У який спосіб батьки повиннi готувати своїх дiтей до школи
1. ...Отже, батьки повиннi вiддавати своїх дiтей для освiти в школу свiдомо i передусiм самi повиннi подумати, що мають тут робити, i вiдкрити очi дiтям, щоб вони замислилися над цим же.
2. Отже, нерозумно роблять тi батьки, якi без будь-якої пiдготовки ведуть своїх дiтей до шкiл, нiби телят до бойнi або худобу до череди; хай потiм шкiльний учитель мучиться з ними, терзає їх , як хоче. Але ще нерозумншi тi, хто зробив з учителя страховисько, а з школи застiнок i все-таки ведуть туди дiтей. Це буває в тому випадку, коли батьки або слуги в присутностi дiтей необачно базiкають про шкiльнi покарання, про суворiсть учителiв, про те, що дiти бiльше не будуть гратися, i подiбне. «Пошлю тебе до школи,— говорять,— заспокоїшся, вiдшмагають тебе, почекай лиш» та iн. У цей спосiб у дiтей розвивається не лагiднiсть, а щё більше здичавiння, вiдчай i рабський страх перед батьками i вчителями.
3. Отже, розумнi i благочестивi батьки, вихователi та попечителi робитимуть так. По-перше, коли наближається час посилати дiтей до школи, вони пiдбадьорюватимуть їх, нiби то починається ярмарок або збирання винограду, говорячи, що вони пiдуть до школи разом з iншими дiтьми i разом з ними вчитимуться i гратимуться. Може також батько або мати пообiцяти дитинi гарний одяг, елегантний капелюх, красиву дощечку для писання, киижечку i щось подiбне, а iнодi й показати те, що вже пiдготовлено для дитини (до дня вiдаравлення до школи). Однак не даватимуть цього (щоб дiти дедалi бiльше запалювалися бажанням), а тiльки обiцятимуть, що дадуть. Про це говоритимуть такими або подiбними словами: Ну, дорогий сину, уклiнно молись, щоб скорiше настав той час, будь благочестивим i слухняним» та iн.
4. Добре також роз’яснити дiтям, яка це прекрасна справа вiдвiдувати школу i навчатися ... А щоб вони заздалегiдь певною мiрою ознайомилися з цими заняттями, не завадить дати їм у руки крейду, якою б вона могли малювати на лавках, на столi або на данiй дошцi проводити лiнiї, малювати, що тiльки хочуть: чашки, хрести, кола, зiрочки, коней, дерева та iн., чи передадуть вони це правильно чи нi — байдуже, аби тiльки вони дiставали вiд цього задоволення. Неможливо, щоб це залишилося без результату: адже вони таким чином легше звикнуть креслити лiтери i розрiзняти їх, i взагалi не слiд випускати з уваги нiчого, тцо.крiм того ще можна вигадати для збудження в дiтей любовi до школи.
5. Крiм того, батьки повиннi будуть прищеплювати дiтям любов i довiр’я до майбутнiх викладачiв, Цього в єдиний спосiб досягти не можна. Iнодi треба з любов’ю згадувати про вчителя, називаючи його дядьком по батьковi або матер, хрещеним батьком, сусiдом i взагалi розхвалюючи його вченість і мудрість, його люб’язнiсть i доброту, вказуючи, що він людина видатна, багато знає, ласкавий до дiтей i їх любить…
ДЖОН ЛОКК
(1632 – 1704)
Д.Локк – англійський філософ, просвітитель, педагог. Педагогічний твір „Думки про виховання” – це результат теоретичних пошуків, а також узагальнення досвіду багаторічної практичної діяльності. Він був опублікований 1693 р. У ньому розкривається програма виховання ділової людини буржуазного суспільства – „нового дворянства”, пануючого класу Англії, що прийшов до влади внаслідок перемоги буржуазної революції ХVІІ ст.
Локк – прихильник індивідуального виховання джентльмена. Будучи протестантом, він був прибічником ідеї „обраності” Богом окремих осіб і общин на виховний процес. Як вважали в радикально налаштованих протестантських общинах, праведників серед людей порівняно небагато. Головне підтвердження обраності – доброчесна, в їхньому розумінні, поведінка, навчитись якій можна тільки в шляхетній родині або у ретельно відібраних вихователів. Тому Локк, порівнюючи переваги й недоліки виховання сімейного й громадського, надавав пріоритет сімейному із-за побоювання псування вдачі дитини під дією дурного зовнішнього впливу. Справжній джентльмен виховується дома під наглядом гувернера.
Уривки з твору Д.Локка „Думки про виховання” друкуються за виданням: Рацул А.Б., Радул О.С., Рацул О.А. Історія зарубіжної педагогіки. Навчальний посібник. – Кіровоград, КДПУ ім.В.Винниченка, 2008. – С.214–221.
