Тема 5. Педагогічний процес як цілісна система

1. Методологічні основи процесу навчання (суть, структура, закони).

2. Основні функції процесу навчання та шляхи їх реалізації.

3. Двосторонній характер процесу навчання та його цілісність.

4. Види навчання.

5. Шляхи удосконалення процесу навчання.

Література: 23. 24, 36, 39. 43, 44, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56

1. Методологічні основи процесу навчання (суть, структура, закони)

Упродовж віків навчання, поступово вдосконалюючись, відбувалось відносно успішно, незважаючи на недостатню розробку проблем процесу навчання. Це - пояснюється тим, що людська культура засвоюється двічі — перший раз, коли вона створюється у процесі пізнання і перетворення дійсності, другий раз — у процесі навчання. У той же час школа час від часу відстає від вимог, які ставляться суспільством перед нею. Сучасне суспільство вимагає високої загальної успішності, масового формування творчих потенцій, підготовки до самоосвіти, гуманістичного виховання всіх учнів. Тому процес навчання повинен бути поставлений таким чином, щоб він досягав зазначених цілей, а його організатори повинні добре опанувати теоретичну концепцію реалізації функцій навчання.

Головна функція повноцінного процесу навчання полягає в тому щоб в оптимальні терміни молоде покоління найкраще оволоділо змістом соціального досвіду. Науково-технічна революція поставила перед школою проблеми: а) як навчити всіх, не збільшуючи часу навчання; б) як навчити безперервної самоосвіти.

Педагогіка стала наукою для всіх (педагогіка дорослих, наставництва, педагогіка телебачення і радіо, педагогіка керівництва, педагогіка пропаганди, сімейна педагогіка тощо), тому знання про природу навчання зараз потрібні всім.

Навчання в сучасній школі та в споріднених закладах пов'язане з суспільним розвитком, зумовлене цим розвитком, визначається його законами і відображує їх.

Навчання — це соціальна функція передачі і засвоєння соціального досвіду, перетворення його в здобуток індивіда. Кожне покоління передає наступним увесь культурний потенціал, передає поступово і не все відразу. У соціальному досвіді кожної епохи є основа, яку потрібно передати всім і засвоїти всім. Наприклад, основи практичної, пізнавальної та інших видів діяльності.

Відповідно до цілей суспільство впливає на зміст освіти, його склад, методи навчання. Педагогіка як наука відображає рівень розуміння суспільством цілей, які вона ставить перед школою, втілює в собі розуміння закономірностей, шляхів і засобів досягнення цих цілей.

Навчання — це акт взаємодії вчителя і учня з метою засвоєння останнім якогось відрізка змісту соціального досвіду. Акт навчання має початок і кінець, початковий і кінцевий результат — стан суб'єкта. Тому акт навчання — це процес і одночасно елемент більш тривалого процесу навчання, він дуже складний.

Процес навчання можна визначити як зміну актів навчання, у ході якої змінюється діяльність учителя і учнів, а також властивості учнів.

Слід відрізняти поняття "процес навчання" і "навчальний процес". Навчальний процес — узагальнений варіант руху навчання за певних умов (у школі, ПТУ, вузі, у різних навчальних закладах і в різних класах). Процес навчання не залежить від загальної атмосфери в школі, а навчальний процес перебуває в прямій залежності від цього фактора. Отже, коли мова йде про модель навчання, ми говоримо про процес навчання, а коли характеризується загальний рівень навчання, тоді мова йде про навчальний процес. Процес навчання, навчальний процес і хід навчання послідовно відображають загальне, часткове і одиничне в явищі, яке називається навчанням.

У педагогіці існують і такі поняття, як викладання і учіння. Викладання — це діяльність з організації засвоєння змісту освіти та керівництво цим засвоєнням. Учіння— це діяльність учня з організації умов, які забезпечують засвоєння ним

У зміні актів навчання беруть участь учитель і учень, зміст освіти, засоби і методи навчання. Головне в цьому процесі — зміна якостей учня, його особистості. Навчання не буває нейтральним, воно формує або позитивні якості (знання, уміння, добросовісність), або негативні. Виховує не лише зміст навчального матеріалу, а й особистість учителя, засоби навчання, атмосфера в колективі, взаємовідносини в колективі.

Джерелом навчання є соціальне замовлення, утілене в змісті освіти. Зміст освіти — це цілі навчання, виражені педагогічною мовою, це одночасно цілі, засоби навчання, об'єкт засвоєння, результат навчання. Усвідомивши ці цілі, учитель впливає на мотиви учнів, які здійснюють навчальну діяльність доступними їм засобами, засвоюють зміст навчального матеріалу. У навчанні виступають два суб'єкти — учитель і учень. Будь-яке навчання починається з постановки мети перед учнем, прийняття її учнем. Наступний етап навчання — організоване сприймання нової інформації та її осмислення. Далі йдуть етапи закріплення інформації, перевірка знань, узагальнення вивченого матеріалу. Усі ці етапи можуть по-різному поєднуватися, чергуватися в процесі навчання.

Рушійними силами процесу навчання є його суперечності: а) між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу; б) між досягнутим учнями рівнем знань, умінь 1 навичок і тим рівнем, якого потрібно досягнути; в)між фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; г) між розумінням матеріалу вчителем і розумінням його учнями; ґ) між теоретичними знаннями і уміннями їх використовувати на практиці.

Методологічною основою процесу навчання є наукова теорія пізнання, суть якої полягає в такому: а) і пізнання, і навчання спричиняються потребами суспільства; б) і пізнання, і навчання здійснюються за схемою: живе спостереження — абстрактне мислення — практика; в) навчання є одним із шляхів процесу пізнання. Різняться ці процеси так: а) пізнання має справу з самим об'єктом пізнання, а в навчанні може бути його наочне або словесне зображення; б) у пізнанні відкривають об'єктивно нове, невідоме, у навчанні учень "відкриває" для себе якусь істину; в) у навчанні прискореним темпом пізнають те, на що наука витратила роки; г) навчання передбачає формування вмінь і навичок, а пізнання — тільки розкриття істини; ґ) практика в навчанні допомагає краще зрозуміти і засвоїти матеріал, а не служить критерієм істини, як у пізнанні. У навчальному процесі проявляються відомі положення філософії про взаємозв'язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу протилежностей, заперечення заперечення, перехід кількісних змін у якісні.

Кожна наука пізнає закони певної сфери дійсності і характеризується цими законами. За багатовікову історію педагогіки так і не були встановлені її закони, вони часто підмінялися психологічними, гносеологічними; кібернетичними, бо не було знайдено кута зору для формулювання педагогічних (дидактичних) законів, не зрозумілою була природа, структура таких законів.

Законом у дидактиці ми називаємо внутрішній суттєвий зв'язок явищ навчання, який зумовлює їхній вияв і розвиток. Якщо суспільні закони не мають на увазі досягнення кожним індивідуальної мети, то закони дидактики ставлять цілі щодо кожного учня, і багато в чому ці цілі схожі. Тому в дидактиці більш оперують поняттям закономірності, ніж закону. Закономірність слід розуміти як недосить чітко пізнаний закон, як упорядкованість явищ, відносну постійність, стійкість факторів, систематичність зв'язків між об'єктами.