у мріях, на машинах, при сусідах, у доповідях, на вікнах, по вікнах, на полях, по полях (порівняйте із закінченнями російської мови: на окнах, по окнах, на полях, по полям).

Окремі іменники, що мають тільки форму множини, виступають у місцево-му відмінку в двох варіантах: на воротах і на воротях, на штанах і на штанях. Більш уживаними є перші з наведених форм.

XI. ПОРУШЕННЯ НОРМ ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ У ХУДОЖНЬОМУ МОВЛЕННІ

У художній літературі можна зустріти відмінкові форми іменників, які не відповідають сучасним нормам української мови, наприклад: Цього питання вона остаточно розв’язати не змогла, та й рядки одноманітних цифер, які вона звіряла, чимало заважали їй (В. Підмогильний); Над берегом висів солоний туман од дрібних бризків(М. Коцюбинський); Не чути було ні грохоту підвід колгоспівських биндюжників, ні гулу вантажних авт (М. Хвильовий); А запо-ріжбудівці якраз і люблять, щоб їм сопраном заспівали (О. Вишня).

Стилістичне призначення неправильних форм – відтворення просторічних або діалектних особливостей мови героїв. У письменників-класиків такі форми не виконують стилістичної функції, якщо відповідають мовним нормам періоду написання твору.

КЛИЧНИЙ ВІДМІНОК ІМЕННИКА

В українській мові іменники мають кличний відмінок, успадкований від давньоруської мови. Клична форма утворюється від іменників жіночого і чоло-вічого роду – назв осіб, а також від назв тварин, явищ природи, предметів при їх персоніфікації.

I. КЛИЧНА ФОРМА ІМЕННИКІВ I ВІДМІНИ

Іменники твердої групи утворюють кличну форму за допомогою закінчення

-о: Василино, Галино, Миколо, колего, мамо, донечко. Іменники м’якої групи у кличній формі мають закінчення -е (-є): нене, закрійнице, Насте, Маріє, Ксеніє. Закінчення -ю утворює кличний відмінок іменників м’якої групи, що означають жіночі пестливі імена: Галю, Таню, Марусю, бабусю, тітусю.

II. КЛИЧНА ФОРМА ІМЕННИКІВ II ВІДМІНИ

1. Закінчення -у мають:

а) іменники твердої групи (зокрема із суфіксами -ик-, -ок-, -к-): братику,

хлопчику, синку, батьку, внучку;

б) іншомовні імена з основою на г, к, х: Джеку, Жаку, Ніку, Майку, Людвігу,

Генріху, Фрідріху;

в) деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): виклада-

чу, глядачу, укладачу, товаришу.

2. Закінчення -ю виступає в іменників м’якої групи: вихователю, дідусю,

лікарю, поштарю, секретарю, Віталію, Геннадію, Костю.

3. Закінчення -е мають:

а) безсуфіксні іменники твердої групи: брате, голубе, куме, парубче, друже,

пастуше, Іване, Петре, Степане, Володимире, Ярославе, Явтуше, але: діду, сину, тату;

б) іменники твердої групи із суфіксами -ист-, -ор-, -тор-, -атор-, -ер-, -ир-:

альпіністе, радисте, професоре, кооператоре, директоре, ректоре, адмі-ністраторе, режисере, комбайнере, бригадире, командире;

в) іменники м’якої групи із суфіксами -ець: молодче, хлопче, кравче, але:

бійцю, знавцю, добровольцю;

д) деякі іменники мішаної групи (зокрема власні назви з основою на ж, дж і

загальні назви з основою на р, ж): Довбуше, Джордже, газетяре, кресляре, стороже.

III. КЛИЧНА ФОРМА ІМЕННИКІВ III ВІДМІНИ

У кличному відмінку іменники III відміни мають закінчення -е: любове, розкоше, радосте. Такі форми вживаються переважно у поезії.

IV. КЛИЧНИЙ ВІДМІНОК ІМЕН ПО БАТЬКОВІ

Імена по батькові жіночого роду мають у кличному відмінку закінчення -о,

імена по батькові чоловічого роду – закінчення -у: Ірино Петрівно, Надіє Ми-хайлівно, Степане Івановичу, Петре Васильовичу.