ДУМКИ ПРО ВИХОВАННЯ
Фізичне виховання
1. Здоровий дух у здоровому тілі – ось короткий, але повний опис щасливого стану на цьому світі. Хто володіє тим і тим, тому мало чого лишається бажати; а хто позбавлений того чи іншого – тому не допоможе ніяка заміна. Щастя чи нещастя людини свторюється здебільшого нею самою. Той, у кого дух управляє нерозумно, ніколи не знайде правильного шляху, а той, чиє тіло кволе і слабке, не буде спроможний рухати ним.
5. Перше, про що слід подбати, – це щоб діти не одягались і не куталися занадто тепло ні взимку, ні влітку. Коли ми народжуємося, наше обличчя таке ж ніжне, як усяка інша частина тіла. Тільки звичка загартовує його і робить здатнішим переносити холод.
7. Я б радив щодня обмивати дитині ноги холодною водою і шити їй взуття таке тонке, щоб воно могло промокати і пропускати воду, коли їй трапиться ступити в неї...
8. Мені немає потреби багато говорити про плавання, коли дитина досягне такого віку, що можна їй вчитися, і коли є кому її вчити. ...тільки були б при цьому обачними: не дозволяти дитині входити у воду, коли вона розгарячіла від вправи, що схвилювала її кров або пульс.
9. ...довше залишатися на свіжому повітрі і якнайменше – біля вогню, навіть узимку. Це також привчатиме до спеки й холоду, до сонця й дощу, а якщо тіло людини не звикне переносити все це, воно погано служитиме їй на цьому світі, дорослому ж занадто пізно починати привчатися. Звички треба набувати рано і поступово.
11. ...Дамо природі змогу формувати тіло так, як вона вважає за краще. Сама по собі вона працює багато краще й надійніше, ніж тоді, коли нам забагнеться спрямовувати її. ...
13. Щодо їжі, то вона має бути дуже проста і невишукана; і я взяв би на себе сміливість порадити не давати дитині м’яса, поки вона ходить у платтячку або принаймні до 2-3-річного віку...
14. На сніданок і вечерю дуже корисно давати дітям молоко, молочний суп, кашу на воді, вівсяну кашу і подібні до того страви, вживані у нас в Англії; треба ... щоб вони були прості, без домішок і з дуже невеликою кількістю цукру, а ще краще зовсім без нього; особливо ж треба уникати прянощів та інших приправ, які гарячать кров. ... Якщо він попросить їсти в непоказаний час, не давайте йому нічого, крім сухого хліба. Якщо він голодний, а не просто капризує, то хліба досить; якщо ж не голодний, то нема для чого йому і їсти. ...Я думаю, що багато людей стають гурманами і ненажерами в силу звички, не будучи такими від природи. ...
21. З усього, що пестить і розніжує, нічого не повинно дозволятися дітям з такою поблажливістю, як сон. Тільки щодо цього їм треба давати цілковиту волю: ніщо так не сприяє росту і здоров’ю дітей, як сон. ... дуже корисно привчати їх вставати рано-вранці. Це найкраще для здоров’я; і той, хто силою звички, яка вкорінилася з дитинства, призвичаївся до раннього вставання і воно для нього не важке, не буде, ставши дорослим, витрачати найкращу і найкориснішу частину свого життя в лінивій дрімоті, валяючись у ліжку. Якщо через це треба будити дітей рано-вранці, то звідси виходить, звичайно, що вони повинні рано лягати спати... У віці між 7 і 14 роками, якщо вони будуть надміру великими любителями ліжка, доречно буде, здається мені, почати поступово обмежувати час сну 8 годинами, що взагалі достатньо для здорових дорослих людей...
22. Постіль їх має бути тверда, і матрацові треба віддавати перевагу перед периною. ...
Виховання характеру
33. Як сила тіла полягає головним чином у здатності зносити негоди, так само і сила духу. Велике начало й основа всякої чесноти та гідності полягають у тому, щоб людина була здатна відмовитися від своїх бажань, діяти всупереч власним нахилам і йти виключно за тим, що розум указує як краще, хоча б потяг вабив у інший бік.
35. ...Батьки, заохочуючи примхи дітей і пестячи їх, поки вони ще малі, псують їхні природні нахили, а пізніше дивуються, що води, джерело яких вони самі отруїли, виявляються гіркими. ... Якщо дитину привчали робити все, що їй спаде на думку, поки вона носила сорочечку, то чому ми вважаємо за страшне, що вона бажає того ж і наполягає на тому ж, коли одягне штани?
36. ... Порок полягає не в тому, щоб мати бажання, відповідні до різного віку, а в невмінні підпорядковувати їх правилам і обмеженням, розуму; різниця полягає не в тому, чи відчуваєте ви, чи не відчуваєте самих потягів, а в здатності керувати ними і відмовлятися від них. ...
