Консультування соціального педагога щодо застосування декларації ООН з прав людини

Права людини — це можливості людини існувати й розвиватися як особистість, задовольняти свої потреби, здебільшого закріплені законодавством.

«Загальна декларація прав людини» була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. в паризькому палаці Шайо. Її перекладено принаймні 375 мовами й діалектами мов^[1]. Декларація була прямим наслідком досвіду Другої світової війни і вперше сформулювала ті права, які повинна мати кожна людина. Вона мала рекомендаційний характер, містила 30 статей, зміст яких був уточнений і розвинутий через інституції міжнародних угод, регіональних та національних конституцій та законів. «Міжнародний Білль про права людини» прийняла Генеральна Асамблея 1966 по затвердженні двох Міжнародних пактів: «Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права» та «Міжнародного пакту про громадянські і політичні права».

Україна ратифікувала ці акти 1973 р. Те ж саме зробили понад сто інших країн світу і, тим самим, вони зобов'язалися привести своє національне законодавство у відповідність до прописаних у пактах вимог. Міжнародно-правові акти отримали верховенство над внутрішнім законодавством. А це надало можливість громадянину, чиї політичні чи громадянські права порушені, звернутися за захистом безпосередньо до Комітету з прав людини при ООН, якщо він вичерпав можливості захисту, надані національним законодавством. Якщо ж певне право людини не отримало конституційного закріплення з боку держави, воно визнається таким на основі міжнародних актів.

Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав-членів Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією.

Загальна декларація прав людини

Стаття 4[ред.]

Ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані; рабство і работоргівля забороняються в усіх їх видах.

Стаття 5

Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання.

Стаття 6[ред.]

Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності.

Стаття 1. Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах.

'Стаття 3.Кожна людина має право на життя, на свободу і особисту недоторканність.
С'таття 7. Всі люди рівні перед законом.
Стаття 13. Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання в межах своєї держави.
Стаття 15. Кожна людина має право на громадянство.
Стаття 17. Кожна людина має право володіти майном як ' одноособово, так і разом з іншими.
Стаття 18. Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії.
Стаття 19. Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення.
Стаття 20. Кожна людина має право на свободу мирних > зборів і асоціацій.
Стаття 21. Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників.
Стаття 22. Кожна людина як член суспільства має право на ; соціальне забезпечення.
Стаття 23. Кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі й сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Стаття 24. Кожна людина має право на відпочинок і дозвілля.
Стаття 25. Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї.
Стаття 26. Кожна людина має право на освіту.
Стаття 27. Кожна людина має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі.

Комісія ООН з прав людини є головним органом ООН з прав людини і може займатися найрізноманітнішими питаннями, що стосуються цих прав. Вона була створена ЕКОСОР в 1946 р. і з тих пір проводить щорічні сесії. У 1947 р., коли Комісія розпочала свою роботу, її єдиним завданням була розробка Загальної декларації прав людини, прийнятої рік потому 10 грудня 1948 Протягом перших двадцяти років своєї діяльності (1947-1966) Комісія займалася головним чином розробкою міжнародно-правових документів . Кульмінацією цього процесу стало прийняття Генеральною Асамблеєю в1966 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Факультативного протоколу до неї, які разом зі Загальною декларацією прав людини утворюють так званий Міжнародний білль про права людини. У цей період часу Комісія не займалася питаннями, пов'язаними з розглядом повідомлень про порушення прав людини. Проте в 1967 р. ЕКОСОР прийняв резолюцію № 1235, яка наділила Комісію з прав людини повноваженнями розглядати питання, пов'язані з порушеннями прав людини в будь-якій точці земної кулі (Процедура 1235).

Білет № 16