V. ЗВЕРТАННЯ, ЩО СКЛАДАЮТЬСЯ З КІЛЬКОХ НАЗВ

1. У звертаннях, що складаються з двох власних назв (імені та по батькові) або із загальної назви та імені, обидва слова мають форму кличного відмінка: Григорію Семеновичу, Ірино Андріївно, пане Максиме, друже Іване, тітко Маріє.

2. У звертаннях, що складаються із загальної назви й прізвища, кличну форму має загальна назва, а прізвище виступає у формі називного відмінка: пане Чорний, добродійко Прищепа, депутате Соколовський.

3. У звертаннях, що складаються із двох загальних назв, кличну форму обо-в’язково має перше слово, а друге може виступати у формі як називного, так і кличного відмінка: добродію секретар (секретарю), пане голово (голова), товаришу майоре (майор).

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

1. Визначте частини мови в текстах.

1) Добриня занімів. Його штовхають на зраду! Пропонують владу і почесті за життя і сво-боду сотень рідних людей... Гм, а чого ж ти, власне, дивуєшся і обурюєшся, чого хотів від заво-йовників? Ти ж до­бре знаєш, що вони чинять так повсюди, де проходять: намагаються пересва-рити союзників, щоб легше знищити їх поодинці, засилають вивідачів у ті міста і племена, які хочуть підкорити, підмовляють і улещують обложених піддатися, а якщо вони не погоджу-ються, знаходять зрадників, які допомагають проникнути в городище чи в місто... Так, усе це він знає, та все ж слова посла обурили його, і він гнівно відказав:

— Якщо Менгу-хан хоче взяти Княжу Гору, то хай візьме її сам — без моєї допомоги! І хай не шукає підлих шляхів, а, як чесний воїн, витягає шаблю і стає до відкритого бою! Воріт я не відчиню! І ніхто з нас не відчинить! Тут зрадників не було і не буде! Так і скажи Менгу-ханові і Жадігерові! А тепер — геть звідси!

(В. Малик)

2) Вода світила на Дороша лагідністю, виколисувала милість до всього живого. З коми-шевої затоки випливла дика качка з каченятами, і вони шульпотіли собі та перекахкувалися, живлячись, чим дарувала природа, а Дорош шепотів: «Пливіть. Я вам нічого поганого не зроб-лю».

І коли стара качка закричала щось по-своєму і всі діти спливлися докупи та звели одне до одного дзьобики і загомоніли — Дорош відчув, як щось давонуло за горло. Може, то одвалився з душі камінь війни і за хльоснуло його людською радістю, що стріляний, пропахлий смертями воїн потер рукою щемлячі очі над тихою пустельною рікою. «Ну, так я зовсім розкисну,— усміхнувся Дорош.— Мені потрібне тверде серце».

Він вийшов із комишів, як із зеленого храму, до якого ходив на сповідь. Там він залишив свою ніжність, і якщо він залишиться живим і повернеться – він візьме її назад у зеленого бога.

(Григорій Тютюнник)

3)Не самі прибули дівчата над берег блискучої вночі ріки. Межи ними є й циганка Мавра. Пристроєна в якусь стару червону хустку, спущену недбало з голови, у срібне давнє намисто на шиї і на грудях, з розпатланим волоссям, вона проходжується між дівчатами, мов марево.

Розвеселена дівочим балаканням та дарунками, якими приваби­ти її зі сховку поміж себе, виспівує вона якісь чудні монотонні пісні, на рідній, лиш їй зрозумілій мові, і чогось вдоволена.

Нині захопила її, очевидно, струя живого життя молодіжі, і вона ніби відмолодніла сього вечора з ними. Зрештою, вона найбільше через Тетяну тут. Тетяні захотілося над рікою поворожити, а се було для неї те саме, що її власне бажання. Тому вона весела.

Вона відповідає голосно на всі допити дівочі, що раді би загляну­ти хоч на хвилиночку в зачинену перед ними будуччину, і сміється весело. (О. Кобилянська)

2. Визначте частини мови і їх синтаксичну роль.

Щастя в повітрі не в’ється, воно в труді дістається. Посій труд, а слава вродить. Маленька праця краща за велике неробство. Чесне діло роби сміло. Зробив діло – гуляй сміло. Праця чоловіка годує, а лінь марнує. Без діла жить – тільки небо коптить. Під лежачий камінь вода не тече. Добра добувши, кращого не шукай.

3. Визначте, чи правильно утворені родові пари іменників — назв осіб.