37. ... Цю здатність треба набувати і вдосконалювати практикою, яка стає легкою і природною завдяки ранній навичці. ... Перше чого [діти] повинні навчитися, – це те, що вони одержують що-небудь не тому, що воно їм подобається, а тільки тому, що воно вважається для них слушним. ... Якщо ніколи не допускати здійснення бажань, висловлюваних ними нетерпляче, то вони не плакатимуть через те, що їм не дають різних речей, як не плачуть через те, що їм не дають місяця.
39. Я не кажу, що дітям ні в чому не слід потурати... Я дивлюся на них як на дітей, які потребують ніжного поводження, повинні гратися і мати іграшки. ... [Проте] чим вони молодші, тим менше, на мою думку, слід потурати їхнім неприборканим і безладним потягам. ...
40. Отже, хто ставить собі за мету завжди керувати своїми дітьми, той повинен починати це, поки ті ще дуже малі, і стежити за тим, щоб вони повністю підпорядковувались волі своїх батьків. Ви хочете, щоб ваш син, вийшовши з дитячих років, вас слухав? У такому разі ви неодмінно повинні встановити свій батьківський авторитет якомога раніше, а саме: як тільки він став здатним підпорядковуватися і розуміти, під чиєю владою він перебуває. Якщо ви хочете, щоб ваш син мав шанобливий страх перед вами, утвердіть в ньому це почуття вже в дитинстві; а в міру того, як він ставатиме старшим, дозволяйте йому зближуватися з вами; за цієї умови ви матимете в ньому слухняного підданого (як воно і повинно бути) в дитинстві і відданого вам друга, коли він виросте. ...
47. Звичайний лінивий і короткий спосіб впливу тілесною карою та різкою – це єдине знаряддя управління, яке визнає і розуміє більшість учителів, менш за все придатний у справі виховання...
48. ...я не можу вважати будь-яку кару за корисну для дитини, якщо сором постраждати за вчинок не діє на неї сильніше за саме страждання...
49. Цей рід виправлення, природно, породжує огиду до того, до чого вихователь повинен викликати любов. ...
50. Цей рід рабської дисципліни створює рабську вдачу. Дитина кориться і прикидається слухняною, доки їй загрожує різка ...
52. Всяке биття та інші рабські і тілесні кари не придатні для виховання тих, кого ми хочемо зробити розумними, добрими і щирими людьми, і тому мають застосовуватися дуже рідко, тільки з важливих приводів і в крайніх випадках. З другого боку, треба також старанно уникати заохочення дітей речами, які їм подобаються.
64. Дозвольте мені звернути увагу на одну річ, яку я вважаю помилкою звичайного методу навчання: вона полягає в переобтяженні дитячої пам’яті всілякими правилами і розпорядженнями, які часто бувають недоступні їх розумінню і завжди дітьми забуваються в ту ж мить, коли їх отримали. Якщо ви хочете, щоб діти виконали якусь дію або виконали це інакше, коли вони забувають або роблять це невдало, змушуйте їх багато разів переробляти, поки вони не досягнуть досконалості.
65. ... Нехай правил, які ви даєте своєму сину, буде якомого менше... Бо якщо ви перевантажите його численними правилами, то як наслідок буде одне з двох: або вам прийдеться свого сина часто наказувати, що буде мати дурні наслідки, оскільки покарання буде занадто частим і стане звичним, або ж ви будете змушені залишати порушення деяких ваших правил безкарними, що, звичайно, викличе зневажливе ставлення до них і підірве вам авторитет в очах сина. Створюйте небагато законів, але слідкуйте за тим, щоб вони виконувалися.
66. ... той, хто має справу з дітьми, повинен грунтовно вивчити їх природу і здібності і за допомогою окремих випробувань слідкувати за тим, в яку сторону вони легко ухиляються і що їм підходить, які їх природні задатки, як можна їх удосконалити і на що вони можуть знадобитися. ... Природні обдарування кожної дитини повинні бути розвинені до можливих меж...
73. Жоден предмет, який повинні вивчити діти, не треба перетворювати на тягар для них або нав’язувати їм як дещо обов’язкове.
74. ... Якщо діти недостатньо часто самі проявляють готовність (до різних занять), слід поспілкуватися з ними, ... збудити бажання до майбутніх занять. ... Добийтеся того, щоб не вихователь закликав учнів, а щоб вони самі просили його повчити їх, як вони просять товаришів погратися з ними.
