Система освіти в Україні і інших країнах — відкрита система, яка володіє рядом особливих властивостей, що безперервно розвивається

1. Система освіти ефективна, якщо відповідає часу і грунтується на стратегії розвитку суспільства і людини в ньому.

2. Система освіти орієнтована на майбутнє. У тексті однієї з реформ освіти в Японії є точне визначення: «освіта — столітня рослина».

3. Система освіти постійно оновлюється цілями, змістом, освітніми технологіями, організаційними формами, механізмами управління.

Поряд з традиційними проблемами навчання і виховання молодого покоління перед сучасною освітою стоять глобальні проблеми — розвиток планетарного мислення, виховання людини, яка творить у дусі загальнолюдських цінностей і готової цивілізовано вирішувати глобальні екологічні, економічні, енергетичні, продовольчі і інші завдання.

Освіта як процес відображає етапи і специфіку розвитку освітньої системи як зміну її стануу за конкретний часовий період. Ця динамічна характеристика освіти пов'язана з процесом досягненні мети, способами здобуття результату, витраченими при цьому зусиллями, умовами і формами організації навчання і виховання, результативністю навчання і виховання як мірою відповідності необхідної і небажаної зміни в людині. У цьому процесі взаємодіють навчання і виховання, діяльність педагога і діяльність виучуваного. Важливий чинник тут – атмосфера і середовище, в якій здійснюється освітній процес: хороші взаємовідношення між всіма суб'єктами освітнього процесу, постійний приклад сумлінності і творчих зусиль з боку педагога, його допомога і доброзичливість до тих, хто вчиться і в той же час раціональна ефективна організація навчання, створення атмосфери творчого пошуку і напруженої праці, стимулювання до самостійності і постійна підтримка інтересу до навчання і ін.

В Україні з 1917 року по теперішній час освіта зазнала ряд змін: від системи, що забезпечує письменність кожного громадянина Радянської України, до системи обов'язкової початкової освіти, восьмилітньої і, нарешті, обов'язкової середньої освіти і далі аж до реформ 1980-90 го­дов. З 1991 року в Україні в рамках закону «Про освіту» прийняте обов’язкова дев'ятирічна освіта, а з 2002 року Україна переходить до системи 12-лет­него освіти. У цей період система шкільної освіти здійснювалася в рамках одноманітної школи у всіх містах і селах Радянського Союзу. Обра­зовательний процес організовувався по єдиних учбових планах і програмах для реалізації єдиних цілей і завдань. З 1991 року в Україні почали відроджуватися гімназії, ліцеї, приватні школи і з'явилися нові освітні системи — школи-лабораторії, центри творчості, додаткові освітні уч­реждения, коледжі і ін. У зв'язку з цим різні школи і вузи працюють сьогодні по різних учбових планах і програмах, ставлять і вирішують різні образователь­ные завдання, надають різні освітні послуги, у тому числі і платні.

Освітній процес відображає властивості, характерні як для навчання, так і для виховання:

• двосторонність взаємодії педагога і того, хто навчається;

• спрямованість всього процесу на всесторонній і гармонійний розвиток особистості;

• єдність змістовної і процесуальної (технологічною) сторін;

• взаємозв'язок всіх структурних елементів: мети-змісту освіти і засобів досягнення освітніх завдань — результату освіти;

• реалізацію трьох функцій: розвитку, навчання і виховання людини.

Повноцінний інтелектуальний, соціальний і етичний розвиток людини — це результат реалізації всіх функції освітнього процесу в їх єдності.

Сучасна освіта розвивається у різних напрямах і характеризу­ется наступними властивостями: гуманізація, гуманитаризация, диференціація, диверсифікація, стандартизація, багатоваріантність, багаторівність, фундаменталізація, комп'ютеризація, інформатизація, індивідуалізація, безперервність.

