Вікова і педагогічно психологія. X. Психологія навчання

X. Психологія навчання

31 1

Одним з напрямків, дуже поширених в сучасній теорії та практиці на­вчання, є проблемне навчання. Значущість проблемного навчання поля­гає в активізації творчої самостійності учнів. Витоки проблемного на­вчання можна бачити вже в евристичних бесідах Сократа. Він мав здат­ність створювати умови для народження мудрості, ведучи своїх учнів з допомогою запитань та логіки побудови бесіди до протиріччя та до необ­хідного висновку.

Психологічно проблемне навчання спрямоване на розвиток мислення, а тому й здійснюється як процес розв'язування задач. Дослідники еврис­тичних способів мислення (Ю.М. Кулюткін), з питань проблемних ситуа­цій у мисленні та навчанні (О.М. Матюшкін), проблемного навчання (І.Я. Лернер, В. Оконь та ін.) довели, що мислення у процесі розв'язання по­шукових та дослідницького характеру задач інше, ніж у процесі розв'я­зання задач стандартного характеру. Суть проблемного навчання полягає у створенні особливих ситуацій у навчальному процесі, у яких учні вияв­ляють суперечності між старим та новим, відомим та невідомим, даною і шуканою величиною, між умовами та вимогою. Саме в таких ситуаці­ях відбувається складна робота думки. У цьому процесі учень виявляє здивування, формулює гіпотезу, здогадку, приймає рішення, доводить, перевіряє правильність розв'язання, оцінює вибрані шляхи розв'язання. Таким чином, проблемне навчання розвиває творчі можливості, дослід­ницьке мислення у школярів.

Як пише О.М.Матюшкін, поняття "задача" і "проблемна ситуація" принципові у проблемному навчанні, вони означають різні психологіч­ні реальності. Про задачу О.М. Леонтьєв писав, що це - мета, задана в конкретних умовах. О.М. Матюшкін про задачу пише, що це таке інте­лектуальне завдання, у процесі виконання якого учень повинен розкрити шукане відношення, властивість, величину, дію [8]. Проблемна ситуація, на відміну від задачі, включає три головні компоненти: а) необхідність виконання такої дії, при якій виникає пізнавальна потреба в новому не­відомому відношенні, способі чи умові дії; б) невідоме, яке повинно бути розкритим у виникаючій проблемній ситуації; в) можливість учнів у ви­конанні поставленого завдання, в аналізі умов та відкритті невідомого.

Проблемні ситуації відіграють суперечливу роль у навчанні, яка в од­них умовах може сприяти виникненню стану емоційного піднесення, ак­тивності школяра, інтересу до навчання, адекватної оцінки учнем своїх інтелектуальних можливостей, а в інших - стану невдоволеності, нега­тивного ставлення до навчання. Часто проблемна ситуація має дезорга-нізуючий вплив на теоретично непідготовленого учня і, навпаки, добре підготовленого учня вона захоплює, активізує та стимулює до пошуку.

О.М. Матюшкін диференціює проблемні ситуації за критеріями: 1) структури дій, які потрібно виконати у процесі розв'язування проблеми;

2) рівня розвитку цих дій у людини, яка розв'язує проблему; 3) труднощів проблемної ситуації залежно від інтелектуальних можливостей [5].

Розроблені різні рівні проблемного навчання. Перший являє собою проблемний виклад матеріалу вчителем. Проблемним виклад вважається тоді, коли вчитель зіставляє різні точки зору, думки, їх боротьбу, а також показує наукове розуміння проблеми. Другий рівень полягає в тому, що вчитель дає проблему, також робить виклад різних суперечливих погля­дів, підходів, а розв'язується проблема учнями під його впливом. Третій - вчитель ставить проблему, готує ґрунт для розв'язання та сприяє пошу­ку розв'язання проблеми.

Сучасними модифікаціями проблемного навчання є монологічний, діалогічний, евристичний, дослідницький методи. Цю групу методів на­зивають загальними методами як способами організації проблемного на­вчання у цілому. Другу групу методів складають так звані бінарні методи, які розглядаються як способи управління вчителя (повідомляючий, ін­структивний, пояснювально-побуджуючий метод викладання), а по від­ношенню до учнів - виконавчий, репродуктивний, практичний, пошуко­вий методи.

Класифікація навчання

Класифікують навчання за предметом. Навчання предметне - це на­вчання мові, математиці, праці та ін. Ця особливість свідчить про те, що кожен вчитель повинен добре знати свій предмет, методику його викла­дання. Все це неодмінна передумова успішної роботи. Але цього недо­статньо. Вчитель повинен знати психологічні закономірності засвоєння знань предметного змісту, а також вікові особливості школярів, мотиви їх учбової діяльності, фактори, умови, що стимулюють розвиток їх інте­ресів та здібностей.

Розрізняють навчання за психологічними задачами (формування уяв­лень, понять, ідей, навичок та умінь, мисленнєвих операцій). Орієнтую­чись на психологічні завдання, можна виділити:

1) теоретичне навчання, яке полягає у формуванні понять, ідей, законів,
правил;

2) практичне навчання, внаслідок якого виробляються моторні, сенсорні
навички, а також навички розумової діяльності, що складають зміст
самостійного мислення. Прикладом практичного навчання можуть
бути лабораторні заняття з фізики, практичні заняття з мови;

3) образне, емоційне, етичне та естетичне навчання (формування оди­
ничних уявлень, а на їх основі еталонів переживань, поведінки, вза­
ємин, що зумовлюють становлення емоційної зрілості особистості).
Прикладом такого навчання є навчання на уроках літератури, історії.