81. Може, здасться дивним, що я згадую про міркування разом з дітьми. Проте я вважаю, що це – правильний спосіб поводження з ними. Діти починають розуміти міркування з того моменту, коли починають говорити; і якщо спостереження не обманює мене, вони раніше, ніж ми гадаємо, починають бажати, щоб з ними поводились, як із розумними істотами. ... Але, кажучи про міркування, я розумію тільки те, що відповідає здібностям та розумінню дитини. ... Діти не можуть подолати довгих дедукцій. Доводи, які на них впливають, мають бути очевидні і відповідати рівневі їхнього мислення; мають бути такими, які можна (якщо дозволено так висловитися) відчути, обмацати. При всьому тому, якщо ви берете до уваги їхній вік, вдачу і нахили, вам ніколи не бракуватиме доводів, достатніх для переконання їх.
83. Але з усіх способів навчання дітей і формування їхніх характерів найпростіший, найзручніший і найдієвіший – ставити перед їхніми очима приклади того, що вони повинні робити і чого повинні уникати; ці приклади з практики знайомих їм осіб, супроводжені зауваженнями щодо позитивних прикмет або непристойності їх, сильніше заохотять або відвернуть їх від наслідування, ніж будь-які міркування. Ніякі слова не можуть дати їм такого ясного уявлення про чесноти і вади, як вчинки інших людей, якщо ви будете керувати їх спостереженням і звертати їхню увагу на ту чи іншу добру чи погану сторону поведінки. І придатність або непридатність багатьох речей у доброму вихованні краще засвоюватиметься ними і справлятиме на них глибше враження через приклади інших, ніж за допомогою будь-яких правил і повчань.
Розумовий розвиток
118. Допитливість у дітей є не що інше, як потяг до знання. ... Способи заохочення цього потягу і підтримування його діяльним та бадьорим полягають, як я гадаю, ось у чому.
Не обривати і не бентежити дитину, щоб вона не запитала, не дозволяти сміятися з неї, але відповідати на всі її запитання і пояснювати те, що вона бажає знати, так, щоб пояснення було зрозуміле для неї і відповідало її вікові та знанням. Але не спантеличуйте її недоступними для неї поясненнями чи поняттями або різноманітністю і силою фактів, які не стосуються безпосередньо даного питання. Звертайте увагу на те, що, власне, цікавить її в цьому питанні, а не на те, в яких словах його висловлює; і коли ви ознайомите і задовольните її по суті, то побачите, як розширюються її думки і як завдяки вдалим відповідям можна її завести далі, ніж ви, можливо, уявляєте. ...
119. До цих серйозних відповідей на їхні запитання і збагачення їх розуму відомостями, які вони бажають дістати, слід приєднати спеціальні способи похвали. Нехай інші, до яких вони відчувають повагу, говорять в їх присутності про їхні знання; оскільки ми всі з колиски шанолюбні і горді істоти, то нехай їхня шанолюбність втішається такими речами, які дають їм користь; нехай гордість спонукає їх до роботи, яка може бути потрібною для них.
120. Як не слід зневажливо ставитися до запитань дітей, так треба подбати й про те, щоб вони не діставали брехливих та ухильних відповідей. ... Ми не повинні викривлювати істину, маючи справу з будь-ким, а особливо з дітьми. ... Вони – мандрівники, які щойно прибули до чужої країни, що про неї нічого не знають; тому сумління зобов’язує нас не давати їм брехливих вказівок. І хоча їхні питання здаються іноді досить пустими, відповідати на них треба серйозно. ... Діти – іноземці, які повинні ознайомитися з усім; і всі речі, з яким вони стикаються, спочатку невідомі їм, як невідомі і нам; і щасливі ті, які зустрічаються зі ввічливими людьми, готовими зглянутися на їхнє неуцтво і допомогти їм позбутися його.
130. Я гадаю, що в дітей мають бути іграшки, і до того ж різного роду, але ці іграшки повинні зберігатися у вихователя чи іншої особи, яка видає їх дітям тільки по одній зараз; і тільки повернувши одну, вони можуть одержати іншу. Це з ранніх літ привчає їх не губити і не псувати речей, які вони мають; навпаки, велика кількість і різноманітність іграшок, які в їхньому розпорядженні, робить їх легковажними та недбалими і з самого початку привчає до тринькання й марнотратства.
Ще одна обставина, яка стосується дитячих іграшок, заслуговує на увагу батьків. Хоч ми погодилися, що вони мають бути різноманітними, проте, на мою думку, їх не слід купувати. Цим усунеться надмірна різноманітність, яка часто обтяжує дітей, служить тільки для привчання їх душі до гонитви за зміною та надмірністю до турбування, до вічного вимагання чогось іще, хоч вона й сама не знає, чого саме, і до постійної незадоволеності тим, що в них є. Звичай робити подарунки дітям заможних людей з люб’язності до батьків завдає малятам великої шкоди. Він привчає їх до гордості, суєтності і жадібності перш, ніж вони навчаться говорити; я знав дитину, так захоплену кількістю і різноманітністю своїх іграшок, що вона стомлювала свою няньку, щодня переглядаючи їх, і так звикла до розкошів, що ніколи не вважала їх за достатні, і завжди запитувала: «А ще що? Що ще мені подарують?»