ВЛАСТИВОСТІ ОСВІТИ:

Гуманізація освіти — це орієнтація освітньої системи і все­го освітнього процесу на розвиток і становлення стосунківувзаємної пошани учнів і педагогів, заснованого на пошані прав кожної людини; на збереження і зміцнення їх здоров'я, відчуття власної гідності і розвитку особистісного потенціалу. Саме така освіта гарантує уча­щимся право вибору індивідуального шляху розвитку.

Гуманітарізация — це орієнтація на освоєння змісту освіти незалежно від його рівня і типу, що дозволяє з готовністю вирішувати головні соціальні проблеми на благо і в ім'я людини; вільно спілкуватися з людьми різних національностей і народів, будь-яких професій і спеціальностей; добре знати рідну мову, історію і культуру; вільно володіти іноземними мовами; бути економічно і юридично грамотною людиною.

Диференціація— це орієнтація освітніх установ на досягнення учнів або студентів при врахуванні, задоволенні і розвитку інтересів, схильностей і здібностей всіх учасників освітнього процесу. Диференціація може втілюватися на практиці різними способами, наприклад, через угрупування учнів за ознакою їх успішності; розділення учбових дисциплін на обов'язкові і по вибору; розділення учбових закладів на елітні, масоі і призначені для учнів із затримками або відхиленнями в розвитку; складання індивідуальних планів і освітніх напрямків для окремих учнів або студентів відповідно до інтересів і професійної орієнтації і так далі

Диверсифікація— це широке різноманіття учбових закладів, освітніх програм і органів управління.

Стандартизація — це орієнтація освітньої системи на реалізацію перш за все державного освітнього стандарту — набору обов'язкових учбових дисциплін в чітко певному об'ємі годин.

Багатоваріантністьозначає створення в освітній системі умов вибору і надання кожному суб'єктові шансу до успіху, стимулювання учнів або студентів до самостійного вибору і ухвалення відповідального рішення, забезпечення розвитку альтернативного і самостійного мислення. На практиці багатоваріантність виявляється через можливість вибирати темп навчання, досягати різного рівня освіту, вибирати тип освітньої установи, а також диференціацію умов навчання залежно від індивідуальних особливостей учнів або студентів (у класі, групі, індивідуально, за допомогою комп'ютера і т. д.) і ін.

Багаторівність — це організація багатоетапного освітнього процесу, який забезпечує можливість досягнення на кожному етапі навчання того рівня освіти, який відповідає можливостям і інтересам людини. Кожен рівень — це період, який має свої цілі, терміни навчання і свої характерні особливості. Момент завершення навчання на кожному етапі є якісною завершеністю освіти. Наприклад, багаторівнева система вищої освіти орієнтована на три рівні: перший рівень — спільна вища освіта (2 роки), другий рівень — базова вища освіта — бакалавриат (2 роки спільної освіти + 2 роки), третій рівень — повна вища освіта — магістрат (4 роки бакалавриата +1,5 роки магістратури).

Фундаменталізація— посилення взаємозв'язку теоретичної і практичної підготовки молодої людини до сучасної життєдіяльності. Особливе значення надається тут глибокому і системному освоєнню науково-теоретичних знань по всім дисциплінам учбового плану освітньої системи, будь то школа або вуз.

Інформатизація освіти пов'язана з широким і усе більш масовим використанням обчислювальної техніки і інформаційних технологій в процесі навчання людини. Інформатизація освіти отримала найбільше розповсюдження у всьому світі саме в останні десятиліття — у зв'язку з доступ­ністю для системи освіти і відносною простотою у використанні раз­ных видів сучасної відео–, аудіотехніки і комп'ютерів.

Індивідуалізація— це облік і розвиток індивідуальних особливостей учнів і студентів у всіх формах взаємодії з ними в процесі навчання і виховання.

Безперервність означає це освіта, отримана раз і назавжди, на все життя, а процес постійної освіти-самоосвіти людини протягом всієї життєдіяльності у зв'язку з швидко змінними умовами життя в сучасному суспільстві.

Освітній процес має діалектичний характер. Тому розвиток освітнього процесу можливий як через вирішення протиріч, так і еволюційним шляхом — через вдосконалення освітньої системи, яка склалася. Як головне протиріччя освітнього процесу вы­ступає протиріччя між соціальною вимогою до навчання людини і її рівнем освіти, якістю і типом освіти.