Асистент — асистентка, компаньйон — компаньйонка, читець — читачка, друкар — друкарка, акомпаніатор — акомпаніаторша, китаєць — китайка, вахтер —вахтерша, швей- цар — швейцарка, масажер — масажистка, житель — жителька, жнивар — жниварка, ні­- мець — німкеня, балетмейстер — балерина, захисник — захисниця, штукатур — штукатурка, митник — митниця, претендент — претендентка, хормейстер — хористка, технік — технічка, голландець — голанка, сторож — сторожка, піаніст — піаністка, олімпієць — олімпійка, прач — прачка.

4. Обґрунтуйте вибір варіанта.

1. Моя сестра працює (кіоскером, кіоскеркою).

2. (Наш, наша) (методист, методистка) висловила справді слушні зауваження

3. (Призером, призеркою) змагань стала Марунич Надія.

4. Я повинен проконсультувати зараз (дипломника, дипломницю) Василишину.

5 Моя донька завжди мріяла стати (вчителем, вчителькою).

6. Особливо запам’ятався нам виступ (бандуристів, бандуристок) Журавської і Гонча-ренко.

7. (Лаборант, лаборантка) Ольшанська Н. В. отримала доручення на одержання друкар­ської машинки.

8. (Мій, моя) (класний керівник, класна керівничка) викладала математику.

9. Усіх здивувало, що (адміністратором, адміністраторшею) призначили Чижову.

10. Монографія (викладача, викладачки) Синявської Т.С. була обговорена на засіданні кафедри 1 жовтня.

11. На пленарному засіданні (виступив, виступила) з до­повіддю (професор, професорка) Ігнатишина Н. О.

12. Іри­на Андріївна — (цікавий співрозмовник, цікава співрозмовниця).

13. Довідка видана Давидовій Т.І. про те, що вона дійсно працює на посаді (бібліотекаря,

бібліотекар­ки) в середній школі № 20 м. Донецька.

5. Відредагуйте речення і обґрунтуйте зроблені виправлення.

1. Засідання проводив заступник голови правління ЖБК Павлова Т. С.

2. Куняєва Алла Іванівна працює вихователькою в дитячому садку № 5 з окладом 3560 кар­бованців.

3. Я дуже вдячний моїй науковій керівничці за допомогу в роботі.

4. На засіданні виступив майстер цеху Нілова І. П. з пропозицією схвалити зразки ху­дожнього оформлення.

5. Касирка Дрягіна В. В. взяла відпустку за власний рахунок з 2 по 17 жовтня.

6. У дитинстві я мріяла стати білетеркою в кінотеатрі.

7. За­яву треба писати на ім’я директриси.

8. Новий пош­тар — дуже привітна жінка.

9. Старший інженер з техніки безпеки підготувала висновок про причини аварії.

10. Контроль за виконанням наказу доручений заступниці директора Лісній О. О.

11. Комарову М. І. переведено на посаду старшої наукової співробітниці відділу наукової інформації.

12. Петрова Н. І. працює технологом у цеху № 7 з 2010 року. За час роботи на заводі вона виявила себе як великий трудяга і чуйна людина.

13. Моя тітка вже десять років працює інструкторкою-методистом у спортивній школі.

14. Ці до­кументи віднесіть вченій секретарці.

15. Вікторія має цікаву спеціальність — художниця-конструкторка.

6. Запишіть назви жителів наведених міст, вкажіть можливі варіанти.

Авдіївка, Антрацит, Асканія-Нова, Балта, Бабаї, Бершадь, Велика Михайлівка, Великий Бурлук, Вільча, Горлівка, Гола Пристань, Гурзуф, Диканька, Ділятин, Джанкой, Енергодар, Єнакієве, Жидачів, Жовтневе, Запоріжжя, Зарічне, Зимогір’я, Зміїв, Івано-Франківськ, Іловайськ, Ічня, Калита, Канів, Кацівелі, Лазурне, Лиман, Лисичанськ, Малокатеринівка, Маневичі, Мелітополь, Недригайлів, Нетішин, Нижня Дуванка, Одеса, Опішня, Острог, Павлівка, Перегин, Рахів, Рубіжне, Сіверськ, Софіївка, Томашпіль, Торез, Устигул, Фастів, Харцизьк, Хотінь, Чаплинка, Чорнобай, Широке, Щорс, Юр’ївка, Ямпіль, Яремча, Ясинувата.