Але звідки ж вони візьмуть іграшки, якщо їх не купуватимуть їм? На це відповім, що вони повинні робити або принаймні пробувати їх самі; доти вони не повинні одержати їх та доти їм і непотрібні будуть будь-які хитромудрі іграшки. Гладенький камінець, аркушик паперу, низка материних ключів і перша-ліпша річ, якою вони не можуть поранити себе, придатні для розваги маленьких дітей не гірше, ніж дорогі та вигадливі куповані іграшки, які вони негайно псують і ламають. Діти ніколи не сердяться і не вередують через відсутність таких іграшок, якщо не призвичаєні до них: поки вони малі, все, що потрапляє до їхніх рук, заміняє іграшки; коли ж вони підростуть, то робитимуть їх самі, якщо не розбещені нерозумним марнотратством інших. Зрозуміло, коли вони почнуть працювати над власними винаходами, їм треба пояснювати і допомагати; але не слід давати їм нічого, поки вони сидять байдикуючи, сподіваючись все одержати з чужих рук, не докладаючи своїх. Якщо ви допоможете їм, коли їм важко, вони будуть більш вдячні за це, ніж за найдорожчі іграшки, які ви можете купити для них. Правда, так іграшки, що їх виготовлення перевищує уміння дітей, як-от дзиґа,, м’яч, які служать для вправ, доводиться давати їм. Але бажано, щоб вони одержували їх не для розваги, а для вправляння; до того ж ці іграшки мають бути найпростішими. Якщо ви даєте їм дзигу, то вони самі повинні зробити для неї батіжок і ремінь. Якщо ж вони сидять, роззявивши рота і чекають, поки ці речі впадуть їм до рук, то вони повинні залишитися без них. Це створюватиме в них звичку домагатися того, що їм потрібно, власними засобами та власними зусиллями і в такий спосіб привчатиме їх до помірності в бажаннях, старанності, ретельності, розмірковування, кмітливості та розважливості.
147. Ви, може, здивуєтесь, що навчання я ставлю на останнє місце. ... Навчати хлопчика потрібно, але це повинно бути другорядним, як додатковий засіб для розвитку більш важливих якостей. ... [Далі Локк визначає такий зміст освіти: письмо, французька, латинська мови, географія, арифметика, астрономія, геометрія, закони, ремесло, садівництво, бухгалтерія.]
ЖАН ЖАК РУССО
(1712 – 1778)
Ж.Ж.Руссо – французький філософ-просвітитель, письменник. „Еміль, або Про виховання” вперше опублікований 1762 р. в Парижі й Амстердамі. Неодноразово перевидавався ще при житті автора. Руссо почав працювати над романом близько 1753 р. Остання, п’ята книга, написана 1759 р. Ж.Ж.Руссо мав намір продовжити роботу над „Емілем”, але ці плани залишилися нездійсненними. Частково задум продовження твору відобразився в нарисах „Еміль і Софі, або Самотні”.
Одразу після виходу з друку „Еміль” опинився під забороною церкви, оскільки в четвертій частині Руссо помістив „Сповідання віри савойського вікарія”, де різко висловився проти віросповідної релігії, проти церкви, релігійних обрядів та догматів і виклав принципи деістичної релігії. Через десять днів після публікації роману тираж у Парижі був конфіскований і спалений. Амстердамський тираж першого видання „Еміля” був спалений у червні 1762 р. У серпні архієпископ Парижа Бомон вносе трактат Руссо у список заборонених книг, проголошуючи його замахом на „основи християнської релігії, спокій держав”. У жовтні папа Климент ХІІІ віддає автора „Еміля” анафемі.
Не сподобався твір Руссо і російській імператриці Катерині ІІ, увезення його в Росію було заборонено. Не зовсім зрозуміли його і деякі нещодавні друзі Руссо – діячі Просвітництва, зокрема, К.Гельвецій, Д.Дідро. Водночас трактат викликав позитивні відгуки у Гете, Канта.
У творі Руссо бореться з феодальним вихованням та схоластичною школою і дає картину виховання нової людини – людини буржуазного суспільства, вільнодумного буржуа, що живе з результатів власної праці. Руссо, в дусі епохи Просвітництва, прагнув показати, що правильно організоване виховання є засобом розв’язання соціальних проблем. Лише завдяки вихованню можна правильно перебудувати суспільство.
„Еміль, або Про виховання” сприяв поглибленню інтересу до проблем виховання. Значно збільшилась кількість педагогічних творів. У Франції за 25 років після появи трактату Руссо було надруковано в два рази більше робіт з питань виховання, ніж за попередні 60 років. Педагогічна теорія Руссо мала величезний вплив на педагогіку ХVІІІ – ХІХ ст., особливо, на діяльність філантропістів у Німеччині, Й.Песталоцці у Швейцарії; ідеї вільного виховання знайшли своє продовження в поглядах росіянина Л.Толстого, представників реформаторської педагогіки, індійського просвітителя Махатми Ганді та ін.