Основи для розвитку освіти — це нові концепції і моделі освіти на рівні держави або конкретного регіону і окремих освітніх установ; нові державні освітні стандарти; нор­мативно-правові документи; нові джерела, механізми і форми фінансування; нові системи підготовки і перепідготовки фахівців для освітньої сфери.

Розвиток освіти може бути предметом особливих діяльностей, а саме:

• проектування і моделювання нових освітніх установ;

• програмування управлінських дій у сфері освіти;

• прогнозування культурно-історичних і соціальних наслідків нових освітніх реформ і інновацій у сфері освіти;

• сценування які складаються в суспільстві нових соціокультурних ситуа­ций у змісті освіти і виховання молодого покоління.

Освіта — процес, керований з боку держави, суспільства, ад­міністрації і педагогів конкретної освітньої системи, а також частич­но і з боку батьків учнів. Проте форми і способи управління у них різні.

В процесі здобування освіти того або іншого типу людина може досягати певного рівня і якості. Кажучи про рівень освіти, виділяють рівні початкової, середньої, неповної вищої і вищої освіти. Каж­дий рівень підтверджується державним документом — свідоцтвом про закінчення початкової або середньої школи, довідкою про прослухані курси у вищому учбовому закладі або дипломом про вищу освіту.

Початкова освіту представляє фундамент, на якому засновані всі подальші рівні освіти сучасної людини.

Середня освіта в Україні протягом різних історичних епох і в XX столітті не має постійного тимчасового терміну і скаче від 9-річного (1940-50 років), 10-річного (1950-67 років, 1970-91 роки), 11-річного (1967-72 роки, 1991-98 років) до 12-річного (1998 рік). У інших країнах також міняються терміни здобування повної середньої освіти, і в різних країнах вони неоднакові. Середня освіта є обов'язковою для продовження освіти у вищому учбовому закладі.

Початковий рівень вищої освіти в Україні, як і в багатьох інших країнах світу, можна отримати в спеціалізованому коледжі. Повну вищу освіту людина отримує лише після успішного закінчення вузу. Згідно із законом «Про освіту» до вищих учбових закладів в Україні відносять інститут, академію і університет.

Поряд з цим в Україні після закінчення вузу можливе продовження освіти, яка отримується в магістратурі, аспірантурі і докторантурі. Відповідно, при успішному захисті магістерської, кандидатської і докторської дисертації фахівець, як при навчанні, так і при самонавчанні і самостійній науково-дослідній роботі, отримує диплом магістра, кандидата або доктора наук по конкретній спеціальності, відомій з класифікатора спеціальностей в Україні.

У оцінці рівня навчання школяра виділяють рівень елементарної писемності, функціональної писемності, наочної і методологічної компетентності. При вивченні рівня навчання майбутнього фахівця з вищою освітою у студента вузу оцінюється рівень освіти у сфері гуманітарних і соціально-економічних дисциплін, природничонаукових дисциплін, блоку дисциплін загальнопрофесійного напряму і професійної спеціалізації. В рамках багаторівневої системи навчання у вузі виділяють рівень спільної освіти, рівень бакалавриата і магістрати.

Освічена людина — це не лише знаюча і уміюча людина в основних сферах життєдіяльності, з високим рівнем розвинених здібностей, але і людина, в якої сформований світогляд і етичні принципи, а поняття і відчуття отримали благородний і піднесений напрям. Тобто освіта передбачає і вихованість людини. Ще Н. Г. Чернишевський виділяв такі якості освіченої людини, як обширні знання, звичку мислити і благородство відчуттів. Проте поняття «Освічена людина» — культурно-історичне, оскільки в різні епохи і в різних цивілізаціях в нього вкладали конкретний зміст. У сучасних умовах інтенсивного процесу комунікації між всіма країнами і інтеграції світового освітнього простору формується єдине розуміння освіченої людини для всіх країн і континентів.