Зверніть увагу на висновки

Таким чином, порівняльний аналіз змісту орфографічних правил та їх лінгвістичної природи в російській і українській мовах дає можливість зробити такі висновки:

а) якщо правила повністю збігаються за своїм змістом в обох мовах, то збігається і лінгвістична природа написань;

б) відмінність у змісті правил часто зумовлена фонетичними відмінностями у звукових системах обох мов, хоч лінгвістична природа написань може бути однаковою;

в) спостерігаються випадки, коли однакові за лінгвістичною природою написання різняться лише графічним позначенням («разделитель­ные» твердий і м'який знаки у російській мові й апостроф — в українській). І навпаки, є випадки, коли різні за лінгвістичною природою орфограми позначаються на письмі однаково (позначення дзвінких приголосних, що оглушуються у ви­мові, — в російській мові та дзвінких, які не оглушуються, — в українській).

Крім того, порівняльний аналіз змісту орфогра­фічних правил обох мов дав змогу виявити специфічні написання: фонетичне явище чергування голосних і приголосних у коренях слів і відповідне позначення їх на письмі, явище подовження м'яких приголосних у ви­мові і вживання двох однакових букв. Цікаво те, що по­довження м'яких спостерігається як у лексемах, влас­тивих лише українській мові, так і в лексемах, що є спільними для обох мов (колосья — колосся, статья — стаття і знания — знання, задание — завдання). Тому останні належать до таких, що збігаються частково.

Варіативність розбіжностей написань української мови, що встановлена на основі порівняльного аналізу, має враховуватись у методиці навчання. Лише у цьому випадку можна правильно організувати процес форму­вання орфографічних умінь і навичок.

1.5.3. Особливості методики формування орфографічних умінь і навичок

Прочитайте. Законспектуйте, виділивши тип написання та прийоми роботи його опрацювання

Вивчення написань, що збігаються в обох мовах. Як уже зазначалося, під час засвоєння таких написань матиме місце позитивний перенос (транспозиція) знань, умінь і навичок. Щоб забезпечити ефективність такого процесу, його треба педагогічно організувати. Свідомий перенос знань та умінь з однієї мови в іншу можливий лише за додержання певних умов. Основні з них:

а) учні мають усвідомити, що виучуваний матеріал ідентичний тому, який уже засвоєно на уроках російської мови;

б) учні повинні мати міцні знання й добре сформо­вані вміння з теми, яка вивчалася на уроках російської мови і тепер опрацьовується на уроках української.

Класовод, знаючи про ці умови, має заздалегідь пе­ревірити на уроках російської мови якість знань, умінь і навичок з даної теми. Якщо знання знаходяться на нижчому, ніж це потрібно, рівні, слід організувати їх повторення і закріплення.

На уроці української мови з метою організації пере­носу знань, умінь і навичок необхідно ставити такі завдання і використовувати вправи, які б сприяли усвідомленню того, що в обох мовах правила однакові за змістом. Тому замість пояснення матеріалу пропо­нуються вправи й завдання, спрямовані на активіза­цію знань, здобутих на уроках російської мови. Форми цієї роботи можуть бути найрізноманітнішими. Однак у кожному випадку треба забезпечити оволодіння ук­раїнською термінологією. З цією метою найдоцільніше виготовляти таблиці або робити відповідні записи термінів (разом з перекладом російською мовою) на дошці. Зміст вправи, спрямований на активізацію знань, має охоплювати відразу всі випадки написань, якщо такі є (наприклад, усі випадки вживання великої букви) і мати узагальнюючий характер. Наступні вправи — на повне застосування вмінь на українсько­му мовному матеріалі.

Зверніть увагу

До написань, однакових в обох мовах, віднесено і позначення ненаголошених е, и. Оскільки в російській мові правило про ненаголошені голосні має ширший зміст, ніж в українській, і поширюється ще й на ненаго­лошені о, а, уміння діяти за ним мало б бути відпрацьова­ним. Однак спостереження й аналіз контрольних робіт з російської мови свідчать, що серед орфографічних поми­лок найпоширенішими є помилки на це правило. Хоч йо­го зміст діти знають, але, як виявилося, навички правописних умінь часто є недостатньо відпрацьо­ваними. Тому й на уроках української мови важливо використовувати систему вправ, спрямовану на:

а) розпізнавання ненаголошених е, и у коренях ук­раїнських слів в усному мовленні й на письмі;

б) формування вміння вибрати з ряду слів перевірне, тобто таке, у якому ненаголошені е, и знаходяться в корені;

в) удосконалення вмінь самостійно добирати перевірні слова.

Відпрацьовуючи ці вміння, слід зважити й на те, що учневі часом важко самостійно дібрати перевірне слово не через незнання правила, а тому, що в нього бідний словниковий запас, учень не розуміє лексичного зна­чення слова. Тому велика увага на уроках української мови має надаватися роботі над збагаченням словнико­вого запасу.