Уривки з твору „Еміль, або Про виховання” Ж.Ж.Руссо подаються за виданнями: Рацул А.Б., Радул О.С., Рацул О.А. Історія зарубіжної педагогіки. Навчальний посібник. – Кіровоград, КДПУ ім.В.Винниченка, 2008. – С.223–249.
ЕМІЛЬ, АБО ПРО ВИХОВАННЯ
К н и г а п е р ш а
ВИХОВАННЯ НЕМОВЛЯТ
1. Усе добре, виходячи з рук Творця речей, усе вироджується в руках людини. Вона примушує землю давати продукти іншої землі, дерево давати плоди іншого дерева; вона сплутує і змішує клімати, стихії, пори року; вона калічить свого пса, свого коня, свого раба; вона повалює все. Вона перекручує все; вона любить потворність, виродків; вона нічого не хоче таким, як воно створене природою, навіть людину; вона її бажає об’їздити, як манежного коня, спотворити за модою, як дерево свого саду.
4. Рослини формують культурою, людей – вихованням. Якби людина народилася великою і дужою, її зріст і її сила не мали б для неї користі, доки б вона не навчилася ними користуватися, вони були б шкідливі для неї, бо перешкодили б іншим допомагати їй і, залишена самій собі, вона вмерла б від нужди, не встигнувши пізнати свої потреби. Скаржаться на стан дитинства, а не бачать того, що рід людський загинув би, якби людина не починала зі стану дитинства.
5. Ми народжуємося кволими, ми потребуємо сил; ми народжуємося, не маючи нічого, ми потребуємо допомоги; ми народжуємося дурними, ми потребуємо розуму. Все, чого ми не маємо при народженні і чого потребуємо, ставши дорослим, дається нам вихованням.
6. Це виховання ми дістаємо від природи, або від людей, або від речей. Внутрішній розвиток наших здібностей і наших органів є виховання, одержане від природи; вжиток, який ми навчаємося робити з цього розвитку, є виховання, одержуване від людей; а придбання нашого власного досвіду щодо предметів, які впливають на нас, є виховання, одержуване від речей.
7. Отже, кожний з нас здобув освіту від трьох родів учителів. Учень, для якого їх різні уроки суперечать один одному, погано вихований і ніколи не буде у згоді з самим собою: тільки той, в якому вони всі влучають в одні й ті ж точки і прагнуть до однієї і тієї ж мети, іде до свого призначення. Тільки він добре вихований.
8. З цих трьох різних виховань те, яке дається нам природою, зовсім не залежить від нас; те, яке дається речами, залежить від нас лише в певних відношеннях. Тільки над тим вихованням, яке дається людьми, ми справді хазяї, та й то лише у припущенні; бо, хто ж може сподіватися цілком управляти речами і вчинками всіх осіб, що оточують дитину?
9. Отже, оскільки виховання є мистецтво, майже неможливо сподіватися його успіху, бо збіг обставин, необхідний для його успіху, ні від кого не залежить. Все, що можна зробити за допомогою піклування, – це наблизитися більш або менш до мети, але потрібне щастя, щоб її досягти.
13. ...Оскільки доводиться боротися з природою чи суспільними установами, треба вибирати, кого робити – людину чи громадянина, бо не можна зробити разом того й іншого.
14. Природна людина існує вся для себе; вона – чисельна одиниця, абсолютне ціле, що має відношення тільки до себе самої або до подібного до себе. Цивілізована людина – тільки дробова одиниця, яка залежить від знаменника і цінність якої полягає в її відношенні до цілого, тобто до суспільного тіла.
17. З цих двох через необхідність протилежних цілей випливають дві протилежні форми виховання: одна – громадська і загальна, друга – приватна і домашня.
28. У суспільному порядку, де всі місця намічені, кожний має бути вихований для свого. Якщо окрема людина, вихована для свого місця, сходить з нього, вона стає ні до чого не здатною. Виховання корисне лише остільки, оскільки доля погоджується з покликанням батьків; у всякому іншому разі воно шкідливе для вихованця, хоча б уже зважаючи на ті забобони, які прищеплюють йому. ...
29. У природному порядку, де всі люди рівні, їх спільне покликання є стан людини, і хто добре вихований для нього, не може погано виконувати зв’язані з ним призначення. Чи призначають мого учня для шпаги, для церкви, для суддівської мантії – це мені байдуже. Раніше батьківського покликання природа кличе його до людського життя. Жити – ось ремесло, якого я хочу його навчити. Вийшовши з моїх рук, він не буде – я згоден з цим – ні суддею, ні солдатом, ні священником; він буде насамперед людиною; всім, чим має бути людина, він зуміє стати в міру потреби не гірше за всякого іншого; і нехай доля змушує його змінювати місця – він завжди буде на своєму.