7. Від поданих іменників чоловічого роду утворіть іменники жіночого роду за допомогою суфікса -к-. З’ясуйте, в яких сферах їх уживають. Простежте, чи з’явилися зміни у лек­сичних значеннях іменників жіночого роду. Визначте, до яких лексико-граматичних розрядів (істот — неістот, речовинних — одиничних) належать аналізовані іменники. За потреби кори­стуйтеся тлумачним словником.

Варіант 1 Лікар, імпресіоніст, сусід, дикун, бензин, матрос.

Варіант 2 Агітатор, екстреміст, владар, хитрун, мармелад, ковбой.

Варіант 3 Композитор, реформатор, добродій, злидар, ча­вун, сторож.

Варіант 4 Лектор, шовініст, пілігрим, ледар, бетон, пілот.

Варіант 5 Командир, модерніст, шатен, боягуз, магазин, теніс.

8. Поставити іменники другої відміни в родовому відмінку, пояснити правопис:

Палац, вокзал, порт, грам, рік, листопад, мільйон, атом, поїзд, приклад, вираз, мінімум, хист, генезис, центр, суфікс, відмінок, рід, вальс, гол, балет, стіл, міст, полк, камінь, папір, лист, асфальт, оркестр, інвентар, барвінок, вуз, штаб, майдан, берег, град, гнів.

9. Доберіть, якщо можливо, до наведених іменників чоловічого роду іменники жіночого роду і навпаки. Визначте сферу використання родових пар.

Митник, керівник гуртка, артист, балерина, друкарка, хірург, художник, завідувач фотолабораторією, штукатур, технік, агроном, лауреатка, доповідач, житель, диспетчер, ліфтер, методистка, кіоскер, художник- конструктор, міліціонер, мер, оглядач, перукар, швачка, кореспондент, кравець, поет, машиніст, кастелянка, стажер, ґазда, абітурієнт, зв’язківець, вихователь, вчений секретар, воротар, стенографістка, морж, ворожка, садівничий.

10. Користуючись «Словником української мови», визначте, до якого роду належать іменники.

Тюль, авеню, Ай-Петрі, папараці, ембарго, торі, кафе, туш, вуаль, рагу, вовчище, піаніно, візаві, путь, рефері, сопрано, в’язь, рандеву, шимпанзе, торнадо, фейхоа, шимі, карт-бланш, жираф, какаду, пантера, собака, інтерв’ю, амплуа, аташе, рученя, Токіо, полинь, полин, Туапсе, кепі, шосе, сиртакі, ушу, барбекю, головище, НДІ, Хельсінкі, скерцо, облуда, заїка, білоручка, кір.

11. Складіть речення, вживаючи наведені іменники в сполученні з дієсловами у формі мину-лого часу або з прикметниками.

Бра, цеце, комюніке, кюре, фрекен, марабу, тореро, бістро, бере, конферансьє, кольрабі, імпресаріо, динґо, колі.

12. Подані імена та по батькові запишіть у кличній формі.

Наталія Іллівна, Ольга Марківна, Степан Тимофійович, Віктор Степанович, Семен Дмитрович, Таїсія Миколаївна, Марія Федорівна, Юрій Петрович, Лариса Іванівна, Яро­слав Геннадійович, Максим Павлович, Анастасія Георгіїв­на, Віталій Леонідович.

13. Розкрийте дужки, вживаючи іменники у формі кличного відмінка. Відзначте можливі варіанти.

1. (Зося), (голубонька), як ти?

2. І в кого ти, (Максим), такий вдався?

3. Як же ви, (дід), ворожите?

4. Ви вже цим, (отець Вікентій), зацікавились?

5. Нащо це, (Андрій), малому голову туманити?

6. Чи ти, (Лев­ко), не в своєму розумі?

7. (Чоловік добрий), коли часом приб’єшся на вітряк, будь обережний з вогнем, а хліб знайдеш у скрині.

8. (Мудрий і добрий мельник), спасибі тобі за хліб-сіль і за непоказну лю-дяність!
9. Чого ж ви, (дідусь), регочете?

10. (Дід Володимир), це ви?

11. (Сеньйора Лючія), я в боргу перед книгами і вами...

12. Я люблю тебе, (незрадлива мудрість книг), твої сонця чи світильники, і скорботу твою, і радість твою.

13. Так це ж, (отрок), здорово!