Якщо у контрольних роботах учнів типовими бу­дуть помилки на ненаголошені е, и, важливо виявити причину їх, тобто з'ясувати, яка ланка вмінь недостат­ньо сформована, і продовжити роботу над її удоскона­ленням. Може бути й таке, що у різних учнів причини будуть різними. У такому випадку слід організовувати індивідуальну роботу.

Вивчення правил, які мають частковий збіг. Порів­няльний аналіз змісту орфографічних правил росій­ської та української мов дав змогу виявити досить вели­ку варіативність спільного і відмінного у змісті правил другої групи. Кожен такий випадок має бути врахова­ний у методиці навчання як під час визначення навчаль­них завдань, так і під час вибору методів та прийомів по­яснення орфограм та формування відповідних умінь.

Слід брати до уваги випадки, коли спільні й відмін­ні явища у змісті одного й того самого правила можна чітко розмежувати і, плануючи тему, такий матеріал треба розподілити на окремі уроки. Це стосується, зок­рема, теми «Вживання м'якого знака», де в одну групу можна віднести матеріал, що має як спільне, так і відмінне, зумовлене відмінністю у фонетичних систе­мах обох мов (м'якість приголосних і відповідно вжи­вання м'якого знака після букв д, т, з, с, л, н (спільне) та букви ц (відмінне), а в іншу — протилежні написан­ня (твердість вимови і відсутність вживання м'якого знака після букв б, п, в, м, ф тар, а також ж, ч, ш, щ у кінці слів).

Кожну із зазначених груп доцільно вивчати на окре­мих уроках. Оскільки вживання м'якого знака, як і його відсутність у зазначених вище випадках, має фо­нетичний характер, важливе місце на обох уроках ма­тимуть спостереження за вимовою, частковий звуко­вий аналіз слів, евристична бесіда, що спрямовує учнів до потрібних висновків про особливості правопису в українській мові, а також робота над удосконаленням орфоепічних умінь.

Як уже зазначалося, під час організації навчального процесу та формулюванні навчальних завдань треба зважати на ступінь збігу змісту правил. Так, перший урок матиме транспозиційно-корекційний характер, а наступний — корекційний, бо в першому випадку вив­чаються як спільні, так і відмінні написання, а в друго­му — тільки відмінні (протилежні).

Етап пояснення кожної з цих груп написань також матиме певні відмінності. Так, перший урок розпочи­натиметься з активізації знань, що є спільними для обох мов (вживання м'якого знака для позначення м'якості приголосних), а потім стоятиме завдання ко­рекції цих знань у зв'язку з м'якістю звука [ц'] в ук­раїнській мові на противагу російській. На етапі фор­мування вмінь необхідно відпрацювати корекції. На наступному уроці етап пояснення матиме характер ко­рекції, та й сам урок буде корекційним.

Однак є правила, коли не завжди можна чітко вио­кремити спільне й відмінне. Наприклад, у змісті пра­вила про вживання апострофа є написання, які мають спільне у вимові (фонетична ситуація — наявність зву­ка [й] за різного графічного позначення: у російській мові «разделительный» м'який знак, в українській — апостроф) і написання, які відрізняються як вимовою, так і графічним позначенням (протилежні). Однак в обох випадках уроки будуть корекційними. На першо­му з них учитель має вказати лише на спільну вимову й спиратися на неї в процесі корекції графічних умінь, а другий урок буде повністю корекційним, тобто формуватимуться (корегуватимуться) уміння правиль­ної вимови і, відповідно, написання.

Свою варіативність спільного і відмінного має пра­вило про позначення дзвінких і глухих. Так, в ук­раїнській мові дзвінкі (крім [г]) не оглушуються і не потребують перевірки на письмі. Це фонетичні напи­сання. У російській мові, навпаки, приголосні оглушу­ються. Вони пишуться за морфологічним принципом, тобто потребують перевірки. Враховуючи ці особли­вості дзвінких, на уроках української мови має стояти завдання корекції вимовних умінь і відпрацювання умінь позначати дзвінкі приголосні відповідно до ви­мови. Спосіб дії тут буде такий: вимовляю звук -> пишу відповідну букву. Тому всі вправи і завдання до них ма­ють бути спрямовані на оволодіння цими уміннями. Причому слід віддати перевагу усним вправам, бо саме від них залежить правильність написань.

Вивчення правил, властивих тільки українській мові. Таких правил усього два: чергування голосних [о], [е] з [і] та чергування приголосних [г, к, х] із [з', ц', с'] у корені слів. Оскільки таких явищ у російській мові немає, то вивчення цього матеріалу організо­вується відповідно до його лінгвістичної природи, яка є фонетичною, без будь-яких порівнянь з російською мовою. В основі його засвоєння — спостереження за чергуванням голосних і приголосних під час зміни слів і під час словотворення, вправляння у змінюванні та вживанні слів із зміною голосних і приголосних під час побудови словосполучень та речень, які сприяють формуванню необхідних умінь і навичок.