31. Слід узагальнити наші погляди і бачити в нашому вихованцеві абстрактну людину – людину, яка наражається на всі випадковості людського життя. ...
32. Думати тільки про збереження своєї дитини, – цього не досить: треба навчити оберігати себе; ставши людиною, зносити удари долі, не зважати на достаток і злидні, жити, якщо потрібно буде, серед ісландської криги або на розпечених скелях Мальти. ... Жити не значить дихати – це значить діяти; це значить користуватися нашими органами, нашими чуттями, нашими здібностями, всіма частинами нас самих, які дають нам почуття нашого існування. Не та людина більше за всіх жила, яка налічує найбільше число років, а та, яка більше за всіх відчувала життя.
35. Як тільки дитина вийшла з черева матері і дістала волю рухатися і витягувати свої члени, як на неї накладають нові узи. Її пеленають, її укладають так, що голова лишається нерухомою, ноги випростаними, руки витягненими уздовж тіла; вона сповита пелюшками і всякими пов’язками, які не дозволяють їй змінювати положення. Щастя її, якщо їй залишать можливість дихати, і здогадаються покласти її на бік так, щоб рідина з рота могла стікати сама собою, бо дитина не може повернути голову на бік, щоб полегшити її витікання.
39. Чи може таке жорстке утиснення рухів не відбитися на їх характері, так само, як і на їх темпераменті? Їх перше почуття – почуття болю і незручності: вони натрапляють на перешкоду всім рухам, у яких відчувають потребу; нещасливіші, ніж злочинець у кайданах, вони роблять марні зусилля, вони дратуються, плачуть. Їх перший голос, кажете ви, плач? Охоче вірю: ви пригнічуєте їх із самого народження; перші дарунки, які вони одержують від вас, – кайдани; перше поводження, якого вони зазнають від нас, – катування. Розпоряджаючись вільно тільки голосом, чи можуть вони не скористуватися ним для скарги? Вони кричать про лихо, яке ви їм робите; якби вас так зв’язали, ви б кричали голосніше за них.
62. Хочете, щоб [дитина] зберегла свою початкову форму, – бережіть її з того моменту, як вона з’явиться на світ. Відразу, як тільки вона народилася, доглядайте її і не залишайте її доти, доки вона не зробиться людиною: без цього ви ніколи не матимете успіху. Як справжньою годувальницею є мати, так справжнім наставником є батько. Нехай вони домовляться між собою в порядку виконання своїх обов’язків; нехай з рук матері вона переходить до рук батька. Розважливий і обмежений батько краще її виховає, ніж самий майстерний вихователь. ...
133. Виховання людини починається при її народженні: ще не вміючи говорити, ще не вміючи слухати, вона вже вчиться. ...
135. Перші відчуття дітей суто афективні; вони помічають тільки втіху і страждання. Не вміючи ні ходити, ні схоплювати, вони потребують значного часу, щоб утворити собі потроху відчуття, які показують їм предмети поза ними самими, але доки ці предмети поширюються, віддаляються, так би мовити, від їхніх очей і набирають для них певних розмірів та форм, періодичне повернення афективних відчуттів починає підкоряти їх владі звички; ми бачимо, що їх очі безнастанно звертаються до світла, і, якщо воно падає збоку, мимохіть приймають той же напрям; отже, необхідно стежити за тим, щоб обличчя їх завжди було обернене до світла, інакше вони ризикують зробитися кособокими або звикнуть дивитися скоса. Потрібно також, щоб вони рано звикли до світла; інакше вони плачуть і кричать, як тільки опиняться в пітьмі. При надмірній регулярності щодо їжі та сну ці останні стають необхідними для них після однакових проміжків часу; і незабаром бажання виникає вже не з потреби, а зі звички, або, точніше, звичка додає нову потребу до потреб природи; ось чого слід уникати.
136. Єдина звичка, яку слід допустити в дитини, – це звичка не набувати ніяких звичок; не треба носити її на одній руці частіше, ніж на другій; не треба привчати її подавати одну руку переважно перед другою; бажати їсти, спати, діяти в одні й ті ж години, не залишатися одній ні вночі, ні вдень. Підготовляйте завчасно царство її волі і вживання її сил, залишаючи за її тілом природну звичку, ставлячи її в таке становище, щоб вона була завжди паном самій собі і здійснювала свою волю, як тільки вона в неї з’явиться.
137. Коли дитина почне розрізняти речі, важливо з розбором показувати їх їй. Усі нові речі, природно, цікавлять людину. Вона почуває себе такою слабою, що боїться всього, чого не знає: звичка бачити нові речі, не вражаючись ними, знищує цей страх. Діти, виховані в охайних домах, де не терплять павуків, бояться павуків і часто зберігають цей страх, ставши дорослими. ...