14. (Психолог), ти сьогодні неможливий!

15. Ви, (громадяночка), може, проковтнули язик? (З творів М. Стельмаха).

14. Запишіть у формі кличного відмінка, дода­ючи слова поваги.

Декан Самойленко Гри­горій Васильович, ректор інституту, секретар Людмила Володимирівна, подруга Вікторія, пан Ілля Сидорович, ювіляр Петро Максимович, пан полковник, колега Вітренко Марія Сергіївна.

15. Розкрийте дужки, поставивши іменники у потрібній формі. Вкажіть можливі варіанти.

1. Керівником відділу постачання затверджено (Ющен­ко Володимир Мусійович).

2. Одна з кращих робіт фран­цузького актора-міма (Марсель Марсо) — пантоміма «Ши­нель» за М. Гоголем.

3. Найвищого розквіту мистецтво Високого Відродження досягло в кінці XV—XVI ст. у творчості (Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель, Джорджоне, Тщіан, Веронезе, Тінторетто).

4. Прислу­хайтесь до поради лікаря (Рябокінь Ірина Петрівна).

5. Передай мої вітання (Василів Борис).

6. Михайло Максимович підтримував особисті та творчі зв’язки з (К. Ри­лєєв, О. Пушкін, Т. Шевченко, М. Гоголь, М. Щепкін, А. Міцкевич, Г. Квітка-Основ’яненко, П. Гулак-Артемовський).

7. Доручення видане лікарю районної лікар­ні (П’явка Юрій Матвійович).

8. У репертуарі відомого ук­раїнського кобзаря (Іван Кучугура-Кучеренко) були не тільки народні пісні, а й власні твори.

16. Поставте слова, що додаються нижче, у кличному відмінку.

Геннадій, синок, доля, край, швець, пам’ять, світ, слухач, Юля, Денис, Марина, козак, поезія, кобзар, Довбуш, Олена Степанівна, пан, директор, громадянин.

17. Поставте необхідні закінчення -ові, -еві, -у, -ю. Проясніть їх вжи­вання.

У нашому місті встановили пам’ятник засновнику міста козак.. Харк.. . Каменяр.. Іван.. Франк.. належить низка видатних публіцистичних праць. Він не надавав значення своєму бол.. . Лист був адресований директор.. Олексі.. Володимирович.. Гордієнк.. . Доброді.. Швец.. було сказано багато приємних слів. Претензію передано інженер.. заводу Самчук.. Андрі.. Васильович.. . По цьому будинк.. густо плівся виноград, але робітник.. до цього не було діла.

18. З поданими власними назвами складіть речення, вказавши на рід невідмінюваних іменників, не використовуючи їх загальні назви.

Наприклад: Велична і неповторна Ньябаронго розлила свої води надто широко, зато-пивши прибережні території.

Самоа (острів), Ньяса (озеро), Фудзіяма (вулкан), Нямунас (річка), Фучжоу (місто), Мак-Кінлі (гора), Фуцзянь (провінція), Маккензі (місто).

19. Запишіть речення, поставивши слова, що в дужках, у кличному відмінку та розста­вляючи пропущені розділові знаки.

1. Не рахуй моїх років! Їх не варто лічити (зозуля) (В. Раєвський).

2. Куди пливеш (мелодія)? Несеш мене куди? (М. Бажан).

3. Не дивися (доля) так журливо. Дивне диво — вік земний лю­дини! (М. Самійленко).

4. Не шипи, не кривись (чоловік) слухай старого (М. Стельмах).

5. (Чи­тач)! Поглянь, усміхнись: я твій, я не вмер, я живий (М. Рильський).

6. Не розлюблю тебе ніяк моя вишнева (Україна) (красуня) (страдниця) моя (В. Сосюра).

7. Добридень вам (дідусь) і (бабуся)! (П. Перебийніс)

8. Далекий (нащадок) ти чуєш мене? (П. Перебийте)

9. Ти не дихай (осінь) здаля сніговою хмарою на мене (П. Перебийніс).

10. Встань моя (любов) біля хати сонечком ранковим на поріг (А.Малишко).

11. (Товариш капітан) дозвольте вручити пакет (П. Загребельний).

12. (Аркадій Валеріанович) увів вас в оману (М. Стельмах).

13. Кажи (Віра Пилипівна) з чим прийшла? (О. Гончар).