Технічні засоби розвитку силових можливостей спортсмена

Впровадження різних тренажерних пристроїв, що дозволяють значно тонше диференціювати режим роботи м'язів, ніж використання традиційних обтяжень, призвело до більш точного , в порівнянні з традиційним, діленню режимів роботи м'язів при виконанні силових вправ.

Зокрема, в даний час прийнято виділяти вправи силової спрямованості, що виконуються в таких режимах:

Ø ізометричному (статичному);

Ø ізотонічному (динамічному) при постійній величині обтяження і поєднанні роботи м’язів;

Ø ізотонічному при уступаючому режимі роботи м'язів;

Ø ізокінетичному;

Ø змінних опорів.

Цей поділ не є досить жорстким, оскільки всі режими, крім ізометричного, є різні варіанти роботи динамічного характеру. Однак чіткі відмінності в методиці, тренажерному обладнанні та ефективності сприяли поширенню такого підрозділу та впорядкування процесу силової підготовки кваліфікованих плавців, а також дали підставу для виділення самостійних методів.

Ізометричний метод.

При використанні ізометричного режиму роботи м'язів приріст сили спостерігається тільки по відношенню до тієї частини траєкторії руху, яка відповідає застосовуваним вправам. Слід також враховувати, що сила, придбана в результаті тренування в цьому режимі, не поширюється на роботу динамічного характеру і вимагає періоду спеціальної силового тренування, спрямованої на забезпечення реалізації силових якостей при виконанні рухів спеціального характеру. При тренуванні в ізометричному режимі приріст силових якостей супроводжується зменшенням швидкісних можливостей спортсменів, що достовірно проявляється вже через кілька тижнів силового тренування. Це вимагає поєднання силової роботи з вправами швидкісного характеру.

Ізотонічний метод може бути поділені на два самостійних: концентричний, заснований на виконанні рухових дій з акцентом на долає характер роботи та ексцентричний - передбачає виконання рухових дій поступається характеру з опором навантаженні. При виконанні вправ у динамічному режимі з традиційними обтяженнями (наприклад, зі штангою) опір є постійним протягом усього руху. У той самий час силові можливості плавців в різних фазах істотно змінюються у зв'язку зі зміною величин важелів прикладання сили, і максимальний опір м'язи відчувають тільки в крайніх точках амплітуди руху.

Ізокінетичний метод.

В основі методу - режим рухових дій, при якому при постійній швидкості руху м'язи долають опір, працюючи з граничним напруженням, незважаючи на зміну в різних суглобових кутах співвідношення важелів або моментів обертання.

Тренування із застосуванням цього методу передбачає роботу з використанням спеціальних тренажерних пристроїв, які дозволяють плавцю виконувати рухи в широкому діапазоні швидкості, проявляти максимальні або близькі до них зусилля практично в будь-якій фазі руху. Це дає можливість м'язам працювати з оптимальним навантаженням протягом усього діапазону рухів, чого не можна домогтися, застосовуючи будь із загальноприйнятих обтяжень. Багато фахівців вважають, що ізокінетичні вправи повинні бути основним засобом силової підготовки, особливо при розвитку максимальної і вибухової сили.

Метод змінних опорів.

Виділення цього методу прямо пов'язане з використанням різних тренажерів, конструктивні особливості яких дозволяють змінювати величину обтяжень у різних частинах руху з урахуванням реальних можливостей залучених в роботу м'язів.

У практиці підготовки плавців дуже широке поширення отримав пружинно-важільний тренажер «Мертенса- Хюттеля» для виконання різноманітних вправ, що імітують гребкові рухи руками при плаванні всіма способами Конструктивні особливості тренажера, зокрема зміна кількості пружин, дозволяють «пристосовувати» опір до реальних можливостей м'язів в різних частинах гребкових рухів.

За ступенем відповідності потужності, що розвивається у вправах на спеціальних тренажерах типу «біокінетики», «Екзер-Джені», «Міні-Джі» і т. Д.,

Потужності гребкового руху в воді, виділяються наступні групи вправ спеціальної силової спрямованості.

o Основні: величина обтяження - 50-60% від максимально можливого - вправи на тренажерах «Міні-джим», «біокінетики», Хюттеля-Мертенса, з гідродинамічним опором, на блокових пристроях, з гумовими амортизаторами;

o Спеціальні: величина обтяження - 60-75% від максимально можливого - вправи на тренажерах «Міні-джим», Хюттеля-Мертенса, «Екзер-дження», з гідродинамічним опором, похила візок;

o Спеціально-допоміжні: величина обтяження -75-100% від максимально можливого - статичні зусилля; всі вправи, перераховані раніше, але з великим обтяженням

Висновок.

Резерви зростання майстерності плавців фахівці бачать у вдосконаленні системи їх підготовки. Особлива увага звертається на необхідність високого рівня розвитку фізичних якостей і технічної підготовленості спортсмена для досягнення рекордних спортивних результатів. Але кожен новий етап в розвитку будь-якого виду спорту вимагає якісно нового рішення цих завдань.

Сукупність технічної, фізичної і інших сторін підготовленості плавця підпорядкована досягненню можливо більшої швидкості на змаганні.

Відомо, що результат у спортивному плаванні в значній мірі визначається силовою підготовленістю плавців [2, 3]. Методика силової підготовки на різних етапах залежить від рівня підготовленості спортсменів, їхнього біологічного розвитку і спрямованості тренувального процесу на даному етапі (у макро-, мезо-, мікро- циклах підготовки) [4, 5].