138. Чому ж не почати виховання дитини раніше, ніж вона навчиться говорити й розуміти, якщо простий вибір речей, показуваних їй, уже спроможний зробити її несміливою чи сміливою? ... Якщо протягом свого дитинства вона без жаху дивилася на жаб, змій і раків, то ставши дорослою, без жаху дивитиметься на першу-ліпшу тварину. Нема страшних речей для того, хто бачив їх щодня.
139. Усі діти бояться масок. Я починаю з того, що показую Емілеві маску з приємним обличчям; далі хто-небудь одягає при ньому цю маску; я починаю сміятися, всі сміються, а дивлячись на інших, сміється і дитина. Потроху я привчаю її до менш приємних, і, нарешті, до найбридкіших масок. Якщо я правильно додержувався поступовості, то вона не тільки не злякається останньої маски, але й сміятиметься з неї так само, як з першої.
На початку життя, коли пам’ять і уява ще не діють, дитина уважна тільки до того, що безпосередньо зачіпає її чуття; ... її відчуття становлять перший матеріал її знань ... Їй хочеться все торкати, все обмацувати: не чиніть опору цьому неспокійному прагненню. Воно дає їй необхідну виучку. Так навчається вона відчувати теплоту, холод, жорсткість, м’якість, вагу, легкість тіл, судити про їх розмір, про їх форму і про всі їх відчутні якості, дивлячись, мацаючи, слухаючи, особливо ж порівнюючи видиме з відчутним, визначаючи поглядом відчуття, яке речі викличуть в її пальцях.
Оскільки перший стан людини – безпорадність і слабкість, то її перший голос – скарги і сльози. ... Коли дитина плаче, їй не по собі, вона відчуває яку-небудь потребу, що її не може задовольнити: її оглядають, шукають цю потребу, знаходять, задовольняють. ... Перші сльози дитини – їх прохання: якщо не встерегтися, вони незабаром стають наказами; вони починають з того, що примушують собі допомагати, а кінчають тим, що примушують собі служити.
Важливо привчати [дитину] з самого початку не командувати ні людьми, бо вона їм не пан, ні речами, бо вони її не розуміють. Отже, якщо дитині хочеться одержати що-небудь, що вона бачить, і що бажано їй дати, то краще піднести дитину до предмета, ніж принести предмет дитині: вона здобуде з цієї практики висновок, відповідний до її віку, який не можна викликати в неї ніякими іншими засобами. ...
[Необхідно] давати дітям більше справжньої волі і менше влади; давати їм більше діяти самим і менше вимагати від іншого. Таким чином, рано звикаючи обмежувати свої бажання своїми силами, вони мало почуватимуть позбавлення того, що не буде в їхній владі.
Отже, ось нова й дуже важлива підстава залишати тіло і члени дітей абсолютно вільними з єдиним застережним заходом: усувати небезпеку падінь і віддаляти від їх рук усе, що може їх поранити.
188. Дитина, яка хоче говорити, повинна вчити тільки такі слова, які вона може зрозуміти, і вимовляти тільки такі, які може вимовити. Зусилля, які вона робить для цього, змушують її подвоювати один і той же склад, немов вона намагається вимовити його ясніше. Коли вона починає белькотати, не мучтеся так сильно, намагаючись вгадати, що вона говорить. ... Досить того, що ви будете дуже уважно давати їй усе необхідне; її справа – постаратися втовкмачити вам те, що не необхідно. Ще менше слід поспішати, вимагаючи від неї розмови; вона зуміє заговорити сама, коли відчує потребу на це.
190. Дітям, яких занадто кваплять говорити, немає часу ні навчитися гарній вимові, ні добре пізнати те, що їх примушують вимовляти, тоді як, якщо їм надають йти самостійно, вони спочатку вправляються над такими складами, які найлегше промовляти, і, поступово надаючи їм те чи інше значення, яке можна зрозуміти за їхніми жестами, надають вам свої власні слова, перш ніж запозичувати ваші. Таким чином вони запозичують слова не інакше, як гарно їх зрозумівши.
191. Найбільше зло від передчасного навчання говорити полягає не в тому, що перші промови, звернені до них, і перші слова, які вони промовляють, не мають для них ніякого змісту, а в тому, що ці промови і слова мають у них інший зміст ... таким чином, даючи нам, очевидно, точні відповіді, вони говорять, не розуміючи нас і залишаються незрозумілими нами. ...
192. Обмежуйте якомога більше словник дитини. Це дуже незручно, якщо в неї більше слів, ніж ідей, і якщо вона вміє наговорити більше, ніж може обдумати. ...
К н и г а д р у г а